Категорія: ЕКСКЛЮЗИВ

У столиці Республіки Косово в cпорткомплексі «Pallati i Rinise» 9 листопада відбувся офіційний матч національної чоловічої збірної України з футзалу. У грі четвертого туру основного раунду європейської кваліфікації до чемпіонату світу 2024 року підопічні головного тренера Олександра Косенка на виїзді здобули перемогу над збірною Косова з рахунком 2:5 і перед останнім раундом упевнено лідирують у своїй відбірній групі.

Напередодні матчу наставник команди гостей зазначив, що збірна намагатиметься порадувати глядачів гарною грою й позитивним результатом, хоч на виїзді буде важко, прогнозував Олександр Косенко в інтерв’ю для сайту Асоціації футзалу України. Тренер висловив сподівання, що на трибунах спорткомплексу, де балканці завжди палко вболівають за свої команди, збірну з Києва підтримають і українські вболівальники. І тут він мав рацію. З національними прапорами завітала на матч група журналістів – учасників міжнародної програми професійного захисту «Journalists-in-Residence Kosovo». Українські медійники в Приштині й самі відчувають та дуже цінують щиру підтримку, надану їм «на виїзді» колегами з Європейського центру свободи преси та медіа (ECPMF), Асоціації журналістів Косова, а також владою цієї держави, яка фінансує програму, щоб учасники могли дистанційно виконувати свою роботу в інформаційній сфері.

Цього разу косовари й українці сформували… вболівальницький гурт, який відвідав спортивну подію в час війни в Європі. Матч транслювався на широку міжнародну авдиторію, тож дуже важливо, що на двобій національних збірних країн, які солідарні в бажанні перемоги України на фронті війни проти рашиZму, зібралося багато людей. Національний гімн українці – спортсмени і журналісти – співали разом, дивлячись одне на одного: перші на арені, другі – на трибуні.

Журналістам посприяли в бажанні підтримати своїх і показати світові підтримку нашої країни на Балканах добра знайома з депутатського корпусу Асамблеї Косова Доарса Кіца (саме вона одна з ініціаторок згаданої програми захисту медійників) і представниця ECPMF Флютура Кусарі. Також місцева федерація футболу красиво привітала спортсменів з України, розмістивши в залі гігантського розміру синьо-жовті банери, на яких латинкою написано «Slava Ukraini» та висловлено солідарність з нашою державою – зрозуміло, в перемозі над московським агресором.

Усі країни, де наша національна збірна грала після 24 лютого, щиро підтримують Україну – це додає наснаги, сказав наставник фаворитів групи відбору. І матч у Косові не розчарував шанувальників спорту, які очікували, що гості вийдуть на паркет і будуть максимально сконцентрованими від самого початку зустрічі. Цю тренерську настанову команда виконала на відмінно – швидко повела в рахунку 2:0, а далі гості, пропустивши в першому таймі м’яч у відповідь, збільшили перевагу й у підсумку довели її до розгромної. Голами в нашій команді відзначилися Ігор Чернявський, Євген Сірий, Микола Микитюк, Артем Фаренюк та Ярослав Лебідь.

Нагадаємо, місяць тому збірна України у формально домашній грі проти цього самого суперника була сильнішою 3:1 (матч відбувся в латвійському Саласпілсі). А відтак у Лієпаї (Латвія) наші спортсмени як «господарі майданчика» здолали збірну Нідерландів 4:2. Тепер з трьома перемогами в активі збірна йде на чотиримісячну паузу в змаганнях і вже навесні – 8 березня 2023 року – зіграє в Нідерландах. Там гостям буде достатньо навіть нічиєї, щоб посісти перше місце у відбірній групі на чемпіонат світу. Але українці, звісно, прагнутимуть лише перемоги.

Здобутки на спортивних аренах світу – це також внесок атлетів у зміцнення бойового духу українців, вияв сили, мужності, витривалості та важлива моральна підтримка нашої нації, яка неодмінно переможе у війні.

Сергій Шевченко

Фото автора і колаж АФУ

Нещодавно вдалось познайомитись з діяльністю Фонду Джорджіо Ла Піра (Флоренція) та його керівництвом.

Оскільки про його діяльність в Україні мало що відомо – дещо про цей фонд детальніше.

Так, Фонд Джорджіо Ла Піра був заснований в 1995 році сучасниками і послідовниками цього італійського вченого-правника, політика , двічі мера м. Флоренція (1951-1954, 1960-1964р.р.). Згідно Статуту діяльність цього фонду має за мету організацію наукових, культурних, мистецьких, розважальних заходів та редакційну діяльність для заохочення волонтерства та діяльності, що становить суспільний інтерес на національному та міжнародному рівнях.

За час існування Фондом проведено безліч конференцій, лекцій, семінарів, виставок, двох та багатосторонніх зустрічей задля поглиблення міжрелігійного діалогу між представниками різних Церков, досягнення миру та взаємопорозуміння в різних країнах світу, більш глибокого пізнання культурної спадщини Італії тощо.

Фонд Джорджіо Ла Піра взаємодіює з багатьма міжнародними організаціями, іноземними і італійськими державними і громадськими структурами заради вищевказаного та для прийняття на навчання в Італії студентів.

Діяльність Фонду скеровує Рада директорів, котра обирає президента для забезпечення поточної діяльності. Нині президентом Фонду Джорджіо Ла Піра є Патрісія Джунті.

Пані Джунті довгий час завідує кафедрою інститутів римського права та римського права на юридичному факультеті Флорентійського університету. Фонд фінансується за рахунок муніціпалітету Флоренції, влади провійнції Тоскан, міністерства культурної спадщини та туризму Італії та окремих громадян. Головний офіс розташований на вулиці Джорджіо Ла Піра, 5 у Флоренції. Там знаходиться й бібліотека та архів Ла Піра.

Для розміщення іноземних чи іногородніх учасників різних заходів і програм Фонд використовує можливості католицького монастиря Сан Марко. Особливе місце в структурі і діяльності Фонду посідає Міжнародний студентський Центр, що знаходиться за адресою via de Pescioni, 3 у Флоренції.

Його діяльністю опікується радник Фонду Мауріціо Чертіні.

Цей міжнародний центр щороку проводить десятки курсів, програм та тренінгів для студентів та зацікавлених осіб з різних країн світу, надаючи їм при необхідності соціальну, юридичну підтримку. Зокрема дає курс італійської мови, що необхідно для подальшої вузівської підготовки, курси для волонтерів та освітні семінари різної направленості для іммігрантів.

У 2022 році Міжнародний студентський центр вперше надав прихисток та забезпечує навчання для 5 українських студентів, котрі були змушені евакуюватись з України внаслідок російської агресії.

Одна з них – Тетяна. Під час розмови схвально висловилась щодо організації навчального процесу та умов перебування у Центрі.

Зацікавленим особам з України Центр рекомендує звертатись до установи через його сайт.

Керівник громадської організації «Рада мирних ініціатив» з Тернополя Іван Гуня домовився про співпрацю з Фондом Джорджіо Ла Піра задля вирішення для українців гуманітарних і освітніх питань.

Петро Шатковський

25-28 жовтня цього року відкрила свої двері для гостей та відвідувачів 3-тя Міжнародна оборонно-авіакосмічна виставка «SAHA EXPO-2022», що проходила у місті Стамбул в приміщенні «Istanbul Expo Center» із загальною площею павільйонів більше ніж 60 000 кв.м.

На запрошення турецької сторони, цей захід відвідала і українська делегація, на чолі з Міністром з питань стратегічних галузей промисловості України Павлом Рябікіним.

Насичена зустрічами та перемовинами програма, в ході виставки, була не тільки ефективною площадкою для розвитку міжнародних контактів але і в значній мірі сприяла подальшому зміцненню обороноздатності України.

Перший день візиту української делегації до Стамбулу пройшов надзвичайно активно.

В рамках виставкових заходів, Міністр відвідав суднобудівну верф «STM Defence International», зі стапелів якої вже зійшов і чекає на подальше оснащення та озброєння, перший корвет для ВМС України сучасного класу «Ada», якому Президент України Володимир Зеленський, у серпні місяці цього року, присвоїв ім‘я – «Гетьман Іван Мазепа».

Під час зустрічі з керівництвом суднобудівної компанії були обговорені плани введення сучасного корвету в експлуатацію та перспективи подальшої співпраці.

Далі офіційна делегація України прибула до «Istanbul Expo Center», де Генеральний директор компанії «Baykar Makina» Халюк Байрактар особисто ознайомив наших представників із новими зразками відомих безпілотників, вироблених їхньою компанією та основними павільйонами «SAHA EXPO-2022».

Окрему увагу українська сторона приділила пропозиціям, які стосуються протидії дронам та системам протиповітряної оборони, що є нагальними питаннями ефективної боротьби з агресором.

Також, за підтримки Посольства України в Туреччині, під час Міжнародної виставки, відбулись офіційні зустрічі з керівниками міністерств та відомств Туреччини, а саме з Міністром промисловості Турецької Республіки Мустафою Варанком, головою Комітету оборонних галузей промисловості Турецької Республіки Ісмаілом Деміром та Міністром оборони Великої Британії Беном Уоллесом.

Окремої уваги заслуговує український павільйон асоціації «Укравіапром», де була представлена продукція ДП «Івченко-Прогрес», АТ «Мотор Січ», АТ «ФЕД» та ТОВ «Радіонікс», який користувався особливою увагою відвідувачів виставки.

Крім того, в рамках «SAHA EXPO-2022» відбулась панельна дискусія «Вплив російсько-української війни на світову оборонну промисловість», в якій також взяв активну участь Міністр Павло Рябікін.

«Як ми бачимо з досвіду війни між росією та Україною, нові технології є вирішальними в досягненні успіху… У нас є зброя наступного покоління, така як, наприклад, безпілотники «Bayraktar TB2», «Himars» та інші, що дозволяє нам бути трохи попереду нашого ворога», – сказав Рябікін.

Міністр наголосив на тому, що жодній з країн неможливо було б підготуватися до настільки масштабного наступу, і що лінія фронту складає більше 2,2 тисяч кілометрів, де на 1,5 тисячах кілометрів ведуться активні бойові дії.

Також Міністр назвав вирішальними для успіху України у війні два основні фактори. Перший – це мотивація, сила та підготовка захисників України. «Зараз в Україні є мільйон мобілізованих і ми вдячні нашим партнерам, які допомагають із навчанням цих солдат, адже дуже важко підготувати таку кількість людей для бойових дій», – зауважив Павло Рябікін. І другий – це кількість та якість зброї, яку військові повинні мати. Тому важливим є, як постачання сучасної зброї, так і власне виробництво, в кооперації із світовими лідерами оборонної галузі.

Щодо напрямів роботи з післявоєнної відбудови України, то Міністр наголосив на тому, що першочерговим завданням є більш розвинута промисловість, і цього можна досягти шляхом приватизації, а також в рамках реалізації проєктів державно-приватного партнерства, відновлення повного циклу виробництва розлагодженого в ході війни.

Наприкінці виступу, Міністр з питань стратегічних галузей промисловості подякував Президенту Турецької Республіки Р.Ердогану та керівництву компанії «Baykar Makina» за співпрацю, висловивши переконання, що за безпілотними технологіями майбутнє, та надію, що подальша кооперація наших країн в цьому сегменті співпраці буде реалізовуватись якнайшвидше.

«У майбутньому ми повинні ширше відкрити двері для міжнародних партнерів для залучення в нашу військову промисловість… Ми вже працюємо над тим, як діяти та розвивати цей напрямок у майбутньому», – зауважив Павло Рябікін.

Робота делегації України в Турецькій Республіці в ці дні підтвердила сталий рівень міцніючих стосунків між нашими країнами в усіх вимірах.

Волошенков Дмитро, член Національної спілки журналістів України

27 жовтня у центрі Таллінну відбулось відкриття виставки сучасного мистецтва молодих митців “Art Collection Starter”.

У експозиції беруть участь твори мистецтва локальних митців, країн Балтії, а також роботи художників з Англії, Італії та України. Організатором виставки стала галерея сучасного мистецтва Victoria Olt Gallery, що знаходиться в самому серці Старого міста.

Головною метою експозиції є поширення інтересу людей до візуального мистецтва, формування естетичного смаку в питанні колекціонування творів мистецтва, а також залучення до колекціонування нової аудиторії. На виставці представлені картини різного формату та різні за своєю технікою виконання: глядачі зможуть побачити роботи виконані олією, акрилом, аквареллю а також різними експериментальними матеріалами, такими як алкогольні чорнила.

Серед картин митців представлені роботи української художниці Ксенії Сулаєвої, персональний стиль творчості якої був сформований під час навчання монументальному живопису у Львові.

Художниця працює у змішаній техніці акриловими фарбами та чорнилами та називає свій напрям “hopeful art”. Головним об‘єктом творчості художниці є люди та квіти.

На створння яскравих робіт авторку нахидає сама природа Естонії та її колорит, а метою творчості є викликати у глядача певний спектр емоцій та створити свої власні, індивідуальні асоціації від перегляду картин.

Економічні, політичні, фінансові, воєнні та інші вирішення цієї проблеми дуже складні, але вони багато у чому залежать від розуміння нашим суспільством багатьох світоглядних питань.

У наших умовах консолідація українського суспільства є неодмінною передумовою перемоги України у неоголошеній війні Росії проти Українського народу та нашої держави. Росія веде себе як держава-терорист і ставить на меті знищити не тільки землю та економіку України, але і наші духовність, культуру та віру – без них не буде українського народу.

Говоримо про стан ситуації на середину 2022 року.

7 травня 2022 року, на 74 день російського воєнного вторгнення в Україну, у своєму зверненні до народу Президент України Володимир Зеленський підкреслив, що «…російська армія витратила ракету, щоб знищити музей Григорія Сковороди у Харківській області. Ракету. Щоб знищити музей. Музей філософа та поета, який жив у XVІІІ столітті. Який учив людей того, що таке справжнє християнське ставлення до життя і як людині пізнати себе. Що ж, схоже, що це страшна небезпека для сучасної Росії – і музеї, і християнське ставлення до життя, і пізнання людьми себе. Прицільні ракетні удари по музеях – це навіть не кожен терорист додумається. Але ось така армія воює проти нас. Ось це вони хочуть принести і в інші європейські країни. Станом на 7 травня російська армія зруйнувала або пошкодила вже майже 200 об’єктів культурної спадщини».

Це церкви, мечеті, синагоги, освітні та адміністративні будівлі релігійних громад України. Серед пошкоджених унаслідок атаки ворога споруд: 5 – мусульманські, 5 – іудейські, решта 173 – християнські. 22 належать протестантським громадам, 19 – Православній церкві України, три – Римо-католицькій церкві (РКЦ) та дві – Українській греко-католицькій церкві (УГКЦ). Майже три чверті (73%) об’єктів – 127 зі 173 пошкоджених християнських споруд, повністю або частково зруйнованих внаслідок нападу Росії, належать УПЦ.

В умовах війни гуманітарна складова українського суспільства неподільна з військовою та економічною складовою, тому слід зосередитися на розв’язання проблем гуманітарних аспектів війни, зокрема, історії, духовності та такої чутливої сфери, як віра. За даними українських соціологів, на у середині 2000-х років понад 31 відсотка населення дотримувалися релігійних поглядів, а Україна посідала 11 місце серед 34 країн Європи за ступенем релігійності.

Для консолідації заходів українського суспільства у духовно-релігійній сфері, враховуючи сучасний історичний контекст, доцільно звернутися до староукраїнської спадщини. У цьому контексті особливий інтерес становить період ІХ-ХІ століть, особи та події, пов’язані із становленням Київської Русі та її інтеграцію у світову і європейську спільноту.

Почнемо із Святого Володимира Великого.

Великий князь київський (979 – 1015), князь новгородський (970 – 988), хреститель України-Руси (988). Засновник Київської митрополії Константинопольського патріархату, будівничий Десятинної церкви у Києві. В олтар Десятинної церкви були покладені мощі Святого Климента Римського, які Володимир Великий отримав після перемоги під час Корсунського походу (987-988) над Візантією.

Намагання Володимира Великого отримати мощі священномученика Святого Климента Римського не було другорядним. У християнському світі та у в всій Європі цей час існували певні правові норми, визначені у рішеннях Вселенських соборах, які до 1054 року були єдині для католицької, православної та інших християнських церков.

VII Вселенський (II Нікейський) собор у 787 р. визначив «… якщо деякі храми посвячені без святих мощів мученицьких, то визначаємо: най буде звершене у них положення мощів із звичайною молитвою. Якщо будь-який єпископ посвятить храм без святих мощів: нехай буде відлучений як такий, хто порушив церковні заповіти». Цей собор був останнім, рішення якого визнані православною та католицькою церквами.

Результатами Корсунського походу було одруження на Анні – сестрі візантійського імператора Василя ІІ. Обрав своїм гербом тризуб, карбований на монетах Володимира Великого, який сьогодні є гербом України. Володимир Великий канонізований православною і католицькою церквами як рівноапостольний святий.

Про головний результат цього княжого походу у Корсунь літопис повідомляє, що, повертаючись у Київ, Володимир взяв «… мощі святого Климента і Фіва, ученика його, узяв також начиння церковне [й] ікони на благословення собі». У Києві на мощах священномученика Климента Римського була закладена перша християнська церква – Десятинна.

А головою Святого Климента князь Володимир Великий хрестив киян у Дніпрі. Ось чому Святий Климент вважається першосвященником і покровителем Київської Русі. Його особа якомога повно відповідала умовам, поставлених перед собою Володимиром Великим завдань – позиціонувати свою державу як християнську, визнану у Західному та Східному світі.

Хто ж такий святий Климент Римський, або Климент І (? – 23 листопада 97/101) – 4-й папа римський (88 – 97) священномученик, один із 12 апостольських отців, які були сучасниками апостолів, їхніми учнями, що продовжували традиції та вчення самих апостолів. Апостол Петро особисто висвятив Климента в єпископи Риму. Відомий як автор листа до церкви в Коринфі із закликом до єднання християн.

Доброчесне життя, милосердя і молитви Святого Климента І свого часу навернули до християнства багатьох римлян. Тому імператор Риму Домініан звинуватив Климента в непошані офіційних язичницьких богів і 97 р. заслав його до каменоломень Криму.

В каменоломнях неподалік літописного Корсуня (Херсонесу Таврійського) Святий Климент зустрів багато вірних християн, допомагав їм у тяжкій праці, продовжував активну пастирську діяльність. За час його перебування в Криму було збудовано сімдесят п’ять християнських церков, значно збільшилося число християн.

За такі діяння імператор Траян у 101 р. наказав стратити Климента. Його прив’язали до залізного корабельного якоря, вивезли на човні в море і втопили (сучасна бухта Козача у м. Севастополь). За джерелами присутні на страті християни у молитвах благали дати їм можливість поховати Климента за християнським звичаєм. Сталося диво – море відступило від берега і вони знайшли тіло Климента на скелі, що зовні нагадувала храм. Поруч із тілом страченого Климента лежав і якір.

За церковним переказом щорічно в день мученицької кончини святителя (за григоріанським календарем – 23 листопада, за юліанським – 8 грудня) дивне явище повторювалося, і впродовж тижня паломники мали змогу відвідати гробницю Климента. В кінці четвертого століття Римська Церква визнала папу Климента святим мучеником (священномученик).

Якір з особою Святого Климента Римського деякими дослідниками пов’язується із так званим «хрестом-якорем», або тризубом. Якір у руках святого апостола Петра на присутній фресці у базиліці Святого Климента І, яка побудована у Римі неподалік від собору Святого Петра.

Рівноапостольні Костянтин (Кирило) та Мефодій, відомі як солунські брати, слов’янські просвітителі. Біля 861 р., за часів візантійського імператора Михаїла вони відвідали Херсонес (Корсунь) та віднайшли мощі Святого Климента Римського і урочисто перенесли в церкву Святих Апостолів.

Частину мощів Святого Климента Римського солунські брати принесли до Риму, коли були покликані туди 866 р. папою Адріяном II. Святих братів зустрів сам папа з усім своїм кліром і городянами, які із запаленими свічками вийшли назустріч святим проповідникам. За переказами під час зустрічі мощів Святого Климента, віднайдених біля Херсонесу, відбувалися численні чудесні зцілення. Саме тоді папа римський Адріан II затвердив літургію слов’янською мовою у церквах.

Присутність мощів Святого Климента в Римі сприяла його в Європі, а особливо на Балканах серед слов’ян. Саме тоді святі Кирило і Мефодій отримали дозвіл розповсюджувати слов’янські церковні книги і проводити богослужіння слов’янською мовою. Іван Франко, який ґрунтовно дослідив це питання у роботі «Святий Климент у Корсуні. Причинок до історії ранньохристиянської легенди» (1906), зазначив: «згадка про принесення мощей святого Климента до Рима назавсігди і нерозривно зв’язана з першим виступом слов’янського писаного слова на всесвітню арену, з першим затвердженням його рівнорядності… з культурними мовами Європи».

Продовжимо цю тему.

Олександр БЄЛОВ, історик, віце-президент незалежного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», заступник голови Служби безпеки України (1995-1996 р.р.), заступник Секретаря РНБОУ – директор Національного інституту стратегічних досліджень (1996 – 2001 роки)

Офіційний Київ незабаром може визнати Республіку Косово – підставу для цього дає заява Верховної Ради про визнання Чеченської Республіки Ічкерія тимчасово окупованою (окупант – рашистська федерація).

Визнання Україною Косова – питання назріле. Тривалий час Київ ішов у фарватері московської політики на Балканах, навіть коли зазнав збройної агресії та спроб анексії частини українських територій. Але цього року кремлівський режим розв’язав повномасштабну війну, яка серед іншого висунула на порядок денний Верховної Ради актуальну тему.

Косово нині – надійний союзник України в Південній Європі. А після жовтневої заяви парламенту побоювання опонентів, що визнання Києвом Приштини – це «прецедент для Криму», вже не здаються слушними. Якщо Ічкерія – не прецедент для Криму, то Косово – й поготів – наголошує оглядач Віталій Портников, закликавши законодавців виправити давню політичну помилку, відкинути політичну аморальність та визнати Косово.

Отже, вирішальне слово нарешті має сказати Верховна Рада в голосуванні за поданий народним депутатом Олексієм Гончаренком проєкт постанови про визнання державного суверенітету та незалежності Косова. Документ уже опрацьовує комітет з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва. Але… чи підтримає фракція «Слуги народу» ініціативу не їхньої політсили?

Автор цих рядків спілкувався в Приштині з багатьма співбесідниками – косоварами і громадянами України. Людям байдуже, представник якої партії подав проєкт. Цікавить лише результат – саме той, за який уже голосує народ своїми щоденними справами, налагодженням і зміцненням співпраці, розвитком відносин. І в Києві слово носія верховної влади України звучить в унісон з думкою народу й чинної влади Косова. Остання послідовна у своїх заявах, зокрема президентка Косова Вйоса Османі закликає світ більше допомагати Києву й не рівняти агресора і жертву. У серпні 2022 року глава балканської держави адресувала на Банкову листа, в якому привітала з Днем незалежності України президента Володимира Зеленського і наш народ. Слова пані Османі не потребують коментарів: «Ми з вами духом, ми з вами ділами й ми будемо з вами до перемоги України».

Принагідно – важливий штрих до портрету молодої балканської держави: головний судовий орган ООН – Міжнародний суд – своїм рішенням від 22 червня 2010 року визнав проголошення незалежності Косова (17 лютого 2008 року) таким, що не порушує міжнародне право.

Картини з Приштини

На батьківщини Великого Кобзаря, як і в усьому світі, широко знане ім’я католицької черниці-доброчинниці Матері Терези – Нобелівської лавреатки. Вона народилася в сім’ї косовських албанців, які жили в Скоп’є – тобто в столиці тепер незалежної держави Північної Македонії. У Приштині відвідувачі музею полюбляють фотографуватися біля унікального портрету благодійниці, зробленого з безлічі кольорових металевих скрепок (Мати Тереза об’єднувала багатьох людей своїми добрими справами).

І Республіка Косово, коли встановить дипломатичні відносини з Україною, вже не буде, як раніше, terra incognita для сотень тисяч жителів Києва, Львова, Одеси, Донецька, Луганська, Сімферополя, міст і сіл у різних куточках України.

Уже зараз бачимо, як скресає крига. А незабаром на багатьох українців чекає одкровення: на заході Балканського півострова біля Шарських гір будує своє майбутнє демократична, дружня, відкрита світові держава, яка поважає права людини, забезпечує верховенство права та готується у свій час прийти з високо піднятою головою в багатонаціональну сім’ю Європейського Союзу.

Поділюся особистими враженнями – кілька штрихів до картини життя киянина-журналіста в Косові. Минулого тижня поза буднями інформаційної роботи трапилася випадкова, але показова зустріч з відомим митцем і вченим. Підкупає ставлення косоварів до гостей. Просто на вулиці Приштини перехожий (як з’ясувалося – професор Хайруш Фазліу), почувши українську мову, підійшов до іноземців – чоловіка й трьох жінок. Авторові цих рядків назвався художником, дізнавшись, що перед ним газетяр. «Я написав картину про Україну, – сказав пан Хайруш. – Якщо вам цікаво, то запрошую подивитися. Я тут неподалік живу».

Так двом киянам, які мали час відвідати майстерню митця, не лише пощастило ознайомилися з цікавим творчим доробком знаного майстра пензля, а й познайомитися з членами його родини. Ми обмінялися думками, відчули щире, приязне ставлення до українців, солідарність і підтримку народу в боротьбі проти агресора. На рівні народної дипломатії такі зустрічі – не рідкість. «Ви бували в Україні? – спитали художника гості. «Ніколи не був, – розвів руками пан Хайруш. – Але маю там друзів». Зроблені журналістом світлини професор, з дозволу автора, поширив у соцмережах і анонсував наступні знайомства – з друзями-українцями в Приштині та Скоп’є.

Тоді подумалося: у березні війна забрала мого харківського друга-художника, щирого патріота й вояка-добровольця, заслуженого діяча мистецтв України Сергія Пущенка… А за пів року в Приштині Всевишній дав у друзі митця-однодумця – знаного в Європі та світі. За непоправною втратою сумуватиму все життя, світлу пам’ять героя бережу і – тисну руку новому дарункові долі.

Ще один факт: Національна спілка журналістів України у взаємодії зі співорганізаторами програми «Journalists-in-Residence Kosovo» від весни цього року активно розвиває міжнародний проєкт. Ініціатива європейських партнерів спрямована на підтримку українських медійників у час війни та створює умови для плідної професійної роботи учасників програми. На цей час уже 11 представників преси з різних регіонів України живуть і працюють у Приштині. НСЖУ наголошує на важливості захисту журналістів: програма дає змогу колегам залишатися в професії і працювати на інформаційному фронті. Спілка вдячна за допомогу й вияв солідарності Європейському центру свободи преси та ЗМІ, Асоціації журналістів Косова та державним органам цієї країни.

Щойно в Приштині завершився міжнародний форум «Жінки, мир і безпека», в якому взяли участь до 130 промовців з понад 30 країн, п’яти континентів (загалом більш як 400 учасників – світових лідерів, експертів, науковців, представників громадянського суспільства та молоді).

Народна депутатка України Євгенія Кравчук (фракція «слуг народу») і заслужений журналіст України Людмила Мех виступили на зібранні з промовами та мали честь прийняти з рук президентки Республіки Косово Вйоси Османі відзнаку всім жінкам України.

Уперше в новітній історії президентською медаллю «За заслуги» нагороджено українок – за мужність, жертовність та надзвичайний внесок у захист цінностей свободи і демократії. «Ми почули дуже зворушливі історії від українських жінок, які нагадують нам про наше болісне минуле, боротьбу за свободу і водночас підтверджують безпрецедентну стійкість жінок», – зазначила глава держави по завершенні церемонії нагородження.

Народи схожої долі

Що заважає Києву, який боронить свою землю на полях боїв, здобути перемогу на такій важливій балканській ділянці дипломатичного фронту? Республіка Косово – щирий друг і надійний союзник Києва. Це підтверджують дедалі ширші зв’язки, контакти косоварів з українцями на різних рівнях і в різних сферах життя. Спільні міжнародні проєкти громадських організацій обох країн, волонтерська допомога, та навіть просто зустрічі-знайомства людей на вулицях столиці Косова («Ви звідки?», «Ми з України», «Слава Україні!») тепер не дивина, тому що – війна. Біда в нашому спільному європейському домі. А в біді, як відомо, пізнаються друзі. І жодні кордони не стають на заваді, коли йдеться про милосердя, цінність людського життя, доброчинність…

У Запоріжжі цьогоріч з’явився мурал «Косово з Україною» («Kosovo stands with Ukraine»), виконаний у кольорах національного прапора нашої країни – це артпроєкт митців з Приштини.

А до військового шпиталю в історичне місто на Дніпрі, яке потерпає від рашистських ракетних обстрілів, косовари-підприємці з фармацевтичної компанії Dreni Pharm за сприяння військовиків миротворчої місії та волонтерів відправляють гуманітарні вантажі – ліки, медичне обладнання тощо.

Нині в Приштині можна побачити і сім’ї біженців, і українців, які в Косові мають родинні зв’язки, і працівників преси – учасників міжнародної програми професійного захисту медійників. Це нова реальність у молодій державі, що здобула незалежність після розпаду в ХХ столітті Югославії, після вчиненого сербами геноциду косовських албанців…

І теперішнє зближення українців з косоварами – людьми схожої долі – це також нова реальність в історії народу, який живе обабіч Дніпра й зазнав геноциду. Цей злочин вчиняв кремлівський режим як у минулому столітті (штучний Голодомор), так і в нинішньому – йдеться про знищення української нації як такої. Наша держава ініціювала порушення відповідної справи в Міжнародному суді. Але найперше й найважливіше – для реалізації принципу невідворотності покарання належить створити міжнародний спеціальний Трибунал, визнати державу-агресора – спонсором тероризму та визнати вчинення геноциду проти українського народу – до цього закликає, зокрема, Світовий конгрес українських юристів.

Для агресивного утворення зі столицею в місті-усипальниці терориста-комуніста ульянова є влучне визначення – «імперія награбованих земель». Над її урядами завжди тяжіла психологія злодія – та «державна конструкція ніколи не може бути ані сильною, ані спокійною», пророкував колишній сотник війська Української Народної Республіки, мислитель і митець Євген Маланюк – свідок розстріляного національного відродження 1930-х років. І досі одіозна держава-терорист показує всьому світові свою злодійську сутність.

Але ж і після прийдешнього розпаду кримінального царства та його неминучої дезінтеграції якісь окраїни залишаться в сусідстві з Україною. І десь бовванітиме місто-символ непохованого трупа минулої епохи. Тож важливо саме в цій війні зусиллями всього цивілізованого світу остаточно зробити так, щоб агресія й можлива ядерна загроза більше ніколи не фонтанували з уламку імперії терору, на кремлівських баштах якої досі стирчать криваві пентаграми.

Київ має перемогти гідру рашизму – це історична місія українського народу та його союзників, чий цивілізаційний вибір – свобода й демократія.

Ми кажемо: слава Україні та її героям! І так само кажуть тепер не лише в нашій країні.

Ці слова ми часто чуємо на Балканах, у гостинній Приштині – столиці справжніх Друзів України.

Сергій Шевченко, спецкор МІА «Вектор ньюз»

Фото автора

м. Приштина (Республіка Косово)

Восьмий місяць на всій території України триває повномасштабна війна– нічим не спровокована збройна агресія, розв’язана Російською Федерацією, що спрямована на знищення не тільки суверенітету України, її територіальної цілісності та політичної незалежності, але й української нації як такої.

Цілеспрямовано і свідомо російські війська руйнують об’єкти критичної інфраструктури, заклади освіти, культури та охорони здоров’я, культові й житлові споруди, застосовуючи всі можливі види озброєнь, навіть заборонені міжнародними конвенціями. За цей час зафіксовано більше 505 пошкоджених та зруйнованих об’єктів матеріальної культурної спадщини і культурних установ України, не підлягають відновленню більше 200 шкіл і 127 медичних закладів, більше 2,5 тис. шкіл і 826 установ охорони здоров’я пошкоджені частково. Окремі українські міста і села, як Маріуполь, просто стерті з лиця землі. Загалом за урядовими підрахунками, що не є остаточними, країні вже нанесені збитки майже на 700 млрд. доларів.

Попри величезну перевагу в озброєннях на початковому етапі війни, у першу чергу в танках, літаках, ракетах і артилерії, Збройні Сили України спромоглися завдати стратегічної поразки окупантам, зламавши плани бліцкригу – “триденної війни”, та звільнили тимчасово окуповані території Київщини, Житомирщини, Чернігівщини, Сумщини а тепер і Харківщини та частини Донеччини, Луганщини й Херсонщини. На звільнених територіях відкрились страшні воєнні злочини, скоєні агресорами. Увесь світ дізнався про Бучу, Ірпінь, Бородянку, Ізюм, Лиман, Куп’янськ та інші міста, де були закатовані і знищені тисячі цивільних громадян. Можна лише здогадуватися, які ще злочини вчинені у Маріуполі, Волновасі чи у Херсоні і Мелітополі. Не має таких воєнних злочинів, злочинів проти людяності, які б не вчинив ворог на українській землі: масові вбивства, тортури, зґвалтування, страти цивільних і військовополонених, у тому числі дітей, мародерство, викрадення людей, депортація населення і примусова мобілізація на тимчасово окупованих територіях – далеко не повний перелік “здобутків” російської армії та її політичного керівництва. Більше того, зазнавши воєнну поразку на українських фронтах, російські військові за прямим наказом президента РФ вдалися до відкритого терору, здійснивши у першій половині жовтня цього року, а згодом і пізніше, масштабні ракетні удари по об’єктам енергетичної інфраструктури та мирному населенню більшості обласних центрів України, у результаті яких десятки людей були вбиті, сотні поранені, без електрики, опалення і водопостачання залишилось багато регіонів країни. Лише за дві ранкові години 10 жовтня по цивільним цілям було випущено 84 ракети, у тому числі балістичні та крилаті, а також 25 ударних дронів “камікадзе”.

Світовий конгрес українських юристів звертає увагу, що юридичні ознаки та відповідні заборони щодо злочину агресії, воєнних злочинів, злочинів проти людяності, які становлять основу міжнародного гуманітарного права, вже давно визначені низкою міждержавних правових документів, зокрема: Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 року, резолюцією 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року, Римським статутом Міжнародного кримінального суду 1998 року тощо. Спираючись на ці документи, незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні, яка була уповноважена Радою з прав людини ООН розслідувати всі ймовірні порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права, а також пов’язані з ними злочини в контексті агресії РФ проти України, заявила 23 вересня 2022 року, що знайшла докази скоєння воєнних злочинів після вторгнення Росії в Україну.

Світовий конгрес українських юристів свідомий того і нагадує, що принцип невідворотності покарання, сформульований видатним італійським юристом Чезаре Беккаріа ще у XVIII сторіччі, є наріжним каменем кримінального права, у тому числі міжнародного, згідно з яким жоден злочин не повинен залишатися без покарання, якщо не має законних підстав для звільнення особи, що його вчинила, від кримінальної відповідальності або від покарання.

Світовий конгрес українських юристів зазначає як позитивне, що в Україні з першого дня повномасштабного вторгнення були запроваджені механізми реалізації цього принципу, у тому числі за допомогою міжнародних структур. Так, слідчими комісіями за процесуального керівництва Генеральної прокуратури України станом на 21 жовтня цього року зафіксовано більше 41 тис. кримінальних злочинів, зокрема зареєстровано 41294 злочинів агресії та воєнних злочинів, у тому числі злочинів проти дітей (без повного врахування з місць активних бойових дій), йдеться про 429 загинувших та 817 поранених дітей різного ступеню тяжкості. З метою належної фіксації та документування таких злочинів в інтернеті створено ресурс – головну державну платформу для збору доказів.

Крім того, Україна ініціювала порушення відповідних справ в органах міжнародного правосуддя, а саме:

Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) – рішення суду від 1 березня 2022 року щодо застосування тимчасових (забезпечувальних) заходів;

Міжнародному суді ООН, де заплановані слухання у справі за Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього;

Міжнародному кримінальному суді (МКС), у якому за спільною заявою 39 держав-учасниць Римського статуту МКС та на підставі рішення прокурора цього суду Карім Хана розпочато розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності, скоєних РФ в Україні, для наступної передачі цих матеріалів на розгляд МКС. Відповідно до цього у квітні цього року прокурор МКС і генеральні прокурори Литви, Польщі та України підписали угоду про приєднання Офісу прокурора МКС до спільної слідчої групи, що стало прецедентом в історії суду.

Світовий конгрес українських юристів сподівається, що вищенаведені інституції згодом розпочнуть ефективні судові провадження і процеси, в ході яких будуть розглянуті воєнні злочини та злочини проти людяності, здійснені окремими російськими військовими в Україні.

Разом з тим ми впевнені, що не зважаючи на важливість і обов’язковість цих дій в контексті реалізації принципу невідворотності покарання, головне питання – притягнення до відповідальності вищого політичного керівництва РФ за злочин агресії – залишається відкритим, адже порушення міжнародного гуманітарного права під час війни є вторинними, похідними від основного злочину – злочину збройної агресії Російської Федерації проти України.

На жаль, існуючі міжнародно-правові механізми не дозволяють покарати кремлівську верхівку з тих чи інших причин як політичного, так і процедурно-процесуального характеру. Як постійний член Радбезу ООН, Росія блокує будь-яку активність Об’єднаних націй, яка не відповідає її політичним інтересам. Тут слід наголосити, що згідно з вимог належної правової процедури, при голосуванні на засіданні РБ ООН не має зараховуватися голос країни, щодо якої розглядається питання про порушення вимог Статуту ООН. Розгляд злочину агресії в МКС є проблематичним з огляду на відсутність ратифікації Римського статуту і поправок до нього з боку Російської Федерації та України. Юрисдикція ЄСПЛ не розповсюджується на цей різновид злочину.

З огляду на вищезазначене Світовий конгрес українських юристів заявляє про повну підтримку ініціативи України щодо створення коаліцією держав спеціального Трибуналу з розгляду справи про злочин російської агресії проти України, а також про приєднання до тексту “Заклику до створення спеціального Трибуналу для покарання злочину агресії проти України” та проєкту відповідної Декларації від 4 березня 2022 року, що була підготовлена українсько-британською робочою групою і підписана провідними світовими та українськими юристами-міжнародниками, колишніми суддями міжнародних судових установ. Ми вважаємо, що подібно до Лондонської декларації 1942 року, яка заклала основу для Нюрнберзького трибуналу і засудження нацизму, вищенаведені документи є юридично обґрунтованими, своєчасними і сприятимуть створенню спеціального Трибуналу для покарання злочину агресії проти України. Ми наголошуємо, що відсутність засудження злочинів радянського тоталітарного комуністичного режиму також послужило основою ресентименту та чинником російського вторгнення і вчинення численних воєнних злочинів Російською Федерацією. Держави-учасниці створення Трибуналу повинні надати юрисдикцію, що випливає з національного кримінального законодавства і загального міжнародного права, спеціальному кримінальному суду, а також надати йому юрисдикцію для розслідування злочину агресії, встановленню як винних у вчиненні цього злочину, так і співучасників – тих, хто суттєво сприяв або впливав на його вчинення.

Світовий конгрес українських юристів звертає увагу, що на цьому етапі суттєвими допоміжними факторами реалізації принципу невідворотності покарання є визнання РФ країною – спонсором тероризму, а також визнання здійснення РФ геноциду проти українського народу. Крім того, ми розуміємо, що реалізація принципу невідворотності покарання є не можливою без перемоги Збройних Сил України над агресором, повне звільнення тимчасово окупованих територій і встановлення суверенітету України в її міжнародно визнаних кордонах. Отже надання Україні в більшій кількості сучасного як оборонного, так і наступального озброєння, створення “повітряного щиту” над її територією є сьогодні нагальною необхідністю. Саме ці пункти формули миру від України сформулював Президент України Володимир Зеленський, виступаючи на 77-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 22 вересня цього року.

Світовий конгрес українських юристів закликає правників українського походження в усьому світі зробити все можливе у країнах їх перебування для реалізації принципу невідворотності покарання відносно злочинців країни-агресора – спонукання урядів цих країн до створення міжнародного спеціального Трибуналу, визнання РФ країною – спонсором тероризму, визнання здійснення РФ геноциду проти українського народу, надання Україні необхідного озброєння для захисту свого суверенітету відповідно до принципів і норм міжнародного права!

Світовий конгрес українських юристів не має жодного сумніву в перемозі України і сил демократичного світу, встановленні справедливого миру та невідворотному покаранні російського агресора!

24 серпня 2019 року наша держава урочисто відзначала чергову річницю Незалежності. Для Володимира Зеленського, обраного Президентом України пів року тому, це було перше свято такого масштабу. Можливо через це його виступ на київському Майдані виглядав напрочуд емоційним.

«Минуло 28 років. 28 різних років. Непростих, буремних, тернистих, але наших спільних. І всі ці роки ми пережили разом. Усією країною», – наголосив він. Для переконливості Глава держави перерахував знакові події й явища, які об’єднували наших співвітчизників протягом усього часу її існування – «кравчучки», купони, приватизаційні ваучери, яскраві перемоги в спорті й на Євробаченні, політ до зірок Леоніда Каденюка, відстоювання демократичного вибору в Помаранчевій революції 2004 року. В один ряд з ними Президент Зеленський поставив незабутній для багатьом епізод, пов’язаний з боротьбою за життя громадян України, захоплених флібустьєрами ХХІ століття: «Усією країною ми молилися за моряків «Фаїни» у полоні сомалійських піратів». Тим самим Президент засвідчив, що в його емоційній пам’яті збереглися радісні почуття, які він пережив разом з мільйонами українців після успішного звільнення екіпажу «Фаїни».

Нагадаю, це судно сомалійські пірати захопили 25 вересня 2008 року під час виконання рейсу з Миколаєва до Момбаси (Кенія). Його трюмні відсіки були завантажені військовою технікою, яку закупило міністерство оборони Кенії на підставі абсолютно законного контракту з урядом України.

Екіпажу, більшість якого становили українці, понад 4 місяці довелося витримувати тортури озброєних, одурманених кхатом (наркотичною рослиною), розбещених мільйонними сумами викупів африканських корсарів.

«Фаїну» вдалося звільнити 4 лютого 2009 року внаслідок складної й багатоходової розвідувальної операції шляхом часткового виконання вимог піратів, хоча їхні початкові забаганки сягали захмарної суми – 30 мільйонів доларів США. Організовували переговорний процес з лідерами піратського угруповання Служба зовнішньої розвідки (СЗР) і Головне управління розвідки Міністерства оборони (ГУР МО) у взаємодії з МЗС і Службою безпеки України, спільно з закордонними партнерами по НАТО (США, Великої Британії, Німеччини) й національними спецслужбами Кенії. Протягом усього цього періоду «Фаїну» почергово охороняли ракетний крейсер USS Vella Gulf (CG-72), ескадрений міноносець USS Howard (DDG 83), а також океанський буксир USNS Catawba (T–ATF-168) ВМС США.

12 лютого 2009 року в супроводі міноносця «Howard», «Фаїна» прибула в кенійський порт Момбаса. Відкинувши аппарель (платформу для спуску вантажів), відразу ж почалась передача військової техніки представникам міноборони Кенії, що означало остаточне виконання умов контракту. Саме там, перед об’єктивами сотень телекамер і мікрофонами провідних інформаційних агентств світу, як мильна бульбашка луснули фейкові звинувачення України в тому, що вантаж насправді призначався не Кенії, а бунтівному Південному Судану, чим наша держава нібито грубо порушила міжнародні санкції щодо заборони постачати зброю в цю країну.

Роботу співробітників розвідувального співтовариства України, які брали участь в організації заходів зі звільнення «Фаїни», достойно оцінила держава. Але то був той випадок, коли результати їхньої праці визначалась не лише відзнаками Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, РНБО України, відомчими нагородами. Повною несподіванкою стало відзначення спеціальними дипломами «Гордість країни 2008» шістьох українських розвідників (по троє з СЗР і ГУР МО) «за мужність і відвагу, справжній патріотизм та щире прагнення врятувати своїх співвітчизників під час здійснення операції з звільнення екіпажу українського корабля «Фаїна»». Але головне – у пам’яті офіцерів спецслужб назавжди залишилися слова вдячності й сльози радості змучених тривалим очікуванням родичів моряків, які разом з Президентом України Віктором Ющенком в аеропорту «Бориспіль» зустрічали екіпаж «Фаїни».

Підводячи підсумки операції, керівництво міжвідомчого координаційного штабу зі звільнення «Фаїни» прагнуло не забути тих, кому були зобов’язані участю в здійсненні різноманітних заходів – бувалих капітанів Чорноморського морського пароплавства, експертів Центру інформації з морського піратства в Куала-Лумпур (Малайзія), Міжнародної морської організації (Велика Британія), фахівців з морського права й організації судноплавства, технічним спеціалістів, зв’язківців, знавців мови сомалі, суахілі тощо.

Особливе місце серед них займав досвідчений менеджер з організації морських вантажоперевезень, випускник експлуатаційного факультету Одеського морського інституту Віктор Тимофійович Муренко. За активну участь у звільненні «Фаїни» він удостоївся нагород одночасно двох відомств: Служба зовнішньої розвідки України вручила йому почесний знак «За заслуги», а Служба безпеки України медаль «За мужність і відвагу».

Так високо керівники українських спецслужб оцінили особистий внесок Муренка в роботу координаційного штабу, який підтвердив репутацію визнаного фахівця в сфері технічного обслуговування, ремонту двигунів, корпусів суден і найму екіпажу.

Зокрема, його знання й досвід використовувались при плануванні силової операції з визволення судна, оскільки за декілька місяців до захоплення під його керівництвом проводився ремонт «Фаїни» в сухому доці, що дало можливість досконало вивчити особливості конструкції.

У разі потреби, виключно за дорученням і під контролем штабу Муренко виходив на телефонний зв’язок з керівниками піратського угруповання. Він узгоджував з ними поставки на «Фаїну» продуктів харчування, питної води, палива для роботи систем життєзабезпечення судна тощо. Виконання таких функцій виглядало цілком природно, позаяк фірма «Томекс Тім Одеса», з якою співробітничав Муренко, 2008 року здійснювала набір членів екіпажу судна.

Здавалось би, операція зі звільнення «Фаїни» вже давно стала надбанням історії, зайнявши відповідне місце у «Вікіпедії». Майже всі причетні до організації рятування судна офіцери СЗР вийшли на заслужений відпочинок. Муренко виїхав на постійне проживання в Іспанію, разом з дружиною й малолітніми синами мешкає у місті Кальпе провінції Аліканте. Однак з’ясувалось, що поруч з Муренком усі ці роки причаїлися недоброзичливці з числа його співвітчизників, які ініціативно, а можливо за чиїмось дорученням, фальсифікували компрометуючі його матеріали. Коли ж, на думку «партнерів» Муренка, накопичених відомостей було зібрано вдосталь, вони офіційно передали їх іспанським правоохоронним органам. Розрахунок наклепників був простим і цинічним: руками іспанської Феміди, якщо не знищити успішного конкурента, то зганьбити честь і ділову репутацію Муренка.

Як не дивно, але їхньому доносу повірили. Швидше за все, іспанських правоохоронців заінтригувала можливість прославитися гучним кримінальним процесом над «українською мафією», викривши причетність Муренка, а заодно й спецслужб нашої держави до організації каналів контрабанди зброї.

Отже, 10 листопада 2020 року в житті Муренка розпочався мабуть найскладніший етап. Цього дня о 6-00 за місцевим часом, співробітники спеціального підрозділу боротьби з наркотиками й організованою злочинністю національної поліції Іспанії (UDICO) провели обшук за місцем його проживання. Напередодні іспанські правоохоронці тривалий час прослуховували телефонні розмови Муренка і його дружини, а тому володіли повною інформацією про обстановку в будинку. Вони чудово знали, що чинити їм збройний опір буде нікому, бо крім подружжя Муренків там мешкають їх двоє малолітніх синів. Однак це не стримало іспанських спецпризначенців від надмірної жорстокості під час показового штурму житлового приміщення. Озброєні поліцейські в повній бойовій екіпіровці увірвалися до помешкання, вибиваючи із гиком і свистом скляні шибки й двері.

Надівши на Віктора і його дружину Лідію кайданки, іспанські «законники» пояснили, що разом з іншими сьома підозрюваними вони обвинувачуються в «операціях з відмивання брудних коштів». Однак головна причина уваги особисто до Муренка крилася в його уявній причетності до незаконних оборудок зі зброєю.

Всупереч здоровому глузду й широко поширеній у ЗМІ відкритій інформації, Муренку інкримінувалось, що насправді йому, а не урядам України й Кенії, належали танки, системи залпового вогню «Град», запчастини до них, вогнепальна зброя та інше військове спорядження, яке у 2008-2009 роках перевозилось на борту «Фаїни». За версією іспанської прокуратури Муренко одноосібно вів переговори з ватажками сомалійських піратів про умови звільнення судна, домовлявся з ними про розмір викупу й сплатив необхідну суму в розмірі 1,7 чи 3,3 мільйони доларів США з власної кишені.

Замість того, щоб «ліпити» з Муренка образ такого собі українського Ілліча Раміреса Санчеса («Карлоса Шакала»), Усами бен Ладена чи Джеймса Бонда, авторам цього спектаклю варто було б звернутися з відповідним запитом до українських спецслужб. Переконаний, там би їм пояснили, що Муренко не є офіційним співробітником українських спецслужб і ніколи не надавав їм послуг на конфіденційній основі. Він не мав відношення до відомства, якому належав вантаж судна «Фаїна». Оскільки розвідувальні органи України тримала зміст переговорів у таємниці й не наділяла Муренка повноваженнями брати участі в них, він не міг обговорювати з піратами умови звільнення судна. Гроші на викуп ніколи не надходили від Муренка. До повідомлення в пресі він навіть не знав про домовлену суму, узгоджену географічну зону, день і час, коли відбудеться операція з виплати викупу. Що ж стосується джерел надходження коштів і реальної суми викупу, то цю інформацію досі не оприлюднено.

Але, тих, хто «білими нитками шив справу» на Муренка істина не цікавила. Їм було важливо створити інформаційний привів для реанімації звинувачень України в продажу військової техніки Південному Судану, який перебував під санкціями. Їхні інтереси дивним чином співпадали з бажанням конкурентів, зацікавлених у витісненні українських експортерів зброї зі світових ринків, на яких домінувала Росія.

Того ж дня Муренка було арештовано. Без винесення обвинувального вироку, ще на стадії попереднього розслідування йому було надано статус в’язня «особливої небезпеки» (рівень FIES 2). З тринадцяти місяців, які він провів в іспанських тюрмах, дев’ять просидів у модулі для злочинців, засуджених до тривалих термінів ув’язнення спеціальної тюрми Альбокасер. Там відбувають покарання міжнародні терористи, торговці зброєю, організатори каналів транспортування наркотиків і незаконної міграції, серійні вбивці, сексуальні маніяки та інші категорії особливо небезпечних злочинців.

На щастя, адвокат Альфонсо Фреіре Пікос, який взявся захищати Муренка, виявився порядною людиною й висококласним фахівцем. Ознайомившись із матеріалами, він одразу ж висловив припущення, що справа не має судової перспективи. Незважаючи на серйозність пред’явлених звинувачень, він добився для свого підзахисного зміни запобіжного заходу. Наприкінці грудня 2021 року ув’язненого «особливої небезпеки», якого протягом усього часу незаконного позбавлення волі навіть жодного разу не допитали, було звільнено з-під варти із внесенням грошової застави. Наразі він перебуває на підписці про невиїзд.

Не забули про Муренка й ветерани СЗР України. Досвідчені професіонали одразу зрозуміли, що справжньою метою влаштованої провокації є документування зв’язку Муренка з представниками української влади для фальсифікації звинувачень України в незаконній торгівлі зброєю. Адже, крім епопеї з «Фаїною», Муренку поспіхом «пришили» також звинувачення в причетності до інцидентів 2017 року, пов’язаних з нібито порушеннями міжнародних правил експорту озброєнь контейнеровозом «Mekong Spirit» (під прапором Мальти) та судном «Nour M» (під прапором Сьєрра-Леоне).

Фальсифікуючи голослівні звинувачення, їх автори навіть не спроміглись поцікавитись станом розслідування цих випадків. Інакше вони б переконались, що у вересні 2020 року, тобто майже за два місяці до арешту Муренка в Іспанії, суд грецького міста Родос не знайшов у діях капітана й екіпажу «Mekong Spirit» складу злочину та повністю виправдав їх. Більш того, суд дозволив продати судно новому власнику. А до експлуатації затриманого грецькими прикордонниками судна «Nour M», ні Муренка, ні будь-хто з його знайомих не мали жодного відношення.

Відчуваючи моральний обов’язок перед Муренком, з яким вони пліч-о-пліч рятували «Фаїну», офіцери української розвідки в передбачений міжнародним законодавством спосіб підготували й передали іспанському суду афідевіт (присяжне запевнення), в якому розкрили справжню роль Муренка в рятувальній операції й спростували звинувачення на його адресу. Цей документ було долучено до матеріалів кримінальної справи як доказ. Ветерани СЗР України також висловили готовність дати свідчення безпосередньо в іспанському суді.

Статус особи з посвідкою на проживання, яка через незавершене розслідування кримінальної справи перебуває на підписці про невиїзд, не дозволяє Муренку працювати за фахом і належним чином утримувати сім’ю, бо його особисті банківські рахунки арештовано. Не задовольнив суд і клопотання відпустити його під особисте зобов’язання в Україну для участі в обороні рідної Одеси від рашистської навали.

Але свобода, хоч і з обмежена, краще неволі. Муренко продовжує боротьбу. За позовом адвокатів було порушено кримінальну справу проти працівників іспанських правоохоронних органів, які з метою фальсифікації доказів тривалий час безпідставно й головне безрезультатно знімали інформацію з його особистих каналів зв’язку, здійснювали візуальне спостереження, а також проводили інші негласні оперативно-розшукові заходи без дозволу суду.

Утім сили явно нерівні. Намагаючись переконати іспанське суспільство й служителів Феміди в об’єктивності висунутих проти Муренка обвинувачень, у місцевих ЗМІ розгорнуто справжню інформаційну кампанію. Її мета очевидна – створити з Муренка, якого мимохідь називають то судновласником, то контрабандистом, то «членом російської мафії» тощо, образ міжнародного терориста й крупного торговця зброєю. Особливо зросло число таких публікацій напередодні чергового засідання суду, призначеного на 16 листопада 2022 року. До участі у висвітленні цього резонансного процесу долучились навіть журналісти «АВС» – національної щоденної газети, однієї з трьох найбільш читабельних в Іспанії. Маючи доступ до матеріалів судового розгляду, вони коментують практично всі події, так чи інакше пов’язані з ним.

І все ж, хочеться вірити, що іспанська Феміда не поведеться на хитрощі зловмисників і доведе свою неупередженість.

Борис Дніпров

Автор: Віктор РАДІОНОВ, мовознавець

Уже можемо впевнено говорити, що загалом низький освітній рівень батьків правопису-кривопису 2019 р., їхня нікудишня підготовка, недбальство в роботі стали притчею язиціх. Співголовою Української національної комісії з питань правопису був Максим Стріха, але, схоже, там далеко не в одного стріха поїхала.

Цікаво, ті заблудлі душі хоч самі зрозуміли, що написали-ухвалили, який зміст заклали в правила? Хтось бодай брався ті непевні засади вивіряти? Дуже сумнівно.

«Ощасливили» нас «проєктом», подавши його як мало не одне з головних своїх досягнень. Мов чорну кішку в темних покоях, якої там ніколи не було, побачили в тому слові «латинський корінь -ject».

Тим часом заспівувачі, котрі, як папуга, почали повторювати «проєкт, проєкт», просто не розуміють, що в нетрях кривопису несусвітня йотація цим словом далеко не обмежується. Адже згідно з погано впорядкованими настановами 2019 р. слід писати не лише «проєкт», а й «поєт», «дуєль» і «дуєт», «маєстро» та «менуєт» і т. д.

Це ж треба було так постаратися та вкотре вляпатися! Чи при здоровій пам’яті були крутії, коли затвердили такі недолугі правила? Будь-який природний носій української мови вам скаже, що то бридня, навіть на олії не підсмажена.

У наявності — щонайменше бездумність, зашкарублість мислення, з одного боку, та недбальство й безвідповідальне ставлення до дорученої справи — з другого. Безперечно, життя ще винесе тим горе-володарям наукових ступенів і вчених звань свій суворий присуд.

Прикро тільки за одурених — усіх легковірних і просто недалеких людей, котрі, мов пошесть, підхопили недоладні засади й, не розуміючи до кінця, із чим мають діло, почали ними послуговуватися та направо й наліво розхвалювати нововведення. Надалі тих, хто гадав, що то щось справжнє, істинно українське чи принаймні проміжне на шляху до питомо українського, чекає жорстоке розчарування.

А правда все одно проб’є собі дорогу. І дурман розвіється.

Затяті доморощені «світила» воду правописну замутили

Причина ось такого непривабливого стану речей — засилля в наукових колах дутих знавців української мови, котрі, розперезавшись до краю, затялися підігнати її під свій кривий копил. Зокрема, доморощені «світила» прагнули за всяку ціну позбутися залишків подвійної йотації (Гойя, майя, Савойя, Фейєрбах, фойє — згідно з §90 правопису 1993 р.), з одного боку, та, навпаки, забезпечити аж ніяк не потрібну йотацію для давно усталеного та звичного написання «проект» — з другого.

Не забуваймо також про початкові наміри проштовхнути в кривописі суцільне йотування, які зрештою провалилися. Тут крутії були змушені відступити, але в «проєкт» учепилися мертвою хваткою.

Мовляв, так було в правописі 1928 р. А то для них щось святе, мало не гідне поклоніння.

Проте той «проєкт» необхідно було чимось виправдати, бо навіть у заведенціях 1928 р. саме таке передання на письмі зазначеного слова числилось як виняток. Адже одне з правил для слів іншомовного походження тоді наголошувало: «…сполучення “ое” завсіди не змінюємо» (§ 63). Тобто, крім вищезазначеної одиниці, для запозичень буквосполука «оє» не передбачалася.

Тому виникла потреба дати якесь пояснення, що «проєкт» — це не зміна заради самої зміни. Так на світ Божий з’явилися домисли про «латинський корінь -ject».

І, що прикро, загал проковтнув наживку. Хоча українську мову мало обходить, який там насправді латинський корінь, оскільки слово «проект» у ній морфемно неподільне.

Відсутність у книжників свіжої думки зумовила разючі прорахунки

Далі належало придумати правило, куди той «проєкт» можна було б утулити. Але ж незатертих думок катма, а із зужитих — самі вигадки. Тому книжників закономірно підстерегло кілька прорахунків.

Раніше в розділі «Правопис слів іншомовного походження» (настанови 1946, 1960, 1990 та 1993 рр.) говорилося про українські букви, які відповідають латинським. Натомість у кривописі вже йдеться про передання буквами… звуків. Це був перший заблуд.

Другий — спроба загнати в один ряд одиниці зовсім різного виду, які часто-густо не мають нічого спільного. Виглядало те дійство так: «Звук [j] звичайно передаємо відповідно до вимови іншомовного слова буквою й, а в складі звукосполучень [je], [ji], [ju], [ja] буквами є, ї, ю, я: буєр, конвеєр, плеєр, флаєр, круїз, мозаїка, лояльний, параноя, плеяда, рояль, саквояж, секвоя, фаянс, феєрверк, ін’єкція, проєкт, проєкція, суб’єкт, траєкторія, фоє, єті, Гаїті, Гоя, Єйтс, Савоя, Феєрбах, Маєр, Каєнна, Ісая, Йоганн, Рамбує, Соєр, Хаям, Хеєрдал, Юнона» (§ 126).

Як бачимо, тут усякої тварі навіть не по парі:
1) слова, які перекочували з попереднього правопису («буєр» — «феєрверк»);
2) свіженькі «плеєр», «флаєр», «круїз», «мозаїка»;
3) «ін’єкція», «проєкт», «суб’єкт», «траєкторія» (бо ж -ject!);
4) «очищені» від подвійної йотації «Гоя», «Маєр», «Рамбує», «Савоя», «Соєр», «Феєрбах», «фоє», «Хаям», «Хеєрдал» (от тільки про «майя» якось забули).

Та й, з усього видно, партачі не мали щонайменшого уявлення, навіщо упорядники всіх попередніх мовних засад зберігали ті винятки: «Гойя», «Савойя», «Сойєр», «фойє», «Хойя»…

Водночас для одиниць «ін’єкція», «суб’єкт» у правописі 1993 р. була окрема вказівка: «Після апострофа, е, і, й, ь пишеться є, а не е: бар’єр, п’єдестал, конвеєр, реєстр, феєрверк, абітурієнт, пацієнт; В’єнна, В’єтнам, Ов’єдо, Трієст, Сьєрра-Леоне; Вандрієс, Дієго, Фейєрбах, Готьє» (§ 91, п. 2).

Її кривописні душі, свідомість котрих, як зазначалося вище, потьмарена мареннями про всеосяжну йотацію, перековерсали на свій лад: «Після букв на позначення голосних, після ь і апострофа в загальних і власних назвах звичайно вживаємо букву є: абітурієнт, гомо сапієнс, дієз, дієреза, дієта, карієс, клієнт, конвеєр, пацієнт, реєстр, рієлтор, сієста, траєкторія, феєрверк, фоє; досьє, портьє; круп’є; Марієнбург, Трієст; Сьєрра-Леоне; Арієль, Вандрієс, Дієго, Данієль, Марієтта, Рамбує; Лавуазьє; П’єтро» (§ 130, уст. 3).

Це був третій прокол. Він став вирішальним і просто вбивчим.

Дурниць «маєстро» і «поєт» ніколи не забуть, ну а «пуєбло» — то про Путіна, мабуть

Вийшла рідкісно вдала й чудова зобов’язуха… Ніби створена для «фоє» та «проєкту», про який тепер чомусь забули, хоча тут він був би якраз на своєму місці.

А тепер порівняємо співвідносні правила 1993 і 2019 рр. У першому йдеться про вимогу писати букву «є» після апострофа, «е», «і», «й» та «ь», а в другому в переліку знаків, які передують «є», «й» уже нема, зате додалися «а», «о» та «у».

І що ж це на ділі означає? А те, що в іншомовних словах мають забезпечуватися буквосполуки «ає», «оє» та «ує».

Тоді нехай усі ті, хто так радів появі горе-правопису 2019 р., хто не стомлювався вихваляти та просувати сумнівні нововведення, з обіймами зустрічають кривописні кострубані́:
— логаЄди, маЄстозо, маЄстро, октаЄдр, таЄквондо, тетраЄдр, фаЄтон;
— алоЄ, апноЄ, каланхоЄ, каноЄ, капоЄйра, коЄнзим, коЄрцитивний, коЄфіцієнт, орфоЄпія, поЄзія, поЄт, проЄкт, флоЄма;
— брандмауЄр, димінуЄндо, дуЄль, дуЄнья, дуЄт, екуЄле, інфлуЄнца, конгруЄнтний, менуЄт, муЄдзин, піруЄт, пуЄрарія, пуЄрилізм, пуЄрперальний, пуЄрперій, сарсуЄла, силуЄт, статуЄтка, фуЄрос, фуЄте;
— інтерв’юЄр, інфлюЄнсер, інфлюЄнца…

І мало не забув: доводилося чути про пуебло — іспанську назву індіанських народів. А «пуЄбло» — то, швидше за все, про Путіна.

Перегорнути йотаційну слід сторінку й не стригти мову під ає-, оє-, ує-гребінку

У § 149 горе-правопису сказано: «Географічні назви інших країн передаємо в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції». Тоді як вам нове й, головне, неповторне «практичне» звучання: БуЄнос-Айрес, ВенесуЄла, ПуЄрто-Ла-Крус, ПуЄрто-Рико, ФаЄнца, СуЄцький канал, УЄльс?..

І, напевно, згідно з викривленим баченням суті речей, крім «венесуЄлець» («венесуЄльський»), має бути ще й «генуЄзець» («генуЄзький»), бо ж Генуя, а не «Генуа».

Та й видозміни імен і прізвищ учорашні гінці та підтакувачі кривописних блазнів теж хай тепер приймуть смиренно: АденауЄр, БауЄр, ЕммануЄль, МануЄль, МіхаЄль, ПауЄлл, РафаЄль, СамуЄль, УЄллс, ХайтауЄр (чи навіть ГайтауЄр)… Так і не інакше, позаяк це відповідає проголошеному в § 145: «Про правопис неслов’янських прізвищ та імен див. III розділ «Правопис слів іншомовного походження» (§ 121—140)».

Водночас у кривописі як приклади згадані: Буенос-Айрес (§ 154); дуенья (§ 139); коефіцієнт (§ 82); маестро (§ 140); Нойбауер (§ 136); Пауелл (§ 133); поема (§ 55); поетеса (§ 32); поетка (§ 74); Рафаель (§§ 49, 121, 139, 140); силует (§ 129); Суец (§§ 27, 153), Уельс (§ 124).

Тоді як оцінювати всю вищезгадану кривописну «творчість», унаслідок якої на світ Божий мали б з’явитись оті покручі? Як гарячку чи як нехлюйство?

Схоже, вилізла боком звична для тієї братії робота на галай-балай. Просто недозачистили положення, які передбачали всеосяжне йотування.

Звичайно ж, уся та притягнута за вуха, несусвітня йотація — повний відстій. Однозначно, що цю брудну сторінку слід перегорнути, а то й просто вирвати, зіжмакати та викинути.

Що ж до батьків кривопису, то вони зганьбилися на всю країну. Не треба було задаватися та лізти в основний закон мови з брудними руками й нечистими помислами.

Доводиться вкотре повторювати: дітище наших репаних володарів наукових ступенів і вчених звань незадовільне в змістовому відношенні й не має під собою наукової основи. Тож місце кривопису — на смітнику.

Кажу про це прямо, бо йдеться про той випадок, коли мовчати — себе не поважати.

Російська федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення та масові вбивства громадян України.

Тому багато наших співвітчизників відчувають стійке не сприйняття російського культурного продукту, у тому числі музичного, який оцінюється, як ворожий, особливо в час військової агресії російської федерації проти України.

Норми права завжди знаходять свій розвиток, виходячи у першу чергу з потреб самого суспільства та базуючись на підтримці громадської думки.

Тож, цілком природньо було прийняття Закону Україну «Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки національного музичного продукту та обмеження публічного використання музичного продукту держави-агресора» № 2310-IX від 19.06.2022 р., що набирає чинності 07.10.2022 року❗️

Для захисту та підтримки національної культури планується нове формування та функціонування двох списків, в залежності від включення до яких творчість особи буде чи не буде публічно доступна в Україні, а саме:
📍Перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці;
📍 Перелік музичних виконавців (співаків) держави-агресора, які засуджують агресію проти України.

Зокрема, не допускається трансляція аудіовізуальних творів, одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненого в установленому порядку.

При цьому учасником аудіовізуального твору вважається фізична особа, яка брала участь у його створенні в будь-якій якості:
📌 як автор під власним ім’ям (псевдонімом),
📌 як виконавець будь-якої ролі,
📌 як виконавець музичного твору, що використовується в аудіовізуальному творі,
📌 як автор сценарію та/або текстів чи діалогів,
📌 як режисер-постановник,
📌 як продюсер.

Забороняється на території України публічне виконання, публічний показ, публічна демонстрація, публічне сповіщення фонограм, відеограм та музичних кліпів, які:
📍містять виконання музичного недраматичного твору з текстом, здійснене співаком (співачкою), який є або був у будь-який період після 1991 року громадянином рф;
📍 вироблені фізичною особою та/або юридичною особою, яка на момент їх оприлюднення була, відповідно, громадянином рф або зареєстрована в рф.

Така заборона не застосовується виконання, здійснене співаком (співачкою):
📌 включених до Переліку музичних виконавців (співаків) держави-агресора, які засуджують агресію проти України;
📌 колишніми громадянами рф, які є громадянами України і не мають громадянства рф,
📌 колишніми громадянами рф, які на момент смерті були громадянами України і не мали на момент смерті громадянства рф.

Як свідчить попередній досвід запровадження нових норм в сфері телерадіомовлення, більшість телерадіокомпаній дотримуються законодавчих обмежень у власній діяльності, так як не виконання може привезти до значних штрафів від органу ліцензування.

Однак на практиці дуже часто музика лунає в громадському транспорті від меломанів-водіїв, які на свій вибір, не завжди доречний, вмикають музику в салоні автобусу чи таксі.

На цей випадок законодавці також вводять обмеження.

Так, водію автобусу забороняється: відтворювати в салоні автобуса музику, звуки фільмів чи інші звукові сигнали, крім інформації про поїздку (передача звуку може здійснюватися на індивідуальні навушники пасажирів, а на салон – лише під час нерегулярних перевезень за згодою всіх пасажирів).

Водію таксі забороняється: відтворювати в салоні музику чи інші звукові сигнали без згоди всіх пасажирів.

В разі порушення заборон, пасажири автобусів та таксі мають право поскаржитись на перевізника та водія до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека). За порушення до автомобільних перевізників будуть застосовуватись адміністративно-господарські штрафи у порядку ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». У випадку невиконання перевізниками або їхніми представниками приписів органів державного контролю щодо усунення порушень транспортного законодавства, розмір штрафу може сягнути до 49620,00 грн.

Також, слід нагадати, що за порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо правил додержання тиші в громадських місцях може бути накладений штраф за ст. 182 КУпАП.

Отже з 07.10.2022 року голос виконавців держави-агресора повинен бути вимкнений у суспільному просторі України, що лише покращить чистоту звучання нашої української пісні та посилить правду нашої української думи.

Автор: Галина Мальцева, адвокат АО “АКТІО”