На перший погляд, рішення імпортувати венесуельську сиру нафту на нафтопереробні заводи США може здаватися суперечливим, що призводить до того, що деякі називають це моральним провалом. Критики ставлять під сумнів, чому Сполучені Штати, які є енергетично незалежними, повинні купувати нафту у Венесуели після років санкцій та тиску на країну.
Однак це рішення базується на стратегічних міркуваннях. Сполучені Штати мають значну кількість нафти, але не завжди мають той тип, який потрібен для їхніх потреб у переробці. Шельна революція, що сталася завдяки фрекінгу, трансформувала енергетичне виробництво США, заполонивши світові ринки легкою, солодкою нафтою і зробивши США провідним виробником нафти у світі. Це досягнення підвищило національну безпеку та зменшило вплив картелю ОПЕК.
Фрекінг також змінив склад нафти, що виробляється в США. Багато нафтопереробних заводів, особливо на узбережжі Мексиканської затоки, були спроектовані десятиліття тому для переробки важкої, кислої нафти. Ці підприємства інвестували мільярди в спеціалізоване обладнання для ефективного перетворення густої, високосірчаної нафти на бензин і дизель. Коли ці заводи не мають доступу до достатньої кількості важкої нафти, їхня операційна ефективність знижується, що призводить до зменшення обсягів виробництва, збільшення витрат і більш крихкого постачання пального. Ця крихкість може швидко проявитися на заправках під час ураганів, відключень або глобальних збоїв.
Венесуельська нафта є значущою в цьому контексті. Венесуела виробляє одну з найважчих сирих нафт у світі, що відповідає операційним можливостям багатьох нафтопереробних заводів на узбережжі Мексиканської затоки США. Імпорт венесуельської нафти дозволяє цим заводам працювати ближче до їхньої проектної потужності, що призводить до збільшення виробництва бензину і дизелю, зниження цін і більш стабільного постачання пального.
Стратегічні наслідки цієї торгівлі нафтою виходять за межі економіки. Китай був основним покупцем венесуельської нафти, використовуючи непрозорі судноплавні угоди та борговий важіль для поглиблення залежності Каракаса та розширення свого впливу в Латинській Америці. Перенаправлення венесуельської нафти на нафтопереробні заводи США зменшує важіль, який Пекін має над Каракасом.
Крім того, Росія отримує вигоду від ухилення від санкцій та нестабільності поблизу кордонів США. Прозора торгівля нафтою між Венесуелою та США обмежує можливості Росії використовувати Венесуелу як геополітичну точку тиску в Західній півкулі.
Куба також відіграє критичну роль у цій динаміці. Острівна країна є платформою для збору розвідданих, політичного втручання та регіональної підривної діяльності. Вона експортує послуги безпеки та вбудовується в союзні режими по всій Латинській Америці, тоді як субсидована венесуельська нафта була вирішальною для підтримки цієї системи. Відключення цієї субсидії послабило б Кубу, яка експортує репресії та нестабільність по всьому регіону. Така нестабільність може призвести до міграційного тиску, який врешті-решт вплине на південний кордон США.
Підхід президента Трампа до зовнішньої політики спрямований на стабілізацію цін на паливо, зміцнення промисловості США та послаблення супротивників, що деякі критики можуть неправильно трактувати як лицемірство. Натомість це характеризується як стратегічний крок для підвищення національних інтересів.