Категорія: Політика та право

Світ ніколи не буде таким, як раніше, – кажуть мудрі люди. А також відомо, що все в житті має звичку повторюватись, і не важливо – у вигляді фарсу, трагедії чи комедії. Мабуть, ніхто з адвокатів навіть не думав рік тому, коли 6 вересня 2018 року була анонсована так звана «адвокатська реформа» під виглядом проекту №9055, що й за нової, демократично обраної влади, яка радикально змінила політичну карту та важелі впливу в країні, адвокатам буде знову, про що замислитись.

Буквально вчора майже всю юридичну спільноту вразила новина про законопроект №1013, яким може бути скасована монополія адвокатури. Що цікаво, спочатку (за відсутності тексту проекту) лунало припущення, що монополію адвокатури скасовують лише щодо представництва в суді інтересів державних органів. Такі дії пояснювали тим, що в державному бюджеті бракує коштів для оплати послуг адвокатів, а органи державної влади повинні бути повноцінними учасником судового процесу. Чесно кажучи, аргументація так собі, бо як влучно зазначили колеги-адвокати, це відразу б свідчило про позбавлення суб’єктів публічного права професійного захисту, і водночас – про порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Та й відсутність коштів у бюджеті щодо оплати гонорару адвокату є не достатньо вмотивованою підставою, враховуючи, що робота юриста у будь-якому випадку підлягає оплаті із бюджету. Та й ніхто не забороняє оптимізувати штат юристів, віддавши представництво в судах професіоналам. А то якось дивно виглядає, коли, умовно кажучи, в спорах на мільйони державу представлятиме службовець із копійчаною зарплатою… Врешті-решт, за участь в міжнародних судах держава Україна винаймає фахівців найвищого рівня, і дуже часто це адвокати зовсім інших країн.

Та всі ці аргументи раптом втратили вагу, коли сьогодні на сайті Верховної Ради України з’явився текст законопроекту щодо скасування монополії адвокатури. Законопроектом пропонується скасувати адвокатську монополію на представництво в суді, залишивши виключно монополію на захист особи від кримінального обвинувачення. Важливий нюанс: йдеться про зміну відповідної статті Конституції (ст.131-2), але не про «комплексну» відмову від адвокатської монополії, прописавши відповідні зміни у всіх дотичних нормативно-правових актах – починаючи від Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і завершуючи усіма процесуальними кодексами.

Що це означає?

По-перше, це свідчить про те, що певні особи в оточенні Президента йдуть хибним шляхом, який не може бути дорогою до храму, а навпаки – веде до провалля, не сумісного з якісними реформами в сфері права. І тут, може, згодом – треба буде Зеленському робити так само як король Генрі, тобто політично страчувати тих, хто нарадив «щось не те». Бо чесно кажучи, було дуже ніяково читати пояснювальну записку до вказаного законопроекту, де в меті зазначено наступне: «Метою запропонованих законопроектом змін є забезпечення права кожного на отримання професійної правничої допомоги через скасування адвокатської монополії на надання такої допомоги». Мало того, що це навіть не пояснення, а просто теза, так вона ще й фальшива в своїй суті. Бо хто ж тоді, як не адвокат зможе забезпечити право на отримання саме професійної правничої допомоги? Це щось нагадує з анекдотичного: давайте позбавимо бджіл виключного права носити мед, бо треба щоб мед могли збирати усі комахи на професійній основі.

По-друге, Україна вже неодноразово доводила і буде доводити ще багато разів свою прихильність демократичним принципам, верховенству права і європейським цінностям, а поспішні кроки в реформуванні правової системи ні до чого гарного не призведуть. Доведено усіма попередніми Президентами.

На жаль, фахових експертів не вистачає всюди, а ще коли жагу реформ підштовхує молодість або недосвідченість, то результати завжди викликають сум. Мені здається, що сучасне оточення Президента України не бачило, або навіть не чуло про культовий радянський фільм Тенгіза Абуладзе «Покаяння». Наприкінці 80-х цей фільм вважався символом демократичних змін у СРСР. Більше того, саме цей фільм зробив для «перебудови» більше, ніж журнал «Огонек» і Єгор Яковлєв, разом узяті. Ця картина збирала переповнені зали. А фраза «Навіщо дорога, коли вона не приводить до храму?» – стала крилатою. В ній є великий сенс, що в нашому випадку означає: не треба ламати адвокатуру, яка є останнім бастіоном демократії, бо позбувшись інституціонально сильної, згуртованої, незалежної адвокатури – можна втратити країну.

Це не моя думка, і навіть не «темник» від НААУ, як кричать зараз в соцмережах деякі ренегати від адвокатури. Це історичний досвід найбільш потужної економіки Європи – Німеччини. Справа в тому, що зовсім недавно президент федеральної палати адвокатів Німеччини Аксель К. Фільгес в одному зі своїх інтерв’ю сказав, що «адвокатська монополія – основа правової системи Німеччини».

За словами Фільгеса, ринок юридичних послуг в Німеччині досить насичений, якщо врахувати, що на 80 мільйонів жителів країни припадає близько 164 тисяч адвокатів. За кількісним фактором Німеччина посідає перше місце серед інших європейських країн, проте ніяких проблем серед адвокатів на ринку не відчувається, і хороший адвокат завжди буде затребуваний, вважає Фільгес. Цьому сприяє в тому числі посилення ролі права в суспільстві, коли людина, усвідомлюючи наявність у нього певних прав і свобод, починає їх відстоювати, звертаючись за допомогою до галузевих фахівців. «Поле діяльності у адвокатів за останні роки значно розширилося саме за рахунок посилення ролі права в повсякденному житті», – вважає німецький адвокат. І тут мені хочеться задати риторичне запитання вже нашим можновладцям – а невже в Україні ми не збираємось «посилювати роль права в повсякденному житті»? Думаю, відповідь зайва. Але що для цього треба зробити? І тут німецький адвокат, начебто полемізуючи з нами, говорить, що «професійне співтовариство адвокатів необхідно на рівні держави захищати від конкуренції з боку тих, хто не відповідає високим вимогам етичних стандартів, освіти і якості послуг. У цьому якраз і полягає основне завдання адвокатської монополії, що є основою правової системи Німеччини». Гарні слова, і дуже актуальна теза, тим більше, що вона так чи інакше стосується і інших світових держав.

Ось лише невеликий перелік:
1. Греція – існує адвокатська монополія на надання консультаційних послуг, професійне судове, частково і позасудове представництво.
2. Франція – ніхто крім адвокатів не вправі представляти платні консультації з правових питань третім особам.
3. Іспанія – адвокатська монополія як на професійне судове представництво, так і на здійснення консультаційної діяльності в сфері права.
4. Португалія – адвокати мають монополію на професійне судове представництво, а також правове консультування.
5. Люксембург. Особам, які не є адвокатами, забороняється здійснювати судове та позасудове представництво, консультаційну діяльність з юридичних питань.
6. Австрія. Професійне представництво сторін у всіх судових і несудових установах, в публічних і приватних справах здійснюється тільки адвокатами. Винятки передбачені для нотаріусів, аудиторів, патентних повірених і об’єднань роботодавців.
7. Італія. Розрізняються правові дії, які здійснюються особами, внесеними до реєстру, і “відносно вільні дії”, які можуть здійснюватися і не-адвокатами.
8. Нідерланди. Адвокати мають монополію тільки на судове представництво.
9. Данія. Консультаційною діяльністю можуть займатися тільки адвокати. Позасудове представництво має право здійснювати особи, які не є адвокатами, тільки на безоплатній основі.

А окрім того «монополія» існує також в США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, у всіх країнах Латинської Америки. А в Японії здійснення такої діяльності без статусу адвоката і зовсім вважається злочином. Іншими словами, введення монополії адвокатури в Україні стало не просто вагомим досягненням свого часу, але перейманням позитивного досвіду високорозвинених держав світу.

Чи комусь замало прикладів успішності «адвокатської монополії»? І ніхто не замислився – а чому в тих країнах ніколи не «рубали» з плеч адвокатуру? А ми спробуємо поміркувати і на цю тему.

Соціологія професій говорить нам про те, що отримання виключних (так званих «монопольних») прав на деяку сферу діяльності – це заключний етап, свого роду вершина формування професійної групи. Інтерес в отриманні монополії пов’язаний з соціальними і ринковими перевагами, а окрім іншого ще й престижем та грошима, на які претендують носії особливого знання. Але зовсім не це є головним, хоча саме на цього чомусь наполягають усі «супротивники» монополії. Справа в тому, що основні передумови професійної монополії наступні: а) є суспільний інтерес в регулюванні певної діяльності; б) за один вид діяльності конкурує кілька професійних груп; в) держава володіє ексклюзивним правом на закріплення монополії. Отримання монополії найчастіше відбувається, коли професійне співтовариство вже сформовано, має етичні кодекси і чіткий порядок денний. Тобто саме монополія є завершальним етапом формування адвокатури як інституції, незалежної спільноти, здатної стояти на сторожі прав і свобод в державі.

Подібний стан речей – не привілей адвокатів, але необхідна умова для формування правової держави. Бо саме для якісного захисту конституційних прав і свобод громадян, власне як і осіб публічного права, та і державних органів в тому числі потрібно, щоб захисник зберігав адвокатську таємницю, щоб його не можна було допитати у справі, в якій він є адвокатом, він не міг бути об’єктом кримінального переслідування, крім як за поданням прокурора рангом не нижче обласного. Все це надано адвокатам не просто так, а для того, щоб у них були реальні механізми захисту своїх клієнтів. Окрім того, перевагою монополії адвокатури на представництво в суді є і наявність відповідальності для несумлінних адвокатів, що є запорукою реалізації права саме на професійну правничу допомогу, оскільки загроза накладення дисциплінарного стягнення є підставою для недопущення зловживань процесуальними правами, чого не варто очікувати від інших фахівців у сфері права. А якими правами і гарантіями діяльності будуть користуватись ті, хто завтра знову повернеться до зали суду? Особи з юридичною освітою, але без досвіду, без відповідальності, без захисту, без етичних норм і стандартів поведінки? Навряд чи саме це зараз потрібно Україні.

Тим більше, що українська адвокатура вже довела, що через наявність «монополії» вдалося: 1) суттєво покращити якість правосуддя, 2) запровадити єдині високі професійні стандарти судового представництва, 3) сприяти ефективному забезпеченню прав і гарантій учасників процесу та реалізації права на справедливий суд; 4) реалізувати принцип рівності можливостей в змагальному процесі; 5) підвищити репутацію адвокатури в суспільстві та посилити її незалежність і вплив на державні й суспільні процеси; 6) підвищити конституційний статус адвокатури з суміжного інституту в системі правосуддя до важливого інституту захисту прав, свобод людини і громадянина.

Таким чином, адвокатська монополія, що була запроваджена змінами до Конституції України, є здобутком розвиненого громадянського суспільства, і поступатися нею – це поступатися правами людини. І тепер все це нівелювати? Звичайно, можна, але принаймні спочатку треба порадитись, і дуже добре поміркувати. Поміркувати насамперед над тезою про те, що держава (як механізм) насправді не особливо й зацікавлена в тому, щоб її громадяни завжди були праві. Тим більше, в судах. Тим більше – з адвокатами. Державі в її абсолютному вимірі набагато вигідніше, коли люди смиренні і занурені в безвихідну печаль, коли девізом населення є “батогом обуха не переб’єш”, а натовп сам ставить на місце тих, “кому більше всіх треба”.

Впевнений, що Президент В.Зеленський хоче побудувати зовсім іншу державу. Але в такому випадку не треба робити й поспішних кроків. Хоча, на мій погляд, позбавлення «адвокатської» монополії за будь-якого розвитку подій не стане «поспішним» кроком, адже внесення змін до Конституції – це щонайменше 300 голосів народних депутатів. А у «Слуги Народу» зараз лише 254 голоси. І як показало голосування за новий склад Кабміну – інші фракції поки що воліють або не голосувати, або утримуватись від голосування за ті речі, щодо яких вони не готові нести відповідальність.

Підсумовуючи, хочу зазначити, що міжнародний досвід і здоровий глузд говорять про те, що об’єднання всіх практикуючих юристів навколо адвокатури є найбільш оптимальним варіантом, оскільки саме професійна етика, професіоналізм і незалежність об’єднують адвокатуру, а не консультування громадян і підготовка процесуальних документів. Тим більше, що світова тенденція, що наведена вище, говорить про наступне: адвокатська монополія означає не обмеження послуг юридичного ринку, а нормалізацію регулювання і встановлення єдиних правил, які допомагають ринку юридичних послуг ставати прогнозованим і еволюційним. Забезпечити всім рівний доступ до юридичних послуг високої якості, підвищити рівень правової культури в суспільстві та поліпшити роботу судів і правоохоронної системи в цілому.

Декілька років тому мені на очі потрапило висловлювання одного з адвокатів, яке я хочу процитувати й сьогодні: «Не бійтеся адвокатської монополії. Це буде монополія професіоналів проти «поштарів», монополія юристів для захисту громадянського суспільства і правової держави. Монополія права проти хаосу!».

Олексій Фазекош,
голова Ради адвокатів Закарпатської області,
голова Закарпатського відділення Спілки адвокатів України

29 серпня 2019 року Олексій Фазекош в якості голови Ради адвокатів Закарпатської області та як президент Асоціації захисту прав юристів України взяв участь в круглому столі під символічною назвою “Чи не забагато прав у адвоката?”. У заході взяли участь представники НААУ, ВКДКА, рад адвокатів регіонів, відомі адвокати, міжнародні та національні експерти, науковці, представники ЗМІ та громадськості.

Грунтовні доповіді з означеної тематики, окрім Олексія Фазекоша, також представили голова ВКДКА Сергій Вилков, голова Комітету НААУ з питань захисту прав адвокатів Ганна Боряк, адвокати Юрій Григоренко, Олег Гарник та інші. Окремо зауважимо на інтерес до круглого столу зі сторони Міжнародної комісії юристів, яка продовжує моніторинг дотримання прав адвокатів в Україні.

Метою заходу стало всебічне обговорення стану дотримання прав адвокатів та необхідності розширення додаткових гарантій незалежності адвоката, його фізичної безпеки, закріпленої в законодавстві та запобігання ризикам обмеження адвоката в процесуальних правах у ході подальшого впровадження судової реформи.

В результаті проведення круглого столу, обговорення та дискусій, учасники дійшли висновків:
1) Встановлені законодавчі гарантії адвокатської діяльності та наявність механізмів для їх реалізації – це індикатор демократичності суспільства, що утверджує розвиток України як правової держави. Не може бути звужене те, що задекларовано;
2) Кримінальним процесуальним законодавством встановлено, що права адвоката ідентичні з правами особи, якій він надає професійну правничу допомогу (за виключенням особистих прав цієї особи). Відтак спроба звузити сторону захисту у процесуальних правах неодмінно призведе до обмеження конституційних прав і свобод громадян.

Ось що зазначив з цього приводу Олексій Фазекош: «Сьогодні відбувся масштабний і представницький захід, організований НААУ, на дуже актуальну тему про роль адвокатури в сучасному українському суспільстві, і які права та гарантії своєї діяльності вони мають отримати в майбутньому. Чи потрібно їх зменшувати чи навпаки – посилювати. Я вважаю, що сьогоднішній круглий стіл однозначно дав відповідь: сильна і незалежна адвокатура з максимально розширеними правами є одним з базових бастіонів української демократії. І тому права адвокатів ніяким чином не можуть бути звужені. Важливим є те, що у нас на конституціональному рівні встановлене виключне право адвокатури захищати громадян. Це є досягненням європейського рівня. Взагалі, я хотів би також наголосити, що ті псевдореформи, які проводила минула влада, намагаючись підім’яти під себе адвокатуру, сподіваюсь, зараз будуть остаточно перекреслені. В свою чергу, і тут я виражаю консолідовану думку адвокатської спільноти Закарпаття, нове, в демократичний спосіб обране керівництво держави буде правильно розуміти роль адвокатури в нашому суспільстві в цілому, і в правовій системі зокрема. Європейський вектор розвитку зараз – це гуманізація правосуддя, а за таких умов можна і потрібно й надалі розширювати права адвокатів. На цьому стоять учасники круглого столу, на цьому стоїть українська адвокатура, на цьому стоїть усе українське суспільство!»

Державотворення, в його первинному значенні, полягає не тільки і не стільки у формуванні державних інституцій об’єднаних однією концепцією та єдиним центром ухвалювання рішень, скільки у формуванні громадянського суспільства. Українська держава за 28 років незалежності створила необхідні державні інституції, однак вони потребують реформування та модернізації, відповідно до потреб сьогодення.

Держави Західної цивілізації відрізняються від Азійської, власне потужним впливом громадянського суспільства на державний апарат. Взаємозв’язок та, навіть, взаємозалежність державного апарату та громадських, недержавних організацій дійсно тісний в європейських країнах.

Але якщо в Україні існують виправдані нарікання на державний апарат, то громадські організації дійсно відіграють значну роль у розвитку суспільства загалом. Україна має багато талановитих, креативних та енергійних особистостей, які з певних причин, не реалізували свій потенціал та чиї ідеї досі не почуті, хоча є дуже цінними для країни загалом.

Особливо, це стосується жителів регіонів, віддалений міст та сіл. Недостатній рівень соціального захисту, недосконала інфраструктура та відсутність соціальних ліфтів змушує багатьох талановитих людей зберігати свої ідеї без можливості публічного представлення.

Однак сьогодні створено організацію, яка надає можливість кожному представити свою ідею, організувати публічне обговорення та знайти необхідні ресурси для її втілення. Це Всеукраїнський проект «Національна платформа». Це організація, що існує не так давно, проте вже стала доволі відомою в експертному середовищі, на в суспільстві загалом. Під проводом «Національної платформи» вже проведено не один захід соціального, культурного, спортивного та іншого спрямування, які мають неабияку важливість для країни.

У «Національної платформи» є три основні напрямки: державний, економічний та соціальний. Для кожного із напрямків формується робочі групи, які визначають конкретну проблему, знаходять шляхи вирішення та впровадження створених ідей. Важливим аспектом діяльності організації є те, що вона відкрита не тільки для відомих фахівців, які давно озвучують свої ідеї, а і тих, хто є фахівцем у своїх галузі, але досі не мали змоги публічно заявити про свої ідеї.

Завдання «Національної платформи» полягає у об’єднанні провайдерів змін, які усвідомлено готові працювати на користь майбутнього України. Після такого об’єднання, обирається конкретний вектор роботи, де створюється поетапна стратегія змін тієї чи інші галузі в державі. Крім цього, на базі «Національної платформи» існує можливість пройти профільне навчання за конкретною спеціалізацією.

Дійсно, майбутнє країни формують її громадяни. І саме, коли з’являється можливість об’єднання небайдужий, ідейних та мотивованих особистостей, країна отримує шанс змінити власну історію.

На фото – автор:
Тетяна Даниленко, адвокат

Не треба рубати дитину навпіл, якщо між батьками війна…

На жаль, про цю просту істину часто забувають, бо батьки бувають різні й поводяться після розлучення теж по-різному. І дуже шкода, що саме дитина стає знаряддям помсти або якихось інших почуттів, бо ж чоловік розлучається не з дитиною, чоловік розлучається з жінкою. Сумно в таких ситуаціях і те, що дитина — окрема маленька людина зі своїми переживаннями, якої дорослі в запалі шлюборозлучних битв часто не помічають. Але це один аспект подібних ситуацій, так би мовити, особистісний. Зовсім інша справа, коли дитина страждає через нерозумні, а інколи – і відверто злочинні (не за кримінально-караною ознакою, але моральною) дії чи бездіяльність держави або окремих груп суспільства.

На жаль, такі випадки непоодинокі та там, де батько чи мати розраховує на захист прав дитини та своїх охоронюваних законом прав, стикається з безправ’ям та байдужістю чиновників. Ігноруються рішення судів, норми права за якими чітко визначено законодавцем, що батьки мають рівні права та обов’язки щодо неповнолітніх дітей. І в такій ситуації, пройшовши через роки судової «тяганини» виявляється, що ти обрав хибний шлях – захисту своїх прав та прав дитини у судовому порядку, розраховуючи на справедливість та спокійне життя дитини, яка матиме дитинство та обох батьків.

Так сталось, що на даний час я здійснюю захист прав такої ж матері, на права якої Службі у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації байдуже. Оскільки, випадок «кричущий» та, мабуть, прочитавши цю статтю непоодинокі батьки впізнають аналогічну ситуацію в застосуванні до себе, тому просто необхідно про це говорити, оскільки, можливо, люди, які приймають такі рішення, знаходяться не на своєму місці. Звичайно, мова не йде про всіх чиновників, кожна людина – державний службовець, в тому числі і член комісії, приймає рішення за себе та повинен керуватись нормами закону в першу чергу та, звичайно, на мою думку, повинен нести відповідальність за своє рішення. Але, вже мабуть стала практика, що ніякої відповідальності не має, тому можна готувати висновки, як виявилось, не завжди в інтересах дитини, позбавляючи її фактично права на рідну матір та порушуючи права одного з батьків, всупереч закону та рішень судів.

Так, показовим щодо вищевикладених обставин є висновок Служби у справах дітей Дарницької у м. Києві державної адміністрації, щодо недоцільності негайного відібрання дитини та передачі її матері, який був прийнятий 10.07.2019 року в рамках цивільної справи за позовом Світлани Черненко до її колишнього чоловіка про негайне відібрання дитини від батька та передачу її матері.

На засіданнях комісії Служби у справах дітей та сім’ї Дарницької РДА у м. Києві розглядалась дуже складна ситуація, яка склалась навколо вже 7-ми річної дитини Світлани Черненко та її колишнього чоловіка. Як оголосила начальник Служби Оксана Ткаченко, предметом засідання комісії було прийняття рішення про доцільність негайного відібрання дитини у батька.

Проте, як показав подальший розвиток подій, більшість членів комісії не дуже переймались порушеними правами малолітньої дитини, яка вже майже півтора року, внаслідок неправомірних дій батька не бачилась із рідної матір’ю жодного разу, засідання переносилось тричі, підстава – батько не виконував покладені на нього комісією зобов’язання привести дитину на комісію або до психолога у Службу у справах дітей Дарницької РДА у м. Києві для опитування. Хоча жодної поважної причини батько на засіданнях комісії не озвучував, окрім тієї, що мати побачиться з дитиною та забере її, бо є рішення суду, яке до речі вступило в законну силу ще 12.12.2018 року (рішення першої інстанції – за посиланням, апеляційної – за посиланням) про те, що місце проживання дитини визначено судом з матір’ю.

При цьому начальник служби у справах дітей О. Ткаченко та деякі члени комісії зазначали, що розуміють, чому через такі побоювання батько не приводить дитину, та вважали це безглузде, на мою думку обґрунтування, нормальним. Нормальним вважався і спосіб, яким батько вже вдруге відібрав дитину у матері у квітні 2018 року, на цей раз із застосуванням газового балончику, проникнувши до чужого житла, групою осіб (на даний час відкрите кримінальне провадження та розпочато досудове розслідування). Нормальним, а може деякі вважали і позитивним те, що батько – неодноразово судимий: за грабіж, за злісне ухилення від сплати аліментів на іншу дитину, притягувався до адміністративної відповідальності за насильство в сім’ї, в той час як мати дитини жодного разу не порушувала закон.

Так, наприклад, для мене як адвоката та для матері дитини, стало повною несподіванкою те, що напередодні засідання саме батько привозив дитину до психологів Служби «для розмови». Мати, яка всупереч рішенню суду, не бачила своє 7-ми річне дитя майже півтора року, не була навіть поставлена до відома про це, хоча просила про сприяння у побаченні з сином, розраховуючи на те, що Служба у справах дітей – це орган, який захистить права матері та дитини та всіляко буде сприяти відновленню цього порушеного права.

Більш того, чиновники, всупереч письмовій заяві матері дитини, яка зареєстрована у Службі у справах дітей Дарницької РДА у м. Києві 05.07.2019 року, фактично сприяли батьку в тому, щоб дитина не побачила рідну матір, її не запросили ні зустрітися з сином, ні як законного представника, наділеного всіма правами та обов’язками щодо малолітнього сина для присутності під час опитування, а тому його результати, не можуть бути об’єктивними. Тобто, вочевидь, ще до прийняття рішення, фактично Служба займалась представництвом інтересів батька, маленька дитина матір як не бачила, так і згідно прийнятого 10.07.2019 року Службою у справах дітей Дарницької РДА у м. Києві висновку – не буде бачити матір.

Служба, всупереч вимогам закону та власним функціональним обов’язкам, проігнорувала інтереси дитини, а від почуттів та інтересів матері просто відмахнулась, як від чогось надокучливого.

Саме висновок Служби у справах сім’ї та дітей, хоча і носить рекомендаційний характер для суду, але мав би стати основною цеглиною для подальшого рішення суду у вирішенні спору про негайне відібрання малолітньої дитини у батька та передачі її матері, оскільки це єдиний законний спосіб дитині побачити свої матір та мати нормальне дитинство. Але чиновники не переймаються наслідками прийнятого рішення. На даний час у матері лишається одна надія – на Суд та те, що законне та справедливе рішення суду, що вже набрало законної сили про визначення місця проживання дитини з матір’ю, буде виконано та чиновники нарешті зрозуміють, що в нашій Державі існує Верховенство права.

Таким чином, можна зробити невтішний висновок: людина, яка намагається захистити права дитини та відповідно свої батьківські права у встановленому законом порядку (що, нажаль, займає багато часу, так як на даний час процесуальне законодавство дозволяє відповідачу та його представникам зловживати наданими законом правами), може почути від чиновників, що це право вже нікого не цікавить…

Юристи-міжнародники привітали Сполучені Штати Америки з Днем незалежності, наголосивши, що США вже багато років є надійним і послідовним партнером України.

Зокрема, таку позицію висловив Сергій Мещеряк, колишній член Українсько-Американської міждержавної комісії, а нині – партнер Адвокатського об’єднання «Актіо».

“Щиро вітаємо наших американських друзів з національним святом! Пишаємося високим рівнем нашого стратегічного партнерства, тісною координацією і спільним баченням подолання існуючих викликів миру і безпеці. За останні п’ять років ми вивели наш діалог і співпрацю на якісно новий, справді рекордний рівень. Високо цінуємо тверду двопартійну і двопалатну підтримку нашої держави. Ми разом стали сильнішими! Як надійний союзник, Україна захищала і буде захищати наші спільні ідеали в інтересах Вільного Світу! Віримо у подальше поглиблення плідних українсько-американських відносин стратегічного партнерства в інтересах народів наших країн. Україна і надалі залишатиметься надійним партнером США у питаннях зміцнення європейської та міжнародної безпеки. Вітаємо зі святом!”, – наголосили в АО “Актіо”

При нагоді особисто вітаємо зі святом тимчасово повіреного у справах США в Україні Вільяма Тейлора, відомого тривалою і послідовною підтримкою України.

Про непересічну подію для закарпатців – візит 4 липня до Ужгорода головного правника країни, міністра юстиції Павла Петренка – вже написали багато ЗМІ.

Водночас, дуже знаковим виявився факт спілкування міністра з Головою Ради адвокатів Закарпатської області Олексієм Фазекошем напередодні усіх офіційних заходів. Зустріч відбулась ввечері 3 липня, відразу після прильоту Міністра до аеропорту Ужгороду.

В дружній, але водночас професійній атмосфері співрозмовники обговорили актуальні питання правозахисної діяльності, надважливу роль органів юстиції у забезпеченні повсякденного життя країни та вирішальну роль адвокатів у захисті прав та свобод громадян.

За словами Олексія Фазекоша, зустріч з Павлом Петренко довела, що в українських юристів є спільна мета – побудувати справжню, а не декларативну Правову Державу.

Серед нових-старих облич, що є кандидатами в народні депутати від президентської партії Слуга Народу, повно людей, що не так давно лягали кістьми в підтримці екс-президента Петра Порошенка. Влада змінилась і погляди цих людей змінились аналогічно.

Борзова Ірина, округ 14
Партія “Слуга народу” має намір висунути дружину Сергія Борзова, в.о. глави Державного управління справами, який володіє бізнесом в анексованому Криму, Ірину Борзову кандидатом в депутати Верховної Ради по мажоритарному округу № 14 у Вінницькій області.

Ірина Борзова є головою ГО «Розвиток. Розвиток», володіє мережею кафе «Смачний Їжак» та є співвласницею готелю в Судаку. Батько Ірини Борзової – Наум Баруля – теж відомий гуморист, 10 років очолював компанію «АМіК» Олександра Маслякова. На даний момент Баруля керує “Лігою сміху” президента Володимира Зеленського.

Борзова володіє фірмою “Профіль-Н” в області ресторанного бізнесу, зареєстрованої в окупованому РФ Судаку. “Фірма переоформлена відповідно до вимог російського законодавства, а за даними податкової РФ, в 2016 році фірма Борзова отримала 600 000 рублів прибутку”, – додає Ніколаєнко.

Чоловік Ірини, – Сергій Борзов у 2014 році потрапив до Державного управління справами на посаду заступника керівника. З кінця літа 2015 р. виконує обов’язки голови ДУС. До цього Борзов заробляв жартами у складі команди КВН «Вінницькі Перці».

У задекларованій власності родини чиновника – земельна ділянка, будинок та квартира, комерційна нерухомість в Криму, Тойота Рав 4 та Мерседес Віто.

У червні 2016 року в ЗМІ з’явилася інформація, що Борзов безкоштовно отримав від Державного управління справами квартиру на Печерську вартістю 10 мільйонів гривень. Підвідомче Державному управлінню справами ДП “Укржитлосервіс” видало Борзова і всієї його сім’ї свідоцтво на право власності на квартиру в багатоповерхівці на бульварі Лесі Українки в Києві.

За підрахунками журналістів, комерційна вартість такої нерухомості становить $ 2-2,5 тисячі за квадратний метр. Таким чином, вся квартира може коштувати більше 10 млн гривень.

11 червня 2019 року новообраний президент Володимир Зеленський видав указ, “Про тимчасове виконання обов’язків Керівника Державного управління справами” вінничанином Сергієм Сергійовичем Борзовим.

Борзова, яка всі президентські вибори відкрито підтримувала Петра Порошенка, підписуючись на його агітках, тепер кандидат від Слуги народу? Хто тоді «вовк в овечому хутрі»? Хто тоді пристосуванець? Ми знаємо цю людину, як ту, яка весь час агітувала за Порошенка і разом із своїми приплічниками перешкоджали діяльності нашої ЗеКоманди у Вінницькій області

Слуга Народу – Березін Максим, округ 151
В 151-му окрузі на Полтавщині, це районні центри Гадяцький, Лохвицький, Чорнухинський та частина Лубенського району, політична партія Слуга Народу відправила Березіна Максима.

Народився в Вінниці, навчався в Сумах, а нині працює директором комунального підприємства «Муніципальна поліція» Кременчуцької міської ради Полтавської області. Це вже не перша спроба зайти в політику, даного слуги.

Так в 2016 році він був технічним кандидатом від партії Миколи Катеринчука «Європейської партії України». На тодішніх проміжних виборах 17.072016 позачергових виборів народних депутатів він набрав 406 голосів, менше 1%, Опора тоді його називала технічним кандидатом. Тому на цей раз Березін вирішив змінити політичний бренд, адже йому не звикати.

У 2016 він створив та очолив одразу 2 партійні осередки: Політична партія Крижопільська Районна організація Єдиного Центру (В. Балога) та політична партія Крижопільська Районна партійна організація Народно-Демократичної партії України. Проте успішним партійним будівництвом Березін не відзначився, так як очолив комунальне підприємство «Муніципальна варта».

Максим Березін був помічений в корупційних скандалах. Відносно директора комунального підприємства «Муніципальна варта» Максима Березина складено протокол про корупцію. Чиновник не вчасно подав декларацію про доходи за 2016 год. Проте й надалі Березін подавав декларацію з порушеням, не вказувавши де він проживає, але він плювати хотів на закон, тому що він і є закон.

Також будучи на посаді керівника «Муніципальної варти» отримував гроші за фіктивно працевлаштованих працівників. Про це писали місцеві активісти, навіть писали заяву в поліцію, проте через тісні зв’язки з мером Кременчука, справі не дали подальший хід.

З таким політичним бекграундом Березіну не звикати до зміни партійних кольорів, за останні 3 роки це вже в нього 4 політична сила, до якої він має відношення. Будьте певні, далі буде

«Слуга Народу» – Дануца Олександр, округ 99
Ще одним політичним хамелеоном в команді Слуги Народу є кандидат по мажоритарному округу 99, Кіровоградської області Дануца Олександр. Одночасно він заступник голови Кіровоградської обласної організації Блока Петра Порошенка Солідарність.

У 2002 році Олександр Дануца, балотуючись від виборчого блоку «Наша Україна» по Голованіському мажоритарному округу, програв, або підіграв вибори «співучому ректору» Михайлу Поплавському.

У 2006-2007 роках Олександр Дануца очолює Кіровоградський міський виборчий штаб Блоку «Наша Україна», а наприкінці 2006 року лише 300 голосів не вистачає для його перемоги на перевиборах Кіровоградського міського голови.

Враховуючи ненаситні амбіції Олександра, він дуже швидко покидає лави «невпливової» партії і вступає в 2012 році до лав «Сильної України» регіонала Сергія Тігіпко, підтримуючи (За вагому фінансову подяку), тоді на виборах в мери Кіровограда свого колегу Віктора Андеєва.

Олександр показав себе і з не кращої сторони під час «Євромайдану». Тодішнього фейсбучного «революціонера» звинуватили в тому, що він людина, яка ніби і підтримує Євромайдан, але водночас переймається долею олігарха, провладного депутата і регіонала.

Зараз Олександр Дануца вирішив спробувати свої сили знову від президентської партії, розраховуючи на успіх.

Слуга Народу – Шубка Катерина, округ 115
Старший прокурор прокуратури міста Львова. Потім – заступник голови правління ВАТ “Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту”. Колишня прокурорша міської прокуратури Шубка Катерина Павлівна. Яка злила купу справ за нищення пам’яток забудовниками,. зокрема на пл. Ринок, 36, на вул. Краківській-Вірменській. І ще багато де пані Катерина не побачила злочинів і закрила справи.

В ЗМІ пов’язують її із забудовником Ростиславом Мельником. Після прокуратури Шубка Катерина стала заступником голови праління ВАТ “Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту». Потім депутати Львівської міськради дозволили будівництво житлового кварталу на місці колишнього Львівського заводу з виробництва штучних алмазів. Територію заводу буде забудовувати Ростислав Мельник.

Такі от «принципові» слуги народу йдуть під брендом Зеленського у Верховну Раду. Немає сумнівів, що зайшовши у Верховну Раду, вони продовжать свою не чисту діяльність, тільки на цей раз уже в масштабах країни. Такі слова як принципи, ідеали, ідеологія їм точно не знайомі.

«Відкрита Україна»
Джерело: www.open-ua.net

2 липня 2019 року в Київському представництві Ради адвокатів Закарпатської області відбулась зустріч голови Ради Олексія Фазекоша та народного депутата Віталія Купрія. Приводом для зустрічі стало отримання Віталієм Купрієм свідоцтва про складення іспиту для отримання свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю.

Окрім іншого, співрозмовники обговорили поточну політичну та правову ситуацію в країні. Зокрема, Олексію Фазекошу імпонує намір Віталія Купрія очолити Генеральну прокуратуру України.

З цього приводу він зазначив наступне:

“Вважаю, що для належного розвитку та ефективного функціонування всіх ланок правової системи держави – від судових органів до органів прокуратури та юстиції – в керівництві таких структур мають бути присутні вихідці з правозахисного середовища, оскільки адвокати апріорі не можуть мати карального мислення, а навпаки часто несуть в собі проевропейське, гуманістичне бачення функціонування тих чи інших державних інституцій. На сьогоднішній день єдиною особою, яка публічно підтвердила своє бажання очолити Генеральну прокуратуру України з метою належної боротьби з корупцією в державі, є саме Віталій Купрій.

Адвокатура Закарпаття висловлює цілковиту підтримку Віталію Купрію в цьому аспекті. В адвокатському середовищі впевнені, що якщо Генеральну прокуратуру очолить виходець з правозахисного середовища, то це й означатиме, що в Україні розпочате справжнє, а не декларативне будівництво Правової Держави. Це буде відповідати європейським стандартам та демократичним принципам, нарешті дозволить очистити прокуратуру від “совковості” та карального мислення, водночас надавши їй як необхідного гуманістичного спрямування, так і невідворотності від покарання. Іншими словами – лише в такій спосіб можлива докорінна зміна механізмів функціонування органів прокуратури, і ГПУ нарешті вийде з того плачевного стану, де вона знаходиться зараз”.

Основна теза статті: лише сильне професійне саморегулювання може гарантувати професійну незалежність адвокатів від держави і без гарантій незалежності адвокати не зможуть виконувати свою професійну і юридичну роль

Від редакції: Не встигли в адвокатурі зітхнути з полегшенням щодо того, що їх псевдо реформування у вигляді законопроекту №9055 відміняється (проект було відкликано у зв’язку зі зміною суб’єкта законодавчої ініціативи), як на горизонті знову з’являються різні думки з приводу того, «що і як треба підправити у адвокатському співтоваристві». Принаймні, ось вже другий день активно обговорюються декілька тез з інтерв’ю експерта з правових питань Ірини Венедіктової – завідувачки кафедрою цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету імені Каразіна. Пані Венедіктова відома тим, що вона є експертом в напрямі судової і правової реформи.

Звичайно, що осторонь нових викликів для адвокатури не міг залишитись активний борець з будь-яким пригнобленням і намаганнями обмежити інституціональну незалежність та самоврядність адвокатури голова Рада адвокатів Закарпатської області Олексій Фазекош. Який запамятався тим, що мав надактивну і принципову позицію (зокрема, саме він першим записав відео звернення до народних депутатів із закликом не приймати очевидно анти адвокатський, і що більш важливо – антинародний законопроект №9055). Саме від його публікацій зайнялося полум’я акції адвокатів СТОП9055. І головне він висловлював не свою власну точку зору, проте консолідовану позицію адвокатів Закарпаття (відповідна резолюція проти проекту №9055 була прийнята Радою адвокатів Закарпатської області всього через тиждень після реєстрації законопроекту в парламенті). Згодом, Олексій Фазекош знайшов підтримку і в інших регіонах, його боротьбу з проектом підтримували голови інших Рад адвокатів, керівництво НААУ тощо. За цей час влада точно зрозуміла, що роль адвокатів у побудові демократичного суспільства є надважливою, і необережні намагання «щось там в адвокатурі підправити» можуть мати катастрофічні наслідки. Саме тому він миттєво відреагував навіть не на офіційний законопроект від Президента, а лише на суб’єктивну думку одного з експертів, бо як виявилося все ж найкраща війна – та, яку удалось уникнути.

Нижче – контр роздуми Олексія Фазекоша щодо позиції і чергового ймовірного етапу боротьби за незалежність, самоврядність та ефективність адвокатури.

Як відомо, однією з умов інтеграції України до Європейського Союзу стала побудова такої системи адвокатури та створення законодавства щодо її організації і діяльності, норми якого відтворювали би модель демократичного правового інституту адвокатури, оскільки лише за умови його належного функціонування можливий розвиток демократії та верховенства права, що у свою чергу є одним з головних критеріїв набуття Україною членства у Європейському Союзі. При цьому, без сумнівно, євроінтеграційні прагнення України потребують узгодження системи правових норм України та ЄС, зокрема, в сфері прав людини. А за таких умов постійне дослідження проблем організації та функціонування адвокатури є актуальним і своєчасним завжди.
Приводом для написання цієї статті стало інтерв’ю експерта з правових питань – зав кафедри юридичного факультету Харківського університету ім. Каразіна Ірини Венедіктової, яке вона надала виданню «Лівий берег». Відразу зазначу для усіх «гарячих» голів, що це інтерв’ю – не більше ніж індивідуальне суб’єктивне бачення деяких проблем в адвокатурі з боку пані Венедіктової. Вона не є наразі ані державним службовцем, ані парламентарем, не займає жодних посад в Адміністрації Президента, але й ігнорування її меседжів також є неприпустимим, бо не можна виключати того варіанту, що це було саме «інформаційне вкидання» в ЗМІ для вивчення реакції суспільства на намагання знову здійснити псевдореформу адвокатури. Тим більше що колишні ініціатори цієї псевдореформи знову балатуватимуться до Верховної Ради в списках однієї з політичних сил. А тому адвокати мають чітко і адекватно відреагувати на будь-які сумнівні пропозиції щодо їх чергового реформування.

Якщо проаналізувати текст інтерв’ю, то найбільш важливими слід вважати наступні сентенції:

1. «Є багато можливостей перезавантажити ВККС та ВРП. Один з варіантів – приєднати ВККС до ВРП. Інший шлях – можливість/необхідність розширення повноважень ВРП, щоб рада займалась не лише суддями, а й прокурорами і адвокатами. Адже представники цього середовища – мобільні в професії, взаємозамінні – дуже часто ми спостерігаємо як прокурори стають адвокатами, адвокати – суддями. Крім того, в Конституції України в розділі VIII «Правосуддя» йдеться про суди, прокуратуру та адвокатуру».

2. «Закон «Про Вищу раду правосуддя» встановлює для ради повноваження формувати доброчесний і професійний корпус суддів, забезпечити незалежність судової влади, а також займатись питаннями професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Така куцість в частині прокуратури незрозуміло, чим пояснюється. Логічно відтворити конституційну конструкцію правосуддя і об’єднати органи трикутника «суди – прокуратура – адвокатура» в частині дисциплінарної відповідальності та кваліфоцінювання. Беззаперечно розширяючи повноваження саморегульованих організацій органів правосуддя для забезпечення гарантій їхньої діяльності».

3. «Громадяни страждають в частині доступу до правосуддя. Разом з тим, судова система — це лише частина правосуддя як галузі державної діяльності. Правосуддя – це судова влада, прокуратура і адвокатура. Аби цей «трикутник» гармонійно працював, його складові повинні паритетно розвиватися. Найбільше уваги зазвичай приділяють судовій системі. Натомість, повторюсь, прокуратура і адвокатура нікого не цікавить. Очевидно, треба діяти іншим чином. Зокрема, залучати різні групи адвокатів. Окрім НААУ, в Україні є різні умовні клуби адвокатів. Очевидно, завдяки методам діджиталізації можна робити швидкі опитування, петиції, залучаючи максимальну кількість активних в практичній діяльності адвокатів для обговорення і підтримки змін в адвокатурі».

4. «Хотілося б до цього процесу (йдеться про новий проект закону про адвокатуру – Ред.) залучити і суддів. Імідж судді – це результат роботи адвокатів і прокурорів. Судді можуть надати фахову оцінку окремим положенням проекту, адже дуже щільно стикаються з діяльністю адвокатів. Однак, маю сумнів, що в нинішній ситуація можлива така співпраця щодо законопроекту про адвокатуру».
Якщо чесно, то мене особисто дуже тішить, що у коментарі журналісту «Судово-юридичної газети» Ірина Венедіктова зауважила, що усе вищенаведене – це її власна експертна думка, а не позиція команди. «Такі рішення будь надаватись тільки після фахового обговорення з громадськістю», — підкреслила вона. І це відверто радує, бо окремі вислови, окрім здивування, не викликають нічого.

Наприклад, необхідність того, щоб ВРП займалась, окрім суддів, ще й прокурорами та адвокатами, пояснюється тим, що «дуже часто ми спостерігаємо як прокурори стають адвокатами, адвокати – суддями». Це абсолютна хибна думка, навіть не маючи статистичних даних, чітко зазначу, що наприклад по Закарпатській області відсоток колишніх «суддів-прокурорів» у складі адвокатського корпусу – ніяк не більше 10-15%. Впевнений, що і по іншим регіонам теж саме. Звичайно, що і адвокати стають суддями та прокурорами. Але тут питання в іншому – ніхто не стає представником іншої професії автоматично – і навіть суддя з 20 річним стажем, якщо схоче стати адвокатом, має скласти кваліфікаційний іспит. Так само, і адвокат, аби стати суддею має пройти через горнило ВККС і ВРП, і жодних поблажок там не буде. До чого взагалі був цей пасаж про «мобільність»?

Крім того, в наявності очевидна маніпуляція і підміна понять, за якою звертаються до цитування Конституції без прив’язки до самого процесу конституційних змін. Адже, якщо ми згадаємо Конституцію, у тому вигляді, якою вона приймалась у 1996 році, то там від самого початку було 2 (!) розділи – VII «ПРОКУРАТУРА» та VIII «ПРАВОСУДДЯ». І лише у 2016 році Конституцію підправили так недоречно і поспіхом, що розділ про прокуратуру зник зовсім, а у розділ «Правосуддя» запихнули і статтю 131-1 (про прокуратуру) і Статтю 131-2 (про адвокатуру). Звичайно, що найвищий законодавчий пріоритет Основного Закону наразі ніхто не оспорює. Але питання в іншому – не треба зараз конституційними промахами старої влади обгрунтовувати необхідність дій нової влади. Ні до чого важливого це не призведе.

Врешті-решт, попри те, що без адвокатури механізми правосуддя не можуть вважатися повноцінними, адвокатура здійснює й інші види діяльності. А якщо розглядати адвокатуру виключно як інститут правосуддя, то виникає питання, чи вправі тоді діяти адвокати й поза сферою правосуддя? Перелік видів адвокатської діяльності, виходячи зі статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», світового та історичного досвіду адвокатури є значно ширшим. Отже, в наявності очевидно хибний шлях. Навіть скажу більше: тут явно видна «тінь» проекту №9055, який через зміни до КПК також хотів прописати, що адвокатура має діяти в інтересах суду.

До речі, як не дивно, в цьому ж інтерв’ю Ірина Венедіктова говорить про те, що «жодна влада не може втручатися в судову систему. Суди повинні бути незалежними. І якщо існують подібні побоювання серед самих суддів, то це свідчить про те, що вони не відчувають себе незалежними. Таких страхів в них взагалі не повинно бути». Але чи не має тут подвійних стандартів – тобто жодна влада не може втручатися в судову систему, але орган суддівського самоврядування зможе втручатись в систему державних органів (прокуратура) та незалежний правозахисний орган, яким є адвокатура. На нашу, думку це не лише не припустимо, але й повністю протирічить демократичним принципам та європейському досвіду.

Щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів, я розкажу трохи нижче, але зараз ще хотів би акцентувати увагу і на такій тезі як «окрім НААУ, в Україні є різні умовні клуби адвокатів». В цьому аспекті хочеться відповісти максимально жорстко: НЕМАЄ в Україні жодних ані умовних, ані безумовних клубів адвокатів. Це не сільська дискотека, і не шоу-бізнес. В Україні є ЄДИНА, НЕЗАЛЕЖНА і САМОВРЯДНА адвокатура, і лише і виключно НААУ є офіційним представником інтересів усіх без винятку адвокатів. Нагадаю, що після візиту до Києва Міжнародної комісії юристів у березні цього року, експертами МКЮ був наданий звіт, в якому говориться про таке: «Якщо закон 9055 буде прийнятий без необхідних консультацій і схвалення адвокатською асоціацією, він може становити загрозу незалежності адвокатської професії в Україні та спроможності громадянського суспільства, включаючи правозахисників, виконувати свою надважливу роботу».

За такої викривленої правової логіки ігнорується ЄДНІСТЬ професії адвоката, а навпаки пропонується відразу розділити адвокатів на «активних» і «неактивних», і перші – повністю керовані іншими. Яскравим прикладом товтології і софістики є слова про те, що «завдяки методам діджиталізації можна робити швидкі опитування, петиції, залучаючи максимальну кількість активних в практичній діяльності адвокатів». Отже, виходить, що «активні» адвокати зі смартфонами і петиціями – це еліта, а інші адвокати – інструменти? Чи як це твердження взагалі розуміти? Сподіваюсь, що все ж таки у команди Президента не будуть робити настільки необдуманих кроків.

Саме розвитком такого спотвореного бачення ролі і функціонуванні інституту адвокатури в українському суспільстві стала пропозиція від Венедіктової, що до розробки закону про адвокатуру треба залучати суддів, бо «імідж судді – це результат роботи адвокатів і прокурорів». Це все одно, що сказати, що до розробки закону про медицину слід залучати виробників «машин швидкої допомоги», бо це ж і їх імідж. Та й, чесно кажучи, мені здається дуже багато суддів образяться, що їх імідж – виявляється залежить не від їх дій, а виключно від роботи адвоката та прокурора. Чи то пані Венедіктова навмисно хотіла образити увесь суддівський корпус, чи то просто не зрозуміла проблематику, на яку вона спілкувалась з журналістами, я зараз не можу сказати. Але можу сказати, чому всі ці ідеї не тільки є недоречними, але й банально протирічать європейським устремлінням нашої держави.

Насамперед, погоджусь з деякими колегами, які вже відреагувати на цю публікацію в «Лівому березі» зі словами, що «будь-які ідеї та пропозиції не мають висловлюватися без знання проблеми, що так само справедливо й по відношенню до адвокатури».

Так, наприклад, що стосується дисциплінарної процедури в адвокатурі, то вона повинна базуватися на загальновизнаних принципах, які відображують роль професії адвоката у суспільстві та цінності, властиві адвокатській професії у всьому світі.

Зокрема, в цьому аспекті нам допоможе Хартія основних принципів європейської адвокатської професії (Charter of Core Principles of the European Legal Profession) та офіційного коментаря до неї, прийняті Радою адвокатських асоціацій та правничих товариств Європи (The Council of Bars and Law Societies of Europe) 25 листопада 2006 року і які є складовою частиною Кодексу поведінки європейських адвокатів.

Хартія містить перелік з 10 принципів, спільних для всієї європейської адвокатської професії. Дотримання цих принципів, як зазначено у преамбулі Хартії, є основою права на правовий захист, яке є наріжним каменем решти основних прав у демократичному суспільстві. І те, що більше 30 адвокатських асоціацій, які репрезентують близько мільйона адвокатів, знайшли необхідним і можливим домовитись про принципи Хартії попри розмаїття національних особливостей саморегулювання адвокатури – є знаковим у декількох проекціях. Вочевидь, адвокатська етика потребує зміцнення від розхитування її основних підвалин для виживання унікальної професії у світі, де демократія зазнає нових і нових викликів. Так само очевидно, що якими б різними не були варіації портретів адвокатури різних країн, основні риси її обличчя мають лишатись незмінними, аби зберегти генетичну пам’ять й ідентичність адвоката як носія особливої місії в суспільстві. А от різні реформатори в цій царині спочатку мають вивчити світовий досвід, для початку.

Так ось, Хартії передує витяг з преамбули до Кодексу поведінки європейських адвокатів, включаючи, зокрема, твердження про те, що «Повага до професійної функції адвоката є необхідною умовою верховенства права й демократії в суспільстві». Верховенство права тісно пов’язано з демократією, як переконані в Європі: «У суспільстві, заснованому на повазі до верховенства права, адвокат виконує особливу роль. Обов’язки адвоката не починаються і не закінчуються сумлінним виконанням своїх повноважень, покладених на нього/неї відповідно до закону. Адвокат повинен служити інтересам правосуддя, але також і тих, чиї права та свободи він уповноважений відстоювати і захищати, і до обов’язків адвоката входить не лише відстоювати інтереси клієнта, але й бути радником клієнта. Повага до професійної функції адвоката є необхідною умовою верховенства права й демократії в суспільстві».

Звичайно, що всі 10 принципів Хартії в рамках цієї статті перераховувати не варто, але на 2 з них обов’язково слід зупинитись детально.

Так, першим принципом зазначено те, що головним у діяльності адвоката має бути «незалежність адвоката і свобода адвоката щодо ведення справи клієнта». І розшифровується це принцип у наступний спосіб: «Адвокат потребує свободи — політичної, економічної та інтелектуальної — у реалізації своїх повноважень, консультуванні та представництві інтересів клієнта. Це означає, що адвокат має бути незалежним від держави та інших владних інтересів і не повинен допускати, щоб його незалежність була поставлена під загрозу у результаті згубного тиску з боку ділових партнерів. Належність адвоката до вільної професії і можливості, які випливають з цього, допомагають підтримувати незалежність, при цьому асоціації адвокатів повинні відігравати важливу роль в гарантуванні незалежності адвокатів».

Підкреслю ще раз: не підпорядкування адвокатури судам чи державі, а ВІЛЬНА професія. Це перша антитеза, яку я навожу і яка є контраргументом майже аксіомного характеру.

Далі розглянемо пункт (j) принципів Хартії, який стосується саморегулювання адвокатської професії: «Однією з характерних рис нерозвинутих демократій є намагання держави, відкрито або приховано, контролювати професію адвоката і діяльність адвокатів. У багатьох випадках держава, визнаючи важливість основних принципів, використовує законодавство для їх підсилення, наприклад, шляхом закріплення у законі принципу конфіденційності або шляхом надання асоціаціям адвокатів повноважень ухвалювати правила професійної етики. CCBE переконана, що лише сильне професійне саморегулювання може гарантувати професійну незалежність адвокатів від держави і без гарантій незалежності адвокати не зможуть виконувати свою професійну і юридичну роль».

Отже, адвокати мають САМОСТІЙНО вирішувати усі питання своєї діяльності, в тому числі і в аспекті дисциплінарної відповідальності. Це друга моя антитеза.

Є й інші документи, які неоднозначно вказують на те, що ніхто окрім адвокатів, не повинен бути наділений вершити долю адвокатів. Зокрема, якщо звернутись до Рекомендації № R (2000) 21 Комітету Міністрів державам-членам про свободу професійної діяльності адвокатів, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи на 727 засіданні заступників міністрів 25 жовтня 2000 року, то там в принципі VI чітко зазначено: «Адвокатські колегії та інші професійні об’єднання адвокатів слід наділити відповідальністю за здійснення дисциплінарного провадження щодо адвокатів…»

В окремих рекомендаціях ССВЕ також вказуються принципи дисциплінарної процедури, що стосується адвокатів, серед яких зокрема, й принцип здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів органами адвокатського самоврядування (CCBE recommendations on disciplinary process for the legal profession. – Brussels : Council of Bars and Law Societies of Europe. – 2007. – P.2).

Врешті-решт, навіть на рівні ООН закріплений особливий статус адвокатури. Так, в «Основних положеннях про роль адвокатів» (прийняті VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 року) говориться про те, що «професійні асоціації адвокатів відіграють важливу роль у підтриманні професійних стандартів та етичних норм, захищають своїх членів від переслідувань та необгрунтованих обмежень і посягань, забезпечують юридичну допомогу для усіх, хто має у ній потребу, та кооперуються з урядом та іншими інститутами для досягнення цілей правосуддя і суспільного інтересу». А отже, не підпорядковуються, а КООПЕРУЮТЬСЯ, і не виключно для досягнення цілей правосуддя, але й СУСПІЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ, Як бачимо, в ООН трактують адвокатуру значно ширше і вагоміше, аніж експерт з правових питань, про яку йшлося вище.

Саме в цих Положеннях в п.16 прямо написано: «16. Уряди мають забезпечити адвокатам можливість здійснювати їх професійні обов’язки без залякування, перешкод, завдання турботи й недоречного втручання». А саме НЕДОРЕЧНИМ ВТРУЧАННЯМ я б назвав усі ці ново реформаторські ідеї.
Наостанок можна згадати і п.28 Основних принципів про роль адвокатів, прийнятих восьмим Конгресом Організації Об’єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушників 27 серпня – 7 вересня 1990 р., де встановлюється, що дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється неупередженою дисциплінарною комісією, утвореною адвокатською спільнотою, незалежним статутним органом або судом, і підлягає незалежному судовому розгляду. Аналогічне положення закріплене й у Резолюції Європейського Парламенту «Про правові справи та загальний інтерес до функціонування правових систем» від 23 березня 2006 р.

І власне це чітко реалізоване у відповідних законах країн Європи. Так, наприклад, у Франції дисциплінарні стягнення накладаються дисциплінарною радою, яка утворюється в територіальному окрузі кожного суду апеляційної інстанції. До складу дисциплінарної ради можуть входити старшини адвокатських об’єднань, які знаходяться у відставці, діючі члени рад адвокатських об’єднань, крім старшин, а також члени рад адвокатських об’єднань у відставці за умови, якщо вони пішли у відставку менше восьми років тому. Відповідно до параграфу 94 Федерального Положення про адвокатуру Німеччини, членами суду у справах адвокатів можуть бути призначені тільки адвокати. Вони повинні належати до палати адвокатів, для округу якої створено суд. І так майже всюди. Ніхто навіть не думав, що адвокатів треба підпорядкувати під якийсь МЕГАкараючий меч Правосуддя.

Таки чином, узагальнюючий мій висновок буде таким: адвокатура не може бути підпорядкована органам, що здійснюють одне дисциплінарне провадження системою правосуддя та правоохоронними органами як якийсь конгломеративний штучне утворення, оскільки тоді вона втратить свою незалежність, насамперед, незалежність від держави, а провладна адвокатура є апріорі неспроможною виконувати правозахисну функцію, яка є її місією в суспільстві.

Українська адвокатура неодноразово вже доводила, що вона є єдиною, незалежною, самостійною – і саме в цьому ефективною саме як правозахисний інститут. За минулий рік адвокати довели, що можуть протистояти будь-яким викликам часу і долати терени на шляху побудови Правової Держави і Демократичного Суспільства.

А відтак і у парламентарів, і у керівництва держави має бути правильне розуміння ролі адвокатури, і насамперед і виключно – НЕЗАЛЕЖНОЇ АДВОКАТУРИ, яка саме завдяки своїй незалежності є сильною, а завдяки силі одних з базових оплотів демократії.

Олексій Фазекош,
Голова Ради адвокатів Закарпатської області

Чому закарпатські адвокати одностайні в підтримці політики Президента Володимира Зеленського? Як оцінювати хід судової та правових реформ в Україні взагалі? Чому Президент законно розпустив парламент? Чому Олексій Фазекош вважає, що КСУ може прийняти тільки одне законне рішення – визнати неконституційним закон про очищення влади, або закон про люстрацію? І чому в Закарпатській адвокатурі все спокійно, конструктивно і ефективно?

Перебуваючи на Закарпатті з робочим візитом редактор інформаційної агенції Сергій Козлов провів ряд зустрічей із головою Ради адвокатів Закарпатської області Олексієм Фазекошем, гловою КДКА Закарпатської області Петром Немешем, головою Закарпатського апеляційного суду Ганною Фазикош, інших правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування тощо. В результаті буде підготовлений великий аналітичний матеріал стосовно правових реформ в Україні і прогнозів того, позитивні чи негативні наслідки вони матимуть.

Зокрема, під час бесіди з яскравим юристом, інтелегентною вродливою жінкою та непересічним фахівцем – головою Закарпатського апеляційного суду Ганною Фазикош була досягнута домовленість про актуальне та гостре інтервю на тему судової реформи в Україні.

Також в розмові з очільниками органів адвокатського самоуправління Закарпаття Олексієм Фазекошем та Петром Немешем були обговорені шляхи побудови правової держави за європейським зразком.

Також представник “Вектор ньюз” був присутній під час вручення адвокатських свідоцтв новим адвокатам Закарпаття.

Закарпатська адвокатура принципово і послідовно виступала проти прийняття законопроекту №9055 і недолугих спроб псевдореформування адвокатури, наслідком чого мала бути втрата незалежності і самоврядності цього правозахисного . інституту. За лаштунками цієї псевдореформи стояли люди, які в силу своїх меркантильних інтересів і бажання захопити керівні посади в адвокатурі, хотіли зробити адвокатуру слабкою і неефективною. Цьому всіляко сприяв і колишній заступник голови АП Олексій Філатов. На цьому сьогодні, 28 травня наголосив голова Ради адвокатів Закарпатської області Олексій Фазекош, вручаючи новим адвокатам області свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю.

Очільник Ради особливо наголосив для молодих колег, що закарпатські адвокати завжди тримали руку на пульсі важливих подій в державі. Зокрема, наразі адвокати мають принципову позицію щодо законності Указу Президента Володимира Зеленського щодо розпуску Верховної Ради, як такої, що не здатна підтвердити наявність в неї коаліції з 2016 року, необхідності визнання антиконституційним закону про люстрацію тощо.

В цілому ж органи адвокатського самоврядування Закарпаття всіляко підтримують ініціативи Президента по виведенню України з кризи. В свою чергу є сподівання, що і з боку АП, на відміну від старої влади, є розуміння того, наскільки важливою є роль адвокатури в розбудові правової держави та демократичного суспільства, – відзначив Олексій Фазекош.