Недавнє голосування про призначення Юрія Луценка Генпрокурором України не було скандальним. Воно було «сигнальним» — для більш серйозних речей, до яких Верховній Раді необхідно буде готуватися в найближчому майбутньому.
Нагадаємо, що «сигнальне» (або рейтингове) «кнопкодавство» використовується для прогнозування результатів голосування з питань порядку денного. Нинішній парламент у силу другої свіжості своєї «коаліційної скумбрії» досить часто використовує цю можливість… Отож, наступного ж дня після успішного голосування/призначення Луценка, тобто в п’ятницю, 13-го, Президент України Петро Порошенко у своєму Twitter ставить завдання: «Протягом найближчих тижнів ми маємо набрати 300 голосів для змін у Конституцію й прийняти новий Закон про судоустрій».
І це зрозуміло. І, можливо, навіть важливо. Але головне питання у всій цій історії — вибори в ОРДЛО («Окремі райони Донецької й Луганської областей»; термін зустрічається в Мінських угодах). І ліпити цей коаліційний колобок треба зараз, поки гаряче — за допомогою нехай і неформалізованої, нехай ситуативної, але коаліції. А зараз гаряче. Дуже гаряче. І на Донбасі, і в Києві, і в Мінську, і в «Нормандії». Адже Головний євроумиротворюючий донбаського конфлікту, міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр, уже навіть не приховує свого роздратування. І головним виходом із конфлікту бачить саме проведення виборів в ОРДЛО. Київ же поки від них відстрілюється, але нескінченно довго так тривати, звісно, не може.
Якщо Україна не прийме Закон про вибори на Донбасі, говорити про подальшу пролонгацію (не кажучи вже про посилення) західних санкцій проти Росії буде дедалі складніше. Причому всі без винятку зацікавлені сторони розуміють, що йдеться поки що тільки про закон, а не про самі вибори. Їх завжди можна скасувати, перенести, визнати недійсними… Благо, робити це в Україні навчилися. Як на сільрадівському, так і на президентському рівнях. Більше того, сам закон можна прийняти з купою застережень. І прописати в ньому багато чого: явку на виборах, втрату печаток, наступ або використання важкої техніки, спробу зриву виборів й інші НП. Навіть калібр випадкової (чи не дуже) кулі, яка залетіла з будь-якої сторони. А як тільки така куля пролетить — усе: закон втрачає силу й вибори проводити не можна! ОБСЄ відразу підтвердить це. Спостерігачі теж. Усі знижуть плечима й знову розійдуться по різних кутках рингу. Чекати далі. І домовлятися.
А Петро Порошенко вміє це робити. Але тільки всередині України. Він же і в Лондон на Антикорупційний саміт не поїхав не тому, що йому вже немає з ким і немає про що там домовлятися (крім Девіда Кемерона й Джона Керрі там із сильних світу цього нікого не було), а тому що в Україні дійсно були справи набагато важливіші. І П.Порошенко залишився в Києві. Щоб буквально в ручному режимі (з демонстративно-моментальним підписанням Указу прямо в Раді й демонстративно-чудесним випуском свіжого номера «Голосу України») провести призначення Ю.Луценка в ГПУ. Але, повторимося, не за Ю.Луценка так переживав П.Порошенко, а за те, як воно піде далі — тоді, коли потрібно буде ухвалювати по-справжньому доленосні закони. І, насамперед, найбільш чутливий — «Закон про вибори в ОРДЛО».
І саме тут починається політична математика.
За Юрія Віталійовича пощастило зібрати голоси 264 народних депутатів. Допомогли, як відомо, «папередники» з «Волі народу» і «Відродження». І це вкотре підкреслило приголомшливу здатність Петра Олексійовича «пропетляти» між краплями будь-якого українського внутрішньополітичного дощу. І домовитися з усіма. У тому числі й із тими, кого ще позавчора він натхненно «бомбив» і кому вчора дякував. Що при цьому буде завтра – невідомо. Бо ж політика (тим більше українська) – не корпорація «Рошен». У ній немає постійних друзів і ворогів. Своїм твіттерівським повідомленням про «найближчі зміни в Конституцію» Порошенко фактично оголосив великий збір. З урахуванням 264 «сигнальних» багнетів імені Луценка й із урахуванням позиції «Опозиційного блоку» голоси мають набратися.
Додамо до цього фактор ЦВК, яка нарешті одержала відмашку й розродился рішенням про проміжні вибори 17 липня в п’яти округах. Усе це в сумі може забезпечити потрібний Петру Олексійовичу результат.
Для довідки: вибори в окрузі №27 призначені у зв’язку з тим, що обраний тут народним депутатом Борис Філатов став мером Дніпропетровська. В окрузі №206 через те, що депутат Владислав Атрошенко став мером Чернігова. В округах №85 і №151 — у зв’язку з тим, що обрані в них Ігор Насалик і Тарас Кутовий були призначені 14 квітня міністрами енергетики й аграрної політики відповідно. І, нарешті, в окрузі №23 взагалі вийшли мало не танці на кістках померлого Ігоря Єремеєва, якого не стало ще в серпні 2015 року, а свідоцтво про його смерть новий спікер ВР Андрій Парубий передав до ЦВК лише 16 травня 2016 року. Чому цього не зробив попередній, Володимир Гройсман, незрозуміло. У результаті очільник ЦВК Михайло Охендовський тільки ось тепер одержав офіційне право призначити вибори і в 23-му окрузі. Більше того, за його словами, у Центрвиборчкомі не виключають, що «Верховна Рада може розглянути питання дострокового припинення повноважень інших народних депутатів, зокрема тих, які були призначені на відповідні посади в місцевих органах виконавчої влади». «Якщо документи зроблять у ВР до 18 травня, ЦВК зможе призначити вибори на цей же день, 17 липня”, — підсумував М. Охендовський.
Йдеться про те, що Президент, крім усього іншого, у квітні 2016 року призначив депутатів від фракції БПП Андрія Гордєєва і Юрія Гарбуза головами Херсонської ОДА й Луганської військово-цивільної адміністрації відповідно. У такий спосіб у випадку офіційного припинення їхніх депутатських повноважень, окрім п’яти округів, у яких вибори призначені на 17 липня, вакантними стануть іще кілька округів. Ось так, по засіках, і можна нашкребти депутатського «борошна» на такий необхідний Порошенкові «колобок».
Поки ж триває артпідготовка до великої війни за закон про вибори в ОРДЛО. Іще нічого не трапилося, іще ніхто нічого не вніс (а в тому, що сигнальний «пробний шар» до парламенту скоро внесуть, можна не сумніватися). А всіляко зацікавлені сторони про всяк випадок уже запускають димову завісу. Наприклад, головний парламентський «народний фронтовик» Максим Бурбак заявив наступне: «Досить вішати локшину на вуха людям. Офіційно повторюю незмінну позицію нашої фракції: спочатку припинення Росією бойових дій, звільнення всіх заручників, виведення військ окупанта, повне відновлення суверенітету України над кордоном й усіма територіями Донбасу. І лише потім політичне врегулювання… Нагадаю, що псевдовиборів на окупованих територіях вимагають союзники Юлії Тимошенко з “Окупаційного блоку”. “Народний фронт” буде захищати українську армію, Україну й українську людину. Нехай про це пам’ятають зрадники й провокатори, якими б овечими шкурами вони не маскувалися в цьому залі».
Але, окрім політичних, є ще й чисто технічні проблеми. За словами очільника Комітету виборців України Олексія Кошеля, на окупованих територіях банально відсутній реєстр виборців. Крім того, невідома кількість переселенців, які мають право голосу й захочуть повернутися для участі у виборах. Також, на думку Кошеля, незрозуміло, що робити з тими особами, які тримали в руках зброю, публічно виступали проти офіційного Києва. Люструвати? Але як? «Не виключено, що люстраційний процес розтягнеться на роки», — констатував Кошель.
Загалом, у Києві ніхто не проти такої «розтягнутості», але що при цьому робити із Заходом, який затягує донбасько-виборчий зашморг на шиї Президента, ніхто не знає. Найсумніше, що він теж не знає. Але хоча б намагається щось робити. І це якраз той самий випадок, коли спроба – таке катування…
Костянтин Панфілов, спеціально для «Вектор ньюз»
Залишити відповідь