Категорія: ЕКСКЛЮЗИВ

В офісі Українського відділенні Асоціації міжнародного права 20 квітня 2023 року відбувся круглий стіл на тему «Критерії правомірності у кримінальному складі декларування недостовірної інформації».

В обговоренні та у дискусії взяли участь науковці, адвокати, посадові особи правоохоронних органів тощо. Основну увагу було приділено питанням, що виникають у правозастосовній практиці у зв’язку із кримінальним переслідуванням громадян на підставі статті 366-2 Кримінального кодексу України.

Микола Сірий (кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України) у своєму виступі зазначив, що проблема забезпечення належного балансу між державними та приватними інтересами має фундаментальне значення для правової системи демократичної країни. При цьому, втручання держави у сферу приватності не може бути надмірним, а повинно бути обґрунтованим і допускатися лише у випадках наявності загрози для інтересів загальносоціального порядку.

В цьому контексті, сьогодні вкрай актуальною стає практика застосування ст.366-2 Кримінального кодексу України, якою передбачено відповідальність за декларування недостовірної інформації. Дана практика ставить на порядок денний і питання теоретичного характеру, зокрема, чи належно визначені критерії правомірності у складі цього кримінального правопорушення, і питання її практичного застосування органами правопорядку і судами.

Виходячи із вимог правової визначеності межа між правомірністю і неправомірністю, окреслена цією нормою, має бути чіткою і вираженою, а тлумачення її диспозиції повинно зорієнтовуватися, виключно, на очевидні випадки користування та володіння незадекларованими активами. Всі пограничні та сумнівні ситуації мають відкидатися і тлумачитися на користь особи, захищаючи його/її приватне життя. Оперативно-розшукові заходи за цією статтею, яка не є ані тяжкою, ані особливо тяжкою, проводитися не можуть.

Підсумовуючи, він наголосив на тому, що держава у демократичному суспільстві не вправі необґрунтовано надмірно втручатися у приватне життя публічних посадових і службових осіб. За протилежного підходу будуть суттєво підриватися основи державної служби.

Володимир Моргун (адвокат Адвокатського об’єднання «Нотар Захист Груп») вказав, що однією з вимог законності є саме передбачуваність для особи можливості настання кримінальної відповідальності за її дії.

Враховуючи недоліки чинного законодавства щодо конструкції статті 366-2 Кримінального кодексу України та належним чином не регламентованого підзаконним актом вичерпного переліку правовідносин, які слугують підставою для внесення відомостей про об’єкти декларування до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, вважаю, що покладення на суб’єкта декларування обов’язку внесення в декларацію таких відомостей є таким, що суперечить завданням Кримінального кодексу.

Саме цьому забезпечення дотримання принципу законності в кримінальному праві вимагає, зокрема, існування чітко визначеного закону, який дасть змогу особі передбачити кримінально-правові наслідки своїх дій.

Такі недоліки матеріального права фактично передбачають довільне тлумачення вище зазначеної норми стороною обвинувачення та в багатьох випадках призводять до «вибіркового правосуддя» і трансформуються в порушення вимог кримінально-процесуального права під час досудового розслідування.

Віталій Даниленко (адвокат Адвокатського бюро Віталія Даниленка, суддя у відставці) зазначив, що практика застосування ст. 366-2 Кримінального кодексу України є неоднозначною, потребує більш детального аналізу та уточнення критеріїв правомірності. Для забезпечення належного балансу між державними та приватними інтересами необхідно, щоб тлумачення цієї норми було чітким та вираженим, а випадки правопорушень – очевидними. Водночас, будь-які спірні ситуації мають вирішуватися на користь особи і з урахуванням права на приватне життя.

Держава повинна дотримуватися встановлених міжнародних норм та стандартів, які забезпечують права та свободи людини. Відхилення від цих норм призводить до порушення прав людини та загрозити демократичним засадам суспільства.

Залучення громадських організацій, науковців та експертів до дискусій з приводу практики застосування ст. 366-2 Кримінального кодексу України може допомогти врегулювати питання та знайти спільне рішення. Такий діалог дозволить уточнити критерії правомірності та забезпечити належний захист прав людини та її свобод.

В дискусії також взяли участь адвокати Адвокатського об’єднання «АКТІО» Галина Мальцева і Тетяна Кондратенко.

Україна за підтримки іноземних партнерів вже рік звитяжно протистоїть широкомасштабній військовій агресії Російської Федерації і дев’ять років військовій агресії північного сусіда – цілком достатній час для критичного переосмислення того, що відбулось, винесення попередніх оцінок та висновків. Треба віддати належне: вітчизняна журналістика та експертне середовище були активними щодо розкриття цієї важливої теми: останнім часом з’явилося багато змістовних публікацій, навіть декілька документальних фільмів.

Справедливо кажуть, що війна змінює світогляд, ціннісні характеристики речей, людей, подій, вона вимагає чітких та однозначних відповідей на гострі запитання, не терпить напівтонів. Війна актуалізує традиційну українську бінарну логіку – «так» або «ні», «біле» або «чорне». В оцінках російсько-української широкомасштабної війни, насамперед причин її виникнення, розвитку на полі бою, а тим більше перспектив і формату можливого завершення хотілося б застосувати таку бінарну логіку і якнайшвидше почути конкретні відповіді. Але навряд чи зараз це є можливим: рік – занадто мало часу для об’єктивного аналізу таких складних тектонічних процесів.

Спробуємо бодай поверхнево осягнути ситуацію річної давнини занурившись у хронологію подій новітньої історії задля наближення до об’єктивності оцінки подій, усвідомлення логіки процесів, що мали місце у 2021 – на початку 2022 років. Що ж все таки відбулось?

Ми добре пам’ятаємо, як ескалувалася ситуація безпекова ситуація в світі з весни 2021 року, як вона набувала все більш екстремальних значень, особливо у другій половині того ж року.

30 жовтня 2021 року газета The Washington Post вперше окреслила у відритому інформаційному просторі проблему підготовки Росії до широкомасштабної агресії проти України. З того моменту стратегічні партнери почали навипередки інформувати українську владу щодо можливого військового вторгнення. Цікаво, що незадовго до цього в Овальному кабінеті найвищі радники президента Байдена представили йому військові плани президента Росії В.Путіна щодо повномасштабного вторгнення в Україну. Перед ним на стіл були викладені супутникові знімки, перехоплені повідомлення та головне – документи, здобуті через людські джерела в путінському оточенні. Директор національної розвідки Евріл Хейнс доповіла, що секретні служби здобули «надзвичайні подробиці» про таємні плани Кремля щодо початку війни: йшлося про нарощування резервних сил, озброєнь, незвично різке збільшення фінансування воєнних операцій тощо. Всі документи свідчили про те, що російський очільник готується до широкомасштабного вторгнення. Генерал Марк А. Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів, тоді сказав Байдену: «Їхній план – шок та трепет. За нашими оцінками, вони планують здійснити велику стратегічну атаку на Україну одночасно з кількох напрямків. Путін збирає війська вздовж кордону з Україною з метою захоплення Києва та більшої частини країни, залишивши на заході лише уламки української держави». 

Вашингтон потрапив у нестандартну ситуацію. Фактично Путін нав’язував Заходу власний порядок денний у геополітичній боротьбі за сфери впливу в світі. За рішенням президента США були задіяні в алярмовому режимі всі можливі канали комунікацій з партнерами по НАТО та Україною: від співробітництва по лінії партнерських спецслужб до особистих зустрічей політиків і дипломатів. Була використана також технологія, що відома у вузьких колах як «спеціальні заходи протидії», в тому числі через публікації чутливої інформації в західних мас-медіа.

На початку листопада Джо Байден терміново відправив до Москви особистого посланця – директора ЦРУ Вільяма Дж. Бернса, щоб передати Путіну особистий лист такого змісту: «Ми знаємо, що ви задумуєте, і якщо ви вторгнетесь, це матиме серйозні наслідки». Бернс виконав доручення, навіть провів 8 листопада 2021 року телефонну розмову з Путіним, який у той час перебував у Сочі. «Після цієї розмови рівень моєї стурбованості лише зріс, а не знизився», – повідомив він Байдену після дзвінка. «Я повертався з дуже сильним враженням: Путін майже остаточно вирішив йти на війну, він переконав сам себе, що стратегічне вікно можливостей для контролю над Україною зачиняється», – зазначив директор ЦРУ. Помічник міністра оборони США Джон Кірбі тоді зауважив, що поїздка Бернса в Москву остаточно переконала всіх у Вашингтоні, що Росія готує дуже серйозне вторгнення.

9 листопада 2021 року В.Бернс за дорученням Джо Байдена зателефонував Президентові України, інформував його про зміст конфіденційних перемовин з Путіним та, як пригадав сам В.Бернс, – «відкрив йому очі» на реальний стан справ. Директор ЦРУ виклав останні американські розвіддані. Вони свідчили, що Путін дійсно планує завдати блискавичного удару з білоруського кордону, захопити Київ за кілька днів, а також аеродром Гостомель для введення повітряно-десантних військ та прискорення захоплення Києва.

Зафіксуємо цю дату, яка фактично стала поворотною для України – 9 листопада 2021 року.

2 грудня 2021 року Російська Федерація висунула США та європейським державам-членам НАТО у відповідь ініціативу, що отримала назву «Пакт європейської безпеки». Фактично йшлося про умови «нової Ялти», де ключовими позиціями стали недопущення розширення Альянсу на схід і гарантії не приєднання в досяжній перспективі України та Грузії до НАТО.

Пам’ятаємо, як в адміністрації президента США рішуче відкинули запропоновані Кремлем «червоні лінії», а 7 грудня в ході відео-перемовин з Путіним Джо Байден чітко заявив, що «США не сприйматимуть мову ультиматумів Кремля, а Україна має право вільно обирати свій шлях розвитку та вирішувати з ким їй об’єднуватися». При цьому кремлівського очільника було попереджено, що «Росія заплатить високу ціну, якщо здійснить військове вторгнення в Україну».

Ситуація ставала все більше вибухонебезпечною. Західні застереження ставали конкретнішими і жорсткішими. У грудні питання широкомасштабного вторгнення вже не викликало сумнівів, а у січні називалися конкретні дати, навіть висловлювалися скептичні оцінки щодо можливості України чинити спротив і вистояти проти військової навали (пам’ятаємо меседжі про відведені нам 72 години).

Що ж у цей час відбувалося у вітчизняному інформаційному полі? Судячи з аналізу численних матеріалів мас-медіа, наші таємні служби не володіли власною достовірною інформацією про можливий російський наступ. 30 жовтня 2021 року начальник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов в інтерв’ю американському виданню The War Zone чітко заявив: «Можу сказати, що на нинішньому етапі загрози вторгнення з білорусі немає». Більше того, активність і конкретика західних партнерів певним чином насторожували вітчизняних експертів, навіть викликали здивування у відповідних службах, наштовхували на думку: чи не вводять нас навмисно в оману, навіщо, з якою метою?

Абсолютна більшість військових експертів в Україні тоді вважала, що угруповання російських військ на нашому кордоні чисельністю близько 120 тис. осіб (важко спростовувати факти, зафіксовані на супутникових знімках) є вкрай недостатнім для повномасштабної війни проти нашої країни, для цього необхідно мінімум 300 тис. осіб, навіть не менше ніж півмільйона разом з тиловим забезпеченням. Тим більше мало хто вірив, що під ударом може опинитися Київ і більша частина країни, що на нас чекає повномасштабна війна.

Гра «вірю – не вірю» продовжувалася довго, але партнери були непохитними, «увімкнули на повну» комунікаційний ресурс, ставали дедалі більш настійливими: Вільям Бернс, Єнс Столтенберґ, Гайко Маас, Жан-Ів Ле Дріан,  Ентоні Блінкен, Шарль Мішель, Ллойд Остін, Бен Воллес в один голос застерігали про можливість, навіть неминучість війни, необхідність підготовки до неї України.

Є підстави вважати, що саме прямі комунікації Президента України з В.Бернсом від 9 листопада 2021 року стали відправною точкою у зміні позиції Офісу Президента України та Міністерства закордонних справ України з питання війни. У середині листопада українські офіційні чинники нарешті визнали можливість військового сценарію дій Росії на українському напрямку, необхідність підготовки до нього та навіть закликали на допомогу уряди Франції та Німеччини. 21 листопада 2021 року в інтерв’ю виданню Military Times головний воєнний розвідник вже допускав, що атака зс рф «є можливою та може розпочатися наприкінці січня – початку лютого 2022 року».

12 січня 2022 року директор ЦРУ Вільям Бернс знову зустрівся в Києві з Президентом України та передав йому найсвіжіші розвідувальні дані щодо російського вторгнення. Хронологія подальших подій свідчить, що впродовж січня 2022 року США та інші держави-члени НАТО перейшли від попереджень України до конкретних дій з надання військової допомоги. Коли в Україну надійшла перша партія військової техніки на суму близько 200 000 фунтів (протитанкові ракети Javelin, артилерія, великокаліберні кулемети, стрілецька зброя та боєприпаси, системи безпеки, медичне обладнання та запасні частини), а Вашингтон попередив Москву, що за будь-якого розвитку ситуації підтримуватиме «антиросійське повстання» в Україні подібно до допомоги ЦРУ антирадянським повстанцям-моджахедам в Афганістані в 1980-х роках, стало зрозуміло – війна вже на порозі.

Час розставляє все на свої місця та виявляє недоліки будь-якої системи. Зараз вже відомо, що підготовка Росії до вторгнення в Україну розпочалася приблизно в березні 2021 року, саме тоді Путін почав накопичувати війська та техніку біля нашого кордону. Навесні 2021 року кремлівський очільник прийняв рішення (з відкритою датою) щодо проведення «спеціальної військової операції» для зміни влади в Києві та повернення України під свій контроль. За твердженням директора ЦРУ США «Путін ще восени 2021-го наважився на велику війну проти України».  Звісно, можливо дискутувати з приводу того, планувалося ним таке вторгнення у форматі «повномасштабної війни» чи «бліц-кригу», але те, що рішення було прийнято і підготовка здійснювалась є фактами очевидними.

Подібний перебіг подій свідчить, що з березня до початку листопада 2021 року вітчизняне розвідувальне співтовариство не володіло випереджувальною інформацією про плани щодо російського вторгнення, тобто не мало джерел для її здобування та можливостей для верифікації відомостей партнерів.

Заради об’єктивності слід підкреслити, що серед союзників США по НАТО також не всі були впевнені щодо прийнятого Путіним рішення щодо широкомасштабного вторгнення в Україну, крім хіба Канади і Великої Британії, які завдяки участі у розвідувальному альянсі «П’яти очей» оперували переважно американськими розвідувальними даними та довіряли їм.

Відома аксіома: коли не має достовірної розвідувальної інформації, вакуум заповнюють припущення, ймовірні сценарії, версії.

Одна з таких версій: американські розвідслужби не випадково заздалегідь знали про неминучість війни в Україні. Джозеф Байден, який 21 січня 2021 року став президентом США, вже 18 березня визнав причетність Росії до втручання в американські вибори, назвав Путіна вбивцею та заявив каналу «АВС News»: «Ціну, яку він заплатить, ви побачите невдовзі». 16 червня 2021 року під час зустрічі двох лідерів у Женеві Байден символічно подарував президенту Російської Федерації кришталевого бізона та попередив: «Якщо Путін й надалі перетинатиме «червоні лінії», Америка готова відповісти». Може видатися ймовірним, що саме після тієї зустрічі віч-на-віч було прийнято рішення про переведення протистояння з Росією у формат проксі-війни.

Скептики скажуть: конспірологічна версія. Можливо. Але якщо зануритися в проблему глобального протистояння авторитарного і демократичного світів, уважно вивчити ретроспективу подій, дослухатися до висновків провідних західних аналітиків – вона не виглядає настільки неймовірною. Може видаватися так, що війна в Україні стала глобальним сценарієм Заходу з «перезавантаження» нашої держави, її остаточного відриву від Росії та приєднання до Європи.

Мета: послаблення «російської імперії», її остаточне виснаження та зняття з порядку денного як проблеми чи загрози. Цікаво, що на початку лютого 2023 року з подачі республіканців у Палаті представників Конгресу США вперше в американських мас-медіа з’явилася неприхована риторика, що «США ведуть опосередковану війну в Україні» (тобто проксі-війну, або війну чужими руками), при цьому наводяться історичні паралелі з подібними американськими війнами у Кореї, В’єтнамі, Анголі, Афганістані.

І тут з’являються обриси іншої версії – «російсько-український зовнішньо регульований військовий конфлікт високої інтенсивності». Якщо виходити з того, що США ведуть проксі-війну з Росією в Україні такий сценарій змінює парадигму самої природи конфлікту та розуміння причин російсько-української війни. В ситуації переважної залежності України та Збройних Сил від постачань західної зброї виходить, що хід зовнішньо регульованої війни та досягнення в ній результатів залежить від домінантних рішень, прийнятих у центрах організації та управління такою війною, тобто від США та Росії, де кожна з сторін бореться за отримання власних преференцій. Спробуємо замислитись над тим, чому західні партнери дають нам зброю не відповідно до запитів і розрахунків здійснених практично на полі бою, а за власним баченням і розумінням, дозовано. Чому російське керівництво при наявності таких можливостей не задіює всю свою військову потугу для досягнення цілей «спеціальної військової операції». Відповіді на ці та подібні запитання могли б слугувати доказами на користь цієї версії.

Можливий і третій сценарій, який полягає в тому, що до війни росію політиків підштовхнули крупні фінансово-промислові групи та транснаціональні корпорації з метою перерозподілу усталених ринків та потоків капіталів, отримання доступу до дешевих російських ресурсів та надприбутків.

Окремі експерти відмічають навіть четверту версію: виникнення принципових розбіжностей між Ватиканом та елітами старої Європи, які десятиліттями вибудовували стратегію відносин з Росією виходячи з власних політичних і бізнесових преференцій.

Не будемо далі розгортати цей напрям досліджень. Сподіватимемось, що вакуум заповнять не припущення та версії, а один об’єктивний сценарій того, що відбулося в Україні. Лише час розставить все на свої місця.

Академічний тлумачний словник української мови розкриває зміст терміну «спроможність» як здатність до здійснення чого-небудь. Здатність в сенсі, який краще розкривається в англійському слові «ability» – володіння здібностями, уміннями можливостями. Відповідно, в основі нашої трагедійної історії заховане поняття «розвідувальні спроможності держави», тобто володіння здібностями, уміннями, а головне – можливостями завчасно виявити зовнішні загрози та захистити державу від них.

Які б ми не наводили конспірологічні чи правдиві сценарії подій, з вищенаведеного аналізу відкритих джерел видно, що американська розвідка завчасно отримала достовірну інформацію, що загрожує національній безпеці України. А українська, нажаль, ні. Також є очевидним, що американські спецслужби наприкінці 2021 – на початку 2022 років консолідували партнерів по НАТО та вжили потужних комплексних заходів впливу та протидії Росії, ми – ні. Ще зрозуміло, що до інформації західних партнерів виникала недовіра вітчизняних розвідувальних служб та фахівців, на цій основі сформувалося скептичне ставлення до іноземних колег, яке вилилося у тривалу гру в стилі «вірю – не вірю».

Думається, настане момент, коли все ж буде проведена серйозна домашня робота над помилками. Зараз доречно лише нагадати, що стаття 20 Закону України «Про національну безпеку України» чітко визначає, що «розвідувальні органи України здійснюють розвідувальну діяльність з метою сприяння реалізації національних інтересів України та протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України у визначених законом сферах». Навіть не фахівцю в цій матерії зрозуміло: для того, щоби «сприяти» та «протидіяти» треба мати можливості, володіти спроможностями, а в разі їх відсутності – створювати. А якщо не вдається зробити те чи інше, вихід один – реформувати ці органи до фундаменту і будувати нові структури – занадто витратною для держави є гра у «вірю – не вірю» і вкрай небезпечними, вкритими тілами багатьох жертв наших співвітчизників виходять подібні ігри.

І ще. Не втомлюючи читача різними правовими нормами вартує виокремити головне: розвідка була, є і завжди буде інструментом вищого керівництва держави для забезпечення національної безпеки і оборони України, суверенітету і територіальної цілісності держави. Її головне завдання – здобувати та своєчасно доповідати керівництву держави розвідувальну інформацію, тобто «відомості або дані, які не є загальнодоступними або які неможливо отримати офіційним шляхом, про наміри, плани і дії іноземних держав, організацій та осіб чи про їхні потенційні можливості щодо реалізації таких намірів і планів, а також про процеси, події, обставини, технології, знання в інтересах національної безпеки і оборони України».

Інших два важливих завдання: сприяти реалізації національних інтересів України та протидіяти зовнішнім загрозам національній безпеці України. На жаль, цей комплексний іспит вітчизняна розвідка склала на «незадовільно». Це в середній школі неуспішних та нездібних учнів залишають на повторний рік навчання, в нашому випадку такий алгоритм не проходить.

Звісно, невдячна справа проводити паралелі з розвідками провідних країн світу, хоча й у них проблем вистачає. Але те, що американські розвідувальні служби мають спроможності, володіють джерелами в російському істеблішменті, тобто на вищих рівнях влади та в інституціях, де розглядаються й ухвалюються політичні рішення, те, що ЦРУ завчасно попередило керівництво України про екзистенційну загрозу, яка насувається на нашу державу, заслуговує щонайменше на повагу. А те, як Сполучені Штати задіяли інструментарій спеціальних заходів впливу та протидії, викликає захоплення.

Останнє. Вочевидь, наявність розвідувальних спроможностей не є гарантією правильних політичних рішень. При сприйнятті будь-якої розвідувальної інформації, навіть самої гострої, керівництво кожної держави спирається на власне усвідомлення світу. Процес сприйняття інформації нагадує проходження її через сито, на поверхні якого залишаються лише більші частинки, що доповнюють вже сформовану в мозку модель. І по мірі збільшення потоку інформації отвори в тому ситі стають лише крупнішими.

Це природні явища, особливості людської розумової діяльності. Але якщо модель світу, сформована у свідомості, є недосконалою або викривленою?

Складне питання, вірно. Але воно також потребує вивчення, бо «правильних» чи «не правильних» моделей у гібридному світі не існує, а проблема прийняття важливих державних рішень, тим більше, якщо вони матимуть певні наслідки для країни, є надчутливою й перебуває у площині національної безпеки, забезпечення стійкості держави перед зовнішніми загрозами.

Що ж у підсумку: вітчизняна розвідка є інструментом держави чи її атрибутом?

Залишимо це питання поки відкритим. Замислимось лише над тим, що слід зробити, щоби про екзистенційні загрози національній безпеці попереджали керівництво держави національні спецслужби, а не закордонні. Щоби наші компетентні органи сприяли та протидіяли противнику так, аби запобігти загрозам, або щонайменше мінімізувати їх. Щоби керівництво держави послуговувалось у своїх рішеннях матеріалами вітчизняної розвідки, а інформацію закордонних партнерів брало лише до відома.

Залишається відкритою й низка питань до розвідувального співтовариства України – організаційної системи розвідки, а також до координаційного органу, як його вершини. Не отримали чітких відповідей проблеми загального керівництва розвідувальними органами (навряд чи хтось набереться сміливості сперечатися з Ле Карре, що «уряд має довіряти лише тому, за що заплатив, і з підозрою ставитися до безкоштовного сиру»).

Певні запитання слід адресувати до не інституалізованого на сьогодні «державно-приватного партнерства» у сфері розвідки та громадянського суспільства, яке, відповідно до статей 4 і 10 Закону України «Про національну безпеку України» та  статті 54 Закону України «Про розвідку», має брати участь у здійсненні демократичного цивільного контролю за розвідкою.

Зрештою, слід уважно подивитися на саму архітектуру системи розвідки: якою вона є зараз, відповідно, якою їй слід бути – централізованою чи диверсифікованою. Пора відповісти й на виклики, що поставила війна, зокрема чи вдалося встановити розумний баланс між завданнями в умовах воєнного стану та поточними завданнями розвідувальних служб у мирний час, чи відредаговані функції суб’єктів системи національної безпеки в умовах актуальних воєнних загроз, чи потрібне реформування системи для налагодження її ефективної роботи в сучасних умовах, як мають реалізовуватись завдання координації в умовах воєнного стану та багато інших.

Постановка питань у вказаному вище контексті свідчить, що удосконалення розвідувальної системи в умовах війни є необхідним та вкрай актуальним завданням. Така робота має проводитись в форматі не спорадичних зусиль «хороших» керівників чи «низової ініціативи» їх підлеглих, а стати частиною послідовної, системної державної політики воєнного часу.

Попри все ми перемагаємо.

Ціною неймовірних зусиль та втрат платимо за своєчасно не виконані завдання, за чиюсь бездіяльність, непрофесіоналізм, кумівство, зайві амбіції. Мусимо пройти ці випробування, звільнити території та вже з новим усвідомленням реалій взятися за побудову нової України з усім необхідним та робочим інструментарієм.

РОМАНЮК Юрій Петрович,
кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник,
ветеран зовнішньої розвідки

3 березня 2023 року

Назва цієї кримінальної драми італійського кінорежисера Даміано Даміані відразу ж спливає в пам’яті після новин з Мадриду про оптимістичний перебіг подій навколо розслідування резонансної кримінальної справи проти громадянина України Віктора Муренка.

МІА «Вектор Ньюз» розповідало про неї 17 жовтня 2022 року в статті «Рятувальник «Фаїни» в лещатах іспанської Феміди…». У ній йшлося про вперті потуги певних сил звинуватити Віктора Муренка і його партнерів у відмиванні брудних коштів, отриманих від незаконної торгівлі зброєю. Центральним епізодом по справі проходить відомий випадок захоплення 2008 року сомалійськими піратами судна «Фаїна», яке за контрактом між Україною і Кенією перевозило військову техніку. Визнання Віктора Муренка винним відкривало перспективу використання матеріалів слідства для компрометації України, як конкурента на світовому ринку озброєнь.

Аби довести причетність Віктора Муренка до «української збройної мафії», співробітники Національної поліції (Cuerpo Nacional de Policía) Королівства Іспанії ось уже протягом п’яти (!!!) років використовують весь доступний їм арсенал кримінально-процесуальних і оперативно-розшукових заходів. Нагадаємо, 10 листопада 2020 року, без пред’явлення обвинувачення, на підставі всього лише сумнівних підозр його було арештовано. Тринадцять місяців Віктор Муренко провів в тюрмі Альбокасер для особливо небезпечних злочинців.

Парадоксально, але за весь час ув’язнення його жодного разу так і не допитали. І це при тому, що два роки до арешту (!!!), аби знайти бодай би якісь ознаки злочинної діяльності, телефонні перемовини Віктора Муренка прослуховувались, здійснювалися контроль за листуванням і візуальне спостереження, проводились інші негласні заходи. Лише в грудні 2021 року, завдяки зусиллям адвокатів, яким вдалося переконати суд у надуманості підозр і доброчесності клієнта, Віктора Муренка було звільнено з-під варти із внесенням грошової застави.

Але дарма, що сьогодні Віктор Муренко знаходиться на свободі. Він обмежений у реалізації права на працевлаштування, на вільне пересування світом, що позбавило його можливості взяти участь у захисті України від російської агресії. Особові банківські рахунки Віктора Муренка заблоковано, національний паспорт вилучено, частину майна конфісковано, він навіть не має змоги отримати від муніципальної влади соціальну допомогу.

Попри очевидні прорахунки слідства, деякими засобами масової інформації, насамперед тими, що спеціалізуються на висвітленні звитяжних успіхів іспанських правоохоронців, проти Віктора Муренка розгорнуто безпрецедентну інформаційно-пропагандистську кампанію. Як наслідок, достатньо «забити» його прізвище в GООGLЕ як на більшості іспаномовних сайтів відразу ж «вискочать» грізні епітети «El Señor de la guerra («Володар війни») або «Lord of the War» («Збройний барон»). Нібито американський трилер з такою назвою знімався 2005 року саме про нього.

Говорячи професійною мовою, гучним галасом в пресі іспанські правоохоронці прагнуть компенсувати відсутність реальних доказів по справі, скомпрометувати Віктора Муренка перед українською й іспанською громадськістю, а також переконати суд у необхідності продовження до безкінечності термінів ведення слідства. З подачі іспанських журналістів, справа проти «ватажка транснаціонального злочинного угруповання українського походження» і «одного з найбільш крупних торговців зброєю» набула розголосу під умовною назвою «Yakir». Її презентують як одну з найбільш успішних операцій щодо «лідерів української мафії в Іспанії», проведених спецпідрозділом боротьби з наркотиками й організованою злочинністю (UDICO) Національної поліції Іспанії.

Показово, що її умовна назва запозичена від українського слово «Якір» в латинській транскрипції. Не «Якорь» російською чи «Ancla» іспанською, а саме «Yakir». Чи означає це, що серед партнерів іспанських правоохоронців чи консультантів їхніх газетярів були знавці українські мови, покаже час.

Однак не так сталось, як гадалось. Задум зловмисників, який почав «тріщати по швах» ще з самого початку слідства, зараз, здається, луснув ніби мильна бульбашка. Зі спростуванням звинувачень Муренка виступили всі названі стороною обвинувачення свідки. Так, незважаючи на погрози арештом за пособництво в нібито протиправній діяльності, на виклик слідчого судді Національного Суду Королівства Іспанії (AUDIENCIA NACIONAL), в Барселону прибули бізнес-партнери Віктора Муренка, громадяни України Олег Етнарович і Сергій Моцман. У матеріалах справи вони фігурували, як «лідери злочинної організації» з Одеси. Під час допиту О.Етнарович і С.Моцман категорично заперечили підозри слідства в причетності до оборудок з відмивання брудних коштів, отриманих від незаконної торгівлі зброєю. Вони надали вичерпну кількість апостильованих документів про походження наявних у них фінансів, також предмету їх власного бізнесу. За результатами допиту з них було знято всі підозри.

Своєчасно в розпорядження адвокатів Віктора Муренка надійшла копія наказу Голови СЗР України про нагородження їхнього клієнта медаллю «За заслуги».

Не залишилась непоміченою й стаття про митарства Віктора Муренка, яка в жовтні минулого року вийшла на сайті МІА «Вектр Ньюз» українською, англійською та російською мовами (лише з україномовним варіантом ознайомилось близько 4500 користувачів). Чимало читачів у коментарях висловили Віктору Муренку слова підтримки. На особливу увагу серед них заслуговує відгук віце-президента однієї з найкрупніших європейських логістичних кампаній «BURGER» з Нідерландів Хуго Де Вохта (Hugo De Vocht): «Прочитавши вашу статтю, я був приголомшений… я часто зустрічався з Віктором Муренком, який відповідав за технічний стан суден та дуже професійно допомагав нам завантажувати наш складний вантаж… За свою довгу кар’єру я майже не зустрічав такого професіонала, доступного 24/7, як пан Муренко… Працювати з ним було одне задоволення і я на 100% переконаний, що Віктора звинувачують несправедливо і хтось скористався його доброзичливістю. Будь ласка, знайдіть тих людей, які грають з ним у цю брудну гру. Повірте мені, я б не відповідав, якщо не був переконаний, що він невинний. Щиро сподіваюсь, що суд зрозуміє, що Віктор невинний і цей кошмар для нього самого та його милої родини скоро закінчиться».

Навряд чи слова підтримки Хуго Де Вохта дійшли до сердець суддів, які вирішують долю Віктора Муренка, але й без них іспанська судова система вкотре довела свою надійність і безпристрасність.

8 лютого 2023 року Вища наглядова інстанція Національного Суду Королівства Іспанії винесла рішення відмовити представникам Корпусу Національної поліції (Cuerpo Nacional de Policía) у черговому продовжені термінів розслідування. Другий за значенням після Верховного Суду Іспанії спеціальний судовий орган, який контролює розслідування особливо небезпечних злочинів, нарешті дійшов висновку, що п’ять років є достатнім терміном для добування доказів по справі. Він зобов’язав Національну поліцію в термін не більше 20 днів сформулювати обвинувальний акт і передати його на розгляд Національного Суду (AUDIENCIA NACIONAL),.

Схоже для зловмисників настав час вирішувати, кому з них відповідати перед законом за фальсифікацію матеріалів справи, нанесення шкоди честі, гідності й діловій репутації громадян України. А комусь вочевидь доведеться шукати джерела фінансових коштів, з яких вони будуть відшкодувати Віктору Муренку та його партнерам моральні й матеріальні збитки.

Борис Дніпров

Свято перемоги над рашизмом неодмінно буде – у це вірить солідарний з Україною цивілізований світ.

Фантастичний день був у столиці Косова 24 лютого 2023 року! І ця фантастика має повториться, але… вже не в наступні трагічні роковини, а на прийдешньому святі перемоги. «Хай агресор якнайшвидше зазнає поразки», – висловив побажання косовар Роберт Фейзулаху. Він 24 лютого вдягнув українську вишиванку й прийшов до муніципалітету Приштини підтримати державні заходи солідарності з боротьбою українців проти рашизму. Роберт спільно з київською журналісткою Людмилою Мех розповів репортерам телеканалу Т7, як місцеві волонтери надсилають гуманітарну допомогу до Запоріжжя і як у час війни Косово політично підтримує Україну.

У великій залі Муніципальної асамблеї Приштини, здається, всі без винятку присутні мали того дня синьо-жовту атрибутику – шалики, значки… Серед учасників урочистого зібрання були й іноземні гості, перші особи посольств США, Німеччини, представники міжнародних організацій. Ці посадовці промовляли з трибуни й зал вітав їх оплесками та вигуками «Слава Україні!»

Мер столиці Перпарім Рама ще до початку засідання зустрівся з групою українських журналістів – учасників міжнародної програми професійного захисту «Journalists-in-Residence Kosovo». Він висловив підтримку народові, якій протистоїть нині рашистській агресії. А в своїй промові на сесії пан Рама наголосив: мирну націю покарано за те, що вона хоче йти прозахідним шляхом. І закликав світову спільноту до кінця підтримувати справедливу боротьбу України.

Після урочистого засідання учасники вийшли до парадного входу муніципалітету.

Мер з групою дітей, серед яких наймолодшою була 6-річна Роксолана – донька української журналістки Олени Солодовнікової, в оточенні численних телекамер під оплески публіки передав символічне послання миру: в сонячно-блакитне небо злетіли білі голуби, випущені з кліток на волю… «Free Ukraine» – доречно згадалося бачене в місті гігантське гасло, виконане у відомих кольорах.

Птахи вільно кружляли над вулицями, які вражали розмаєм синьо-жовтих полотнищ. Цієї символіки було так багато в середмісті, що люди жартома дивувалися: «Ми в Приштині чи в Україні?»

Подумалося: таку неймовірну кількість прапорів світ неодмінно має побачити ще раз – і не лише в столиці Косова. І хай це побажання справдиться якомога швидше! Саме в такий спосіб – солідарно, красиво, щиро – Приштина підтримує Україну. Упевнений, балканські друзі відзначать і велике свято, що настане тоді, коли згасне криваве полум’я війни. Її розпалив у центрі Європи московський агресор – і йому вже не вдасться уникнути справедливої кари, втішають українців косовари, які й самі знають ціну пережитому геноцидові.

Демократичні держави-союзниці та десятки інших цивілізованих країн подали руку допомоги Україні. Її народ, проти якого воює загарбник-сусід, цього разу виконає свою історичну місію. Антилюдським ідеям рашизму, як і свого часу гітлерівському нацизму, буде назавжди покладено край. Отож не варто друзям України ховати до глибокої скрині запас прапорів, які на знак солідарності майоріли на вулицях столиці Косова нинішнього 24 лютого.
Весь демократичний світ бажає належно покарати зло, яке уособлює московський режим на чолі з бункерним фюрерком. Отож неповторний день великої поваги до українських героїв прийде знову, а вчинене агресором має закінчитися для нього міжнародним трибуналом.

Вдячність… українським журналістам

У трагічну роковину повномасштабної рашистської навали відбулася в Приштині й одна з центральних подій цього дня. Вищі органи влади республіки провели церемонію вручення листів подяки українським журналістам – учасникам програми, які тимчасово працюють у Косові. Листи за трьома підписами – перших осіб держави, уряду та парламенту – очільники вищих органів влади особисто вручили представникам ЗМІ. Президентка Вйоса Османі, прем’єр-міністр Альбін Курті та спікер Асамблеї Косова Глаук Конюфца виголосили промови, лейтмотив яких – солідарність з Українським народом, непохитним у своїй рішучості захищати суверенітет і територіальну цілісність держави. З героїчною нацією косовари поділяють біль за втрачені людські життя…

У листі, який президентка Республіки Косово вручила й спецкору МІА «Вектор ньюз», зазначено, зокрема: «…ми хочемо висловити не лише нашу солідарність з вами й вашою країною, але також нашу вдячність за сприяння Косову й роботі наших інституцій, за внесок у нашу демократію… і за те, що дедалі міцнішають дружні зв’язки між нашими народами».

Цього дня українські журналісти стали учасниками низки акцій солідарності. А одну з них організували й самі – пройшли бульваром Матері Терези з прапорами й власноруч виготовленими плакатами. На широкому майдані, над яким світилося на стіні готелю гігантське синьо-жовте гасло зі словами ««Free Ukraine», учасники акції запалили десятки свічок. Це символ пам’яті про героїв, які віддали життя в обороні свободи й демократії, та водночас – висловлене співчуття мирним жителям, жертвам кривавої агресії рашистів.

Увагу газетярів з Києва привернула сім’я американців, у якій мати Мар’яна Френк родом з Поділля. Ці друзі України залюбки долучилася до маніфестації на майдані. Вони тримали синьо-жовтий прапор із зображенням Богородиці, на правому плечі якої лежить… переносний протитанковий ракетний комплекс «Джавелін». Красномовна символіка. Біля батьків – їхня усміхнена 10-річна донька у віночку. «Гречен вивчає українську», – з гордістю сказала мати.

На жінці легка курточка, що не затуляє футболку зеленого кольору з яскравим написом-побажанням російському воєнному кораблю йти, м’яко кажучи, якомога далі. «Це подарунок з рідної Вінниччини», – пані Мар’яна додає, що її брат служить в українському війську, а донька пишається, що має в Україні рідню.

Серед косоварів, які цього вечора прийшли на столичний майдан, були діячі культури й мистецтв, службовці, науковці, серед них професор Афрім Готі. «Моє серце сьогодні тут – з вами», – сказав він, потрапивши в обійми журналістської команди. Тепло сердець балканських друзів і однодумців відчули всі організатори ходи-демонстрації, яка розпочалася від величного пам’ятника національному героєві албанців Скандербегу.

Хором журналісти й краяни, що долучилися до вечірньої маніфестації, виконали в центрі Приштини Гімн України.

Де місце «раші»?
Про масові акції солідарності з Україною повідомили в неділю 26 лютого краяни з Фінляндії та Італії, надіславши спецкору МІА «Вектор ньюз» ексклюзивні світлини з мітингів.

Харків’янка Віра Дядченко, яка має тимчасовий захист у Суомі й живе нині в головному місті Північної Остроботнії, написала про акцію «Запали свічку пам’яті»: «На захід завітали секретар міської ради Оулу Юха Хяннінен, співак Мікко Коскела з піснею “Laulu Ukrainalle”, а пісню «Ой у лузі червона калина» виконав український хор «Соловейки» під керівництвом Ірини Демчук. Від імені Товариства українців Північної Остроботнії виступили голова об’єднання Анастасія Каховська та заступники Віра Карам і Жанна Пеннанен. Також у межах заходів з нагоди трагічної річниці початку повномасштабної війни показали в Оулу український документальний фільм «Соловей співає» та повели конкурс дитячих малюнків».

А в місті Віченца (Італія) активні краяни на мітингу зібрали 160 підписів під листом в Організацію Об’єднаних Націй. У зверненні громадськості йдеться, зокрема, про потребу реформувати ООН. «Вважаємо що домінування Ради Безпеки й п’яти країн-фундаторів, з яких однієї (СРСР) уже не існує, архаїчне й дискримінаційне до рівних прав інших країн – членів ООН, – зазначено в листі. – Рада Безпеки повинна стати органом оперативного реагування, а не домінування, верховне право має бути визнано за Генеральною Асамблеєю ООН і рішеннями, ухваленими більшістю голосів (2/3, як записано в Статуті ООН)».

Громадськість вимагає також скасувати «право вето» – воно паралізує діяльність Ради Безпеки. Серед інших вимог – виключити російську федерацію з Ради Безпеки й розглянути питання про виключення з ООН за систематичні порушення людських прав і свобод, військову агресію, тероризм, підривну діяльність, дестабілізацію миру, систематичне порушення міжнародних угод і зобов’язань, ядерний шантаж тощо.

Українська громада провела мітинг, на якому виступили високопосадовці таких італійських міст, як Віченца, Гризіньяно-ді-Цокко, що в регіоні Венето, жителі Арциньяно та Скіо. Промовляли представники громади – Вікторія Сидорчук, Яна Татченко, Олена Мяснікова, Ксенія Константиненко, Марія Галуппо, Тетяна Шевчук, Тетяна Закревська…

Тепер на всіх континентах, у всіх частинах світу, де є українці, лунають голоси краян і краянок, дуже часто – саме активного жіноцтва, яке за кордоном не сидить склавши руки. Хтось організував на інформаційному фронті проєкт «Dattalion». Хтось об’єднав волонтерів, хтось, як вояки на фронті, без ротацій служить народові України своїм талантом і розумом.

Українців хоче чути світ, і люди доброї волі вірять – прийде велика перемога. І не лише вірять, а словом і ділом прагнуть наближати судний день кремлівського режиму. І сподіваються на справедливу кару всім Vоєнним Zлочинцям так званої федерації, місце якої після всього нею скоєного – не в Раді Безпеки ООН, а коло тієї, вибачте, смердючої посудини, з назвою якої «на общєпонятном язикє» добре римується ненависне всім слово «раша».

Сергій Шевченко, спеціально для МІА «Вектор ньюз» з Приштини (Республіка Косово)
Фото автора

Центр Української Культури (УКК) – організація, яка створює позитивну репутацію України в Естонії, чим спричинилась до створення дружніх та довірливих взаємовідношень між нашими країнами.

На нашу думку, світовому українству було би корисно ознайомитись з цим унікальним досвідом.

“Талліннське Диво Боже” – сказав естонський єпископ Філіп Джордан. “Ця церква горіла, але її реконструювали.Тепер вона є великою надією для українців Естонії. Я захоплений їхньою працелюбністю та міцною вірою”.

Ora et labora (Молитва та праця)

Українська Греко-Католицька Церква (УГК Церква) в Таллінні заснована мною (Анатолій Лютюк) та Ігорем Свиридою з благословення блаженнішого Стернюка як Талліннська парохія УГК Церкви. Церква носить офіційну назву Храм Матері Божої Триручиці. Господь працював в Таллінні нашими руками, і за 30 років тої роботи українська народна та сакральна культури отримали пасторальний комплекс, аналогу якому ми не знайшли в світі. УГК Церква та УКК стали місцем, в якому тисячі естонців ознайомились з українською народною та сакральною культурами. Створений мною концептуальний проект Пасторального комплексу УГК Церкви в Таллінні має свою філософію, з якою можна ознайомитись тут.

УГК Церква отримала у власність нерухомість в Старому історичному місті Таллінна, яка на сьогодні оцінюється більше як 7 000 000 мільйонів євро і є певною запорукою довготермінового перебування української громади в Естонії.

Молитва

В церкві у щоденній молитві за перемогу у війні з Росією мною згадуються Друзі парохії, вбиті московськими зайдами: Віктор Гурняк, Михайло Стасів, Мікола Ільїн, Олена та Володимир Книші.

В церкві з благословення Блаженнішого Любомира Гузара ми з друзями читаємо щоденну молитву за Довкілля. В каплиці Центру щоденно читаємо молитву за Природу Естонії та за біженців, яких прихистила Земля Естонії.

Християнська культура

В церковних приміщеннях працюють Конгрес Українців Естонії (керівник – п. Віра Коник), Союз Українок Естонії, (керівник – Лілія Іванченко), недільна українська школа “Лабора” (вчителі Марко Терен, Тііна Кууль), Центр Української Культури (керівник Богдан Лютюк) Це місце знане в світі як представництво інтелектуальної України в північній Європі. Тут живе Українська бібліотека, яка до недавнього налічувала понад 4000 книг, численні колекції українського одягу, рушників, українських іграшок, кераміки, писанок, рукотворні книги Ніни Винник та ін.

Для дітей Католицької, Православної та Лютеранської церков проводиться катехизація за допомогою іграшок (сучасного аналога подібної практики ми не знаємо).

Ми створили Театр механічних іграшок з виставами “7 гріхів та 7 чеснот.” та ” Танець смерті”.

В наших майстернях, використовуючи середньовічні технології, ми створюємо книги ручної роботи, які пов’язані з українською та християнською культурою, і зокрема з християнською екологією. Ці книги ми передаємо на зберігання в найбільші бібліотеки світу – як то Бібліотека конгресу Америки чи бібліотека Ватикану. Гуцульську книжку можна переглянути тут

В нас створена одна з найвідоміших шкіл каліграфії. (Керівник – Татьяна Яковлева)

Знайомитись з Українською Культурою до нас приїжджають творчі люди з усіх країн Європи.

Створений про наш Центр фільм – назва “Санктуаріум”.

Війна

Наші друзі, які є співавторами створення Центру Української Культури – художник Андрій Гуменюк та писанкар Олег Кіращук, зі зброєю в руках боронять Україну. Я, разом з Катею Новак – молодою українською інтелектуалкою і перекладачем та іншими помічниками, чинимо супротив у війні культур. Нашою зброєю є виготовлення книг, організація виставок українського народного мистецтва, робота з дітьми та інше. Під час поїздок в прифронтову зону Донбасу я продовжував щоденну молитву за природу та збирав історії з життя тварин на фронті. Потім створив книгу ручної роботи Казка про Коника. В електронному варіанті книга доступна тут.

Фільм “Казка про Коника” доступний тут.

Керівник УКК Богдан Лютюк разом з радниками по наданню гуманітарної допомоги Україні – Головою конгресу українців Естонії п. Вірою Коник, Керівником Естонського Союзу Українок п. Лілею Іванченко, волонтерами центру, у співпраці з іншими українськими організаціями Естонії збирають та відправляють гуманітарну допомогу Україні. З початком Російського вторгнення в Україну Центр Української Культури активно проводить гуманітарні проекти в Україні. Наші партнери в Естонії – це Міністерства іноземних справ та оборони Естонії та України, тисячі жертводавців для яких Центр є організацією довіри.

Наші партнери в Україні – це Фонд “Чисті серцем”, полк спецпризначення “Київ”, батальйон ОУН , “Вільна Доля” та багато інших підрозділів ЗСУ.

З 2014 по 2023 рік нами зібрано коло 4 000 000 євро для допомоги. Ці кошти прийшли в Україну у вигляді бронежилетів, іншого військового спорядження, засобів першої необхідності, медичного обладнання, продовольчих наборів. Починаючи з 2014 року нами була надана допомога школам та лікарням в прифронтовій зоні, починаючи від міста Щастя, Станиці Луганської і до Водяного під Маріуполем. Також ми допомагаємо пораненим та біженцям, капеланам, дітям сиротам, сім’ям полеглих воїнів.

Ми із задоволенням поділимось з Вами нашим досвідом в наступних статтях про роботу Центру Української Культури.

Анатолій Лютюк та друзі

Сучасній ліберальній демократії кинули виклики три ідеологічні моделі дальшого розвитку історії, в яких, м’яко кажучи, не в пошані західні цінності. У своїй новій науковій книжці звертає увагу на небезпеку, яка повертається в міжнародні відносини, балканський вчений і дипломат Сабрі Кічмарі (Sabri Kiçmari).

Професор з Республіки Косово – знавець філософії, політології, соціології – свого часу навчався в Німеччині й працював у Західній Європі. Був журналістом, медійним аналітиком, читав лекції в Приштинському університеті. І ось уже майже півтора десятиліття 55-річний доктор наук – дипломат, був у ранзі посла в Австралії, нині – в Японії.

У той час, коли Косово здобуло незалежність (2008) і коли московський імперський орел полетів шматувати Грузію, ми не були знайомі з професором, хоч обидва цікавилися політичною історією. Архіви Бонна чи Відня не були моєю стихією: у своїй тарілці почуваюся в Києві, а за межі України вирушав переважно в район Білого моря. Там колись були сталінські концтабори. Досліджуючи тему комуністичного терору, не раз їздив до Карелії (в Петрозаводськ, Медвеж’єгорськ, урочище Сандармох), а також до Архангельської області (на Соловецький архіпелаг) і до Ленінграда – в науково-інформаційний центр «Меморіал».

Вивчав розсекречені документи ОГПУ–НКВД, писав про злочини сталінського режиму. Отож не дивно, що після 2009 року опинився в московських «чорних списках» і відчув на собі гримаси нової антилюдської системи – путінізму. Авторові статей і книжок публіцистики про Великий терор 1930-х років кремлівський режим без жодних пояснень закрив в’їзд до «рашистської федерації». Втім, тоді її ще не називали відкрито «рашистською». Хоч на ділі вона такою була й залишається по цей час.

Коли п’яна солдатня під триколорами шаліла в захопленій частині Грузії та горлала «Цхінвал – наш!», у повітрі європейської історії вже відчутно тхнуло путінізмом (дарма, що на троні під рубіновими зірками тоді тимчасово сидів інший фюрерок – маріонетковий ставленик пітерської мафії). А згодом, як відомо, українці повстали проти одіозної кремлівської креатури в Києві – так званого зека-президента. У лютому 2014-го був розстріл Євромайдану – зрозуміло, з чийого наказу. І після того залітні «зелені людці» вже зухвало волали на Чорному морі: «Крим – наш!» Далі російський чобіт потоптав Луганщину й Донеччину, за чим стурбовано спостерігав світ… А з 24 лютого планета опинилася на порозі війни світового виміру – через повномасштабне вторгнення окупантів до України.

Світ побачив Бучанську різанину, захоплення атомних станцій, ракетні обстріли Харкова, трагедію Маріуполя… Побачив і стійкість захисників Києва. Своєї мети агресор не приховував – стерти українську націю з лиця землі. І сталося зрештою те, про що сказав президент Володимир Зеленський: «…вільні люди вільного світу об’єдналися навколо підтримки вільного українського народу в нашій спільній боротьбі за свободу». «Третьої світової війни не буде, це не трилогія, – заявив на початку 2023 року глава держави. – Україна припинить російську агресію на нашій землі».
Хай саме так і буде – добро має перемогти зло.

Виклики ліберальній демократії

…Від січня 2022 року доктор Сабрі Кічмарі очолює Посольство Республіки Косово в Японії. У час спекотного воєнного літа, в запропонованій Японським фондом майбутніх поколінь (Japan Offspring Fund) поїздці з журналістською делегацією, нашому знайомству сприяв у Токіо великий друг України Джунічі Ковака. А далі, як мовиться, свій свояка вгадає здалека…

Мій особистий інтерес до теми Соловків – це низка виданих у Києві книжок історичної публіцистики, зокрема останніми роками – це збірки «Наган-країна» (2019) й «Імперія терору» (2021). Принагідно дякую журналістці Людмилі Мех, з якою відвідав посольство в Токіо (а ще раніше – 2008 року – ми побували в Карелії та на Соловках). Внесок Людмили в підготовку й видання книжок дуже важливий. І наш візаві мав свій «козир у рукаві»: науково-дипломатичний досвід і журналістський гарт пана Сабрі стали тим благодатним ґрунтом, на якому в січні 2023-го побачила світ книжка «Історія триває: три моделі продовження історії» (History Continue: Three Models of the Continuation of History).

Робота вийшла друком у міжнародному науковому книжково-журнальному видавництві «Пелгрейв Макміллан» (Palgrave Macmillan). Впадає в око й така деталь дизайну: кольори обкладинки книжки нагадують кольори прапора України (до речі, й на прапорі Косова домінують два кольори – синій і жовтий, плюс є шість білих зірок).

Хвиля демократії, що прокотилася Східною Європою після 1989 року, як відомо, з меншою потугою досягла Азії та Близького Сходу. А утворена в час розпаду ядерної держави з авторитарним режимом московська «федерація», оговтавшись після кризи, стала хапатися за зброю. Зробила це раз, потім вдруге, а відтак, насміхаючись з ліберального Заходу, всією армійською потугою атакувала суверенну європейську країну, що стала на шлях демократії. Хвилі, спричинені кривавим «землетрусом», епіцентр якого лежить у кремлівському бункері, як ніколи раніше актуалізували питання небезпеки повернення ідеології до міжнародних відносин.

Коли ширшим поглядом охопити події нинішньої російсько-української війни – бачимо не що інше, як виклик ліберальній демократії. Цей виклик кидають ідеологічні моделі, три з яких Сабрі Кічмарі виділяє й розглядає у своїй книжці – це російський ультранаціоналізм, ісламський фундаменталізм та китайський соціалізм. Існування всіх цих моделей у наш час доводить, що ліберальна демократія виграла битву 1989 року (з подальшим розпадом СССР і «парадом суверенитетів»), але не виграла війну.

Нині всі три ідеологічні моделі вбачають у собі альтернативу ліберальній демократії. Наприкінці 1990-х у Косові автор книжки «Історія триває…» був свідком наслідків сербського ультранаціоналізму, коли палії війни на Балканах вчиняли злочини геноциду. Тепер те саме бачить світ у діях московського агресора… Сабрі Кічмарі звертає увагу на таке: філософ і політолог Френсіс Фукуяма сподівався на мир, що запанує після перемоги ліберально-демократичної системи. А натомість у Росії вибудувався путінізм як політична система й форма поведінки в політиці («путінізм – політичне поняття, що характеризує політичну ідеологію, панівний авторитаризм і практичні політичні дії російського лідера»)…

Щодо цього пригадалася мені власна стаття 2017 року – «Гібридна імперія: спогади про майбутнє в Рік жертв Великого терору», опублікована МІА «Вектор ньюз». У ній писав таке: «ганебний період існування росії згодом назвуть, можливо, путінізмом – за аналогією зі сталінізмом» (що й бачимо в новій праці косовського вченого). І ще – порівнював замашки «царя всєя рускава міра» з діями іншого одіозного жителя смітника історії – нацистського фюрера.

Сабрі Кічмарі, фаховий політолог, зауважує у своїй роботі: мав рацію Фукуяма в тому, що Перша світова війна – одна з найбільших катастроф в історії людства. Упродовж чотирьох років тієї масштабної війни загинуло 17 мільйонів людей. А після неї зародилися дикі варіанти тоталітаризму. Немає сумнівів, що гітлерівський нацизм і комунізм – вороги вільного, демократичного суспільства. «Обидві ці системи мали на меті створити так звану «нову людину», ідеальну людину за своєю ідеологічною схемою, – пише автор дослідження «Історія триває…». – Отже, і крайнім правим (нацистський фашизм), і крайнім лівим (комунізм) вдалося створити свої недемократичні та агресивні екстремістські варіанти. Нацистський фашизм розпочав Другу світову війну, яка спричинила близько 65 мільйонів жертв. Совєтський тоталітаризм мав на меті поширення повного контролю над життям громадян, знищення громадянського суспільства, опозиції, політичних партій»… Наслідки російського ультранаціоналізму перед очима: вторгнення в Ічкерію, Придністров’я, Абхазію, Південну Осетію, Крим та східні й південні території України…

Оверкіль у затоці Дурнів

Як дослідник тоталітарного періоду історії Соловків я свого часу оприлюднив «художню картинку» на тему минувшини. На Великому Соловецькому острові є озеро Щуче (рос. – Щучье), з якого в різні боки (у два рукави) розходяться маршрути мандрівок туристів на човнах. А між тими рукавами є довга звивиста затока, що веде в глухий кут. Російською мовою цю затоку називають «губа Дураков».

Один з москвичів, не позбавлений почуття гумору, розповів про тамтешню свою подорож і дав тверезу оцінку сучасних російських реалій. Він ще задовго до повномасштабного рашистського вторгнення в Україну назвав державу путінізму дуже влучно – «Соловки-Light». Ідеї Соловецького табору окремого призначення нікуди не зникли в нашій країні, написав російський громадянин в електронному журналі «Самиздат» (далі цитата – мовою оригіналу): «Мало того, вся наша страна в какой-то мере осталась Соловками, но в несколько облегченном формате, в формате Соловки-Light».

Затокою Дурнів можна веслувати до глухого кута понад кілометр, повідав мандрівник, і лише потім зрозумієш, що ти і є той самий Дурень, на честь якого назвали цю губу. Дізнавшись про її наявність, автор-самвидавець розвеселився й подумав, що будівництво соціалізму в СССР і було таким походом у затоку Дурнів. «Мы 70 лет шли на веслах по незнакомой извилистой протоке, – образно висловився росіянин, – иногда нам казалось, что вот-вот перед нами откроются новые широкие водные дали и мы вырвемся на новый озерный простор, а потом оказалось, что в ее конце – тупик, и пришлось поворачивать обратно, под свист и улюлюканье «мировой общественности».

Втім, як показала історія, після 1991 року московські веслярі поверталися на правильний маршрут лише на словах. Насправді їхня посудина крутилася на місці в тій ганебній затоці, а луб’янський керманич, що змінив на посту «нібито демократа», тримав камінь за пазухою та весь час недобрим оком позирав у бік України, яка обрала собі шлях демократії. І ось так звана правонаступниця СССР, країна Соловки-Light, напнувши вітрило війни, зробила фатальний маневр, після чого кремлівський плавзасіб остаточно втратив остійність. І тепер ми бачимо, як «рашистська федерація» робить поворот оверкіль у затоці Дурнів – за прикладом посланого українцями якомога далі тепер уже «підводного» чорноморського крейсера № 121.

А проте очікуваний успіх демократії в протистоянні ультранаціоналізму поки що не припинить небезпечний процес повернення ідеології до міжнародних відносин. Залишаються ще дві моделі, які, за визначенням Сабрі Кічмарі, кидають виклик ліберальній демократії.

У шостому розділі книжки її автор розглядає ісламський фундаменталізм як форму дальшого руху історії. «Іранський ісламський фундаменталізм вважає себе принциповою альтернативою ліберальній демократії та системі ринкової економіки, – зазначає вчений. – Основною рисою іранської системи є боротьба з просвітництвом і західними цінностями». Згідно з цією системою, людина не є вільна… Підкорятися волі Бога – обов’язок, який гарантує загробне життя і рай. ІДІЛ створила контрольовану територію в Іраку та Сирії, намагалася встановити систему шаріату за моделлю фундаменталістського тлумачення Корану, пише дослідник.

А в сьомому розділі видання Сабрі Кічмарі аналізує китайський соціалізм і висловлює думку, що тезу Фукуями про «кінець історії» спростувала політична практика КНР. Авторитарний уряд і однопартійна система поєднуються з системою ринкової економіки. Економічне зростання відбувалося в рамках комуністичної (однопартійної) політичної системи. Китайська Народна Республіка стала одним з головних конкурентів США на міжнародній арені. Спосіб життя, брак релігійної свободи, порушення прав людини, цензура та однопартійна система свідчать про те, що громадяни КНР живуть в умовах, відмінних від західних. Основні принципи держави досі недоторканні: марксизм-ленінізм-маоїзм, партійне керівництво, диктатура пролетаріату та соціалістичний шлях. Роль комуністичної партії в КНР залишається вирішальною.

Автор книжки прагне привернути увагу до небезпеки, яку створюють миру суворо контрольовані державами ідеологічні моделі, і заразом – до потреби зміцнювати демократію у світі. Щойно видана робота має зацікавити дипломатів, науковців, журналістів. Важливо й особливо актуально те, що велика частина нової друкованої праці розширює знання про антилюдську систему (путінізм) і дає уявлення про підтримку України в її справедливій боротьбі за свободу й демократію.

Сергій Шевченко

Прем’єр-міністр Косова Альбін Курті зустрівся в Приштині з групою українських медійників і представників журналістських об’єднань – співорганізаторів програми «Journalists-in-Residence Kosovo», повідомляє з Балкан спецкор МІА «Вектор ньюз» Сергій Шевченко.

Прем’єр-міністр наприкінці першого новорічного тижня привітав гостей зі святами, прийнявши їх у будівлі уряду, в службовому кабінеті. Політик зазначив, що він, як і народ Косова, співчуває болю українців і втратам, спричиненим війною, і наголосив, що косовари відчувають свій людський і громадянський обов’язок допомогти Україні. Альбін Курті подякував журналістам за витримку (члени родин двох українських медійників перебувають нині в лавах Сил оборони), а також за активну професійну діяльність у Косові.

«Цю програму, втілену в життя на Балканах за спільної участі німецьких колег і косоварів, а також за активного сприяння Національної спілки журналістів України, оцінили в Європейській федерації журналістів як один з найкращих зразків професійного захисту творчих працівників у час війни», – зазначила засновниця й очільниця Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» Людмила Мех. Вона прокоментувала перше в новому році спілкування з главою уряду Косова (торік були зустрічі як з прем’єром, так і з президенткою Вйосою Османі, і з міністрами). Це не лише вияв уваги органів влади до медійників, яким надали змогу безпечно дистанційно працювати у Приштині, а насамперед – приклад послідовної, дієвої підтримки народу України, впевнена журналістка: «Це вияв міжнародної солідарності з нашим народом у його боротьбі проти московського агресора. Нашу націю уособлює тут, у Косові, зокрема, й група колег – учасників міжнародної програми, яка довела свою ефективність і заслуговує на поширення цього досвіду».

У своєму виступі на зустрічі секретар НСЖУ, віцепрезидент фонду «Журналістська ініціатива» (автор цієї замітки) на пропозицію організаторів розповів про нові творчі здобутки в діяльності на інформаційному фронті: найсвіжіша публікація – «Збанкрутів «скотохутір» – геть і рашистську отару!». Автор виданої в Києві збірки нарисів і статей «Імперія терору» (2021) опублікував низку творів історичної тематики на сайті інформагенції, зокрема у спецпроєкті МІА «Вектор ньюз» «Рік жертв Великого терору».

У контексті виступу згадалася й пам’ятна зустріч українських журналістів з Надзвичайним і Повноважним послом Республіки Косово в Японії Сабрі Кічмарі влітку 2022-го в Токіо (відтоді з дипломатом триває листування, тож про нові публікації з Приштини знають і на другому боці планети). Посол, до речі, тоді в розмові наголосив: «Журналісти – важливі». «Так, це гасло нашої творчої спілки!» – відповіли гості й навели чимало фактів на підтвердження сказаного. Обмін думками показав одностайність учасників зустрічі в оцінках становища в інформаційній сфері України, а також подій, що відбуваються у світі в час російсько-української війни.

Журналісти на зустрічі з Альбіном Курті подякували урядовцям за підтримку працівників преси, міжнародним організаціям та партнерським об’єднанням у медійній галузі за можливість глибше пізнавати життя й історію Косова та ознайомлювати краян із сьогоденням і минувшиною держави, доля якої схожа з долею України (обидві, як відомо, зазнали збройного нападу сусідів).

Прем’єр-міністр Косова подарував гостям на згадку про зустріч сувеніри з державною символікою, а найголовніше – виданий на високому поліграфічному рівні двома мовами (албанською і англійською) фоліант про фундатора албанської ідентичності, національного героя Скандербега.

Журналісти зробили висновок зі сказаного Альбіном Курті: як показала війна, не матеріальні надбання головне в житті людини, а сила й міць людського духу – така нація непереможна. Автор «Імперії терору» з цього приводу пригадав слушну думку сучасного українського філософа й публіциста Євгена Сверстюка: в умовах інформаційної війни, як казав митець, «виховання національної пам’яті – то головний самозахист».

Під час спілкування брали слово представниця Європейського центру свободи преси та медіа Флютура Кусарі й голова Асоціації журналістів Косова Джемайль Реджа. Вони позитивно оцінили діяльність учасників програми в інформаційній сфері й засвідчили свою готовність далі сприяти розвиткові цього міжнародного проєкту. Серед промовців на зустрічі були також колеги з Києва, Кропивницького й Одещини. Виступила, зокрема, авторка документальних фільмів, головна редакторка порталу «Force-news» киянка Олена Солодовнікова, а її шестирічна донька Роксолана під оплески творчої команди подарувала Альбіну Курті синьо-жовту стрічку. Прем’єр галантно поцілував ручку дитині – цей вияв почуттів не менш красномовний, як і його щирі слова співчуття й реальна допомога українцям.

«Журналісти висловили глибоку вдячність за підтримку й теплу гостинність, надану їм Косовом і його народом, – повідомив у новинах сайт kryeministri.rks-gov.net. – Це допомогло почуватися як вдома у важкі для них, їхнього народу та країни часи. Вони поділилися з прем’єр-міністром своїм досвідом у Косові та своїми професійними здобутками».

Наприкінці спілкування гості висловили впевненість у прийдешніх позитивних зрушеннях, зокрема щодо налагодження дипломатичних відносин двох держав. Офіційний Київ, на думку українських медійників, має дослухатися до голосу широкої громадськості, яка на рівні народної дипломатії визнала Республіку Косово як щирого друга України, суверенну й незалежну державу на Балканах.

Спільне фото на згадку про цю зустріч поширили ЗМІ, сторінки в соціальних мережах та офіційні сайти державних органів. Один з героїв наших публікацій про косовських волонтерів житель Приштини Роберт Фейзулаху відгукнувся листом: «Дуже приємно, що прем’єр знайшов час зустрітися з українськими журналістами. Я знаю, що вам усім важко бути далеко від дому та родини… Бажаю, щоб наступне свято застало Україну в мирі та розквіті».

Прем’єр-міністр Альбін Курті в прикінцевій частині бесіди анонсував наступне спілкування з пресою в межах прийдешніх офіційних заходів і запросив на них українців – 17 лютого цього року країна відзначатиме 15-річчя ухвалення Декларації про незалежність Республіки Косово.

Сергій Шевченко
Фото автора і kryeministri.rks-gov.net
м. Приштина

Зовнішня політика Радянського Союзу мала забезпечувати не тільки збереження, а й розширення території «першої в світі пролетарської держави» до кордонів Російської Імперії. Один з організаторів масових політичних репресій і Голодомору в Україні в’ячеслав молотов, який з початку 30-х по середину 50-х років ХХ століття відігравав ключову роль у формуванні й реалізації агресивного зовнішньополітичного курсу СРСР, ділився сокровенним: «Добре, що російські царі навоювали нам стільки землі… І нам легше з капіталізмом боротися».

У перші роки після Жовтневого перевороту 1917 року для ідеологічного обґрунтування втручання у внутрішні справи інших держав, аж до ведення загарбницьких воєн, Радянський Союз використовував привабливі пролетарським масам ідеї «світової революції», «будівництва комунізму у всьому світі» тощо. Однак не слід недооцінювати прагматизм радянських вождів, які були скоріше циніками, ніж революційними фанатиками.

Уже з кінця 20-х років більшовики почали поступово відмовлятись від теорії «світової революції». Один з керівників радянської розвідки Павло Судоплатов (1907-1996), безпосередньо причетний до вбивства Євгена Коновальця (1938), учасник замаху на Лева Троцького (1940), організатор ліквідації Олександра Шумського (1946), єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі (1947) та Романа Шухевича (1950) згадував: «Ідея пропаганди зверху комуністичної революції була димовою завісою ідеологічного характеру, покликаною утвердити СРСР в ролі наддержави, яка впливає на всі події в світі».

У Конституції СРСР 1936 року вже не згадувалось про «Світову радянську соціалістичну республіку», 1943 року під тиском союзників по антигітлерівській коаліції був розпущений Комінтерн, замість «Інтернаціоналу» гімном СРСР став текст сергія михалкова про «Союз непорушний вільних республік, який навіки скріпила велика Русь». Станом на 1991 рік згадка про «світову революцію» залишилась хіба що на гербі СРСР у вигляді гасла «Пролетарі усіх країн єднайтеся». Утім одним з основоположних принципів зовнішньої політики СРСР протягом усього часу його існування зоставався «пролетарський інтернаціоналізм», який після Другої світової війни було замінено на «соціалістичний інтернаціоналізм». Він тратив своє значення лише після розвалу Радянського Союзу.

До 24 лютого 2022 року кремль не відчував гострої потреби в формуванні нової ідеології, яка б виправдовувала застосування насильства щодо своїх противників. Так, жорстоке придушення національно-визвольної боротьби Чеченської Республіки Ічкерія, масове знищення опозиції диктаторському режиму башара асада в Сирії проходили під гаслом боротьби з міжнародним тероризмом. Для збереження впливу на пострадянський простір, виправдання розміщення російських військових баз у Вірменії, Грузії, Білорусі, Казахстані, Киргизстані, Молдові, Таджикистані москва експлуатує концепцію «РуZZкого мира». Територію Криму й інших областей України росія анексувала під приводом «захисту російськомовного населення» від «укрофашистів» і НАТО.

І тільки після фіаско зі спробами переконати людство в тому, що причинами війни з Україною є прагнення «денацифікувати й демілітаризувати братній народ», у кремлі почали всерйоз працювати над формуванням нових цілей і завдань зовнішньої політики.

21 грудня 2022 року володимир путін в режимі відеоконференції провів оперативну нараду з постійними членами ради безпеки рф, на якій було обговорено проект оновленої Концепції зовнішньої політики росії (далі – Концепції). Доповідачем виступав міністр закордонних справ московії сергій лавров.

З’ясувати, чим запропонований варіант відрізняється від чинної з 2000-го й доповненої 2016-го року Концепції проблематично, адже в офіційних виданнях він не оприлюднювався й не обговорювався навіть експертним середовищем.

Про зміст проекту можна скласти уяву хіба що з статті  «Уроки истории и образ будущего: размышления о внешней политике России» директора департаменту зовнішньополітичного планування мзс рф олексія дробініна в російському науково-політичному журналі «Международная жизнь» за 3 серпня 2022 року. Саме очолюваний ним підрозділ відповідає за розробку проекту цього важливого програмного документу. У січні 2022 року робочий варіант Концепції уже розглядався радою безпеки рф («великим» радбезом). Тоді за підсумками обговорення було прийнято рішення схвалити проект і відправити його на доопрацювання «з урахуванням розвитку міжнародної обстановки». Очевидно, на цьому наполіг генеральний штаб збройних сил рф, який на той час в обстановці суворої секретності завершував розробку плану віроломного вторгнення в Україну під назвою «блискавичної переможної спеціальної військової операції».

Стаття олексія дробініна дозволяє осмислити, якою історичною й ідеологічною базою керівництво кремля вирішило скористатися для виправдання своєї загарбницької політики на найближчу перспективу. Виявляється, попри несприйняття сучасною росією всього «англосаксонського», для роботи над оновленою Концепцією чиновники зовнішньополітичного відомства країни-агресора використали «цивілізаційний підхід» до тлумачення історії англійського соціолога, філософа, геополітика Арнольда Джозефа Тойнбі (1889-1975) і теорію «конфлікту цивілізацій» американського політолога Самуеля Філіпса Гантінгтона (1927-2008). Доречно нагадати, що обидва вчених розглядали Україну частиною «православно-християнської» (Тойнбі) або «православно-слов’янської» (Гантінгтон) цивілізації з центром в Росії.

«Аналітично продуктивним та політично виправданим нам видається цивілізаційний підхід», – констатує олексій дробінін. А далі, підлаштовуючи під себе запозичені в поважних авторів висновки, він пророкує: «За його логікою, гравцями глобального рівня будуть політично консолідовані цивілізаційні спільноти на чолі із державою-лідером. Наприклад, Росія та євразійська співдружність (ось чому путін постійно теревенить про «єдиний народ» – авторська примітка), Китай та східноазійська спільнота, США та англосаксонська сфера, а також індійська, арабо-мусульманська, континентально-європейська та інші». Механічно перемістивши наукові прогнози А.Тойнбі і С.Гантінгтона в площину реальної політики, автор намагається обґрунтувати різку конфронтацію росії з колективним Заходом: «Ситуація конфлікту — це, скоріше, норма для країни з такою географією й інтересами, як росія… Доводиться мати справу з агресивною реакцією частини зовнішніх гравців на абсолютно виправдані дії щодо захисту життєвих інтересів на західному напрямку. Виникла рукотворна криза європейської безпеки та всього міжнародного порядку, сформованого за підсумками Другої світової війни».

Як наслідок, переконаний олексій дробінін, епоха співробітництва з Заходом, завершилась: «Зрозуміло, що повернення в ситуацію до 24 лютого в стосунках з Північною Америкою і країнами Європи не буде… Спеціальна військова операція стала віхою на шляху до нового світоустрою, нової розстановки сил на міжнародній арені… Росія вступила в гостру фазу єдиноборства з агресивним альянсом недружніх держав на чолі з США. Мета противника – нанести нашій країні стратегічну поразку, усунувши її як геополітичного конкурента… Незалежно від тривалості та результату спеціальної військової операції вже зараз можна констатувати, що тридцятирічна епоха в цілому конструктивної, хоча й небезпроблемної співпраці із Заходом безповоротно завершена».

Звідси головний висновок: «Відрив від Заходу, що оздоровлює у багатьох сенсах, формує умови для більш розгорнутої співпраці з глобальним Сходом і Півднем ще й тому, що саме там сьогодні — найбільша кількість наших щирих однодумців і друзів…».

Які з наведених тез використав у своєму виступі сергій лавров, невідомо. Однак йому не вдалося повністю переконати учасників наради, через що запропонований ним проект оновленої Концепції знову було відправлено на доопрацювання. Тобто, чергова спроба політичного керівництва рф легітимізувати основні засади сучасної міжнародної політики на середньострокову перспективу провалилась. І справа не тільки в необхідності формального затвердження Концепції на засіданні «великого» радбезу, про що сповістив речник президента рф дмитро песков. Вочевидь, очільник кремля поки що не готовий документально закріпити запропоновані пріоритети майбутнього зовнішньополітичного курсу.

Так, виступаючи 15 грудня 2022 року на засіданні Ради при президенті рф з стратегічного розвитку й національних проектів, путін наголосив, що росія ніколи не піде шляхом самоізоляції й продовжить розвивати зовнішні контакти з зацікавленими країнами. Однак уже через тиждень, 21 грудня поточного року президент рф нарікав на небажання США і країн Євросоюзу сприймати росію рівноправним партнером: «Ми завжди хотіли бути частиною так званого цивілізованого світу, але так і не стали. І після розвалу СРСР, який ми допустили власними руками, нам здавалося, що з дня на день ми станемо частиною цивілізованого світу. А як з’ясувалось, нас там не чекали. Попри всі наші зусилля й спроби».

Російський диктатор усе ще очікує на обнадійливі мессиджі від лідерів європейських держав, на кшталт примиренських ініціатив Президента Франції Еммануеля Макрона. Одночасно путін продовжує залякувати колективний Захід нехитрими демонстраціями можливих наслідків відсторонення його від керівництва країною й приходу до влади «темних сил».

За його дорученням особистий кухар і власник ПВК «Вагнер» за сумісництвом євген пригожин публічно запропонував передати Європарламенту кувалду з бутафорськими слідами крові, що символізує готовність росії саме в такий спосіб вирішувати конфлікти з англосаксонською цивілізацією.

Несанкціонована кремлем ініціатива придворного кашовара виключається. Якби пригожин ініціативно погрожував знищити кувалдою прорублене Петром Першим «вікно в Європу», його б путін четвертував, як улюблений російський самодержець страчував повсталих стрільців.

Утім історія умовного способу не знає. І поки політичну еліту росії уособлюють такі персонажі, як путін, медведєв, лавров, патрушев, пригожин, кадиров тощо, цивілізаційне провалля між «країною п’яних ведмедів з балалайками» і Європою поглиблюватиметься.

Борис Дніпров

Підготувала адвокат АО «АФ «АКТІО» Мальцева Галина

Норми, що регулюють придбання товарів на відстані та за допомогою засобів дистанційного зв’язку, в тому числі через інформаційні мережі, зокрема Інтернет, встановлені Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про захист прав споживачів».

Тому, якщо покупець бажає користуватись правами та бути захищеним нормами закону, необхідно обов’язково дотримуватись наступних правил під час онлайн шопінгу.

1. Отримати інформацію на сайті інтернет-магазину про те, що продавець є юридичною особою або фізичної особи – підприємцем, оскільки захист прав споживачів здійснюється лише у відносинах із суб’єктами господарювання – виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Крім того, до моменту здійснення замовлення обов’язково перевірте наявність та ознайомтесь або отримайте офіційні інформаційні повідомлення продавця про: основні характеристики продукції; порядок прийняття претензій, поштову адресу та/або адресу електронної пошти та/або адреса інтернет-магазину; ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати; гарантійні зобов’язання та інші послуги, пов’язані з утриманням чи ремонтом продукції; порядок розірвання договору та повернення товару. Продавець, який дотримується норм законодавства та легально працює на ринку, невідкладно надасть відповідну інформацію. Не надання інформації може свідчити про те, що продавець або працює неофіційно (й у такому випадку покупець не буде підпадати під захист закону як споживач), або умисно приховує дані від споживача, що свідчить про його недобросовісність.

2. Завжди отримуйте підтвердження укладання договору. Це може бути квитанція, товарний/касовий чек, квиток, талон, розрахунковий документ або інший документ (далі – розрахунковий документ), який містить інформацію про найменування продукції, її якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Також допускається згідно Закону України «Про електронну комерцію» електронний документи чи електронне повідомлення, що надані споживачу через телекомунікаційні мережі, які можуть бути у будь-який спосіб відтворені або збережені споживачем в електронному вигляді. Зберігайте розрахунковий документ протягом строку для обміну/повернення (14 днів) та гарантійного строку, що визначається продавцем (виконавцем, постачальником).

3. Не використовуйте товар та зберігайте його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби та ярлики, до поки не будете впевнені у тому, що придбаний товар задовольняє вас у повному обсязі. Споживач повинен максимально зберігати одержаний товар у незміненому стані протягом строку для обміну/повернення.

4. Протягом 14 днів з моменту укладання договору або з моменту одержання товару чи першої поставки товару, споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це або шляхом повернення матеріальних речей, що також буде свідчить про розірвання договору. Після розірвання договору споживач має право повернути кошти в розмірі вартості повернутого товару. Кошти повертаються споживачеві не пізніше ніж протягом 7 днів. Якщо протягом 30 днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору, продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію, споживачеві виплачується неустойка в розмірі 1% вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей. Також враховуючи загальні норми, у разі якщо товар не задовольняє споживача, він має право обміняти непродовольчий товар належної якості протягом 14 днів (не рахуючи день придбання) на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний.

Якщо аналогічного товару немає в наявності, то в такому випадку споживач має право придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості. Пам’ятайте, що існує перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню). Такий перелік затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 172 від 19.03.1994 р. До вказаного переліку віднесені продовольчі товари, лікарські препарати, предмети сангігієни, а також деякі непродовольчі товари, зокрема, білизна, панчішно-шкарпеткові вироби, товари для немовлят, ювелірні вироби та інші. Звертаємо увагу, що споживач не має права розірвати договір, укладений на відстані, якщо, зокрема, договір стосується виготовлення або переробки товару на замовлення споживача (якщо товар не може бути проданий іншим особам або може бути проданий лише з істотними фінансовими втратами для продавця (виконавця).

5. Порядок повернення товару як частина процедури розірвання договору повинен бути доведений продавцем (виконавцем) до відома споживача ще перед укладанням договору. Зокрема, договором може бути передбачено, що товар або результати робіт (послуг), що були надіслані поштою, повинні у разі розірвання договору також бути повернені поштою. Будь-який порядок повернення товару є частиною умов договору, які підлягають погодженню та виконанню сторонами. В разі, якщо порядок повернення не визначено, витрати з поверненням товару, покладаються на продавця.

На останок, рекомендуємо надавати інформацію про недобросовісних продавців до територіальних органів Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба), які здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері.

Дотримуючись цих основних правил, онлайн-шопінг буде приємним та корисним.

Підготував адвокат АО «АФ «АКТІО» Арсоєв Роман

Ви побачили як Ваш автомобіль збираються евакуювати (біля машини стоїть евакуатор і незрозумілі вам люди вештаються біля Вашої автівки). Не треба одразу кричати на цих людей, страхати зв’язками сотого рівня, залякувати їх, або в інший агресивний спосіб захищати ваше авто від евакуації. Зазвичай ці люди (співробітники поліції або інспектори з паркування) діють за правилами та чітко визначеним порядком, а ви 100% порушили ПДР.

Але Ви маєте знати що:
(1) присутність (поява) водія на місці вчинення порушення правил зупинки або стоянки, а також
(2) можливість на місці в максимально короткий строк усунути правопорушення,
виключає можливість евакуації транспортного засобу, а якщо евакуація почалася – є підставою її припинення (п. 7 Порядку тимчасового затримання транспортних засобів та їх зберігання», затвердженого Постановою КМУ № 990 від 14.11.2018р., у випадку евакуації авто інспектором з паркування, та ч. 12 п. 4 Порядку тимчасового затримання транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого Постановою КМУ № 1102 від 7.12.2008 – при евакуації авто працівниками Національної поліції).

Етап евакуації транспортного засобу завершується завантаженням транспортного засобу на спеціальній автомобіль-евакуатор. Після цього починається етап транспортування автомобілю до спеціального майданчика для стоянки.

Тобто евакуація підлягає припиненню на підставі п. 7 Порядку, затвердженому Постановою КМУ № 990 від 14.11.2018 р., та ч. 12 п. 4 Порядку, затвердженому Постановою КМУ № 1102 від 07.12.2008 р. в зв’язку з появою водія до моменту завантаженням авто на евакуатор.

При виявленні водієм евакуації його транспортного засобу за порушення правил зупинки або стоянки, водію рекомендується:
1) вимагати припинення евакуації;
2) перевірити повноваження особи, що прийняла рішення про евакуацію (фіксувати порушення правил порушення правил зупинки та стоянки та приймати рішення про евакуацію уповноваженні інспектори з паркування та працівники Національної поліції)
3) перевірити підстави евакуації (евакуація транспортного засобу можлива виключно з підстав визначених у ч. 2 ст. 265-4 (у випадку евакуації інспектором з паркування) та ч. 1 ст. 265-2 (у випадку евакуації працівниками Національної поліції) КУпАП, а саме у випадку вчинення правопорушень, передбачених ч.ч. 3, 6, 7 ст. 122, ч.ч. 1, 2, 8 ст. 152-1 КУпАП та складання протоколу про вчинення одного з вказаних адміністративних правопорушень);
4) у випадку наступного оскарження накладення штрафу, внести до протоколу/постанови пояснення: заперечення щодо наведеного у протоколі, зазначити обставини, невказані у протоколі, за можливості долучити докази, що підтверджують пояснення;
5) оплатити штраф (у застосунку «Київ Цифровий», у Електронному кабінеті водія або іншим зручним шляхом);
6) у випадку незаконного накладання штрафу, протягом 10-днів з дня вручення постанови про вчинення адміністративного правопорушення оскаржити дії інспектора з паркування/працівника Національної поліції до адміністративного суду.

Алгоритм дій водія при евакуації авто за його відсутності.

При виявленні відсутності авто, водієві рекомендується:
1) оглянути місце зупинки авто з метою виявлення повідомлення про евакуацію транспортного засобу;
2) зателефонувати на 102, на гарячу лінію патрульної поліції за номером (044) 287-82-82 або до контактного центру КМДА за номером 1551 для отримання інформації про евакуацію авто та його місцезнаходження. У випадку відсутності інформації про евакуацію авто, звернутися до поліції з заявою про викрадення автомобіля.
3) оплатити штраф за порушення правил зупинки або стоянки, послуги евакуації, послуги зберігання транспортного засобу на штрафмайданчику (це можна зробити у застосунку «Київ Цифровий», у Електронному кабінеті водія або іншим зручним шляхом);
Розмір штрафу за неправильне паркування складатиме 340-1700 грн. У випадку сплати штрафу протягом 10 днів, сплаті підлягає 50% штрафу.
Вартість евакуації складатиме 600-850 грн в залежності від маси транспортному засобу.
Зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику складає 120 грн/доба.
4) З’явитися до штрафмайданчика з доказами оплати штрафу, послуг евакуації та зберігання авто на штрафмайданчику (у випадку оплати у додатку «Київ Цифровий» достатньо наявності сформованого після оплати qr-коду) та документами на машину (у випадку перебування їх у евакуйованому авто, до авто наддадуть доступ).
Адреси штрафмайданчиків у м. Києві:
• вул. Набережно-Лугова, 4 (графік роботи: пн-чт 9:00-18:00, пт 9:00-16:45, сб 10:00-15:00);
• вул. Хоткевича, 20-Б (пн-нд 8:00-20:00);
• вул. Академіка Туполєва, 19 (пн-нд 8:00-20:00).
5) при отримані авто на штрафмайданчику, оглянути транспортний засіб щодо появи пошкоджень під час його евакуації;
6) у випадку незаконного накладання штрафу, протягом 10-днів з дня вручення постанови про вчинення адміністративного правопорушення оскаржити дії інспектора з паркування/працівника Національної поліції до адміністративного суду.

Для довідки

Порядок та підстави евакуації автомобіля за порушення правил зупинки або стоянки

Тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку (евакуація авто) можливе з підстав визначених у ч. 2 ст. 265-4 (у випадку евакуації інспектором з паркування) та ч. 1 ст. 265-2 (у випадку евакуації працівниками Національної поліції) КУпАП, а саме:
а) в усіх випадках вчинення правопорушень, передбачених:
• ч. 2 ст. 152-1 КУПАП (паркування транспортних засобів на місцях, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, особами, які не мають відповідних пільг, або на місцях, не призначених для паркування відповідних транспортних засобів);
• ч. 8 ст. 152-1 КУПАП (паркування транспортних засобів на місцях, призначених для паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома));
б) у разі вчинення правопорушень, передбачених:
• ч. 3 ст. 122 КУПАП (порушення правил зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху);
• ч. 7 ст. 122 КУПАП (зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), а так само створення перешкод водіям транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), у зупинці або стоянці);
• ч. 1 ст. 152-1 КУПАП (порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування), –
за умови, якщо транспортний засіб:
1) поставлено на проїзній частині у два і більше рядів;
2) розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме:
а) на залізничних переїздах;
б) на трамвайних коліях;
в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, у тунелях;
г) на пішохідних переходах і ближче 10 метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для надання переваги в русі;
д) на перехрестях та ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на ній пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга;
е) на проїзній частині, де відстань між суцільною лінією розмітки чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 метрів;
ж) ближче 30 метрів від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а за їх відсутності – ближче 30 метрів від дорожнього знака такої зупинки з обох боків;
з) ближче 10 метрів від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання;
и) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз’їзд або об’їзд транспортного засобу, що зупинився;
к) ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду;
л) розташовано на позначених відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою місцях, призначених для паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома);
3) своїм розташуванням робить неможливим рух інших транспортних засобів або створює перешкоду для руху пішоходів, у тому числі осіб з інвалідністю на спеціальних засобах пересування та пішоходів із дитячими колясками;
4) розташовано на виділеній смузі для руху громадського маршрутного транспорту;
5) розташовано на позначеній відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою велодоріжці;
6) перешкоджає руху або роботі снігоприбирального та іншого технологічного комунального транспорту в разі запровадження надзвичайного стану або у разі оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;
7) порушує схему паркування транспортних засобів таким чином, що він блокує проїзд по двох або більше смугах руху.
Наведений перелік підстав евакуації авто є виключним. Евакуація авто за відсутності однієї з наведених підстав є незаконною.
Приймати рішення про евакуацію авто за неправильну стоянку чи паркування в межах населених пунктів уповноважені:
а) працівники Національної поліції, та
б) інспектори з паркування.
Спеціальні автомобілі-евакуатори, за допомогою яких відбувається евакуація авто, залучаються на договорених засадах органами місцевого самоврядування (у випадку евакуації інспектором з паркування) або територіальними органами Національної поліції (у випадку евакуації працівником Національної поліції).

Порядок евакуації авто визначений у:
• Порядку тимчасового затримання транспортних засобів та їх зберігання, затвердженому Постановою КМУ № 1102 від 07.12.2008р. – при евакуації авто працівниками Національної поліції, та
• Порядку тимчасового затримання транспортних засобів та їх зберігання», затвердженому Постановою КМУ № 990 від 14.11.2018р. – для інспекторів паркування.

Евакуація транспортного засобу має відбуватися наступним чином:
1) при виявленні порушень правил зупинки або стоянки інспектор з паркування або працівник Національної поліції:
а) складає протокол/постанову про вчинення одного адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч. 3, 6, 7 ст. 122, ч.ч. 1, 2, 8 ст. 152-1 КУпАП;
б) викликає евакуатори для евакуації транспортного засобу на штрафмайданчик;
в) складає акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу.

Обов’язковою вимогою до вищезгаданих документів є їх складання на місці виявлення правопорушення та фіксація наступних відомостей:
• прізвище, ім’я, по батькові інспектора з паркування/ працівником Національної поліції;
• прізвище, ім’я, по батькові двох понятих, їх місця проживання (перебування), контактні номери телефонів (у випадку здійснення відео фіксації поняті не залучаються);
• тип, марка, номерний знак транспортного засобу;
• місцезнаходження транспортного засобу;
• підстави для тимчасового затримання транспортного засобу;
• прізвище, ім’я, по батькові та місце проживання (перебування) власника транспортного засобу шляхом отримання цієї інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
2) за наявності технічної можливості інспектор з паркування або працівник Національної поліції негайно, але не пізніше наступного робочого дня, вносить до електронних систем (Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, Електронному кабінеті водія, застосунку «Київ Цифровий») інформацією про адміністративне правопорушення разом з зображенням чи відеозаписом фіксації правопорушення;
3) інспектор з паркування невідкладно інформує відповідні підрозділи Національної поліції про тимчасове затримання транспортного засобу.
У разі коли водій, що вчинив правопорушення, присутній під час тимчасового затримання транспортного засобу і правопорушення може бути усунуте водієм у максимально короткий строк, інспектор з паркування не складає зазначений акт і не здійснює тимчасове затримання транспортного засобу, але виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення.