Категорія: ЕКСКЛЮЗИВ

14 липня 2022 року Національним інститутом стратегічних досліджень, Міжнародним інститутом “Актіо-Експерт” та українським відділенням Асоціації міжнародного права (ILA) була проведена онлайн конференція за участі правників-вчених та практиків з України, США, Великобританії, Казахстану, Естонії та Японії (всього 19 учасників).

Порядок денний – «Обмеження майнових прав резидентів Російської Федерації та правові підстави вилучення активів на відбудову України». Це був вже другий «круглий стіл» з проблематики відшкодування збитків Україні, завданих російською агресією, та притягнення до відповідальності конкретних осіб за скоєні в Україні воєнні злочини. Попередній форум відбувся 24 червня поточного року.

На конференції українською стороною була висловлена велика вдячність урядам та народам США, Великої Британії, країн Євросоюзу і Японії за всебічну підтримку України у відсічі агресії Росії та надання прихисту мільйонам українських громадян. Однак було наголошено на необхідності консолідації дій відповідних інституцій та посиленні правових механізмів держав-союзників України задля забезпечення відшкодування збитків, заподіяних Росією нашій країні.

Впродовж декількох годин відбулась фахова дискусія з зазначеного питання. Український вчений, директор Центру дослідження воєнних злочинів при Інституті держави і права ім. Корецького Микола Сірий у своїй фундаментальній доповіді надав вичерпну інформацію про злодіяння та заподіяну російськими військами та їх найманцями майнову шкоду Україні станом на день конференції. Він, окрім іншого, акцентував увагу присутніх на необхідності формування на теренах країн антипутінської коаліції більш досконалих механізмів притягнення винних до відповідальності за воєнну агресію та воєнні злочини, привернув увагу іноземних колег до ініціативи Президента України В.Зеленського щодо підписання країнами-партнерами України багатосторонньої угоди і створення фонду, за допомогою якого, кожен, хто постраждав від дій Росії, зможе отримати компенсацію за всі збитки.

Доктор юридичних наук, професор, член Науково-консультативної ради Верховного Суду України Андрій Омельченко висвітлив питання функціонування національних механізмів компенсації шкоди та збитків та особливості використання міжнародних механізмів задля цього. Доповідачі Омельченко та Сірий висловили низку пропозицій щодо поліпшення дій зазначених механізмів.

Професор Казухіро Накатані, керівник японського відділення Асоціації міжнародного права, у своїй доповіді навів можливі варіанти задіяння міжнародно-правових норм для конфіскації заморожених активів Центрального Банку Росії в інтересах України.

Вчений-практик зі США Майкл Шарф детально продемонстрував специфіку процедур, необхідних для притягнення до відповідальності осіб, котрі скоїли воєнні злочини.

Федеральний окружний суддя США Крістофер Бойко, висвітлюючи судову практику, особливо наголосив на необхідності ретельного підходу до збору та фіксації доказів воєнних злочинів для беззаперечного розгляду їх судами.

Марк Дотторе, Федеральний арбітражний виконавець США, поділився практичними міркуваннями щодо проблем стягнення боргів з юридичних та фізичних осіб.

Під час конференції було презентовано книгу професорів Цибуленко (Естонія) та Саяпіна (Казахстан ) The Use of force against Ukraine and International Law, котра нещодавно вийшла з друку. Автори книги, коментуючи її зміст, висловили ряд корисних міркувань в рамках розгляду питань учасниками конференції.

Очільниця профільного відділу Національного інституту стратегічних досліджень Оксана Маркеєва проінформувала про заходи, що вживаються органами державної влади по захисту національних інтересів у зазначеній царині, наголосила, що НІСД працює над виробленням пропозицій щодо підвищення ефективності діяльності відповідних державних структур.

На завершення форуму його учасники домовились про подальші контакти на двосторонній основі. Матеріали конференції аналізуються для подальшого використання відповідними фахівцями для подальшого захисту прав українських громадян та держави.

Петро Шатковський, українське відділення Асоціації міжнародного права, модератор конференції
(спеціально для Вектор ньюз)

У Японії виконують громадську місію президент Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» Людмила Мех і секретар Національної спілки журналістів, спецкор МІА «Вектор ньюз» Сергій Шевченко.

Корпорація GREEN COOP зі штаб-квартирою в місті Фукуока запросила делегацію українських журналістів, яка прибула до Токіо в липні, відвідати регіон Кюсю в південній частині архіпелагу. Заступник голови адміністрації корпорації пан Хіроакі Катаока й інші відповідальні особи, засвідчили повагу гостям і запропонували насичену програму перебування. Втім, врахували й скромні репортерські побажання – давати певний час для… написання статей (саме цей час буде й певним «перепочинком від роботи» у країні, в якій, мабуть, найбільше у світі трудоголіків).

Місія для добра України

«Місія громадських діячів інформаційної сфери пов’язана не лише з виконанням професійного обов’язку як кореспондентів чи комунікаторів, – зазначає президент фонду Людмила Мех. – У журналістів є особлива роль. У час війни, яку розпалила «рашистська федерація», українські творчі особистості, медійники, митці, доброчинці, перебуваючи за межами батьківщини, на зустрічах і в пресі розповідають про злочини, що їх вчиняє держава-агресор (геноцид, порушення законів війни тощо). Це важливо – привертати увагу широкої громадськості, спонукати її до активних дій, зокрема на допомогу країні, що зазнала нічим не спровокованого збройного нападу. Допомога Україні сьогодні – це спокій і безпека світу завтра».

Відповідальна роль спілчан, журналістів – це й широкі контакти з людьми, готовими підтримувати Україну. До представників преси, а надто до авторитетних об’єднань в інформаційній сфері завжди є суспільна довіра (з НСЖУ, як відомо, співпрацюють ЮНЕСКО, Європейська і Міжнародна федерація журналістів, інші міжнародні організації). Тож важливо й за межами країни, образно кажучи, чути стук серця суспільства, в якому перебуваєш. Потрібно дійти (часом навіть просто фізично) до тих людей, які щиро співчувають українцям, пропонують їм допомогу в біді та бажають, щоб правда про рашистський терор і вчинені злочини проти людяності стала відома всьому світові, а винні в кровопролитті дістали справедливу кару. І це не лише висловлені людські бажання, а й насамперед практичні справи, такі як фінансова, матеріальна, інша допомога працівникам преси – тим, які втратили через війну домівки, роботу, здоров’я…

Сказати на землі далекої Японії чарівне слово «арігато» (дякую) з поклоном тим людям, які зробили пожертву – це насправді бальзам на душу як доброчинцям, так і тому, хто подякує. У корпорації GREEN COOP, яка виробляє харчові продукти, сказали, що не вперше допомагають людям у біді й завжди роблять це від душі. А вдячність українців за пожертви їх дуже розчулила. І приїзд журналістів дав змогу через особисті зустрічі та спілкування глибше відчути трагедію українського народу, на ділі – сприйняти її як власну (як це багато років було з Чорнобильською катастрофою).

Японські телевізійники в новинах TNC TV West Japan повідомили, зокрема, що пожертви надійдуть на підтримку діяльності українських журналістів, які висвітлюють передову війни, та на медичну допомогу їм, а GREEN COOP має намір підтримувати журналістів і надалі. Сюжети про подію показали в новинах FBS Fukuoka Broadcasting, Television Nishinippon Corporation, про неї повідомили місцеві газети.

Важлива правда про війну

Кореспонденти іноземних ЗМІ так само користуються слушною нагодою дізнатися про бачення війни українськими очима: часто питають медійників і про особисто пережите, і про думки щодо фактів та подій, які замовчують або перекручують кремлівські пропагандисти. Робота українських журналістів, які пишуть правду й фіксують злочини окупантів у час війни, не дає змоги ворожій пропаганді аж надто розгнуздано творити «паралельну реальність» і дурити весь світ дезінформацією про те, що насправді загарбники чинять в Україні.

Японців цікавить правда про війну. Вони кажуть, що важливо знати реальні факти не лише з інтернету, ефіру чи періодики, а й з уст очевидців, зокрема представників української преси, відчути їхні емоції та зрозуміти переживання. Тому впродовж двотижневого візиту в південні префектури Країни Вранішнього сонця гості-журналісти виступатимуть у кількох містах, серед них Фукуока – найперше. Тут розташований головний офіс корпорації GREEN COOP, яка відгукнулася на лист-звернення двох громадських організацій інформаційної сфери України – Національної спілки журналістів і ВБФ «Журналістська ініціатива» – про допомогу працівникам ЗМІ, що в час війни опинилися в біді. Підприємці не залишили без уваги прохання авторитетних в Україні об’єднань, які в попередні роки співпрацювали в Японському проєкті – це «чорнобильська» тема, яку широко висвітлювала українська преса.

Рада директорів GREEN COOP вирішила провести зустріч із гостями-киянами в актовій залі свого офісу в центральній частині міста. Тут зібралися як представники відомого в Японії об’єднання кооперативів, так і місцеві медійники. Також приїхали з інших префектур керівники структур GREEN COOP. Підприємці показали зібранню відзнаки НСЖУ – почесний знак і диплом, якими їх нагороджено (вручення відбулося в Посольстві України в Японії 5 липня). Великої авдиторії японці вирішили не збирати у своєму місті – через обмеження, пов’язані з пандемією коронавірусу. Тому багато людей могли бачити зустріч в онлайновій трансляції.

Голова корпорації GREEN COOP пані Йоко Хідака урочисто оголосила про переказану Національній спілці журналістів України доброчинну допомогу для підтримки медійників, які постраждали під час виконання професійних обов’язків. Гості з Києва, які вдячно прийняли грошову пожертву, прочитали в красиво оформленому листі зворушливий текст, перекладений українською мовою.

«Члени GREEN COOP глибоко сумують з приводу того, що війна позбавила українців їхніх життів та основ життя. Молимося за якнайшвидше повернення українцям миру. Ми хочемо допомогти їм, і надсилаємо до України 10 мільйонів єн. Ми розуміємо, що ситуація дуже складна, але, будь ласка, тримайтеся!»

Творчий візит триває

Кияни – гості GREEN COOP – своєю чергою інформували авдиторію про воєнні реалії та наслідки рашистської агресії. Сергій Шевченко розповів, зокрема, про обстріли населених пунктів на Житомирщині (Овруч, Народичі), які свого часу постраждали також внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, та Київщині (Ірпінь, Бородянка), де серед розбитих будинків є й приміщення редакції газети.

Покликаючись на повідомлення Укрінформу, журналіст зазначив, що збитки внаслідок війни лише в Житомирській області сягнули понад 86 мільйонів доларів. Ця область до початку літа зазнала майже 100 ракетно-бомбових ударів. На її теренах постраждали понад 2600 об’єктів. Найбільше пошкоджено житлових будинків – їхня частка становить 87%. Цю область журналіст виділив тому, що більш як десять років жителям кількох тамтешніх населених пунктів допомагали (й нині допомагають) активісти Японського фонду майбутніх поколінь, який очолює Джунічі Ковака. Промовець додав, що фінансову допомогу з пожертв, які надають жителі Японії, матиме також український журналіст, член НСЖУ Данило Іщенко, який висвітлював війну й унаслідок поранення втратив ногу.

Попереду чекають на гостей також участь в Українському саміті миру в Японському економічному університеті, заплановані зустрічі в мерії та спілкування зі студентами і краянами, що нині дістали захист у Японії. Останніх тут після лютого 2022 року додалося. Навіть офіційно зареєстровано створену цьогоріч громадську організацію – «Українську асоціацію префектури Фукуока». Днями, до речі, відвідав цей регіон і Надзвичайний та Повноважний Посол України в Японії Сергій Корсунський, який на початку липня зустрічався з українськими журналістами в Токіо.

Отже, місія медійників-спілчан триває, це громадська і професійна робота – для добра України.

Сергій Шевченко, заслужений журналіст України
Фото автора
м. Фукуока (Японія)

Китай вже давно світовий експансіоніст. Дракон, якому тісно на Сході та й на Заході теж. Його крила і лапи все міцніше залазять до Африки, Латинської Америки, Росії. Він черпає там гроші, запроваджує свої виробництва, скуповує активи. Світ забув, коли сміявся з всесильності китайських іграшок на другорозрядних базарчиках. Брендові марки електроніки, космічні станції, авіаносці та інше, що для багатьох країн є ознакою могутності та наукового прогресу, – ось із чим сьогодні асоціюється Китай.

Піднебесну цікавить усе, і Україна становить для неї чималий інтерес. Навіть зараз, коли в нашій країні триває війна, Пекін думає про те, що буде після неї і готовий брати участь у відновленні української економіки, вкладаючи свої інвестиції.

У 2019 році, вперше за всю історію української незалежності, Китай вирвався вперед, обігнавши своїх конкурентів, і став головним торговим партнером нашої країни, обійшовши Росію та європейські країни. У тому році Україна експортувала товарів до Китаю на 3,59 мільярда доларів, а імпортувала – на 9,19 мільярда доларів.

По мірі посилення аграрного бізнесу в Україні збільшився експорт зернових з 26 мільйонів до 533 мільйонів доларів США), кукурудзи (80 % від китайського імпорту), олії та залізорудної сировини.

І все-таки, для України торговельні відносини з Китаєм це не лише економіка та взаємна фінансова вигода. Важливо розуміти, що чим більше наш взаємний товарний оборот, тим важливішим партнером ми стаємо для Китаю, тим більше він буде зацікавлений, щоб наші відносини були стабільними та передбачуваними, адже тоді будь-які потрясіння в Україні сприйматимуться в КНР як економічні втрати, а Китай гроші рахувати вміє. Саме тоді, коли ми станемо бажаним партнером для Китаю, він турбуватиметься і про нашу внутрішню стабільність і безпеку. Розумієте, до чого я веду?

Ось саме, якби українсько-китайські торгові відносини зрушили від сьогоднішніх у два-три рази у бік збільшення, а російська армія при цьому продовжувала бомбардувати наші заводи та красти врожай, то Піднебесна почала б покашлювати у бік Росії, вбачаючи в ній винуватця підриву торгівлі з Україною, отже, своїх інтересів. І тоді Росія, яка позбавлена західних ринків і тому змушена притискатися до Китаю та Індії, сприйняла б це покашлювання як попередження. А Росії, яка оголосила похід проти Заходу в надії на східних партнерів, яких на кожному кроці називає союзниками, і подітися особливо нікуди. Варто з’явитися пропозиціям про продаж енергоносіїв за вигіднішими, ніж російські, умовами, і все – в Кремлі доведеться міняти мешканців. А китайському бізнесу байдуже, з ким торгувати, критерій тут один – вигода. Згодна, яка різниця, якого кольору кішка, головне, щоб вона ловила мишей. Поки що РФ для Піднебесної – це лише джерело дешевої сировини, яка дає Пекіну сміливо дивитися в майбутнє, роблячи свою продукцію більш конкурентною.

Путін це розуміє, тому постійно блефує і, при кожній неприємній для нього ситуації, дістає револьвер, пропонуючи світу зіграти в «руську рулетку». Деякі, особливо довірливі, це сприймають серйозно. Пізніше я напишу статтю, присвячену великій ілюзії – мачизму Путіна, ілюзії, яку старанно кремлівські політтехнологи створювали протягом довгих років, нав’язуючи суспільству образ крутого мужика зі сталевими м’язами (хотіла сказати інше, але всі розуміють, про що я). Та ось не стикується. Людина, що сидить за сорок метрів від підлеглих за куленепробивним склом, з трудом розплющує очі, бо перекачана ботоксом, є лише боягузливим маніяком. Ну, це я трохи відхилилася від теми.

Отже, схема, як і російські газові контракти, проста: або ми боремося за потрібних для нас партнерів, або вони нас не помічають. Поки що Москва для Пекіна незрівнянно більш вигідний друг, ніж Київ. Наше завдання зробити так, щоб КНР у нас була зацікавлена. Чим більше тим краще.

Крім того, потрібно враховувати, що Китай, як, втім і Індія, не горять бажанням отримати вторинні санкції, а тому намагаються дотримуватись вимог антиросійських санкційних пакетів. Ну, а господарям Кремля залишається лише скривджено зітхати. Тому боротьба за контроль за суворим дотриманням антиросійських санкцій – наше завдання номер два.

Підтвердженням такого висновку може стати ситуація з однією з провідних у світі компаній із випуску дронів – DJI Technology Co Ltd. Ця передова у всіх відносинах фірма давно вже влаштувалась в Америці і не поспішає йти звідти, вважаючи, що робота на континенті Нового Світу приносить їй набагато більше доходів, ніж у тій же Росії. Тому після оголошення чергового пакету антиросійських санкцій компанія, швидко прорахувавши прибутки і збитки від їх ігнорування, відразу зробила вибір на користь Заходу. З цієї причини в РФ БПЛА DJI Technology Co Ltd сьогодні не поставляються і поставки такі поки не передбачаються.

До речі, у квітні 2021 року компанія розпочала будівництво нового заводу в Ужгороді вартістю близько 75 мільйонів доларів США, який був орієнтований на збирання аграрних дронів. На жаль, після початку війни компанія припинила будівництво.

На думку держсекретаря США, Китай сьогодні перебуває у скрутному становищі через небажання підтримати Захід у тиску на Росію. Значить, у цей процес потрібно активно втручатися і нам, порушуючи ситуацію на свою користь. Але сьогодні, на жаль, для такої роботи ми не маємо одного з головних виконавців – посла в КНР. І таке становище зберігається вже другий рік. Звісно, коли у диппредставництві відсутній керівник, то робота не зупиняється. Ділові зустрічі, торгові угоди – це, зрозуміло, триває. Але в посольстві, як і будь-якому іншому відомстві, темп завдає лідер.

Якщо викладені мною аргументи на користь економічного зближення з Китаєм мають підстави, то чи варто в українському МЗС потурбуватися і поквапитися з призначенням посла?

Оксана Вільна, спеціально для «Вектор ньюз»

Творчий «десант» з України відзначив почесним знаком і дипломом японську компанію GREEN COOP, а також долучився до презентації українського музичного мистецтва в Сайтамі.

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії Сергій Корсунський 5 липня зустрівся з делегацією громадських діячів медійної сфери та з іноземними партнерами українських журналістських організацій.

Гостям з Києва й Черкас програму закордонного візиту цього разу істотно скоригувала російсько-українська війна. Представники двох журналістських об’єднань, які давно співпрацюють з ініціаторами відомого в Україні Японського проєкту, прибули до Токіо на запрошення Японського фонду майбутніх поколінь (Japan Offspring Fund – JOF). Але теперішній візит не стосується суто «чорнобильських» проблем (хоч і вони традиційно залишаються на порядку денному). «Десант» медійників зумовила потреба допомогти українським журналістам у біді й подякувати японським підприємцям та доброчинцям, які підтримують працівників інформаційної сфери.

Серед тих, хто перейнявся бідами журналістів, грає першу скрипку японська корпорація GREEN COOP. Підприємці відгукнулися на заклик Національної спілки журналістів України (НСЖУ) та Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» й вирішили надати фінансову підтримку громадським організаціям, що діють у медійній сфері. Таким чином адресні пожертви японців дійдуть до журналістів і редакцій, що потерпають через війну, й допоможуть колегам та їхнім сім’ям у скруті.

Посол Сергій Корсунський у вступному слові інформував гостей про напрями й обсяги допомоги, яку надає уряд Японії Україні, а також про підтримку офіційним Токіо економічних санкцій проти держави-агресора. Дипломат наголосив на важливості ініціатив великого бізнесу та громадських організацій у допомозі українцям, зокрема й у галузі інформаційної діяльності. З його слів, інтерес до України нині безпрецедентно великий – і така сама її підтримка на всіх рівнях, а найголовніше – в суспільстві.

У час війни журналістів називають солдатами правди – на це звернув увагу на зустрічі в посольстві автор цих рядків – керівник делегації НСЖУ. Тисячі колег нині виконують свій професійний обов’язок з ризиком для життя. Медійники висвітлюють війну й дають відсіч пропаганді держави-терориста, яка вчиняє в Україні геноцид, скоює воєнні злочини та прагне своєю брехнею вводити в оману світ – поширює фейки й дезінформацію про вигаданий «український нацизм». Насправді в цій кривавій війні українська нація бореться за виживання й захищає свій цивілізаційний вибір – демократію і свободу. Стояти в обороні цих найважливіших цінностей – найперший професійний обов’язок медійників.

«Добрий приклад, який подають японські підприємці, засвідчує їхнє щире співпереживання, – зазначила учасниця зустрічі в посольстві, засновниця й президент ВБФ «Журналістська ініціатива» Людмила Мех. – А рішення компанії GREEN COOP допомогти українській пресі в цей дуже важкий воєнний час показує загальну активність і силу громадянського суспільства, народної дипломатії в країні, що знає ціну свободи слова. Ми щиро вдячні всім японським друзям нашої країни і посольству, яке в цей час працює надзвичайно активно й плідно».

У зустрічі взяли участь також члени делегації НСЖУ і Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» Тетяна Калиновська й Олена Макаренко, громадські активісти Японського фонду майбутніх поколінь Джунічі Ковака (керівник JOF) й Марута Харуе.

У Посольстві України в Японії представникам GREEN COOP, а їх було п’ятеро на зустрічі на чолі з пані Хідака, вручили почесну відзнаку й диплом за підписом голови НСЖУ Сергія Томіленка. Ця організація в Україні, як відомо, найбільша серед творчих спілок – у ній майже 20 тисяч членів. Медійники щиро подякували підприємцям за допомогу й повторили актуальне спілчанське гасло – «Журналісти – важливі». Справді, роль преси першорядна в інформуванні суспільства про події, пов’язані з війною. З тією війною, яку розпалив злочинний кремлівський режим і за яку він неодмінно має бути покараний.

Дуже потрібна в цей час підтримка України на всіх фронтах, зазначали учасники зустрічі в посольстві. Якраз напередодні – 4 липня – дипломати спілкувалися також з учасниками культурної події, що відбудеться в Японії 7 липня. Йдеться про концерт видатного скрипаля Олега Криси в Сайтамі.

Він прилетів зі США, де живе й працює вже понад 30 років, а його два концерти з симфонічними оркестрами в червні 2022-го в Києві та Львові – це доброчинний внесок маестро в підтримку боротьби українського народу. Те саме спрямування матиме й наступна мистецька подія за участю великого українського патріота й митця світової слави, запевнив організатор концерту Джунічі Ковака (на фото).

У Токіо гості-медійники 4 липня зустрілися з Олегом Крисою і учасницею майбутнього концерту, японською скрипалькою Чіє Савада. Того дня відбулися й візити діячів мистецтв спільно з українськими журналістами до офісів префектури й мерії Сайтами, там були зустрічі з керівництвом префектури й міста. Майстри пера спілкувалися також з колегами під час пресклубів, розповіли, зокрема, про виступи Олега Криси з його сином Тарасом (диригентом оркестрів) на концертах у Києві та Львові. Для всіх було абсолютно зрозуміло палке бажання митців музикою підтримати рідну країну. «Я вмію робити саме це – грати гарну музику – і я граю її для людей», – сказав маестро в Сайтамі, запросивши на свій концерт усіх охочих долучитися до високого мистецтва й засвідчити солідарність з народом України присутністю на культурній події.

Авторові цих рядків та іншим спілчанам, гостям Токійської агломерації, пощастило цими днями бути учасниками низки публічних заходів, після яких надійшли пожертви японців на окремий рахунок НСЖУ – у створений творчою спілкою Фонд пам’яті загиблих журналістів. Від підприємців Anzen style у Сайтамі надійшли кошти в еквіваленті понад 7300 доларів США для виплат дітям і членам родин журналістів, які через війну втратили життя. Зробив пожертву з власних заощаджень і відомий у Японії майстер айкідо Такеда Йошінобу (Takeda Yoshinobu).

Місія українських журналістів у Японії триває. У планах після концертної програми скрипалів – візит медійної групи до міста Фукуока, в якому функціонує головний офіс GREEN COOP. Гості готуються відвідати мерію, подякувати за всебічну підтримку України і її громадян, що шукають тимчасового захисту за кордоном. Журналісти також мають намір зустрітися й поспілкуватися з краянами в регіоні, в якому нещодавно створено й офіційно зареєстровано громадську організацію, що має назву «Українська асоціація префектури Фукуока».

Сергій Шевченко, спецкор МІА «Вектор ньюз»

Фото Олени Макаренко й автора

м. Токіо

29 червня 2022 року було проведено круглий стіл «Стратегічні пріоритети української дипломатії в російсько-українській війні: зброя понад усе» в Медіацентрі ДП «ГДІП».

Спікерами виступили: Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень; Володимир Огризко – Міністр закордонних справ України з грудня 2007 до березня 2009. Надзвичайний і Повноважний Посол України; Андрій Загороднюк – Міністр оборони України (2019 – 2020), керівник Центру оборонних стратегій; Валентин Бадрак – директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння; Матуш Корба – Заступник Посла Словацької Республіки в Україні; Олег Жданов – військовий аналітик; Микола Сунгуровський – директор воєнних програм Центру Разумкова.

Захід пройшов під двома девізами: цитатою Дмитра Кулеби “Якщо Україна не отримає зброї, воюватимемо лопатами”, та девізом британського есмінця “Defender” – “Захищаючись перемагаємо”.

Круглий стіл традиційно розпочався зі вступного слова Григорія Перепелиці. Директор Інституту зовнішньополітичних досліджень наголосив на значному скороченні арсеналів, які Україна успадкувала після розпаду Радянського Союзу. На його думку, збереження даного конвенційного потенціалу відвернуло б
повномасштабну агресію Росії навіть за умов відсутності тактичної ядерної зброї. Однак, арсенали України значно скоротились, а російська агресія 2014 року радикально не змінила підходу українського керівництва до будівництва вітчизняного ВПК відповідно до воєнно-політичного становища.

Григорій Перепелиця констатував критичну потребу України у військовій допомозі та зазначив такі проблеми як:
– втрати у військовій техніці та особливо у набоях;
– перешкоди, які можуть виникнути у наданні Україні військової допомоги, зокрема через дипломатичну діяльність Росії, яка намагається переконати західних українських партнерів припинити допомогу;
– побоювання керівництва Італії, Франції та Німеччини перемоги України у війні з Росією, що унеможливить «збереження обличчя» В. Путіну.

Ключовим питанням дискусії стало: “Чи зможе Україна завдяки допомозі Заходу здобути воєнну перемогу?”

Перший спікер заходу Володимир Огризко констатував взаємозалежність дипломатичного та воєнного фронтів. Пан Огризко запропонував концепцію
“Заперечення Росії”, зазначивши, що Росія – екзистенційна загроза усьому цивілізованому світу.

Екс-міністр висловив декілька важливих тез:
– закріплення за Росією статусу головної загрози Євроатлантичному простору має ключове значення саміту НАТО у Мадриді і тепер, нарешті, закінчаться “безглузді розмови про спільний простір від Ванкувера до Владивостока”. “Для Заходу настав момент істини, момент просвітління”;
– майбутня система глобальної безпеки не повинна виключати Росію;
– НАТО за сферою своєї відповідальності має перейти з регіонального рівня (Північної Атлантики) на глобальний рівень для боротьби за західний лібералізм, проти глобального авторитаризму;
– якщо НАТО дозволить Росії захопити Балтійські країни, то тоді їм доведеться звільняти вже спустошену територію. “Через 30 днів на місті Таллінна буде Буча, Вільнюса – Гостомель, а на місті Риги – Бородянка. А через 60 днів всі національні локальні меншини для росіян опиняться у Сибіру”;
– вже зараз треба думати що відбудеться з Росією після війни. На думку пана Огризка РФ не повинна мати політичної перспективи, тобто, хоча б довести її до такого економічного стану, щоб вона не могла проводити свою агресивну політику;
– якщо цивілізований світ не буде діяти сьогодні рішуче, то він повернеться до тієї ж проблеми, з якою стикнулася Україна. Але вона вже буде стосуватися не тільки України, а Заходу в цілому.

Андрій Загороднюк констатував, що військова допомога є критичним фактором майбутньої перемоги України. Пан Загороднюк виокремив два питання у контексті військової допомоги:

1) Логістичне. (Підготовка та транспортування техніки. Часто потрібно підготувати військових для застосування певного озброєння).
2) Політичне. На думку Андрія Загороднюка, головним розчаруванням війни стало НАТО. Альянс вже проводив операцію в Афганістані, і демонстрував здатність ухвалювати оперативні рішення та координувати дії країн-членів. Тому, факт ненадання Україні летальної допомоги свідчить про те, що проблема полягає у терміні “ескалація”. Цей термін використовується у будь-яких випадках. Багато країн просто бояться Росії, а багатьом Росія погрожувала, у т.ч. фізично.

Менше з тим, робота в напрямку допомоги Україні просувається, велика кількість проукраїнських діячів сприяють збільшенню допомоги Україні, у т.ч. у США. Це, зокрема, роблять і аналітичні центри і журналісти, активісти. Тому, розв’язання проблеми – катастрофічної нестачі техніки є питанням часу. На думку екс-міністра з часом Росія виснажить свій потенціал, а Україна – навпаки, збільшить. Андрій Загороднюк спрогнозував, що восени можливий злам і коли партнери побачать зміни на користь України – вони посилять свою підтримку.

Валентин Бадрак зосередив свій досить емоційний, але фаховий, професійний виступ на питанні військово-технічного співробітництва. Експерт зазначив, що спостерігає дратування з боку деяких партнерів України через недостатні кроки по переозброєнню за останні 8 років, однак, виокремив успішні ініціативи українського уряду, такі як закупівля БПЛА “Байрактар” та спільний з Британією проект щодо ракетних катерів. В. Бадрак зазначив, що Україна підійшла до війни неготовою, так само як і Європа. Він відзначив такі негативні для становища України фактори як слабкість НАТО, неоднозначна позиція лідерів ФРН та Франції, а також затримки у постачанні озброєнь і постачання застарілих зразків техніки замість більш сучасних. Це призводить до
штучного затримання контрнаступу. “Якщо Україна впаде, Росія дійде до кордонів Німеччини та Франції за декілька тижнів. Центрально-Східна Європа теж не воювала і немає в них таких генералів як у нас” – заявив експерт. Потреби у військовому озброєнні, на думку експерта, Україна може забезпечити шляхом розвитку вітчизняних проєктів, починаючи з ПТРК “Корсар” та “Стугна” і завершуючи РСЗВ “Вільха-М”, а також спільними проєктами з партнерами, такими як “Acinci”, у яких використовуються двигуни від “Івченко-прогрес”. Також пан Бадрак пропонує створити понад 1000 дронів-камікадзе, що стане втіленням “справжньої москітної стратегіії”.

Заступник Посла Словацької Республіки в Україні Матуш Корба почав свою промову з оцінки добросусідського характеру українсько-словацьких відносин та
послідовної позиції Словаччини у підтримці територіальної цілісності України. «За останніх чотири місяці ми підтримали Україну військовою допомогою в цілому на 153 мільйони євро. Якщо перерахувати на душу населення, то Словаччина є в тридцятці перших країн, які військово підтримують Україну. Також ця сума − 153 млн євро − являє собою потужну частину Словацького оборонного бюджету на 2022 рік. І це означає, що Братислава дуже добре розуміє, що Збройні Сили України захищають не тільки свою країну, а також нашу» , − заявив дипломат. Матуш Корба також нагадав про конкретні приклади допомоги Україні з боку його держави: постачання систем ПРО С-300 (Словаччина стала першою державою, що поставила такі системи Україні), гаубиць «Zuzana -2», гелікоптерів Мі-17, боєприпасів до РСЗВ «Град», пального. Також українську техніку вже почали ремонтувати та модернізувати на словацьких оборонних підприємствах. Словаччина готова також поставити танки Т-72, однак це залежить від перемовин з ФРН. Матуш Корба висловив сподівання, що військова підтримка України буде продовжуватись.

Олег Жданов, один з кращих українських військових аналітиків заявив, що Україна має потужний ВПК та може виробляти майже будь-які види зброї аж до ракетного озброєння. Україна є однією з п’яти таких країн у світі. Однак, через постійні проблеми з оборонним замовленням, як зауважив військовий експерт, наразі держава майже повністю залежить від постачання зброї країн-партнерів, яка по прибуттю одразу відправляється на фронт. Ключову роль у військовій підтримці України, як зазначив Олег Жданов, наразі відіграють США. Держава створила координаційний формат “Рамштайн”, здійснює значне фінансування, а також намагаються перезапустити свій ВПК.

Оцінюючи систему колективного захисту, експерт заявив, що майбутнє − за регіональними союзами. На підтримку цих слів були наведені приклади Радбезу ООН, який не виконує своїх функцій, а також НАТО, “який більше виконував роль політичної організації”. Також пан Жданов зачепив питання візії пост-воєнної Європи. На його думку, Франція та Німеччина не розуміють Європи, у якій перемогла Україна, але розуміють світ, в якому існує Росія і ці держави не зацікавлені щоб Україна після війни була найсильнішою (ред. у військовому плані) державою Європи. “Якщо ми (ред. Україна) перемагаємо, саме такий парадокс виникає на європейському континенті”.

Щодо Російської Федерації, на думку експерта, Росія неспроможна на тривалу війну: “Стосовно ВПК − всі програми у них згорнуті, озброєння сучасного їм не
вистачає”. Україна ж отримує від Заходу більш точне, далекобійне, технологічне та якісне озброєння і коли допомога буде обчислюватись сотнями одиниць, можна говорити про контр-наступальну операцію. Завдання України − протриматись до моменту, коли це відбудеться. Одним з пріоритетних запитань, що потребує відповіді для подальшого розвитку Збройних Сил на думку Олега Жданова є питання: чи буде Україна розвивати власний ВПК, чи закуповувати озброєння на відкритому ринку міжнародних озброєнь?

Микола Сунгуровський – директор воєнних програм Центру Разумкова почав свій виступ з історичного екскурсу в якому він акцентував увагу на недофінансуванні та корупції в секторі оборони. Пан Сунгуровський зазначив, що не зважаючи на критику на адресу НАТО, увесь експорт зброї у Європі регулюється не Північноатлантичним альянсом, а Євросоюзом. Тому основною проблемою експерт назвав відсутність політичної волі у деяких політиків. “Realpolitik без моралі – це злочин”, додав він. Питання політичної волі було згадано і у контексті подальшої участі Росії в ООН, а також надання Україні військової допомоги. Микола Сунгуровський запропонував термін “регульованої перемоги”, що передбачає варіант подій, коли Україні дадуть стільки озброєння, скільки потрібно для відновлення контролю над територією станом на 23 лютого. Такий варіант не влаштовує Україну і створює дилему “яким чином ми (ред. Україна) маємо вимагати цієї допомоги?”

На завершення круглого столу, слово отримав Надзвичайний і Повноважний Посол України Володимир Андрійович Василенко, який наголосив на кількох
моментах:
– відсутність адекватних заходів у правовій площині щодо Росії з боку української влади навіть після початку агресії у 2014 році;
– важливість ефективної роботи у столицях країн-членів НАТО;
– необхідність побудови зовнішньої політики України виходячи з розуміння стратегічного інтересу Росії – знищення української державності;
– доцільність піднімати планку у перемовинах з країнами-партнерами стосовно заходів, спрямованих на зміцнення української безпеки;
– посилення активної і наполегливої роботи щодо оформлення антипутинської коаліції.

До круглого столу долучилися представники посольств: Вірменії, Грузії, представники міжнародних та неурядових організацій, вітчизняні дипломати, експерти, військовослужбовці, представники вітчизняного ВПК, науковці, журналісти 5 Каналу, а також кореспонденти АрміяInform та Defense Express. Завершилася зустріч коментарями аудиторії.

Від початку російсько-української війни володимир путін мінімум двічі зустрічався в кремлі з представниками російського бізнесу. Першу зустріч він провів безпосередньо в день нападу на Україну – 24 лютого 2022 року, друга відбулася майже через місяць – 20 квітня 2022 року.

«Прохання поставитись з розумінням», – ось лейтмотив виступів на них президента рф. Крім зустрічей у широкому форматі путін регулярно спілкується з президентом російського союзу підприємців і промисловців олександром шохіним. Така інтенсивність контактів з керівниками фінансово-промислових груп красномовно свідчить, що в кремлі прагнуть знизити градус опозиційності вже достатньо виснажених санкціями бізнесменів, позаяк серед варіантів можливого відсторонення володимира путіна від президенства найбільш реалістичним видається «заколот олігархів».

У кремлі розуміють, що за логікою подальшого розвитку подій, у їхньому середовищі неминуче з’явиться лідер, який очолить протестний рух і візьме на себе відповідальність за організацію переговорів з представниками військово-промислового комплексу задля відсторонення збанкрутілого керівництва росії. Ним буде відомий політичний і громадський діяч з досвідом державного управління, позитивною репутацією на Заході, авторитетом серед представників олігархату й відповідними рисами характеру. Одним з тих, хто підходить на цю роль є анатолій борисович чубайс.

Звістку про те, що анатолій чубайс подав у відставку з посади спецпредставника президента рф і, не дочекавшись указу про звільнення, разом з дружиною покинув територію росії, першим повідомив 23 березня 2022 року американський Bloomberg – один з основних постачальників фінансової інформації для учасників фінансових ринків.

Посилаючись на власні джерела, Bloomberg уточнив, що це рішення чубайс прийняв через незгоду з проведенням кремлем «спеціальної військової операції» в Україні. У завуальованій формі вказані мотиви підтвердив й сам чубайс. В останньому посту в Factbook від 19 березня, присвяченому 66 річчю свого покійного соратника-реформатора єгора гайдара, він написав: «У наших спорах про майбутнє Росії я не завжди з ним погоджувавсь. Але, схоже, Гайдар розумів стратегічні ризики краще, ніж я, а я був неправий… Намагатися знову зробити Росію імперією – значить поставити під питання саме її існування», – стверджував один з авторів і палких пропагандистів ідеї будівництва росії у вигляді «ліберальної імперії».

Так анатолій чубайс став найбільш відомим російським топ-чиновником, який порвав стосунки з офіційною владою через вторгнення рф в Україну.

Спочатку кремль намагався робити вигляд, що нічого надзвичайного не відбулося. Путінський речник дмитро песков, коментуючи відставку чубайса у притаманній йому зверхній манері, заявив: «Ну звільнився й звільнився… З адміністрації президента щоденно хтось звільняється, а на їх місця приходять нові співробітники. Це достатньо великий і живий механізм». Утім чисельні підлабузники не змогли втриматись від спокуси використати такий вдалий інформаційний привід для демонстрації відданості режиму. В унісон з путіним, який 16 березня 2022 року на нараді з урядом рф називав «націонал-зрадниками» громадян росії, котрі орієнтуються на Захід, лідер парламентської партії «Справедливая Россия» сергій миронов прокоментував новину про Чубайса таким чином: «Очищення від п’ятої колони йде повним ходом. Назад вам дороги не буде! Прощавайте назавжди». Невтомний «вечірній мудозвон» теж жбурнув у чубайса жменьку солов’їного посліду: «На доріжку й посидіти не встиг».

Але чубайс на провокації опонентів не реагував, свій виїзд за кордон не коментував, від російського громадянства не відмовлявся, національний паспорт публічно не знищував, посвідки на проживання чи політичного притулку в жодній з європейських країні не просив, прес-конференцій не проводив. Попри те, що він уникав контактів з пресою й гучних публічних заяв не робив, російським спецслужбам протягом досить короткого часу вдалося здобути чи сфальсифікувати певний об’єм інформації, яка дала підстави підозрювати чубайса в тому, що той не збирається задовольнятись долею тихенько ниючого емігранта. Швидше за все, керівникам ФСБ, СЗР і ГУ ГШ МО РФ вдалося переконати путіна в тому, що потенційно чубайс є одним з найбільш небезпечних лідерів опозиції. Оцінивши зібрані матеріали, очільник кремля, певно, санкціонував план проведення комплексу упереджувальних заходів, аби залякати чубайса й змусити його відмовитись від намірів очолити опозиційний рух за кордоном.

Реалізація цього плану розпочалася 15 квітня 2022 року з офіційного звернення голови АТ «Роснано» сергія куликова в генеральну прокуратуру рф з проханням перевірити роботу держкомпанії з 2010 по 2020 рр., коли нею керував анатолій чубайс. Вочевидь, планом було визначено, що хід його виконання висвітлюватиме російське державне інформаційне агентство ТАСС, якому кремль, зазвичай, доручає оприлюднювати найбільш важливі офіційні новини. Так, наприкінці травня 2022 року ТАСС поширило повідомлення, що правоохоронні органи перевіряють інформацію про «приховані рахунки Анатолія Чубайса, які можуть знаходитись у європейських банках». Днями ТАСС доповнило цю інформацію тим, що його підозрюють також у причетності до вчинення корупційних дій. Попри те, що кримінальну справу проти чубайса ще не порушено, «різні підрозділи силових структур», вивчають його службову й особисту документацію та опитують свідків.

Для збору доказів використовується весь доступний арсенал сил і засобів розвідувальної, контррозвідувальної й оперативно-розшукової діяльності. Так, під виглядом анонімних хакерів фахівцям російських спецслужб вдалося зламати особисту електронну поштову скриньку анатолія чубайса. Це дозволило створити через «перевірені, надійні й закріплені» оперативні джерела із числа кремлівських лакуз канал легалізації отриманих відомостей. Зокрема, нещодавно доступом до його особистого листування хизувалась скандальна директор департаменту інформації й преси мзс росії марія захарова.
Зараз важко спрогнозувати, хто виграє в цьому протистоянні, адже сили явно не рівні. Але анатолій чубайс «тертий калач», який набув неабиякого досвіду спротиву втручанню спеціальних служб у його особисте життя й діяльність. Вперше він зіткнувся з ними 40 років тому, коли молодий вчений чубайс створив напівлегальний науковий гурток економістів-риночників при Ленінградському інженерно-економічному інституті. «За безпеку гуртка від КДБ відповідав я, це була моя робота. І за те, щоб не сів жоден з нас, відповідав я. І це була ціла система заходів, яка нами свідомо застосовувалась», – згадував пережите чубайс. Не будемо також забувати, що 1996 року він вийшов переможцем у конфлікті з директором ФСБ РФ борсуковим, всесильним охоронцем президента рф генералом коржаковим і першим віце-прем’єр-міністром уряду росії сосковцем. За підтримки віктора чорномирдіна й доньки президента рф тетяни дяченко він навіть добився їх звільнення з займаних посад.

Наскільки ж обґрунтованими є побоювання путіна, що його земляк-пітерець розпочне проти нього активну опозиційну діяльність за кордоном?

По-перше, для «колективного Заходу» анатолій чубайс, за плечими якого десятиріччя успішної роботи на вищих щаблях влади, є найбільш прийнятною політичною фігурою. З ним можна вибудовувати стосунки після путіна, адже він є достатньо прогнозованим і неодноразово демонстрував свої відмінні ділові якості. За президента бориса єльцина чубайс був ключовою фігурою в кремлі, очолював державний комітет з управління державним майном (1991-1994), цілком виправдано вважається «архітектором російської приватизації». З 1992 по 1994 він поєднував цю посаду з постом віце-прем’єра в урядах єгора гайдара й віктора чорномирдіна, у 1996-1997 керував адміністрацією президента рф, а в 1997-1998 був першим віце-прем’єром. Коли 1996 року єльцин після операції на серці протягом тривалого часу не міг у повному обсязі виконувати службові обов’язки, чубайс брав на себе відповідальність за прийняття багатьох складних рішень, через що за ним закріпилося прізвисько «регент».

Чубайс, один з небагатьох реформаторів 90-х років, які довгий час залишались у путінському уряді, одночасно підтримуючи тісні зв’язки з представниками ліберальної опозиції й західними партнерами. За словами відомого політолога глеба павловського «політична символічна цінність» чубайса полягала в тому, що вона означала збереження альянсу ліберального середовища з кремлем. За путіна він обіймав керівні посади в РАТ «ЕЭС России», АТ «Роснано», АФК «Система», поки в грудні 2020 року президент рф несподівано призначив його своїм спецпредставником по зв’язках з міжнародними організаціями для досягнення стійкого розвитку.

По-друге, працюючи на різних державних посадах, анатолій чубайс, мав доступ до найбільш повних масивів чутливої інформації про майнові й фінансові статки російських можновладців, їхні активи за кордоном, якою у разі необхідності може маніпулювати.

По-третє, за роки активної діяльності в адміністрації президента, уряді, різних органах влади й державного управління, бізнесі чубайс напрацював чималий особистий капітал. Без суттєвої шкоди для власного добробуту він міг би використати частину його для фінансування опозиційної діяльності.

По-четверте, анатолій чубайс жодного разу не проявляв улесливого страху перед путіним. Інакше й бути не могло, адже коли майбутній президент рф у Дрездені керував Будинком дружби між НДР і СРСР, молодий талановитий економіст чубайс уже залучався до роботи в комісії Політбюро ЦК КПРС із вдосконалення управління народним господарством СРСР. Вперше їхні шляхи перетнулися на початку 90-х років під час спільної роботи в органах влади ленінграду – санкт-петербургу. Утім, якщо 1990 року путін починав свою службову кар’єру зі скромної посади радника мера міста анатолія собчака, то чубайс на альтернативній основі був призначений заступником голови ленінградського міськвиконкому. Наступним містом, де вони знову зустрілися, була вже москва. Саме чубайс, який на той час очолював адміністрацію президента рф, призначив 1996 року путіна на першу посаду в кремлі – заступником керуючого справами.

По-п’яте, попри наближеність до кремля, чубайс завжди був «своїм» в опозиційних колах. Свого часу він публічно виступав проти арешту ходорковського, з розумінням ставився до вимог протестувальників на Болотній площі, ніколи не зраджував соратників по «Союзу правих сил» ірину хакамаду й бориса немцова. У березні 2015 року, нехтуючи небезпекою викликати чиновницький гнів, чубайс відвідав процедуру прощання з немцовим у Сахарівському центрі. Тож, незважаючи на непрості стосунки чубайса з явлінським, навальним, каспаровим та іншими відомими лідерами російської опозиції, вони можуть знайти основу для порозуміння. Тим більше, що анатолій чубайс, враховуючи його політичний досвід і високий антирейтинг, навряд чи претендуватиме на роль офіційного лідера опозиції.

По-шосте, на відміну від сучасних очільників кремля, які в більшості своїй люто ненавидять «інтелігентів-ліберастів», анатолій чубайс продовжує підтримувати контакти з ними, справедливо вважаючи, що уявити будівництво нової росії без участі думаючої частини населення країни неможливо. Як представник свого покоління, він любить «Бітлз», «Машину часу», авторську пісню, зокрема, творчість володимира висоцького й булата окуджави, цінує поезію йосипа бродського. Його нинішня дружина євдокія – донька відомого російського кінорежисера олексія смирнова, рідний старший брат ігор чубайс є відомим філософом, який давно й непохитно дотримується опозиційних поглядів, постійно критикує політику путіна.

Чубайса пов’язували довгі роки дружби з булатом окуджавою. У них навіть існувала традиція зустрічати разом старий Новий рік. Незадовго до смерті поет написав свій останній вірш, присвятивши його чубайсу. У ньому є такі рядки: «Как нам жить – узнаем сами. Мир по прежнему велик».

Звичайно, під тиском російської каральної системи анатолій чубайс, як і переважна більшість представників російської еліти, поки що не наважується відкрито виступити проти путінського режиму. Утім, хочеться вірити, що цей час скоро настане.

30 травня 2022 року британське інформаційне агентство Reuters повідомило, що з посади радника путіна на громадських засадах «за власною ініціативою» пішов зять першого президента рф єльцина валентин юмашев – колишній глава його адміністрації, який був однією з ключових фігур операції «Наступник». Він обіймав цю посаду 22 роки й залишався останнім, хто з’єднував путінський режим з періодом ліберальних реформ і політикою відкритості росії перед Заходом.

Борис Дніпров

У братній Литві відбулися концерти солістів Національної філармонії України. На запрошення художнього керівника фонду ARS Lituanica Глеба Пишняка дует флейтиста Юрія Шутка та гітариста Андрія Остапенка виступив із програмою Duetto Concertante у багатьох литовських містах. Метою туру стала популяризація українського виконавського мистецтва за кордоном. Про враження від поїздки та культурного життя литовців вирішили розповісти музиканти.

В гостях у Радзивіллів

Тур розпочався зі старовинного міста Біржай, що на півночі країни. Там українські виконавці стали почесними гостями музичного фестивалю, який багато років відбувається у давній фортеці князів Радзивіллів. Найвідомішим представником цієї династії виявився Юрій, донька якого Барбара стала коханою дружиною польського короля Сигізмунда ІІ Августа, а син – Миколай (Рудий) отримав від Карла V титул князя і перетворив Біржай у князівство. Тоді ж виникла потреба у зведенні там добре укріпленої фортеці. Цим зайнявся син Миколая Радзивілла – Христофор, який за видатні успіхи у військовій справі отримав прізвисько – Перун.

Спершу він на річці Апащя (Apašcia) наказав облаштувати греблю, утворивши озеро Ширвена (Širvénos ezeras). На його березі у 1586–1589 роках і постала велика фортеця італійського типу, яку оточували глибокий рів та земляні вали – бастіони. На подвір’ї фортеці розміщувалися триповерховий кам’яний палац, церква євангелістів, арсенал та інші господарські будівлі.

Протягом наступних століть Біржайська фортеця зазнала чимало війн та руйнувань, але щоразу її відбудовували. Востаннє таке будівництво відбулося у 1978–1988 роках. В оновленій Біржайській фортеці розмістився краєзнавчий музей, у якому відбувається чимало освітніх та культурних заходів. Найзнаковішим є щорічний музичний фестиваль, художній керівник якого Мантас Макріцкас прагне популяризувати високе музичне мистецтво, тому запрошує, окрім знаних національних колективів та виконавців, ще й закордонних артистів.

– На нас була покладена дуже відповідальна місія – представляти Національну філармонію на такому високоповажному фестивалі, у програмі концертів якого навіть литовський державний духовий оркестр виконує музику Баха, – зазначає флейтист Юрій Шутко. За його словами, було неймовірно приємно грати у залі старовинної фортеці, стрілчаті арки та склепіння якої створюють божественно акустичну атмосферу. Звуки флейти і гітари невимушено неслися у просторі, заворожуючи слухача.

Янгольський концерт

У старовинному місті Шяуляй, назва якого згадується в хроніках орденів мечоносців і хрестоносців ще 1236 року, концерт відбувся у величному костелі св. Георгія Побідоносця. Його звели 1909 року на московські кошти. З 1923 року цей храм перейшов до католицької єпархії.

На виступ українських виконавців прийшло чимало слухачів. Дехто навіть був вбраний в одяг жовто-блакитних тонів. Організатор благодійного концерту Яніна Алішаускєнє, дякуючи музикантам, зазначила, що їм вдалося підкорити серця литовської публіки. «Відтак ми змогли зібрати більше коштів, ніж планувалося, на підтримку України», – наголосила вона.

Незвичним стало місце проведення наступного концерту у місті Анікщяй. Директор місцевого Центру мистецтв Томас Тускеніс люб’язно надав музикантам для виступу залу у Музеї янголів, що є частиною Центру сакрального мистецтва. Тут міститься розмаїта колекція у вигляді скульптур та художніх зображень янголів. Приватні колекціонери подарували її музею. Завдяки цьому, Анікщяй почали називати містом, в якому живуть янголи. А два роки тому декотрі експонати із литовського музею побували в Україні – у Радомишльському замку, що в Житомирській області, і викликали непідробний інтерес українських поціновувачів мистецтва.

Братня підтримка

За сприяння Єврейської громади Литви (голова – пані Фаїна Куклянські), на підтримку біженців з України Юрій Шутко та Андрій Остапенко зіграли дуетом в одному з парків Вільнюса. Там поспілкувалися зі співгромадянами, які через війну полишили Батьківщину, але мріють повернутися додому.
Заключний концерт відбувся у курортному містечку Бірштонас. Як і у відомої здравниці Баден-Бадена, тут є так звана «курортна вітальня» – курхауз, де у XIX столітті полюбляли збиратися на світські посиденьки відпочивальники. Тому для них влаштовували спектаклі та концерти.

Те саме й досі відбувається у курхаусі Бірштонаса, який перетворився на потужний культурний центр Литви. Тут, поряд із рестораном, діють художня виставка й експозиція історичних світлин. Водночас є ошатна зала зі сценою, на якій регулярно проводять концерти класичної музики.

Простора зала курхауза була вщерть заповнена слухачами. Вони стоячи вітали українських виконавців, які розчулено дякували за увагу. «Завдяки цьому туру ми зрозуміли, що не самі у цій біді, яка розгортається в Україні», – ділиться враженнями гітарист Андрій Остапенко. А флейтист Юрій Шутко додає, що з того часу, як навчався в консерваторії у ще радянському Вільнюсі, помітив багато змін на краще у культурному житті Литви. «Зараз – це справжня Європа, – запевняє він. – І українцям у литовців є чому повчитись». Водночас він подякував організатору туру – Глєбу Пишняку за можливість виступити із благодійними концертами в Литві та підтримати українців за кордоном та Україну.

Олександра Тимощук

Неймовірні повороти долі трапляються не лише в героїв літературних творів Вячеслава Савченка, справжнього генерал-майора, а на війні – просто Іспанця.

Воїн-доброволець армійського підрозділу українських героїв-танкістів («Галицьких левів»), коли помітно змарнів під час спекотної оборони Києва, 9 квітня заспокоїв своїх читачів жартом у фейсбуці, мовляв, ситий вовк – собака, і додав: «Маємо бути вовками. Поки що».

Потім у мережі з’явилися ще кілька стислих повідомлень з Київщини, де бився з ворогом зведений механізований підрозділ (бої були за Ірпінь, визволяли Дмитрівку, Романівку, Стоянку, Бучу).

«Це спонтанне фото я зробив під час зачистки Дмитрівки. Чимось воно мене вразило, – написав 21 квітня Вячеслав Іванович, який на війні назвався Іспанцем. – Сподіваюсь, молодий Галицький лев-піхотинець думає про те, що крізь страшний біль, сльози й нелюдські випробування, все ж – любов шириться світом.

Любов стрімко шириться світом! Очищена, вистраждана, справжня.
І вона йде з України, єднаючи людей, країни, континенти.
Історична місія.
Історичний час.
Бог обрав нас. Обрав Україну.
А може, він (тобто боєць, – авт.) просто згадав свою кохану?..
Втім, це також любов.
Добра!»
За три доби на християнське Великоднє свято Іспанець знову згадав любов: у любові – диво воскресіння, вважає письменник.

«Вчора стали на ніч у цьому будинку.
Він був мертвим…
Нелюди вбили його ракетою. Хлопці довго сперечалися, якою саме?..
А ранком ми пили в ньому каву – і будинок почав оживати. ЗСУ стали кров’ю, яка пройшла його серцем.
Диво воскресіння – в любові.
І у вірі.
Попереду ще багато місць, де ми маємо випити каву.
З любов’ю…
Христос воскрес!
І – Слава Україні!!!
Обійняв.
Іспанець».

Згодом з Харкова, який рашисти обстріляли ракетами, а також з інших гарячих точок Східної України аж по кінець травня долітали звістки з фронту. Тамтешній травень для «Галицьких левів» був не менш спекотним, ніж весняні місяці під столицею.

«Квадрик висів над нами практично безперервно, – повідомив Іспанець 15 травня. – У якийсь момент, після серії прильотів, таки знайшов сили пожартувати:
– Командире, а це точно ми село зачищаємо? Бо зовні схоже, що від нас…
Але того разу все завершилося норм.
Добра!»

І наступного дня:
«Колись ми згадуватимемо цю війну за такими аматорськими відео. Чи може, згадуватимуть нас…
Обійняв. Своїх.
Добра!!!»

У газеті «Ми з України!», яку видали навесні спільно українські й литовські журналісти (члени творчих об’єднань своїх країн), є замітка з сайту «Вектор ньюз» про митця й воїна-добровольця Вячеслава Савченка – члена Національної спілки журналістів України. На першій шпальті кольорового друкованого видання – портрет глави держави, президента Володимира Зеленського у військовому однострої.

Цікаво, що коли макет видання був майже готовий і вже попередньо затверджений, замітка про Савченка дивом виринула з інформаційного простору й мало не останньою (!) стала в газету. Стала так, як у ЗМІ часом ставлять термінову або дуже важливу інформацію – вона просто «витіснила» за межі шпальти щось інше.

«Може, це якийсь знак»? – подумалося авторові цих рядків. Прочитавши свого часу всі великі прозові твори митця, згадав тверду віру письменника в те, що Бог не робить людині гірше. Хто й чому вирішив узяти розповідь про Савченка в унікальну газету, яка колись може стати експонатом музею Перемоги України і світу в нинішній війні проти рашизму – не знаю й досі. Але без Його волі тут, мабуть, не обійшлося.

І ось на початку червня 2022 року спецкору «Вектор ньюз» надійшло повідомлення від іншого вищого офіцера – сенсаційна новина про Вячеслава Савченка. Генерал-полковник у відставці, який двічі в своїй кар’єрі обіймав посаду першого заступника голови Служби безпеки України й керував Антитерористичним центром при СБУ, Петро Шатковський повідомив таке, що змусило сісти за клавіатуру ноутбука й набрати першу фразу ексклюзивної замітки для інформагенції: «Неймовірні повороти долі трапляються не лише в героїв літературних творів Вячеслава Савченка»…

Ваш спецкор не міг повірити очам, коли прочитав назву нової посади генерал-майора Савченка. Він нині служить в одному з обласних управлінь СБУ старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах!

З поверненням вас, Вячеславе Івановичу!

Ви знову на військовій службі – в рідному відомстві!

Ви справжній!

Такі емоції, напевно, будуть у багатьох колег, які особисто знають і щиро поважають воїна-митця. Автора трьох захопливих романів, виданих російською мовою – «Морской узел», «Морской узел-2. Бремя ангелов», «Морской узел-3. Слезы ангелов» – високохудожніх творів про мужніх, патріотичних, самовідданих захисників України. Не всі вони ідеальні, як не ідеальний і сам автор книжок, каже про себе Вячеслав Савченко.

«Я зробив у житті безліч помилок і багато в чому налажав. Крім одного – того, що ми створювали разом із коханою. З любов’ю…
Те, що наразі захищаєш, – поруч із сотнями тисяч, мільйонами українців.
Я не політик і не адепт жодної політичної сили, але запропонував би одній з них дещо доповнити свій слоган: «Армія. Мова. Віра. Сім’я».
Перемоги! Попри все – любові! Добра!
З міжнародним Днем сім’ї!»

Сім’я для Вячеслава Савченка – це святе. Як свята й велика сім’я – Україна, сини й доньки якої не шкодують життя, захищаючи рідну землю і свій народ.

Героїчний. Непереможний. Вічний.

Найкращі літературні герої – це збірні художні образи, в яких є реальні прототипи. І ці справжні герої, і ті, що не вмирають, і ненароджені – люблять і любитимуть свою Вітчизну так само віддано й ніжно, як Бог любить своїх дітей.

Сергій Шевченко
Фото: Вячеслава Савченка (з мережі «Фейсбук»)

Ось і промайнуло 100 днів з початку повномасштабної агресії росії проти нашої держави.

Часу достатньо аби зробити хоча б попередні висновки щодо об’єктивності прогнозів, оприлюднених в московії напередодні вторгнення російських окупантів в Україну. Тож пропонується з’ясувати, наскільки виправдались застереження військових експертів «Загальноросійського офіцерського зібрання» й прогностичні оцінки екс-президента, а нині заступника секретаря ради безпеки рф дмитра медведєва.

Публічна позиція «Загальноросійського офіцерського зібрання», яку 31 січня 2022 року оприлюднив його голова, генерал-полковник у відставці леонід івашов, стала для багатьох повною несподіванкою.

Послідовний «яструб», відомий своїми прорадянськими й націонал-патріотичними поглядами, у зверненні до президента й громадян російської федерації раптом звинуватив керівництво росії в «провокуванні напруженості на межі війни» з метою відволікання уваги населення від внутрішніх проблем. Визнаний фахівець у галузі геополітики назвав безглуздими й надзвичайно небезпечними «спроби через ультиматум і погрози застосувати силу змусити Україну «полюбити» рф і її керівництво».

На його переконання: «…по-перше, це поставить під питання існування самої росії, як держави; по-друге, назавжди зробить росіян й українців смертельними ворогами». Леонід івашов також спрогнозував, що: «Росія однозначно буде занесена до категорії країн, які несуть загрозу миру й міжнародній безпеці, обкладена найважчими санкціями, перетворена на ізгоя світового співтовариства, і ймовірно, буде позбавлена статусу незалежної держави». Він відкрито закликав президента росії володимира путіна «відмовитись від злочинної політики провокування війни» й піти у відставку.

Зовсім інший, войовничий і напрочуд оптимістичний для російського керівництва сценарій розвитку подій окреслив дмитро медведєв, який з легкої руки олексія навального отримав глузливе прізвисько «димон».

21 лютого 2022 року, на засіданні радбезу рф під головуванням володимира путіна, він хвалькувато нагадав про власний досвід керівництва державою під час російсько-грузинської війни (1-16 серпня 2008 року). Медведєв закликав не боятися «зовнішнього тиску», оскільки сучасна росія виглядає більш підготовленою.

На його думку: «Буде важко, але через деякий час за вмілого керівництва ситуацією, напруга, яка вібрує навколо нашої країни, буде спадати. Від цієї ситуації рано чи пізно втомляться й будуть просити нас повернутися до переговорів… адже росія для Заходу значить значно більше, ніж Україна. І це розуміють самі українці». Для переконливості екс-президент вирішив блиснути ерудицією й перефразував відомий вислів з роману «Майстер і Маргарита» киянина Михайла Булгакова: «Самі прийдуть і все запропонують».

Щоправда, з цього вийшов черговий конфуз, позаяк в романі пророчі слова диявола Воланда насправді звучать так: «Ніколи й нічого не просіть! Ніколи й нічого, і особливо в тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть». Тобто, виходить, що «Димон» фактично визнав перевагу в силі «колективного Заходу», який він так принижує. Тож у поширеному наступного дня РИА «Новости» текстовому варіанті медведєвського прогнозу булгаковської цитати вже не було.

Але повернемось до результатів аналізу. Події останніх трьох місяців підтвердили песимістичний прогноз експертів «Загальноросійського офіцерського зібрання». Насамперед, російська збройна агресія остаточно поховала ідею «РуSSкого мира» в Україні. За результатами опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) з 13 по 18 травня 2022 року, з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну ставлення українців до країни-агресора різко погіршилось – зараз 92% опитаних ставляться до росії погано і лише 2% – добре.

Швидше за все, на наших очах відбувається процес занепаду останнього оплоту «РуSSкого мира» в Україні. Попри те, що 27 травня 2022 року Собор Української православної церкви (Московського патріархату) революційних рішень не прийняв, а внесені зміни до його Статуту про самостійність і незалежність від Москви потребують ретельного вивчення, сталося нечуване. Найвищий орган влади УПЦ МП нарешті насмілився засудити розв’язану росією війну: «Собор засуджує війну, як порушення Божої заповіді «Не вбивай!», а також «виразив незгоду з позицією Патріарха Московського і всієї Русі Кіріла щодо війни в Україні». При цьому Собор не засудив збір 430 підписів священників Дніпропетровській єпархії УПЦ МП за міжнародний трибунал над патріархом РПЦ Кірілом.

Незворотнім став процес дерусифікації, який більшістю українців сприймається як прояв позбавлення наслідків колоніального минулого. За підтримки місцевого населення у всіх регіонах України здійснюється демонтаж пам’ятників, бюстів, табличок, панно, які увічнювали імена російських і радянських політиків та військових, повсюди готується масове перейменування топонімів, названих на честь державних та культурних діячів, які відображають російський світогляд чи пов’язані з росією.

Отже, наведені приклади переконують, що генерал івашов був стовідсотково правий, стверджуючи, що відтепер українці сприйматимуть росіян смертельними ворогами.

Попри впевненість медведєва у неминучості наближення «втоми» євроатлантичних союзників від війни в Україні, міжнародне співтовариство не поспішає прощати росії порушення норм міжнародного права. Кількість країн, які офіційно засудили дії рф в Україні, складає близько трьох четвертей держав світу.

Так, обидві резолюції Генеральної Асамблеї ООН із засудженням рф («Агресія проти України» від 2 березня 2022 року) і («Гуманітарні наслідки агресії проти України» від 24 березня 2022 року) підтримали 141 і 140 країн відповідно.

Проти них, крім росії, виступило всього 4 держави, які в цивілізованому світі вважаються країнами-ізгоями – Північна Корея, Білорусь, Сирія й Еритрея.

Виходить, що й прогнозуючи трансформацію росії в країну-парію, експерти «Загальноросійського офіцерського зібрання» виявилися прозорливішими за екс-президента «димона».

Не пройшло й двох тижнів після початку повномасштабної агресії проти України, як росія стала світовим лідером за кількістю некладених санкцій, обійшовши Ісламську Республіку Іран. У відповідь на безпрецедентний і неспровокований напад рф на Україну різні обмеження проти росії ввели не тільки США, Велика Британія, країни Євросоюзу, про що безперестанку талдичать своїй зомбованій аудиторії скабеєва, симоньян, соловйов, кісельов та інші кремлівські пропагандисти. Всього у переліку «недружніх іноземних держав», затверджених урядом російської федерації, понад пів сотні держав.

Протягом лютого-травня 2022 року Євросоюз прийняв низку пакетів санкцій, спрямованих на те, щоб паралізувати можливість кремля фінансувати війну; змусити російську політичну еліту сплатити економічну й політичну ціну за неї; ослабити економічну базу РФ. Попри спротив Угорщини, лідери країн ЄС усе ж таки погодили 30 травня 2022 року шостий пакет санкцій проти рф, який передбачає часткове ембарго на імпорт російської нафти й відключення найкрупнішого банку росії й Східної Європи «Сбербанк России» від системи міжбанківських платежів SWIFT.

Крім цього, співробітництво з росією розірвали Всесвітній банк, Організація економічного співробітництва, а також понад 500 провідних міжнародних компаній, які входять в еліту міжнародного бізнесу. Про припинення співпраці оголосили наукові центри США, Євросоюзу, Великої Британії, Канади й інших держав.

Санкції щодо Росії – від повного бойкоту до обмеження участі під національним прапором, ввели Міжнародний олімпійський комітет, ФІФА, УЄФА, НХЛ, Формула 1, Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій, Міжнародний союз ковзанярів, а також інші міжнародні організації, які об’єднують хокеїстів, гімнастів, волейболістів, баскетболістів, регбістів, біатлоністів, гребців, п’ятиборців, шахістів, борців та представників інших видів спорту. Крупні музеї світу, престижні музичні фестивалі й кінофестивалі, провідні театри, книжкові ярмарки, авторитетні аукціони масово розривають контракти з російськими виконавцями, художниками, режисерами, музикантами та іншими діячами культури.

Тобто, як і пророкували експерти «Загальноросійського офіцерського зібрання», Захід більше не обмежується висловленням «великої стурбованості чи занепокоєння» щодо агресії Росії в Україні, а застосовує щодо рф спустошливі санкції.

Звичайно, справа ще не дійшла до втрати росією статусу незалежної держави. Але перспектива поступового сповзання рф в орбіту політики Китаю стає все більш реальною. На це натякав колишній Державний секретар США, лауреат Нобелівської премії миру Генрі Кіссинджер, виступаючи 25 травня 2022 року в Давосі на Всесвітньому економічному форумі: «Зараз ми стикаємося з ситуацією, коли росія може повністю віддалитися від Європи й шукати постійний союз в іншому місці. Це може призвести до дипломатичного дистанціювання в дусі холодної війни, що поверне нас на десятиліття назад».

Між тим, дмитро медведєв, вочевидь, не відчуває небезпеки того, що невдовзі в російських школах знову заспівають пісню «Русский с китайцем братья навек». Хіба що він розраховує на те, що за рахунок насильницької депортації мільйонів українців з тимчасово окупованих областей до заселеного китайцями Сибіру й Далекого Сходу керівництву росії вдасться покращити демографічну ситуацію.

Ніби виправдовуючись за те, що російські ліберали свого часу помилково пов’язували рожеві надії з його діяльністю на посаді президента рф (2008-2012), «Димон» періодично нагадує про себе агресивними заявами. Щоправда, з його риторики кудись зникла впевненість у «втомі опонентів від війни в Україні». На своїй сторінці «ВКонтакте» він продовжує куражитися з приводу накладених на росію санкцій: «Тепер нас звідусіль гонять, карають, лякають, а нам знову не страшно. Рада Європи й ПАРЄ ось призупинили членство Росії. Дика несправедливість. Хоча непоганий привід, нарешті, гримнути дверима й забути про ці безглузді богадільні. До того ж гарна можливість відновити низку важливих інститутів для попередження особливо тяжких злочинів у країні. Типу смертної кари для найнебезпечніших злочинців, яка, до речі, активно застосовується в США і Китаї… Санкції можуть стати прекрасним приводом для остаточного перегляду всіх стосунків з тими державами, які їх ввели… Та й дипвідносини, в принципі, особливо не потрібні. Пора закривати посольства на амбарні замки. А контакти продовжувати, розглядаючи один одного не інакше, як у біноклі й збройну оптику».

Ось тільки цікаво, якщо в московії на воротах дипломатичних установ європейських держав висітимуть амбарні замки, то чи потрібні вони будуть у Татарстані, Ічкерії, Якутії, Башкирії та в інших незалежних державах, які виникнуть на уламках російської імперії?

Борис Дніпров

За рекомендацією Національної спілки журналістів України в косовській столиці Приштині розпочав роботу спецкор МІА «Вектор ньюз» – учасник програми професійного захисту Journalists-in-Residence Kosovo.

Програму запропонував і розвиває Європейський центр свободи преси та засобів масової інформації (The European Centre for Press and Media Freedom, ECPMF) спільно з партнерами, серед них Європейська федерація журналістів (EFJ), Асоціація журналістів Косова (AJK), Національна спілка журналістів України (НСЖУ).

– У молодій республіці, незалежність якої офіційно визнали майже 100 держав світу (серед них поки що немає України), журналістські об’єднання створили зручні умови для фахової, творчої та громадської діяльності, – ділиться враженнями засновниця й президент Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» Людмила Мех. – Для більшості колег – це насамперед можливість залишатися в професії, коли розв’язана рашистами війна змусила мільйони людей евакуюватися з районів бойових дій. Не всі журналісти в цей час можуть бути воєнкорами, але інформаційний фронт широкий, і тут важливий кожний його солдат.

Запрошені до Косова медійники мають змогу користуватися редакційним офісом, спілкуватися з урядовцями й представниками інших державних структур, відвідувати заходи, зокрема й міжнародного рівня, які відбуваються в Косові. Гостям пропонують брати участь у етерах телебачення й радіо, розповідати про сьогодення, історію та культуру України. У Приштині нині комунікує з пресою і громадськістю журналістка з Кропивницького Людмила Макей. А загалом тут можуть перебувати як учасники програми два десятки працівників ЗМІ. Щойно долучилися до роботи на цьому інформаційному полі двоє людей, а далі очікуємо приїзду ще однієї колеги-українки, – додає очільниця фонду.

Перша «робоча прогулянка» столицею весняного Косова виявилася багатою на зустрічі. У неділю 22 травня (в день шанування пам’яті Тараса Шевченка) в середмісті просто на вулицях і майданах спілкувався з жителями Приштини автор цих рядків (принагідна вдячність – краянці-перекладачці Анастасії Лісовій, що допомагала долати мовний бар’єр). Втім, багато хто з косоварів знають і англійську. Нею українці спілкувалися наступного дня з кореспондентами Радіо Свобода, які записали інтерв’ю про дієвість програми Journalists-in-Residence Kosovo. Небайдужа до мистецтва Людмила Макей, таланти якої не обмежуються журналістикою, дарувала співрозмовникам власноруч виконані художні мініатюри в стилі петриківського розпису – цим на рівні народної дипломатії презентувала українську образотворчість.

Відчувалися щирість місцевого люду й непідробне співпереживання в розмовах про війну – тут підтримують Україну в її боротьбі проти рашистів і тих страхіть геноциду, які вчиняє держава-терорист. Свою свободу й мирне життя косовари, як відомо, відвоювали ще наприкінці 1990-х, отож їм дуже близькі й зрозумілі почуття українців.

Гості, прибувши нічним авіарейсом до Приштини, обговорили свої плани з косовськими колегами, серед них Флутура Кусарі (представниця ECPMF), Джамайль Реджа (очільник AJK), координатор проєкту Адем Сулеймані. Останні запевняють, що киянам «не буде коли відпочивати» – на Балканах інтерес до України дуже великий.

Програма передбачає, зокрема, перебування тут учасників щонайменше пів року в статусі осіб, захищених міжнародним законодавством. Отож майстри пера, діячі медійної сфери мають намір використати відведений їм час максимально ефективно, щоб репрезентувати Україну, яка велінням долі нині стоїть на передовій оборони цивілізаційних цінностей світової демократії. І це не просто гучні слова – це щира правда, якою ділилися з українськими журналістами представники преси Косова.

Сергій Шевченко, спецкор МІА «Вектор ньюз» із Приштини (Косово)