Категорія: Політика та право

Ніщо так не розбещує в цьому житті як повна безконтрольність. І це у повній мірі стосується не лише абсолютних монархів, але й людей, які звикли жити над законом. А такими у нас останні п’ять років є різного роду активісти, які ніколи жодного дня не працювали за профільним напрямком, але знають краще за суддів – як судити, краще за прокурорів – як розслідувати, і краще за парламент – які закони і як треба приймати.

Нещодавно впав у око заголовок на «Радіо свобода» з промовистим текстом «Перезавантаження ДБР і «правка Закревської»… По тексту новини говориться про те, що парламент 3 грудня 2019 року ухвалив законопроект №2116 «Про Державне бюро розслідувань», що істотно змінив існуючі рамки функціонування ДБР – Роман Труба та його заступники втрачають свої повноваження, а слідчі, які розслідували «справи Майдану» без конкурсу переходять на роботу у ДБР і продовжать роботу. Ось саме на переведенні слідчих ГПУ до ДБР і наполягала активістка Є.Закревська, влаштувавши навіть голодування з цього приводу.

Хто така пані Закревська, і чому – її іменем назвали правку, хоча депутатом вона не є? А виявляється, що Євгенія Закревська – це так званий адвокат родин Небесної сотні. Так званий, бо є дуже багато інформаційних повідомлень, про те, що вона, м’яко кажучи, не зовсім та, за кого себе видає.

Так, наприклад, відомий журналіст Володимир Бойко неодноразово називав її «ментовським адвокатом».

Ось наприклад, на ФБ-сторінці https://www.facebook.com/volodymyr.boiko1965 є допис такого змісту: «Попри неодноразові запрошення, ментовський адвокат Євгенія Закревська так і не прийшла 29 листопада 2019 року в студію телеканалу ZIK, щоби в моїй присутності розповісти, як вона впродовж п’яти років обслуговувала прокурорів і допомагала колишньому начальнику Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Сергію Горбатюку продавати, пропивати й дарувати «справи Майдану».

А в грудні 2019 року там само можна знайти і більш розлогий запис пана Бойка: «За п’ять з половиною років, що сплинули, у «справах Майдану» систематично нищилась доказова база, підлеглі Горбатюка проводили робочий час у спортзалах або розважались перегонами на мотоциклах, матеріали кримінальних проваджень продавались, пропивались, дарувались та відчужувались в інший спосіб. Замість того, щоби розслідувати злочини, вчинені у зв’язку з акціями протесту взимку 2013-2014 років, Горбатюк разом з директором НАБУ Артемом Ситником брав приватні замовлення на кшталт прослуховування кабінету заступника генпрокурора Анжели Стрижевської, підклавши під клопотання про проведення НСРД витяг з кримінального провадження про побиття Тетяни Чорновол у грудні 2013 року, або на прохання Порошенка влаштовував прослуховування кабінетів суддів Окружного адміністративного суду Києва, підклавши під клопотання про проведення НСРД витяг з кримінального провадження в справі про переслідування членів «Автомайдану» в січні 2014 року. А для того, щоби вводити в оману потерпілих у «справах Майдану», Горбатюк зібрав навколо себе фан-клуб з кількох «ментовських адвокатів», які, втершись у довіру до потерпілих, розповідали їм, що справи, начебто, розслідуються, та смоктали гроші з Фонду «Відродження» дідуся Сороса».

Про фан-клуб сказано не просто так, йдеться про Громадську організацію «Адвокатська дорадча група», серед засновників яких – не менш відомі активісти Роман Маселко та Віталій Титич.

І вже абсолютно інакше можна буде дивитись на ситуацію з тим, хто і навіщо приймав «правку Закревської», якщо припустити, що повідомлення Андрія Портнова (як би хто до нього не ставився) про те, що наразі Закревська є співмешканкою Горбатюка, є правдою хоча б наполовину. А меседж Портнова був дуже простий: «Адвокат “Небесної сотні” Євгенія Закревська, яка непомітно живе разом із колишнім головним слідчим Майдану Горбатюком, зажадала від Офісу Генерального прокурора призначити на керівні посади в прокуратурі трьох афілійованих з нею і її співмешканцем Горбатюком осіб”.

Тобто, іншими словами – все це шоу з голодуванням було проведене виключно для того, аби прилаштувати своїх коханців (та\або колег по «бізнесу» на справах Майдану) на важливі посади в ДБР.

І мабуть, недарма розпочався такий гвалт, майже панічна атака у активістів навколо призначення Олександра Буряка керівником відділу ДБР з розслідування справ Майдану. Адже адвокати-активісти воліли бачити там «свою» людину, щоб ще 5 років нічого не розслідувати, але брати гранти під «цю справу» й далі.

Врешті-решт, в цій ситуації найбільш цікавим навіть є не те, хто з ким кохається. А те, що певна група осіб і досі воліє «мати монополію» на справи Майдану.

За інсайдерською інформацією, зовсім скоро в ФБ з’являться коментарі щодо прослуховування кабінету екс-очільника ДБР Романа Труби, де Ігор Щербіна (нині підозрюваний в тому, що вимагав від столичного забудовника 150 тисяч доларів за закриття справи проти нього) просить у Труби відповіді на тестові запитання, щоби працевлаштувати в ДБР племінника Горбатюка. А з Горбатюком Щербина знайомий ще з часів роботи прокурором (до Революції Гідності працював заступником начальника слідчого управління в Генпрокуратурі. Одразу після перемоги Майдану він не потрапив під люстрацію, а навпаки пішов на підвищення: в.о. генпрокурора Олег Махніцький призначив Щербину керівником Головного слідчого управління).

Тож Горбатюк, Закревська, Щербина, Труба – це все ланки одного ланцюга, і було б дуже дивним, якби перезавантаження ДБР почалось із реанімації старих корупційних схем.

Іван Правдін

27 грудня 2019 року в ДБР закінчилась ера Романа Труби – першого очільника Державного бюро розслідувань. Цього дня Указом Президента №961/2019 тимчасово виконуючою обов’язки Директора Державного бюро розслідувань призначено Ірину Венедіктову.

І такий розвиток подій можна тільки вітати, навіть не зважаючи на той факт, що пані Венедіктова «цивіліст», бо Труба, розуміючи, що перебуває на посаді останні місяці і дні включив просто шалений турборежим з кошмарення бізнесу, не гребуючи ніякими засобами.

Інформація з регіонів про те, що слідчі ДБР миттєво реагують на фейкові заяви проти будь-якого «неправильного» підприємства, надходила вже давно, але реальний приклад беззаконня від ДБР ми отримали лише зараз. Мова йде про Приватне підприємство «ВР», яке вже не перший рік здійснює діяльність в якості приватної охоронної служби.

Незважаючи на те, що по економічних показниках «ПП «ВР» – суб’єкт середнього підприємництва, ця потужна служба мала чисельні договори з надання охоронних послуг, в штаті обліковується до 1000 осіб, а серед клієнтів – «Украгазвидобування», об’єкти Міністерства Інфраструктури України, «Укртрансгаз», об’єкти Міністерства культури України, та інші. Врешті-решт, лише за останні декілька років в системі «Прозорро» зареєстроване виконання 26 успішних контрактів на загальну суму більше 100 млн. грн. Мабуть саме останнє і зіграло злий жарт з підприємством, бо з серпня 2019 року за «ВР» активно «взялися» слідчі ДБР.

Почалося все, як це зазвичай буває, з невдоволеного конкурента. Так, офіційною причиною для початку досудового розслідування в кримінальному провадженні (відомості в ЄРДР за №62019170000000727) від 12.08.2019за ч. 2 ст. 364 КК України стала заява такого собі ТОВ «БАСТІОН-СЕРВІС». Заява цікава тим, що в ній фактично говориться про викриття корупційного злочину, але яким чином про нього могла дізнатись приватна структура не можна придумати, навіть маючи хворобливу уяву. Тим не менш, в «Бастіон-Сервісі» серйозно стверджували, що групою осіб організовано незаконну діяльність з «конвертації» безготівкових грошових коштів в готівку, під сприянням керівництва ГУ ДФС у Полтавській та Київській областях, використовуючи податковий кредит від підприємств з ознаками фіктивності, легалізацію грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, а також виготовленню підроблених документів для пособництва у привласненні грошових коштів державного підприємства АТ Укргазвидобування, використовуючи реквізити ТОВ «Антарес-2000», код ЄДРПОУ 30285066 та ПП «ВР», код ЄРПОУ 39319229.

Чесно кажучи, за «авторів» такої заяви навіть трохи ніяково. Бо як можуть бути ознаки фіктивності у підприємства зі штатом до 1000 працівників, не відповість ніхто, але справу зроблено – і за «кошмарення» охоронного бізнесу завзято взялось Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві.

До речі, напередодні виконання цього брудного і незаконного тиску на бізнес, ще наприкінці весни Романом Трубою було незаконно звільнено керівника теруправління ДБР, розташованого у місті Полтаві, Володимира Тимошка. Згодом, Харківський окружний адміністративний суд визнав протиправним наказ про його звільнення з посади (про це повідомляв Резонанс із посиланням на рішення суду від 8 серпня 2019 року). У рішенні суду, зокрема, вказано: “Визнати протиправними дії Директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича з прийняття рішення про звільнення Володимира Тимошка та винесення наказу №148-ос. Визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення №148-ос від 28.05.2019 р.». Але щоб навіть ніхто не сумнівався – до самого останнього дня перебування на посаді Роман Труба так і не виконав рішення суду і не поновив Тимошка на посаді. Натомість просто затягнув час, звернувшись до апеляційного адміністративного суду із запитом щодо того, а яким чином слід виконати постанову суду про поновлення на посаді. Думаємо, про безглуздість такого звернення очевидно навіть читачам-неюристам. Але справа в іншому – Роман Труба просто дуже не хотів, щоб усі його «домовленості» на ТУ ДБР в Полтаві порушив новий-старий очільник. А тому слідчі в Полтаві і далі продовжували нарощувати тиск на ПП «ВР».

Так, 11 жовтня 2019 року слідчим суддею Московського райсуду м. Харкова (справа №643/16671/19) за клопотанням ДБР було санкціоновано обшук у ПП «ВР». Потім слідчі ДБР намагались зробити виїмку документів, а згодом 18 грудня – тим само судом задоволено клопотання і про арешт майна (банківських рахунків) підприємства (справа №643/21229/19). Все це підсилювалось усними погрозами «негайно домовитись», або далі буде ще гірше.

У тому, що так і буде в охоронній службі вже навіть не сумнівались, бо в ухвалах суду побачили свідоме фальшування фактів. Зокрема, слідчі ДБР, забувши на деякий час про своє основне призначення, почали займатися, м’яко кажучи, не зовсім відповідними» їм функціям, а саме шукати вселенську змову у детальному виведенні чисельності людей приватного підприємства, на підставі Регламенту охорони об`єктів групи Нафтогаз затверджений протоколом правління ПАТ НАК «Нафтогаз України» №478 від 14 вересня 2018 року, пунктом 2.1.11. Однак, далі пишуть ДБРівці,«ПП «ВР», маючи у своєму штаті 170 осіб, та уклавши договір субпідряду з ТОВ «Спарта Охорона», яке має у штаті незначну кількість осіб, жодним чином не могло забезпечити необхідну чисельність охоронників для виконання зобов`язаньза укладенимидоговорами,які вже діють. Вказані факти у своїй сукупності дають органу досудового розслідування достатні підстави вважати про фактичну неможливість виконання укладених ПП «ВР» із замовником договорів та може свідчити на те, що метою їх укладення було не реальне надання охоронних послуг за договорами, а заволодіння коштами шляхом їх конвертації та перерахування на рахунки субпідрядних організацій з ознаками фіктивності та подальшим переведенням коштів в готівкову форму та заволодіння ними». Однак виникає питання, а як в ДБР примудрилися дізнатись про штат в 170 осіб? Адже директора підприємства вони на допит не викликали, акти виконаних робіт не перевіряли, кількість субпідрядників – також.

При цьому в ДБР навіть особливо не переймались дотриманням законності під час своєї відверто протиправної діяльності. Зокрема, обшук був проведений і за відсутності директора ПП, і за відсутності адвоката. Тобто хто, як і що обшукував, чи з дотриманням процесуального законодавства чи без такого – нікого не цікавило. Від слова взагалі, бо директору підприємства на пропозицію почекати з початком обшуку, бо він за 10 хвилин вже буде на місці з адвокатом, пролунала відповідь: «А навіщо ви нам треба? З вами немає ніякого сенсу розмовляти». Виїмку документів також проводили з порушення вимог КПК України (ухвалу намагався вручити оперуповноважений з Харківського райвідділу поліції, який до діяльності ДБР, звичайно, не має і не може мати жодного відношення). Натомість цей «козачок» був засланий спеціально (за його словами він випадково проїжджав повз ДБР, де його і попросили заїхати з ухвалою), бо міг відверто і нахабно заявити представникам ПП, що їх «слухають» (тобто щодо них проводяться негласні (слідчі) розшукові дії), про них «все відомо», і ладен був навіть закластися, що дуже скоро директору ПП навіть оголосять підозру про скоєння якого-небудь злочину, навіть не важливо якого саме. Окрім того, самими лише погрозами та судовим переслідуванням в ДБР не обмежувались. Так, відразу після проведення обшуку у ПП «ВР» усім контрагентам охоронної служби були направлені вимоги про виїмку у них фінансових документів, які підтверджують замовлення і виконання послуг, тобто ведення господарської діяльності з «ВР». Зрозуміло, що від таких новорічних сюрпризів не буде в захваті жоден з клієнтів, а тому інакше як «вбивством бізнесу» розцінити такі дії співробітників не можна.

Наразі очевидно, що ДБР очікує повне перезавантаження, оскільки такі кричущі випадки правової вакханалії за участі працівників ДБР з благословіння його директора, є неприпустимими. Сподіваємось, що нова очільниця ДБР швидко дасть раду таким проявам беззаконня у своїй структурі, а порушені права чесного бізнесу буде відновлено у найближчий час.

Іван Правдін

Цього року ААУ проводить вже третій форум з кримінального права та процесу і, завдяки уже минулим заходам, на 9-th Kyiv Criminal Law Forum ми зібрали для Вас найцікавіші питання та запросили найкращих спікерів.

В обличчі європейського політику все частіше проглядаються риси соціалізму. Навіть якщо просто проглянути стрічку новин будь-якого західного ЗМІ, то побачимо приблизно таку картину: в Молдові соціалісти сформували уряд, в Іспанії перемагають соціалісти, впевнене лідерство португальських соціалістів.

І це тільки за минулий тиждень.

Але що вже казати про Європу, якщо навіть у «монобільшості» в нинішньому українському парламенті погляди і меседжі через один взяті з соціалістичних гасел. От тільки чи справді зараз в українському політичному істеблішменті присутні соціалістичні прагнення? На жаль, ствердно відповісти на це питання складно, або навіть не можливо. Бо окремі передвиборчі обіцянки нинішніх парламентарів не виконані зовсім, деякі – виконані частково, а деякі перекручені настільки, що в результаті діють в інтересах олігархів, а не народу.

За таких умов в країні знову надзвичайно гостро постає діяльності партії НОВОГО ЗРАЗКА і СУЧАСНИХ ПІДХОДІВ.

Однією з небагатьох партій (якщо не єдиною в Україні) ідеологічного, а не лідерського типу, є партія «Соціалісти», позачерговий З’їзд якої відбувся сьогодні 27 листопада 2019 року.

Одне з головних питань, яке стояло на порядку денному З’їзду, було вирішення кадрового питання – хто і як зможе реалізувати головні завдання партії у найближчий період, хто зможе проявити організаторські здібності, аби партія голосно заявила про себе на загальнонаціональному рівні. Адже не є таємницею, що незважаючи на потужні регіональні осередки та сильних фахівців, партія так фактично і не отримала жодного значимого результату внаслідок проведення цьогорічних парламентських та президентських перегонів. Це відчули і в політраді сили, і прості члени партії на місцях, а отже було прийняте кардинальне рішення – переобрати керівництво партії, аби достойно заявити про себе на виборах до органів місцевого самоврядування, що відбудуться у 2020 році.

27 листопада новим головою партії «Соціалісти» замість Леоніда Кожари був обраний Євген Анопрієнко, який до цього обіймав посаду заступника голови. За словами колег, він має великий досвід партійної роботи, неперевершені організаторські здібності, і на думку з’їзду його кандидатура зараз є найбільш прийнятною для ефективної роботи партії щодо її переформатування, нового структурування і для підготовки до місцевих виборів.

Принципово важливо, що підсилення партії відбулось по всіх напрямках, в тому числі й на регіональному рівні, оскільки одним з нових заступників голови партії був обраний очільник Закарпатської організації «Соціалістів» – Олексій Фазекош, знаний правник, адвокат, керівник декількох потужних громадських організацій, політичний діяч з багаторічним досвідом роботи, і найголовніше – давній прихильник ідей європейського соціалізму.

Так, наприклад, Партія виступає за соціальну ринкову економіку, але проти суспільства, підпорядкованого ринку. Партія підтримує гасло європейських соціалістів: «Ринкова економіка – так; ринкове суспільство – ні!». «Соціалісти» проти продовження теперішньої моделі розвитку країни та пропонують відмовитися від неоліберальної моделі на користь соціальної альтернативи – стратегії людського розвитку в ім’я гідного життя для всіх громадян. Механізми змін у країні перебувають у площині досягнення цілі – створення соціальної держави з урахуванням української специфіки. Така держава забезпечує умови для створення справедливого суспільства, подолання бідності та нерівності, підтримки малозабезпечених верств населення.

Найголовнішим напрямком в сфері дотримання законності в країні є подолання корупції, яка все ще охоплює як економічну і політичну систему, так і суспільне життя. Натомість і забезпечення економічної стабільності та позитивних темпів економічного зростання можливо тоді, коли використання сильних ринкових стимулів буде поєднуватися з політикою стратегічного прогнозування, програмування та індикативного планування на державному рівні.

Також партія підтримує необхідність націоналізації об’єктів, які були приватизовані з порушенням чинного законодавства, та об’єктів, знаходження яких в приватній власності шкодить національним інтересам України. Щодо гострого питання ринку землі, то над цим питанням ще потрібно працювати, але вже в рамках нових законодавчих змін. Принаймні партія вважає за необхідне розвиток в Україні ринку землі насамперед через обіг права оренди землі сільськогосподарського призначення із застосуванням всіх необхідних обмежень щодо нецільового використання земельних ресурсів, заборони спекулятивних операцій із землею тощо.

Знаходять відгуки в серцях людей і наміри партії щодо досягнення миру в Україні. В цьому аспекті «соціалісти» підтримують необхідність виконання Мінських угод та підписання Акту національного примирення за прикладом іспанського «Пакту Монклоа». Разом з тим не може бути жодних двозначностей щодо вирішення питання Криму. Він є українським, без жодних вагань, і в партії виступають за відновлення державного суверенітету над Республікою Крим мирним шляхом в інтересах громадян України, які там проживають.

«Іншими словами, – говорить Олексій Фазекош, – З’їзд ще раз підкреслив, що саме ідеологічні партії, якою є «Соціалісти», – можуть чесно відповідати на усі критичні запитання, що давно турбують суспільство. І водночас генерувати реальні кроки як на рівні діяльності громад, так і в загальному політичному контексті України. І допоки жодна з імітаційних «реформ» не похитне позиції олігархії, не зменшить корумпованості політичного класу, не припинить грабунку держави, до тих пір позиції партії будуть сильними і адекватно сприйматись усіма українцями без винятку. Бо тільки в такий спосіб і можлива побудова сильної, правової, європейсько орієнтованої і демократичної держави».

Іван Правдін

Вже минуло півтора місяці з моменту призначення Руслана Рябошапки на посаду Генерального прокурора України. Здається, що вже повинні були початися рішучі реформи в діяльності прокуратури.

Що відбувається, зокрема, з кадровими змінами серед керівників обласних та місцевих прокуратур?

Руслан Рябошапка займає посаду Генерального прокурора України вже півтора місяці. Цього часу вистачає, щоб переформувати систему і покращити роботу на місцях. Радянські часи наслідили і в системі органів прокуратури та залишили по собі нащадків, а саме, «ручних» керівників. Як це працює?

Керівник дає основні задачі, які потрібно виконувати, якщо ти не пораєшся з ними, то твій шлях в професії дуже короткий. Не встигнеш моргнути, і ти вже звільнений. Цей механізм простий і точний, як швейцарський годинник. Усе залежить від вказівок зверху, тобто від Генерального прокурора України. Тому, важливо, хто саме займає головну посаду.

12 травня 2016 року Генеральним прокурором України став Юрій Луценко. Справа в тому, що ця людина навіть не мала юридичної освіти, такий прецедент стався вперше. Для цього призначення внесли відповідні зміни до Закону України «Про прокуратуру». Після цього прокуратура почала використовувати свої повноваження для здійснення масштабного тиску на бізнес. Це відбувалося за рахунок відкриття кримінальних проваджень по надуманим статтям для наступного проведення обшуків, вилучення документів, накладення арешту на майно, вручення безпідставних повідомлень про підозри, та всіх інших «механізмів» кримінального переслідування. Потім, так званий «підозрюваний» потрапляв у пастку, і був змушений піднести «пакуночок», кому потрібно, і куди потрібно, а також, скільки потрібно. Доля таких кримінальних проваджень давно відома: спочатку вони відкладаються, а під кінець взагалі закриваються.

Як підсумок, нормальні люди через свої моральні якості в таких умовах не могли працювати, почалися масові звільнення. Фактично, в прокуратурі залишилося тільки кодло корупціонерів. Така система функціонує по давно знайомому сценарію. Дається хабар і справа закривається.

Давайте згадаємо дуже важливий і знайомий факт. Саме при Луценко почалося медійне протистояння між Генеральною прокуратурою України та Національним антикорупційним бюро України. За рахунок цього, представники минулого керівництва державою втратили довіру не тільки власних громадян, а й міжнародної спільноти. У зв’язку з цими процесами, 29 серпня 2019 року Юрія Віталійовича було звільнено з займаної посади.

Так ось, зараз посаду Генерального прокурора України займає пан Руслан Рябошапка. Громадяни нашої країни та медійна спільнота чекає якихось позитивних змін в «закорумпованій» системі, але воз і нині там. Нагадаємо, вже минуло півтора місяці, а було лишень розпочато процедуру переатестації діючих співробітників прокуратури.

Вибачте за тавтологію, але зрушення рухаються, немов черепахи. Адже навіть керівників обласних прокуратур ще не призначено, а про місцевих можна мовчати. Відповідно, незважаючи на призначення нового Генерального прокурора України, на місцях реально продовжують керувати люди колишнього генерального прокурора, що зводить нанівець всі починання нової влади.

Все це викликає дуже великі сумніви у тому, що новий Генеральний прокурор України зможе на практиці здійснити всі ті зміни, які оголошував Президент України Володимир Олександрович Зеленський під час своєї передвиборної кампанії.

СЕРГІЙ КЛЄЦ,
Адвокат, правозахисник
керуючий партнер юридичної компанії Questa Group
Експерт з правових питань Інституту демократії та розвитку “PolitA”
Член правління Української асоціації професіоналів у сфері GR і лобістів

Компанія ЛІГА:ЗАКОН рада повідомити, що онлайн-голосування за премію LIGA ZAKON AWARDS 2019 відкрито!

LIGA ZAKON AWARDS – незалежний професійний Рейтинг ринку юридичних послуг, включаючи legal infrastructure.
Ми маємо на меті сформувати відкритий рейтинг гравців юридичного ринку, який гарантує високу якість послуг для кінцевого користувача, а також надійність та безпечність співпраці. Рейтинг покликаний дати незалежну оцінку учасникам ринку та підтвердити високі стандарти професії юриста, відзначити досягнення гравців ринку за останній рік.

Клієнти та юристи можуть брати участь в онлайн-голосуванні, обравши одного кандидата із списку номінантів (зараховується один голос від однієї особи).
Віддати свій голос за номінанта можна до 6 грудня 2019 року за посиланням – https://awards.ligazakon.net/

Категорії номінантів Рейтингу LIGA ZAKON AWARDS:

Компанії та персоналії:
1. Судові спори (суди загальної юрисдикції)
2. Господарський процес
3. Комплексне юридичне обслуговування
4. Кримінальне право
5. Податкове право
6. Корпоративне право
7. Банківське та фінансове право
8. Нерухомість і будівництво
9. Земельне і аграрне право
10. Фармацевтика і медичне право

Legal Infrastructure:
1. Краще рішення для автоматизації договірної роботи
2. Кращий медіа ресурс для юристів
3. Краща CRM-система для роботи з клієнтами юридичної фірми
4. Краща компанія з проведення навчальних заходів для юристів
5. LegalTech стартап року

Саме ви можете обрати лідера юридичного ринку.

250 – це був початок. Шахраї планували заробити на кандидатові в депутати Дмитрові Торнерові набагато більше. Не встигли. Плани «рішал» з Банкової щодо зірвання великого джекпоту – «убити» Торнера – перебили оперативники Служби безпеки України та слідчі Державного бюро розслідувань і Військової прокуратури. Вони повʼязали «рішал» на іншій справі. Затримали з пів мільйоном доларів, виручкою за продаж державної керівної посади в Укроборонпромі. Майбутньому високопосадовцю «рішали» також обіцяли посприяти в зароблянні «швидкого бабла на війні».
З часу найгучнішої події року – затримання «рішал Верховної Ради», які від імені Президента України Володимира Зеленського продавали державні посади й під прикриттям «Офісу Президента» займалася медіакілерством, пройшло три місяці. Які новини у цій справі, окрім того, що Ігор Мізрах, головний «рішала», організатор злочинного угрупування, ухитрився прямісінько з тюремних нар влаштуватися «наглядачем» за ДБР?
А новини прогнозовані: головний «рішала» вже на волі.

Шахрая випустили начебто під заставу. Одного. Решта шайки – в тюрмі. З інсайдерських джерел відомо: викуп за Мізраха дали двоє високопосадовців з пʼятої колони. Обидва наближені до оточення Януковича. В часі Революції Гідності один переховувався в Росії, другий на службі у Порошенка. При Зеленському лазівки закрились. Та найцікавіше, що ці колишні високопосадовці, виявилися… клієнтами «рішал» з Банкової. Саме вони замовили шахраю «замочити» 38-річного Дмитра Торнера, кандидата в депутати до Верховної Ради від «Опозиційної платформи «За життя».
За знищення Торнера замовники заплатили «рішалам» 250 тисяч доларів. Визволення шахрая з тюрми їм обійшлося дорожче. Лише судова застава за організатора бандформування – 18 мільйонів.
Та схоже рішало «відпрацює» свою волю швидко. На телевізійному каналі кума Путіна Мізрах, як «експерт», з’явився вже наступного дня після виходу зі СІЗО. У нього тепер інша місія. Вища: сіяти ворожнечу поміж «слуг народу», має розʼєднувати депутатів.
І допоки шахрай з проросійських каналів віщає, навчаючи українців, як жити, ми розповімо про «неперевершені справи» цього «експерта», що залишиться на скрижалях історії «рішалом».
КОД «М» – ВБИТИ
Отож, основні напрямки «роботи» підстаркуватого шахрая з Вінниці, або ж «рішали з Банкової», такі: торгівля державними посадами, рейдерство, захоплення лакомих земельних ділянок, фальшування документів, вимагання і «мочилово» людей у медійному просторі. Для останнього шахраї створили цілу медіаімперію імені «експерта Мізраха». В цій медіаімперії близько тисячі фальшивих медіасайтів. Позаяк, ситуація з Мізрахом була спрогнозованою, інсайдерам вдалося «випустити на волю» і фрагменти з чорної бухгалтерії шахраїв. Тієї самої таємничої теки зі 40 аркушами паперу формату А4, яку вилучили оперативники під час обшуку з лігва «рішал».

Що у папці? Прізвища і суми. Кому й за скільки продали чи планували продати держпосаду. Кого і за скільки «замочили» чи планували «замочити». Суми фігурують від 50 до 700 тисяч. Доларів. З однієї особи. Навпроти деяких прізвищ – мітка «М» і підведено жирним.
Ось так: Торнер Д. Г. Біля прізвища мітка «М». Прізвище Торнер підкреслено кілька разів. Навпроти – дві суми. Перша – 50. Аванс. Друга – 200 тисяч у.о. 200 – замовлення виконано. Код «М» на шахрайському жаргоні – «мочити». Тобто вбити замовленого.
Медіакілери не вбивали тіла. Вони вбивали душі. Наклепами, сфальсифікованими документами доводили замовлених до такого стану, що людина або платила їм, щоб відчепилися й позабирали зі сайтів чорні наклепи, або ж доведена до відчаю йшла з життя.
Якщо прізвище було підкреслено, це означало, замовник зажадав швидкого вирішення. Дмитра Торнера треба було знищити негайно.
Хто ж такий Торнер Д. Г.? Що криється за прізвищем зі шахрайської чорної бухгалтерії з міткою «М» і сумою про оплату вбивства? Кому цей чоловік перейшов дорогу? Хто і навіщо його замовив?
ТОРНЕР. СПРАВA №1
Дмитро Торнер – кандидат у депутати Верховної Ради України 2019-го.
Не публічний. Одружений, троє дітей. На крючок шахраїв, «рішал з Банкової» потрапив, коли балотувався до Верховної Ради від політблоку «Опозиційна платформа – За життя». У списку платформи був під № 44. За два дні до виборів Дмитро Торнер став не просто публічною особою, а мегапопулярним. У час виборчих перегонів шаленому успіху Дмитра міг позаздрити й кандидат у Президенти України.
Про Торнера кричав інтернет. Про Торнера говорили по телебаченню і в кулуарах. Про Торнера не гавкали хіба собаки. Втім, гавкали, але ті, що на двох ногах й харчуються з-під барського столу.
Так досі невідомий нікому Торнер враз став справою №1 в інформаційному просторі. Торнер – рецидивіст. Торнер – молдаванин з девʼятьма паспортами. Торнер – 12 років сидів, втік з тюрми і його розшукує Інтерпол. А ще його переховують ченці у монастирях, він імітував власну смерть й одружений двічі.
В історії про монстра-кандидата залишилося ще додати, що Торнер – кілер, потрійний шпигун, наркодилер, вбивця собак та поїдач дітей. Тоді б історія про кандидата-монстра була б страшніша. Аферисти оприлюднили домашню адресу, номери телефонів та паспортні дані й ідентифікаційний номер Дмитра. Щодо кандидата в депутати було використано цілу низку негативних факторів, аби люди, читаючи про монстра-кандидата, жахалися: що ж це коїться?
На «резонансну страшилку» й був розрахунок шахраїв. Страшною інформацією про майбутнього депутата – «рецидивіста, що перебуває в міжнародному розшуку» – були засіяні всі сайти медіа імперії «рішал». Тих самих, що від імені Зеленського продавали посади.
ХТО КАСУВАВ ЦВК?
Тоді ще ніхто не знав, що Торнера замовили. І, що за знищення Торнера замовники заплатили «рішалам» з Банкової 250 тисяч доларів. І, що вся ця страшна історія про монстра-кандидата – чорна технологія на кшталт тієї, де «бандерівці їдять дітей».
Шахраї розуміли: не зроблять «справи» – гроші доведеться повернути замовнику. Зі штрафними. То ж молодого лідера «збивали» двома паралелями: у віртуальному і реальному просторах. Схема проста: у ЗМІ запускаються страшилки, посадовцям носять гроші. І скоро рішали отримали те, заради чого й була затіяна справа: ЦВК викреслило Торнера Д. Г. зі списку кандидатів у депутати.
Медіаімперія шахрая Мізраха знову заголосила: мовляв, зняли, бо до ЦВК звернулися голова поліції Аваков та Баканов з СБУ. Зʼявилися і «довідки» про кримінальні провадження проти Торнера. Звичайно, ані Аваков ані Баканов не писали жодних заяв. Шахраї проплатили в ЦВК своїм людям. Самі принесли щодо Торнера фальшиві довідки з Молдови та України. Й не Аваков чи Баканов, а саме ЦВК стане офіційним ініціатором щодо “виявлення фальшивого кандидата”.

Всі, хто був причетний до “збиття Торнера” знали: перевірити сфальшовані документи за два дні до виборів ніхто не встигне. Вибори відбудуться. Дмитро Торнер захищатиме свою та своєї родини честь і гідність у судах. Поміняє місце проживання, щоб вже не у віртуальному, а реальному світі оберегти життя дружини й малих дітей.
У республіці Молдова правоохоронці проведуть розслідування і винних за видачу фальшивих документів щодо Дмитра Торнера, кандидата у депутати Верховної Ради України, запроторять до вʼязниці. В Україні заарештують ціле бандитське угрупування.
Це все буде. Та все це буде пізніше.
ТЕХНОЛОГІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВБИВСТВА
Що ж у нашій країні, окрім війни? Рішали далі правлять? І скільки у їх списках ще не проданих держпосад та Торнерів, яких треба «замочити»? Під час «мочилова» кандидата у депутати Торнер люди зауважували: щось тут не так. Самогубець цей чоловік чи що? Перебуває в міжнародному розшуку, ховається по монастирях й отак себе палить?
Та й про 12 років вʼязниці, з якої втік, аби податися у депутати, теж не клеїться. У резонансі про «монстра-кандидата», багато не «клеїлося».
Є така штука: технологія дії на суспільну свідомість через ЗМІ.
Це – маніпуляція зі справжньою інформацією, де сфокусована добірка негативних слів і фактів. Це – підмінна понять. Це – створення легенд, фейків й активне введення їх у реальність. Це емоційний виклад з використанням прізвищ високопосадових осіб. Цією технологією розпочинають війни. У Росії з таким працюють сотні інститутів, які мають тисячі своїх адептів і в Україні. Ця технологія і стала надприбутковою справою фальшивої медіаімперії «рішал» з Банкової. Шахраї відробляли кремлівські гроші та опріч проросійської пропаганди заробляли збоку «бабло».
Справа Дмитра Торнера – один з найяскравіших прикладів застосування цієї технології. І не має значення, хто ти, якого віросповідання, під якими партійними брендами йдеш, підприємець ти чи політик. Все просто: замовлення, прізвище і сума навпроти.
Звичайно, Дмитро Торнер не є «рецидивістом, який перебуває в міжнародному розшуку та переховується по монастирях». Звичайно, він не «зек з девʼятьма паспортами, який втік із тюрми». Звичайно, ані Аваков, ані Баканов не зверталися в ЦВК з жодними заявами. Всі оті надривні крики про заяви – ніщо інше, як підпункт технології, де використовуються імена високопосадовців.
ХТО ЗАМОВИВ ТОРНЕРА?
Гроші за розправу над Дмитром Торнером замовники передавали «експерту», котрий нині з проросійського каналу навчає українців, як жити, в офісі бізнес-центру, що на вулиці Лесі України у Києві.

Кому ж так заважав молодий чоловік, кандидат у депутати до ВР, 44-й у списку «За Життя», що його життя оцінили у 250 тисяч у.о. ?
Нині, справу щодо замовлення медіакілерам кандидата у нардепи ДмитраТорнера, відпрацьовують слідчі. У чорній бухгалтерії, шахрайській теці, де на 40 аркушах формату А4 ще багато торнерів.
Ця країна відбудеться. Не все шахраї керуватимуть Президентами.
Далі буде
Іван Правдін, спеціально для Vector NEWS

25 жовтня 2019 року Мукачево на один день перетворилось на епіцентр правових подій в Україні. Чи не вперше серед усіх регіонів нашої держави за одним столом зібрались усі представники правничої еліти, і не через свари чи проблеми – але заради спільної мети – побудови правової держави. Цього дня відбулась презентація Закарпатського відділення Асоціації захисту прав правників, яку очолює голова Ради адвокатів Закарпатської області Олексій Фазекош.

З вітальними словами виступили: міський голова Мукачева Андрій Балога, від Закарпатської обласної ради – голова бюджетного комітету Василь Кошеля, голова Закарпатського апеляційного суду Ганна Фазикош, заступник прокурора Закарпатської області Олександр Василенко, голова Мукачівського міськрайсуду Іван Котубей, директор Закарпатського регіонального Центру БВПП Василь Попадинець, голова Комітету захисту прав адвокатів Ганна Боряк, виконавчий директор Асоціації, заступник голови Ради адвокатів м Києва Дмитро Піліпенко, голова КДКА Рівненської області Світлана Сурікова, заступник начальника управління СБУ в Закарпатській області В’ячеслав Николайчук та інші представники правоохоронних органів.

Під час обговорення функцій та завдань Асоціації лунало багато слушних та актуальних для держави думок і пропозицій. Зокрема, адвокати стурбовані повальним бажанням держави не розвивати стандарти правового захисту населення, але просто “завести нові обличчя” в органи адвокатського самоуправління, що звичайно аж ніяк не вирішить структурні та системні проблеми, які потрібно вирішувати в сфері діяльності захисників.

Представники судової влади не бачать належного наукового обгрунтування подальшим експериментам з так званими судовими реформами, більше того непродумані кроки з боки держави можуть призвести до колапсу судової влади, коли на місцях просто не буде кому відправляти правосуддя.

Прокурори також вже зіткнулись з масовими проявами утиску професійних прав, і в системі вже почались чисельні звільнення. Така ситуації аж ніяк не сприяє побудові правової держави, але натомість саме потужні професійні спільноти – такі як громадська організація Асоціація захисту прав правників якраз і зможуть зробити вирішальні спільні кроки на цьому шляху.

Члени Асоціації будуть проводити публічні обговорення, проводити Дискусійні клуби та круглі столи, робити власну візію відповідних профільних законопроектів, долучатись до інструментів правового (судового) захисту порушених прав правників як в національному масштабі, так і на міжнародному рівні.

І Як зазначили учасники зустрічі – Великому кораблю – велике плавання, і Попутного вітру з Європи!

24 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення по справі «Штепа проти України» (заява № 16349/17), в якому визнав порушення пункту 3 статті 5 Конвенції та пункту 1 статті 6 Конвенції відносно заявниці.

Рішення було прийнято за заявою адвоката АО BARRISTERS Олександра Тананакіна.

Під час розгляду даної справи, Суд зазначив, що національні суди неодноразово виправдовували подальше тримання під вартою заявника відсутністю підстав для її звільнення, тоді як пункт 3 статті 5 Конвенції передбачає протилежний підхід і вимагає від національних органів вказувати підстави для продовження тримання під вартою.

Суд зазначив, що, не звертаючись до конкретних фактів або не розглядаючи альтернативи досудового тримання під вартою та звичайно покладаючись на серйозність звинувачення, влада продовжувала тримання заявника під вартою до судового розгляду з мотивів, які не можна вважати «достатніми» та «відповідними», щоб обґрунтувати його тривалість.

В рішенні, також, є посилання на те, що Суд часто виявляв порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України, виходячи з того, що навіть за тривалих періодів ув’язнення національні суди посилалися на ту ж саму сукупність підстав протягом усього часу тримання під вартою.

Окрему увагу слід звернути на висновок Суду, що національні суди мають роль керувати своїми провадженнями таким чином, щоб вони були оперативними та ефективними. Однак, на думку Суду, національний суд не діяв з належною ретельністю у цій справі. Зокрема, згідно з інформацією, наданою Урядом, слухання часто були призначені з інтервалом у три-чотири тижні і шість разів слухання були перенесені через неявку свідків до суду. Уряд не зазначив, чи були вжиті будь-які заходи для скорочення інтервалів між слуханнями або дисциплінування відсутніх свідків.

За наслідком розгляду, судом також було прийнято рішення про стягнення компенсації на користь Нелі Штепи на зальну суму 3 600 Євро.

На даний час, текст рішення доступно за посиланням http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-196896

#Хто замовив Оксану Епель?

На щастя чи на жаль, але ані такого хештегу, ані такого заголовку не буде в жодному ЗМІ, пості активістів чи банерах на вулицях. І не тому, що медіа-кілерство не є кримінально караним, а банально через те, що переслідувати суддів, цькувати їх і чинити на них тиск вже давно в нашій країні вважається якщо і не прийнятним, але і не осудним. Бо ж усі знають – варто лише вийти на вулицю і запитати сто людей, які скажуть, що судді в Україні – продажні, корумповані та нечесні…

Такий стан речей склався не сьогодні і не вчора, але через системну кампанію проти судової влади, яка триває ось вже чи не п’ятий рік поспіль, якщо не довше. В такій ситуації хочеться навіть говорити не про незалежність судової гілки влади, а в принципі про майбутнє правової системи України, бо воно поки в якомусь тумані.

Про суддю Шостого апеляційного адміністративного суду Оксану Володимирівну Епель ми згадали не просто так, бо напередодні проти неї розпочалась чергова (кільканадцята за останні декілька років) медійна атака.

Справа в тому, що буквально напередодні грантовий проект Всеукраїнського об’єднання «Автомайдан» під назвою PROSUD розмістив своє «розслідування» щодо судді Епель на своїй сторінці у Фейсбук, водночас натякнувши на якісь непрозорі статки судді та її «новенький автомобіль Mazda вартістю понад мільйон гривень».

І все це було підсумовано красномовним, а чи «пощастить Оксані Епель стати суддею Конституційного суду?»

Власне, якщо вірити Козьмі Пруткову, і «дивитись в корінь», то ось в цьому запитанні і був весь сенс цієї публікації – вивести медійний негатив проти одного з реальних кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, який буде обиратись на З’їзді суддів 24-25 жовтня 2019 року.

Про абсолютно замовний та дискредитаційний характер такої публікації говорить дуже багато фактів.

По-перше, час розміщення. Так зване «обурення» активістів, які відповідно до відомостей з самого сайту PROSUD фінансуються за рахунок грантів з Данії та американського Національного фонду на підтримку демократії, з’явилось рівно за 10 днів до проведення З’їзду. Тобто саме в такий проміжок часу, коли можна зробити “негативний” вкид, але можна не встигнути на нього адекватно відреагувати. І справа тут зовсім не в актуальності матеріалу чи важливості журналістської розвідки. І про будинок, і про автомобіль можна було дізнатись з офіційних джерел ще рік тому, коли суддя Епель оприлюднювала чергову декларацію про доходи.

Та й то сказати, право власності на будинок у родини Епель виникло ще у 2017 році, а автомобіль придбаний 13.01.2018 (!) року. Але виявляється, активістам треба було згадати про ці «цікавинки» саме вчора.

По-друге, публікації активістів дуже часто носять емоційний характер, але ніколи не стосуються конкретики, і тим більше не завжди відповідають журналістським принципам висвітлення інформації.

“Якби світ і люди в ньому були досконалі, то журналісти при роботі могли б керуватися лише власною думкою”, – так починаються редакційні настанови Бі-Бі-Сі, якими керуються журналісти компанії при написанні матеріалів. Але світ недосконалий, відповідно, щоб правильно його висвітлювати варто керуватися журналістськими стандартами. Так ось, Декларація принципів професійної поведінки журналістів, прийнята на II Всесвітньому конгресі Міжнародної федерації журналістів (Бордо, 25–28 квітня 1954 р.) зі змінами на XVIII Всесвітньому конгресі МФЖ (Хельсингьор, 2–6 червня 1986 р.), наголошує: “Повага до істини та права громадськості на правду – перший обов’язок журналіста, що передбачає передусім служіння інтересам суспільства. Журналіст зобов’язаний – гарантувати людям отримання правдивої та достовірної інформації за допомогою чесного відображення об’єктивної реальності”. Та на жаль, активісти зазвичай такими стандартами нехтують, що яскраво відчуває на собі суддя Епель.

Ми навіть не будемо повертатись до наших більш ранніх публікацій, в яких наголошувалось на тому, що і свої статки, і перші яскраві автомобілі Оксана Епель отримувала від свого чоловіка – заможного бізнесмена задовго до того, як стала суддею у 2007 році. Та й власне простий запит до відповідного реєстру може показати, що перший «Ягуар» був у судді Оксани Епель ще в 2005 році.

Але ж проаналізуємо «нову» інформацію.

З офіційних джерело дуже легко перевірити, що Mazda CX-5 2.2L Diesel 6AT 4WD була придбана не просто після продажу попереднього авто, але й на кредитні кошти.

Відповідні зобов’язання у розмірі 840 тис грн перед банком “Кредобанк” відображені у декларації, до речі.

Це при тому, що якщо чоловік раніше дарував Оксані Володимирівні Jaguar, то тепер придбана автівка класом нижча.

Але на такі дрібниці, вочевидь ніхто й не збирався звертати увагу.

З цього приводу дуже влучно написаний пост одним з дописувачів у мережі Фейсбук (далі – мовою оригіналу): «У неё зарплата под сто тысяч гривен в месяц, но народу понравился бы кандидат в судьи КС, который живёт с тремя детьми в семейном общежитии площадью 13 кв.м. с удобствами во дворе, которая ходит пешком на работу одежде стоимостью 200 гривень вся, вот такая да наша в доску, молодец нищая».

Або такий: «Уже и Мазда в кредит супер машина. Скоро за «девятки» и «евробляхи» обвинять в коррупции будете?»

Тепер щодо будинку. Великий і красивий, це правда. Проте офіційно задекларований. І при цьому записаний на дітей судді. Просто передивившись декларації судді за попередні роки, можна побачити, що спочатку це взагалі був об’єкт незавершеного будівництва. Та й з фото Фейсбук чітко видно, що будинок, а особливо подвір’я та перший поверх не повністю придатні до проживання і дотепер. Простий інформаційний запит – і можна отримати копію договору дарування, з якого можна зробити припущення, що подружжя вирішило розлучитись, і аби не «ламати списи» під час розподілу майна, подарували будинок дітям.

Проте здається, в активістів в цивілізоване розлучення не вірять, але всюди шукають ознаки фіктивності. Теж саме стосується і вартості будинку. Не вірите у суму в 1,5 млн грн за таку будівлю? А що ж тоді мала декларувати Оксана Епель, якщо саме така сума прописана в результаті експертної оцінки в договорі дарування на ім’я Діани Епель? Написати іншу суму – це банально порушити приписи НАЗК щодо заповнення декларації. Але борцям з суддівською корупцією завжди було важко догодити.

Бо їх не цікавила професійна придатність судді, чи його науковий рівень, чи кількість скасованих рішень, чи ділова репутація… Є вартісне авто? Все – корупціонер. А далі – хоч трава не рости!

А, далі, до речі, буде ще важче.

Бо відтепер навіть для порушення дисциплінарного провадження проти судді достатньо буде простої … «анонімки». І це не жарт.

Щойно надійшли новини, що 236 депутатів Верховної Ради України проголосували за законопроект №1008. І в ньому є дуже показові зміни до статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», внаслідок яких скарга на суддю, що “не підписана чи не містить прізвища, імені, по-батькові скаржника, місця проживання (місця перебування, місцезнаходження) скаржника”, повинна бути прийнята до розгляду Вищою радою правосуддя за дисциплінарною процедурою. Іншими словами в «анонімку» можна буде вкласти будь-який наклеп, який підлягатиме перевірці. А такому «скаржнику» вже не потрібно себе ідентифікувати.

Тут хочеться надати слово екс-судді Аллі Лесько, яка в себе на Фейсбук висловилась з цього приводу так: «В цьому сенсі дуже доречно згадати слова поета Василя Стуса: «Крім того, свідомі наклепники завше уникали чесного двобію: боягузтво – друге наймення підлості». Тож суддям доведеться мати справу з людьми, які сховавшись за анонімністю, вірогідно, будуть повідомляти ВРП про будь-які неіснуючі факти , оскільки розумітимуть, що належна відсіч, на підставі закону, неможлива. Навіть моральний осуд за викладену на папері неправду для них не настане. І саме тому вони сміливішатимуть та, з великою долею ймовірності, писатимуть все більше неправди, адже у неправди меж немає. Як я колись вже висловлювалася, тільки правда має межі».

То що в такому випадку говорити про публікації щодо суддів в ЗМІ? Їх і до тепер не дуже перевіряли на правдивість та об’єктивність, а відтепер – за такої законодавчої індульгенції – і поготів.

Але вихід є. Бо активісти – це ще не вся громадськість. І професійна спільнота може сказати своє вагоме слово як на підтримку чесної журналістики, так і проти нищення судової системи.

«Громадська спілка «Асоціація судових репортерів України» створена як організація громадського контролю, спільнота журналістів та об’єднання небайдужих громадян, спрямована на узагальнення та систематизацію інформації про діяльність судових органів та їх представників, виявлення фактів чесної та недоброчесної поведінки суддів, утвердження справедливого суду в Україні. Короткострокова мета проекту – підвищити довіру до суду, фаховий рівень суддів, забезпечити дотримання високих стандартів правосуддя в Україні. Довгострокова мета проекту – відновити авторитет суду в Україні.

Директор Асоціації Козлов С.Ф.».

P.S. Суддя Оксана Епель відмовилась від офіційного коментаря з приводу публікації PROSUD, з гіркою посмішкою зазначивши, що давно звикла до такого ставлення з боку активістів, а усі доводи щодо своїх «мільйонів» неодноразово викладала у публікаціях в ЗМІ.

Але нам хотілося б завершити статтю однією цитатою зі сторінки Фейсбук судді: «Ранок починається не з кави, а з роздумів після спілкування з представниками ЗМІ. Прикро, що суспільство більше цікавить «сенсація», в тому числі штучно створена, навколо суддів, а не їх справжнє повсякдення , хоча судді в сьогоднішніх умовах кадрового голоду, надмірної завантаженості, відсутності належної охорони приміщення суду та в умовах невмотивованої в більшості випадків громадської критики продовжують відправляти правосуддя на належному рівні…»

Оксана Соболева