Категорія: ЕКСКЛЮЗИВ

Шістнадцятого жовтня в Києві відбулося перше засідання оновленої Керівної ради громадської спілки “Світовий конгрес українських юристів”, яке проходило під головуванням її новообраного Президента Миколи Оніщука – доктора юридичних наук, заслуженого юриста України, ректора Національної школи суддів України.

Під час засідання було обрано новий склад Керівної ради СКУЮ в кількості 37-ми осіб та призначено 10 віцепрезидентів, а також утворено 4 постійних комісії (з конституційних питань, правових реформ та розвитку громадянського суспільства; з питань судової реформи; з питань міжнародних відносин і міжнародного права; з питань розвитку юридичної науки, правничої освіти) та затверджено їх керівників.

Серед іншого, присутні обговорили питання щодо напрямків подальшої роботи СКУЮ, налагодження співпраці на міжнародному рівні між українськими правничими організаціями й окремими юристами в Україні та правничими спілками й національними об’єднаннями інших країн.

У ході засідання були розглянуті й інші важливі технічні питання, зокрема, щодо утворення Секретаріату СКУЮ та призначення його складу, затвердження Положення про нагороди і відзнаки громадської спілки тощо.

Додамо, що перереєстрація Міністерством юстиції України відповідних змін щодо роботи нового складу Світового конгресу українських юристів відбулася 11 вересня.

Ветерани Служби безпеки України звернулись з відкритим листом до Президента України В.Зеленського, Голови Верховної Ради України Д.Разумкова, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України О.Данілова та Голови Служби безпеки України І.Баканова. До цього ветеранів Служби безпеки України спонукала ситуація, яка сьогодні складається навколо проекту нової редакції Закону «Про Службу безпеки України», роботі у якій вони віддали багато років життя.

Цей законопроект Президентом України у березні цього року було внесено до Верховної Ради України та зареєстровано за № 3196 як невідкладний. Триває його доопрацювання робочою групою при Комітеті Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, до якої залучені представники Служби безпеки України, експертного середовища, у тому числі і наших іноземних партнерів по ЕС і НАТО.

Як зазначають у листі ветерани СБУ, “ми брали участь у цьому процесі. Законопроект виглядає досить системним та обґрунтованим, враховує сучасні соціально-політичні реалії в Україні та поза нею (анексія частини території України та триваюча агресія на Донбасі з боку Росії, визначені в Конституції України та інших актах законодавства щодо інтеграції України в ЄС та НАТО). Власне, він передбачає кардинальну реформу Служби безпеки України у тому вигляді, у якому вона була створена і діяла відповідно до чинного Закону «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року. Водночас нас не може не турбувати позиція окремих народних депутатів, які намагаються внести до законопроекту низку юридично невиважених положень, які суперечать Конституції України, Закону України «Про національну безпеки України», нещодавно ухваленій Стратегії національної безпеки України, міжнародно-правовим зобов’язанням нашої країни. У разі їхньої практичної реалізації, це негативно вплине на безпекову ситуацію в країні”.

По-перше, пропонуються строки та механізми фронтального скорочення штату СБ України – більш ніж на 10 000 співробітників за 3 роки. Це виглядає необґрунтованим як економічно, так і точки зору ефективного забезпечення державної безпеки України в умовах складного безпекового середовища (слід враховувати, що загальна чисельність ФСБ РФ та складає близько 200 000 осіб без урахування чисельності інших російських спецслужб).

По-друге, пропонується ввести дискримінаційні норми, які порушують права людини. Зокрема, це стосується заборони прийому на службу до СБ України осіб, родичі яких є громадянами РФ або особами без громадянства. Передбачена також протиправна невибіркова люстрація щодо осіб, які обіймали керівні посади у спеціальних підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю СБ України, функціональних підрозділах Центрального Апарату Служби безпеки України та регіональних органів, до повноважень яких було віднесено боротьба з корупцією та організованою злочинністю та контррозвідувальний захист економіки держави.

Має місце й спроба позбавлення особового складу СБ України гарантій реалізації права на медичне забезпечення шляхом впровадження вочевидь лобістського положення щодо передачі закладів охорони здоров’я СБ України до Міністерства оборони України.

Не менше занепокоєння викликають і норми, спрямовані на усунення Служби безпеки України від виконання функції досудового розслідування та на руйнацію працездатного механізму протидії організованій злочинності.

Ветерани просять розглянути питання щодо продовження доопрацювання Законопроекту з метою вироблення його узгодженої редакції, яка надалі зміцнить правові засади забезпечення державної безпеки України.

Серед підписантів Відкритого листа:

– Олександр Бєлов, заступник Голови Служби безпеки України (1995-1996р.р.), заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (1998-2001 р.р.), директор Національного інституту стратегічних досліджень (1997-2001 р.р.), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002 р, робота по національній безпеці України), генерал-лейтенант у відставці

– Анатолій Бєляєв, заступник Голови Служби безпеки України – начальник Головного управління «К» (1994-1999 р.р.), голова
Координаційної ради офіцерських зібрань СБУ (1999-2011 р.р.), голова громадської організації «Контррозвідники Чорнобиля», генерал-лейтенант у відставці

– Олександр Скибінецький, перший заступник Голови Служби безпеки України (1996-1998), народний депутат України 5 та 6 скликань (заступник Голови підкомітету з питань державної безпеки Комітету з питань національної безпеки і оборони, очолював тимчасову спеціальну комісію з питань реформування Служби безпеки України, 2007 рік), генерал-лейтенант у відставці

– Петро Шатковський, перший заступник Голови Служби безпеки України (1996-2003, 2012-2013 р.р.), заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (2003-2004 р.р.), заступник Глави Секретаріату Президента України – уповноважений Президента України з питань контролю за діяльністю СБУ (2009-2010 р.р.), член керівної ради ГС «Світовий конгрес українських юристів», генерал-полковник у відставці

2 жовтня 2020 р. відбулась робоча зустріч між представниками Міжнародного інституту «Актіо-Експерт» та Тренінгового центру прокурорів України.

Представники двох інституцій зустрілись у стінах Тренінгового центру прокурорів України для обговорення майбутньої співпраці.

Міжнародний інститут «Актіо-Експерт» представляли директор Владислав Максимов та партнер Київського офісу Адвокатського об’єднання «АКТІО» Петро Шатковський. Тренінговий центр представляли директорка Олеся Отраднова, начальниця відділу зовнішніх зв’язків Анастасія Маркелова, начальник аналітичного відділу підготовки прокурорів Андрій Орлеан та заступник начальника цього ж відділу Павло Сердюк.

Сторони обговорили можливість взаємодії задля того, щоб сприяти оволодінню прокурорами комплексними сучасними знаннями в царині правознавства, комунікацій, ІТ-грамотності, кібергігієни тощо.

«Ми дуже зацікавлені у співпраці з якомога більшим колом організацій та інституцій, для того щоб мати пул експертів, мати змогу звернутись за порадою та збільшувати кількість майбутніх тренерів для нашого Центру. Людиноцентризм – це пріоритет роботи органів правопорядку», – зауважила Олеся Отраднова.

Директор Міжнародного інституту «Актіо-Експерт», у свою чергу, додав: «Ми не тільки сподіваємось, а й розраховуємо на плідну співпрацю».

Фіналізували зустріч домовленістю сторін про підписання меморандуму про співробітництво.

Довідка: Тренінговий центр прокурорів України (далі – ТЦПУ) є державною установою, яка створена з метою здійснення підвищення кваліфікації прокурорів. Створення ТЦПУ є частиною реформи органів прокуратури, яка передбачає, зокрема, атестацію прокурорів всіх рівнів та розробку нових механізмів їх роботи. Це абсолютно новий, нелекційний підхід до формування професійних та особистих навичок з використанням кращих міжнародних практик, який допоможе швидше адаптуватися до роботи в нових умовах. За період роботи ТЦПУ професійну кваліфікацію підвищили понад 2 тис. прокурорів, проведено понад 10 онлайн та офлайн тренінгів для військових, регіональних та місцевих прокуратур, проведено більше 30 робочих зустрічей із представниками українських і міжнародних організацій, підписано 6 Меморандумів про співробітництво. Також ініційовано роботу з посольствами країн-потенційних партнерів Тренінгового центру. Зокрема, організовано офіційний візит Надзвичайного і Повноважного Посла Держави Ізраїль в Україні п. Леона та Надзвичайного і Повноважного Посла України в Японії п. Корсунського. Налагодження співпраці з тренінговими центрами Ізраїлю та Японії.

1 жовтня 2020 року відбулось чергове онлайн-засідання Робочої групи з питань удосконалення законодавства у сфері банкрутства під головуванням Голови підкомітету з питань прав людини Комітету Верховної Ради України з питань прав людини Тараса Тарасенка. Захід був присвячений обговоренню ст. 5 Кодексу України з процедур банкрутства «Санація боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство», яка на думку багатьох є недосконалою і такою, що потребує суттєвих законодавчих змін.

Водночас учасники робочої групи побічно торкнулись і деяких інших суміжних проблем у цій сфері. Зокрема, заступник генерального директора з правових питань Державного концерну “Укроборонпром” Даніїл Федорчук наголосив на нагальності проходження в парламенті законпроєкту №2786 про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства (далі – Кодекс) щодо вдосконалення процедур банкрутства державних підприємств оборонно-промислового комплексу. Справа в тому, що Кодекс передбачає можливість введення процедури санації щодо підприємств ОПК (задіяних у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки). Водночас, відповідно до статей 49-50 Кодексу процедура санації вводиться господарським судом шляхом постановлення відповідної ухвали, якою одночасно має бути призначено керуючого санацією боржника з числа арбітражних керуючих. Ухвала господарського суду про введення процедури санації та призначення керуючого санацією набирає законної сили з дня її постановлення, і з моменту її постановлення члени виконавчого органу (керівник) боржника звільняються з посади у порядку, визначеному законодавством. Таким чином, відповідно до Кодексу, з моменту введення процедури санації управління підприємством – боржником повністю (у т.ч. і в частині здійснення поточної (оперативної) діяльності) переходить від керівника (директора) до арбітражного керуючого. Проте зрозуміло, що такі підприємства є досить складними в управлінні (прийнятті господарських та виробничих рішень), керівництво ними потребує спеціальних наукових та технічних знань, а їхня діяльність напряму пов’язана із забезпеченням обороноздатності та безпеки України, що має підвищене значення в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України. Управління такими підприємствами може бути занадто складним для будь-кого з арбітражних керуючих, але натомість бути звичною справою для попереднього керівника, якому просто слід змінити статус на керуючого санацією. Сама по собі законодавча ініціатива проста, але натомість вона вже майже рік знаходиться без руху в стінах парламенту. Тарас Тарасенко пообіцяв посприяти більш швидкому проходженню законопроєкту в стінах Верховної Ради. До речі, що стосується досудової санації, то в «Укроборонпромі» не бачать особливих переваг в її застосуванні, принаймні у її теперішній редакції.

Власне, законодавче корегування ст.5 Кодексу і стало основним лейтмотивом засідання, більше того, на думку представників судової влади потрібна взагалі абсолютно нова редакція цієї норми.

Наприклад, ті судді господарської юрисдикції, які вже стикнулись у своїй роботі з досудовою санацією, задаються запитанням, а яких саме кредиторів потрібно включати до плану санації? Адже за логікою норми боржник сам визначає перелік кредиторів, і перевірити повноту усіх його боргових зобов’язань суд не має ані можливості, ані права. Відповідно до ст.5 до суду подається лише план санації; документи, що підтверджують схвалення плану санації; та список кредиторів із зазначенням їх найменування або ім’я, місцезнаходження або місця проживання чи перебування, ідентифікаційного коду або реєстраційного номера облікової картки платника податків (за наявності) та суми заборгованості. Цих документів занадто мало, аби визначити усіх зацікавлених кредиторів. Звичайно, що до плану санації ще додається ліквідаційний аналіз, який свідчить про вигідність для кредиторів виконання плану санації порівняно з ліквідацією боржника, та може додаватися фінансовий аналіз, який підтверджує здатність боржника виконувати умови плану санації. Але ж чи слід і суду, і кредиторам повністю довіряти таким аналізам, якщо вони зроблені на замовлення боржника? На думку Феміди, питання спірне, і можливо інколи слід в таких випадках ініціювати проведення певних експертиз.

Відверто дивує господарників і фраза про «поділ кредиторів, які беруть участь у санації, на категорії залежно від виду вимог та наявності (відсутності) забезпечення вимог таких кредиторів» – насправді ніхто не розуміє, що саме мав законодавець на меті, вживаючи означення «категорії».

Ймовірної кореляції піддаватиметься норма ст.5 Кодексу і в частині того, що «план санації має бути схвалений у кожній категорії незабезпеченими кредиторами, які володіють більше ніж 50 відсотками від загальної суми незабезпечених вимог». Учасники Робочої групи висловили припущення, що в таких випадках слід підняти «планку погодження» до 75%, інакше конфліктних ситуацій між кредиторами не уникнути.

Викликає чимало зауважень і місячний строк мораторію на відкриття справи про банкрутство під час розгляду заяви про затвердження плану санації. По-перше, цього строку занадто мало. Так, на думку представниці Фонду держмайна України, начальника Управління відновлення платоспроможності та припинення діяльності підприємств Раїси Скороход введення такого мораторію слід подовжити мінімум до 12 місяців. По-друге, знову ж таки на зауваження ФДМУ, незрозуміло, навіщо в ст. 5 є вимога щодо того, що «до плану санації не включаються вимоги першої та другої черг задоволення вимог кредиторів, визначених цим Кодексом». Адже в такому випадку взагалі ставиться під сумнів доцільність запровадження досудової санації, бо одні кредитори будуть «йти» за санаційною процедурою, у той час як інші матимуть змогу спокійно у той самий час ініціювати процедуру банкрутства (для уникнення цього слід змінити і ст.5, і ст. 37 Кодексу).

До речі, від Фонду держмайна пролунала дуже цікава ремарка з приводу того, що у 2020 році Фондом буде втричі (!) перевиконано план по так званій «малій приватизації», тобто на продаж у ІІ півріччі буде виставлено навіть більше держпідприємств, ніж навіть у І півріччі.

Наступне засідання Робочої групи планується на 12 жовтня, і там буде обговорюватись питання зняття мораторію на стягнення боргів з держпідприємств.

Сергій Козлов, редактор

Зоя Темнохудова, адвокат,
членкиня Ради адвокатів Закарпатської області,
помічниця народного депутата Віктора Медведчука

Закарпатський ліс — коштовна скарбниця України. Ліси займають 51,2 відсотка території області. Це найвищий показник в Україні. Але це й найбільша відповідальність за збереження цього народного скарбу.

Прикро, але й досі найбільша загальна проблема щодо Закарпатського лісу — це відсутність чіткої, послідовної і стратегічної державної лісової політики. Турбують проблеми приватизації чи неприватизації галузі, бюджетного фінансування чи нефінансування, питання функціонування галузевої системи — чи це має бути єдине підприємство чи мережа лісогосподарських підприємств. Тому й невідомо, як ефективно будувати лісгоспам внутрішню та зовнішню економічну політику. Наприклад, ціна переробників низька, проте лісівники змушені погоджуватися на такі умови, інакше продукція пропаде в лісі. Ще більша проблема – це незаконні вирубки лісу, що фактично призводить до втрати Україною свого біосферного потенціалу. Про надмірну вирубку лісів спонукають думати і катастрофічні паводки, які час від часу відбуваються в області.

Звичайно, що незаконна рубка лісів та збут деревини, розкрадання і контрабанда лісоматеріалів стали для України серйозною проблемою не сьогодні і не вчора, але тим більше прийшов час ці проблеми нарешті вирішити. Нечітко прописані закони та масштабна корупція ще більше підливають масла у вогонь. Сьогодні реальний обсяг незаконних рубок в сотні разів перевищує офіційно зафіксований, який, за оцінкою Держлісагентства, становить 24,1 тис. куб. м. Це ще одне свідчення неефективного регулювання галузі, що призводить до злочинно нераціонального використання цього природного ресурсу.

Не можна не зупинитись й на тому, що ліс вже давно став «політичною» розмінною монетою. Багато хто з політиків постить у Фейсбуці фото з «голими» Карпатами і бідкається про тотальну «вирубку» лісів, але не те, що не знає проблеми, але й свідомо маніпулює інформацією. Лише лінивий не поширював апокаліптичних яскравих картинок із вирубок тропічних лісів Суматри, вітровалів Ясної в Словаччині, сельових потоків десь у Кабардино-Балкарії. Все це йшло під гаслом – «держава бариг нищить народне багатство». Це доповнювалося різними лозунгами: «Ліс їде в Європу, а ти?», «Норвегія відмовилася від переробки лісу». І вже ніхто не розбирався, звідки були фото вагонів із лісом, і що Норвегія відмовилася від імпорту і переробки тропічних порід деревини, а насправді, є одним із лідерів лісозаготівлі та переробки в Європі.

Щодо «апокаліптичних» картинок з «голими Карпатами», то хочу нагадати, що з цього приводу кажуть експерти. У часи між світовими війнами, коли Закарпаття було у складі Чехословаччини, лісове господарство велося у відповідності до наукових підходів, нормативно було встановлено, що річні обсяги заготівлі не мали перевищувати 1,2–1,3 млн куб. м. Власне, цих норм дотримуються і сьогодні. Однак, перші роки радянської влади на Закарпатті призвели до того, що в науковій літературі називається перерубами. В 1948–1956 роках рубали не встановлену норму, а в рази більше – 7–8 млн куб. м, ні про яку господарність і ощадливі підходи мова просто не йшла. Лише в 1964 році під тиском урядів Угорщини і Чехословаччини плани з вирубування лісів значно зменшили. Лише приблизно з 1995 року, і то, через економічну кризу, коли попит на деревину зменшився, рубки знову ввійшли в норму 1,2–1,3 млн куб. м. Зараз, через більш часті вітровали, можуть досягнути 1,5 млн куб. м, але, загалом, залишаються в межах приросту деревини. Також треба відзначити, що у зв’язку з такою попередньою експлуатацією лісів багато лісгоспів мають одновікову структуру лісів і можуть призначати в рубку ділянки, які недалеко стоять одна від одної, що і створює видимість тотальних рубок. Наприклад, у Рахівському районі щорічно рубається тисяча гектарів зі ста тисяч лісів. З одного боку, наче небагато – 1%, а з другого, тисяча лісосік по 1 га – це вже тисяча прогалин у лісах. Потім її знов посадили, приріст був уже менший. А зараз у горах росте деградоване, хворе третє-четверте покоління цих дерев, яке не витримує ні вітровалів, ні хвороб, ні потепління клімату. І це теж є величезною проблемою. Ці ліси всихають, втрачають свою цінність, рубати їх ніхто не хоче, бо треба будувати дорогу до лісосік, а це вже хворий, дешевий ліс, це економічно себе не виправдовує.

Зараз в усій Європі є епідемія короїда. Всі дружно перестали згадувати про стурбовану громадськість і просто рубають ліси, щоб не допустити великого поширення хвороб. Наприклад, німці лише в цьому році суцільними рубками вирізали 170 тисяч га лісів і ще задекларували 76 мільйонів куб. м пошкодженої деревини (приблизно в рік Німеччина заготовляє 40 млн куб. м лісу, Україна – 16 млн куб. м). При цьому вони позиціонують цей ліс як здоровий (бо своєчасно заготовлений), промисловість отримала великий додатковий ресурс, і вони отримують прибутки з переробки. Ми традиційно заховали голову в пісок, бо громадськість волає про вирубки, маємо 400 тисяч га хворих лісів і не збираємось їх рубати, бо ніхто не хоче ярлика «варвар». Це дуже непроста тема. Але я не лісівник, щоб фахово це описати, це публіцистичний виклад. Так що тотальна вирубка лісу – це образний виcлів, у який кожен вкладає те, що захоче.

Тобто коли кажуть про катастрофічне знищення лісів на Закарпатті, то це – кліше, яке досить часто використовують. Треба розуміти, що рубки проводяться у лісах промислового призначення або у експлуатаційних лісах. Це їхнє спеціальне призначення. Для них визначається розрахункова лісосіка, яка затверджується Міністерством екології. Цей затверджений об’єм деревини має вирубати кожен лісгосп.

В той же час існують й інші види рубки. Зокрема, санітарна. Її проводять з метою оздоровлення дерев. Тут вже ми можемо бачити іншу картину. Справа у тому, що такі вирубки не лімітуються законодавством. Говорити про те, відбувається рубка правомірно чи ні, навряд чи можна. Це треба перевіряти і надавати реальні докази. Проте тут можливі різні зловживання. Приміром, призначення санітарної рубки у абсолютно здоровому лісі. Але проконтролювати це практично неможливо! Бо коли ліс вже зрубаний, його вивезли, то надзвичайно важко визначити правомірність або неправомірність цього факту.

Потрібні глибинні дослідження, щоб розкрити ті схеми, які насправді існують. Наприклад, є схеми і маніпуляції у призначенні санітарних рубок. Це схеми заниження сортності деревини. Маніпуляції з аукціонами. Наприклад, з нашого боку продаються дрова, а виявляється, що з іншої сторони кордону купили круглий ліс або іншу деревину. Існуючі схеми насправді не такі прості, як видно з Фейсбуку.

Важливо і те, що в Україні розмір санкцій за “лісові” злочини не є адекватним та не змінювався з часу набрання чинності Кримінальним кодексом, незважаючи на збільшення обсягів незаконно добутої деревини протягом останніх років. Особливо це стосується розмірів штрафів за незаконну рубку лісу, які на сьогодні складають від 850 до 1700 грн. Крім того, немає механізми притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб, які причетні до незаконної лісогосподарської діяльності, хоч і існують, але використовуються вкрай рідко. Так, за весь 2019 рік по всій Україні працівники державної лісової охорони передали до органів поліції та суду 616 справ, що звичайно не відображає повністю картину катастрофи.

Однак удосконалення відповідальності — лише один із аспектів проблеми. Важливим законодавчим інструментом для боротьби з браконьєрськими рубками є посилення контролю за обігом деревини та запровадження системи електронного обліку лісу. Фіксувати усі рубки, в тому числі незаконні, в Україні збираються не один рік, проте необхідна система, впровадження якої почалось у 2013 році, досі належним чином не функціонує. Це при тому, що електронний облік деревини залишається чи не єдиним можливим способом ефективно відслідковувати рубки дерев у лісгоспах та їх подальше перевезення — як по країні, так і за кордон. Основною проблемою впровадження системи є те, що до неї включена лише частина лісокористувачів.

Подолання цієї проблеми унеможливить продаж нелегальної деревини, адже у спеціальних чіпах буде закладено всю необхідну інформацію про деревину: породу, назву сортименту, сорт, а також дані про те, коли і хто її зрубав. У результаті будь-яка колода без чіпу автоматично буде сприйматися як наслідок нелегальної рубки.

Таким чином, маркування деревини полегшить роботу лісовій охороні та працівникам правоохоронних органів з виявлення незаконно добутої сировини. В ідеалі після повного впровадження системи продати дерево без чіпа та відповідних документів буде неможливо.

Ускладнить продаж краденого лісу і система сертифікації сировини. Сертифікат буде гарантією не лише екологічності деревини, але й підтверджуватиме, що вирубка лісу не була самовільною. Також сертифікація дасть можливість покупцю та фіскальним органам зрозуміти, звідки прийшов товар та хто його реалізовує. Варто зазначити, що існуюча вже понад 10 років в Україні система сертифікації поки не може вирішити проблему махінацій під час вирубки лісу — знову ж таки, через її фрагментарність.

Каменем спотикання на шляху до детінізації галузі є також система купівлі-продажу лісу. Сьогодні значна частина останнього продається за прямими договорами, без ознак конкуренції, що перешкоджає встановленню справедливої ціни на деревину, відкриває можливості для маніпулювання обсягами деревини та стимулює її нелегальний продаж. У підсумку ми отримуємо не лише корупційну ренту та нечесну конкуренцію на ринку, але й спотворене уявлення про вітчизняний ринок лісоматеріалів.

Як бачимо, практика реалізації деревини, яка існує в Україні, заважає не просто розвитку галузі, але й формуванню політики збереження лісу як екологічного активу. Ситуацію можна і потрібно змінювати шляхом запровадження конкурентних інструментів реалізації деревини — аукціонів. У Європі досвід, практика проведення аукціонів для реалізації природних ресурсів є поширеною. Наприклад, основним методом торгівлі деревиною у Великобританії є електронні аукціони, доступ на які можуть отримати всі бажаючі. У Литві оптовий продаж деревини — а це 90% від загальних обсягів — також реалізується лише на аукціонах, що проводяться на електронному майданчику Генеральної дирекції державних лісів Литви. Позитивним моментом такого механізму є те, що продаж деревини здійснюється цілком прозоро, за ринкової ціною, від чого держава лише виграє.

Останні ж зміни до профільного законодавства навпаки не поліпшують, а лише погіршують ситуацію в галузі. Наприклад, скандально відомий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо введення заборони на суцільну вирубку ялицево-букових лісів на гірських схилах Карпатського регіону)». Цей закон був внесений у Верховну Раду ще у 2017 році. Суть в тому, що цей закон мав захищати Карпати від екологічних бід, які пов’язані з лісом. Він забороняв певні види і спосіб рубок. Його прийняли, щоб припинити катастрофічні паводки, які були ще у 1998 році. Але потім депутати внесли правки, які повністю його знівелювали. По-перше, у законі сказано, що нібито забороняються суцільні санітарні рубки у всіх лісах. Ми маємо чотири категорії лісів: високогірні, лавинонебезпечні, протиерозійні та на берегозахисних ділянках. Це найбільш чутливі екологічні частини лісу, які треба дуже обережно зрубувати. Закон каже, що суцільні рубки заборонені. Але вказують винятки: окрім бурелому, вітровалу, а також суцільного враження шкідниками. Але в іншому випадку санітарні рубки і не призначаються. Це говорить про поганий фах тих, хто готував ці правки, або їхній злий умисел. Санітарні рубки нам дійсно потрібні. Буває, що дерева уражають шкідники чи вони хворіють і тоді їх треба забирати. Але тоді, коли вони є джерелом розповсюдження, а не тоді, коли комахи чи шкідники їх покинули і перейшли на інші дерева. Було й таке, що, коли планові рубки були заборонені на певних ділянках лісу, багато керівників лісгоспів вдавались начебто до «санітарної рубки». Суцільна рубка призводила до того, що деякі керівники оголяли усі схили. В ЗМІ писали про одну з таких лісосік на Закарпатті, там більше 50 га суцільно було зрубано на одному схилі. Це призводить до замулення струмків і річок. І коли декілька днів йдуть проливні дощі, це все стікає у річки. Тоді ми маємо паводки і розлиті річки, які руйнують будинки, дороги і мости.

Друга велика проблема цього закону – він відкриває доступ до рубок головного користування в усіх екологічних чутливих районах Карпат. Тобто вирубувати тепер будуть в законний спосіб високогірні ліси.

Все це говорить про те, що розвиток лісового господарства і збереження Карпат – це стратегічний напрям діяльності держави, але якому й досі не приділено достатньо уваги.

25 жовтня мають відбутися чергові місцеві вибори.

Загалом, коли йдеться про політику – президента, народного депутата, мера чи депутата у місцевій раді – в уяві українців виникає передусім образ чоловіків. Однак, починаючи з 2020 року, ситуація кардинально зміниться – бо за новим виборчим законом жінки активно представлятимуть інтереси громад на різних рівнях влади. Справа в тому, що особливістю майбутніх політичних перегонів стане обов’язкове дотримання гендерної квоти у виборчих списках партій. Стаття 220 Виборчого кодексу щодо порядку висування кандидатів у депутати сільської, селищної, міської ради роз’яснює: «Під час формування переліку кандидатів до відповідної ради організація партії повинна забезпечити представництво не менше 30 відсотків осіб однієї статі у загальній кількості кандидатів до відповідної ради». І хоча говориться про одну із статей, по факту маємо «жіночі» квоти.

Ці квоти з’явились не на порожньому місці: Національне опитування з питань рівності між чоловіками та жінками в Україні демонструє, що 65% проти 23% опитаних погоджуються, що чоловіків частіше призначають на урядові посади, ніж жінок. Дві третини (66%) громадян бачать, що наразі в політичному житті домінують чоловіки. Майже 70% чоловіків вважають, що найважливіша роль жінки в суспільстві – піклуватися про власний дім та родину. Розподіл сімейних ролей досі зберігає традиційні ознаки, внаслідок чого середні часові витрати жінок на хатню роботу удвічі перевищують часові витрати чоловіків (відповідно 29 проти 15 год. на тиждень).

З іншого боку варто зазначити, що квоти — тимчасовий захід, спрямований збалансувати представництво чоловіків і жінок у політиці, зокрема на рівні прийняття рішень. Є надія, що через кілька виборчих циклів квоти стануть не потрібними і жінок «при владі» буде не менше 40%, як у Швеції, Іспанії та багатьох європейських країнах. Фактично гендерну квоту запровадили на місцевих виборах 2015 року, але тоді санкцій за її недотримання не було. І, хоча, тоді квотний принцип мав рекомендаційний характер, все ж дав поштовх політичним партіям брати в команди більше жінок-лідерок. Якщо в минулому скликанні в парламенті було 12% жінок, зараз — понад 20%. Тепер же ЦВК не зареєструє список партії, якщо виявить порушення квотного принципу. Це питання не лише законодавчого примусу, це питання культури партій і самих виборців.

Тим більше, що квоти – це не панацея. У прийнятому законі є один нюанс щодо гендерних квот: якщо депутат чи депутатка з будь-яких причин складає повноваження, у раду заходить наступний депутат, стать якого не враховується. За такими умовами політичні партії, звичайно, врахують квоти. А ось після виборів, ми можемо спостерігати картину, коли деякі народні обранці, які зайшли в ради «по квоті», виявляться технічними. Тим не менш, законодавець створив ідеальні умови для збалансованості представництва жінок і чоловіків в органах місцевого самоврядування. Тепер основна мета політикинь – підхопити цей «стяг».

Як їм це вдається – у нашій розмові з Дарією Біловар, керівником Секретаріату Асоціації захисту прав правників, юристки і підприємниці, а віднедавна – і однієї з претенденток на кандидата на місцеві вибори у Мукачівську міську раду від партії «Слуга народу».

– Дарія, мої вітання. Для багатьох в регіоні ви відомі своєї навколо юридичною діяльністю. І раптом вас помічають на площі Народній в Ужгороді, де Політична партія “Слуга Народу” 5 вересня офіційно оголосила про початок своєї виборчої кампанії “Місцеві вибори — 2020”. Звідки цей прояв політичних амбіцій?

Так, дійсно, мої перші професійні успіхи стали можливі завдяки співпраці з головою Ради адвокатів Закарпатської області Олексієм Фазекошем. Отримання юридичної освіти, робота помічником адвоката, активна участь у створенні Асоціації захисту прав правників, моє становлення як журналіста у програмі «Погляд Фазекоша» – це все певні кроки на моєму шляху становлення як особистості.

Але моє найголовніше життєве кредо – не зупинятись на досягнутому, тільки постійних рух вперед. Саме тому я зараз в експрес-режимі здобуваю навички управління ресторанним бізнесом, а восени доведеться долучитись і до політичної активності. Не зважаючи на свій «короткий» вік бізнес-леді, я вже зрозуміла, що в сьогоднішніх реаліях становлення незалежної України підприємців без перебільшення можна назвати рушійною силою її економічного розвитку. На їхніх плечах тримається не лише економіка, а й уся суспільна система. Але навіть попри таку вагому роль, підприємництво зустрічається з проблемами, складними питаннями в організації роботи, і наодинці з ними працювати складно. Потрібна допомога на рівні оподаткування, більшої уваги з боку місцевої влади, чим я власне і планую займатись в своїй політичній кар’єрі.

До речі, моє «кандидатство» стало певним сюрпризом навіть для мого безпосереднього керівника – О.Фазекоша. Але ми швидко знайшли порозуміння в тому, що наші дещо різні політичні погляди аж ніяк не заважають подальшій плідній співпраці на адвокатській ниві. Водночас, я не могла поступити інакше, бо відвідуючи різні адвокатські заходи, зібрання підприємців, маючи можливість з перших вуст чути про проблеми, які ще потребують вирішення в нашій країні, зрозуміла, що потрібно і самій докладати максимум зусиль в цій сфері. Тим більше, що маю вже певний досвід, зв’язки та шляхи вирішення окремих питань.

Що стосується участі на площі Народній, то там були представлені майбутні кандидати в депутати усіх рівнів рад в Закарпатті та претендентів у кандидати на голови ОТГ Ужгородського, Мукачівського, Берегівського, Хустського, Тячівського та Рахівського районів. Список кандидатів у депутати до Закарпатської облради від політпартії “Слуга народу” очолив чинний голова Закарпатської ОДА Олексій Петров. А серед місцевої команди – багато знайомих мені людей, які мають авторитет в регіоні – депутатка Інгрід Туріс, політик Едгар Токар, директор Міжнародного інституту людини і глобалістики «Ноосфера» Олег Лукша та інші. Також зауважу, що мені імпонує лідер нашої держави – Президент Володимир Зеленський, який показує, що можна і потрібно ламати будь-які стереотипи, аби наша країна стала справді успішною. Водночас, зазначу, що мене ще трохи зарано називати кандидатом у депутати, бо на площі Народній перед облдержадміністрацією відбувся лише формальний̆ старт виборчих перегонів. Офіційна реєстрація кандидатів відбудеться з 15 вересня, тому остаточні списки наразі не оприлюднені.

– Що ж, тоді не будемо порушувати виборче законодавство, і про вашу політичну програму поговоримо вже після реєстрації у виборчій комісії. Однак, ви ж розумієте, що ваша можливість потрапити у політику пов’язана виключно зі змінами до Виборчого кодексу?

Це один зі стереотипів, які вже зовсім скоро відійдуть у небуття. Чи повинна жінка займатися політикою? Це питання мені вже задавали декілька разів. Але я знаю точну дату, коли на нього було дано відповідь. У 1791 р в розпал Французької революції мало кому відома письменниця Олімпія де Гуж пророчо прорекла: «Якщо жінка має право зійти на ешафот, вона повинна мати право піднятися на трибуну». Така необережна заява коштувала письменниці життя, але вона ж принесла їй безсмертя. Щодо ж так званих «жіночих квот», то й тут вже в усьому світі сформульована чітка позиція, яку найбільш ємно охарактеризувала Мадлен Олбрайт: «Кожна країна заслуговує на найкращих лідерів, а це означає, що жінки повинні отримати можливість конкурувати на політичній арені. Не даючи їм можливості змагатися на виборах, країни самі себе позбавляють великої частини талановитих лідерів». Інша справа, що всі ці стереотипи активно «підживлюються» сильними світу цього. Той же Дональд Трамп не любить, коли серед його найближчих помічників з’являються жінки. Жіноча стать для Трампа означає слабкість. Для нього жінки у владі представляються на кшталт руйнівниці перешкод, загарбниці, людини, яка взяла щось, на що немає права. Але мені особисто імпонує те, що сучасна Україна дивиться у майбутнє зовсім іншими очима. Усі демократичні країни, як правило, у них або очільники президенти жінки, або прем’єрки або тим паче мери міст. Міський голова Парижа – жінка, яка в 2014 році виграла, а зараз повторила безапеляційну перемогу. Меркиня Токіо – теж жінка, а це величезне місто, столиця Японії. Це – світовий тренд, його не зупинити. Зараз Ірина Верещук від «Слуги народу» – єдина жінка-кандидат на пост міського голови столиці. Кандидатом на посаду мера Хмельницького від політсили стала Інна Ящук. А загалом, за мерські посади, вже відомо, будуть змагатися щонайменше п’ять жінок. Та що казати, навіть Білорусь, люди, які 26 років були при диктаторі, які не бачили ні демократії, нічого. Подивіться, який рух демонструють жінки, яка це енергія і як вони не бояться. Тому зміни до кодексу – це не поблажливість, а вимога часу.

– Та все ж: у вас чудова маленька донечка, і робота, і майбутнє депутатство. Чоловіки не вельми люблять такі речі, коли жінка поруч і будує кар’єру. А ви хочете йти в політику, на думку багатьох чоловіків, у «нежіночу справу».

Розумію, що жінкою-політиком бути складно, оскільки менше часу залишається на домашні справи. Не раз чула від друзів, що політика не для жінки. Але зовсім нещодавно я прочитала книгу «Залізна леді» – про історію успіху Маргарет Тетчер. Її історія — яскравий приклад того, як можна досягти успіху завдяки рішучості, сміливості і впертості. Це не банальна розповідь про життя величного діяча, це біографія з сильним зарядом мотивації, яка допоможе кожному не тільки дізнатися про життя великої людини, а й переглянути свої погляди на життєві принципи, в деяких питаннях бути суворішим, в інших – сміливішим і рішучим. «Єдиний спосіб піднятися на вершину сходів — це долати сходинку за сходинкою. І в процесі цього підйому ви раптово виявите у себе всі ті якості, навики та вміння, потрібні для досягнення успіху, яких ви, здавалося б, ніколи не мали». Так вчить Маргарет Тетчер, і я вирішила, що до неї варто прислухатися. Тим більше, що я і до цього не могла би всидіти вдома і займатись лише домашніми справами. Хоча я дуже поважаю жінок, які присвячують себе сім’ї. Насправді, мене дуже і дуже підтримує мама, чоловік, завдяки йому я маю змогу зростати професійно. А Соломія, коли підросте, впевнена буде пишатись мною, бо я працюватиму і задля того, аби її майбутнє було кращим.

– Є такі думки, інформація, що з моменту оголошення жінки про її участі у публічній політиці, вони починають отримувати не дуже приємні коментарі в соцмережах чи в особистих повідомленнях, що зараз називається діджитал харасмент. Саме проти жінок в політиці. Чи мали місце такі випадки у Вас?

Особисто я таких повідомлень не отримувала. А що кажуть позаочі, я уваги не звертала. Хоча мені вже відомі випадки, коли інші жінки-кандидатки розповідати про коментарі в стилі «твоє місце на кухні», «не займайся тим, що для тебе є неприроднім». Жінкам таке писали, але самі жінки не визначали це як дискримінацію. Я думаю, тут швидше мова про нестачу знань, інформації, що ж таке дискримінація і як вона працює. У мене позиція така, що гендерні квоти у Виборчому кодексі стали великим досягненням. Це досягнення не лише нашого парламенту, який проголосував за таке рішення, але це й досягнення декількох років роботи як громадського сектора, представників міжнародних організацій, так і парламентарів попередньо скликання. Я думаю, що це досягнення, яким треба пишатись як парламенту, так і Офісу Президента, який переглядаючи Кодекс, проголосований парламентом 8 скликання, у своїх пропозиціях підтримав впровадження квоти. Тому будь-які наміри відмінити квоти будуть негативно сприйматись, буде обурення парламентарів, жіночого представництва, громадського сектору. Це квота, яку ми відстояли н-ною кількістю років, працюючи над цим. І зараз ми так само маємо їх відстояти, щоб ніяких змін не відбулось. Ми її приймали, виходячи з того, що це тимчасовий захід. У нас дійсно викривлення, пік представництва чоловіків у політиці, коли ми маємо таку величезну перевагу в бік однієї статі. Квоти не є дискримінацією, вони навпаки є можливістю вирівняти представництво. Ми дійсно бачимо, що зараз у парламенті 20% жінок і це найбільша кількість жінок за весь цей період. Але разом з тим, давайте дивитись на країни Європи, на економіку яких ми хочемо рівнятись. Там жінок 30-40 і більше відсотків. І це взагалі ні для кого не питання дискусії, це природнє явище, яке саме собою відбувається. Але багато де квоти сприяли саме такому представництву. Тому ми маємо низку успішних прикладів, де квоти позитивно спрацювали, потім були відмінені, але статистично представництво жінок на тому ж рівні і лишалось. Якщо Україна підніме питання, щоб переглянути Виборчий кодекс у цій частині, це буде великий відкат від значного досягнення як країни, яка обрала європейський вектор розвитку.

– Як на Вашу думку, це вплине на якість місцевої політики? Чому важливо і чоловікам, а не лише жінкам відстоювати ідею рівного представництва? Тому що для когось це виглядає як боротьба за владу.

Інколи для мене це така природня соціальна рівність. Чому? Тому що в Україні більшість населення складають жінки, а коли ми приходимо до органів влади, до місця, де приймаються рішення і задаються правила як живе країна, там жінок немає, вони не впливають на процеси. Мені здається, що це просто соціальна несправедливість, яка має бути виправлена. Я не хочу говорити про якість роботи, професійні навички, тощо, адже це може бути дискримінацією вже відносно іншої статі, але разом з тим скажу, що досить тривалий час працюю вже із жінками-лідерами в адвокатській професії і бачу, як якісно і професійно вони виконують роботу. Хоча про чоловіків можна так само сказати і це не зовсім правильний аргумент. Давайте тоді опиратися на соціальну справедливість. Хоча низка організацій проводила порівняння роботи жінок і чоловіків у парламенті навіть, де власне вже соціологія говорить, що жінки були більш ефективними у законодавчій роботі – це аналіз попереднього скликання. Так само яка сфера інтересів жінок, на які сфери більше звертається уваги. Тобто відмінності є. Але в першу чергу це треба сприймати з позиції того, що і жінки, і чоловіки повинні мати рівний доступ до ресурсів. Це і є рівність, це про права людини в першу чергу. І це аж ніяк не боротьба за владу, в розумінні багатства чи впливу. Влада, на мій погляд, – це насамперед можливість бути корисною. Для міста, в якому живеш, для регіону, для країни.

– Які країни для нас могли би бути прикладом? Представництво жінок у владі – це не лише про виборні органи, а й про виконавчу гілку влади, де квота через Виборчий кодекс забезпечена бути не може. Чи є причинно-наслідкові зв’язки щодо цієї справедливості (якість політики економічне, фінансове становище, безпека в країні) чи це кореляція, яка може бути випадковою?

Я вважаю, що звичайно тут є кореляція між правами людини і економічним розвитком країни, загальним благополуччям. Я завжди рівняюся на Скандинавські країни, на Францію, Німеччину. Давайте подивимося на результати роботи пані Меркель, на двох останніх міністрів оборони в Німеччині. Це ті випадки, де жінки демонструють абсолютне лідерство і стабільність регулювання сфери, за яку вони відповідають. Сьогодні у Фінляндії керівництво країною беруть на себе жінки, коли очолюють низку міністерств, і прем’єр-міністр – молода жінка. Це дійсно позитивно спостерігати за економіками країн, загальним благополуччям, відчуттям безпеки і залученістю жінок до процесів управління.

– Що би Ви порадили самим жінкам робити зараз, завтра чи можливо почати ще вчора, щоб бути більш активними у виборчій кампанії і потрапити у списки політичних партій? Тому що ми розуміємо, що цей етап рекрутингу дуже короткотривалий, і очевидно починати треба вже зараз, щоб бути зареєстрованою, висунутою від політичних партій.

Можливо, я скажу банальні речі, але з досвіду. Перше – бути наполегливими, бути ініціативними, не чекати, що хтось десь буде когось чекати, а самим стукати в двері. Тому що така активність дає в результаті можливість бути поміченими тими, хто приймає рішення. Не сумніватися в собі, ніколи не думати, що хтось поруч може зробити роботу краще, говорити конструктивніше і бути ефективнішим. Працювати і не боятися публічності.

Дякую за розмову.

Іван Правдін (Київ – Мукачево)

Не стало генерал-майора Служби безпеки України, Голови Волинської ветеранської організації, члена Національних спілок журналістів і краєзнавців України Олександра Олександровича Булавіна.

Перестало битися серце непересічної особистості, про порядність, професійні якості й аналітичні здібності якої ходять легенди. Зокрема, наприкінці 80-х – на початку 90-х років зі словами: «Дайте мені ніч і не чіпайте добу», – він зачинявся в кабінеті і з десятків уривків повідомлень, шифротелеграм з областей, матеріалів радіоперехвату й інших матеріалів оперативно-розшукової, розвідувальної й контррозвідувальної діяльності готував лаконічний документ про обстановку в Україні чи її окремих регіонах. Часом без жодної правки Голови КДБ УРСР, а згодом Служби безпеки України, підготовлені О.О.Булавіним висновки й пропозиції направлялися на розгляд керівництву держави. Уміння бачити причини розвитку критичної ситуації в Криму, Придністров’ї, у Західних областях України чи на Донбасі вимагало від автора різнопланових знань і неабиякого досвіду, отриманого за час служби в УКДБ УРСР по Волинській області, центральному апараті КДБ УРСР.

О.О.Булавін був останнім секретарем партійного комітету Компартії України 5-го управління КДБ УРСР, яке боролося з «отруєною зброєю імперіалізму – ідеологічною диверсією». Цього факту біографії він ніколи не приховував й на відміну від деяких перевертнів свого комуністичного минулого не цурався. У нас навіть був задум зібрати матеріал для об’єктивного висвітлення громадськості України деяких суперечливих сторінок історії взаємовідносин ЦК КП України зі своїм «озброєним загоном» – КДБ УРСР. А досліджувати є що. Чого вартий, наприклад, відкритий протест учасників партійного активу КДБ УРСР проти боязливості й самодурства ставленика ЦК КП України Степана Мухи чи голосування проти його кандидатури під час виборів членів Політбюро ЦК на з’їзді Компартії України …

Опинившись у перебудовні роки у вирі складних соціально-політичних процесів, О.О.Булавін став очевидцем й учасником багатьох історичних подій. Зокрема, він запрошувався експертом по справі за звинуваченням всесильного Голови КДБ СРСР Володимира Крючкова у наклепі, виїздив у непросте відрядження в Прибалтику, немало часу провів у Криму й західному регіоні України – бунтівному українському П’ємонті.

Про це та багато чого іншого О.О.Булавін описав у автобіографічному нарисі «Маю честь», який 2013 року вийшов до 60-річчя автора. Це відверта, насичена цікавими фактами сповідь генерала Служби безпеки України, який пройшов кар’єрний шлях від оперуповноваженого районного відділення УКДБ по Волинській області до заступника начальника Інспекторського управління СБ України і начальника УСБУ в Полтавській області і котрий через політичну кон’юнктуру потрапив в опалу й у 48 років виявився непотрібним головній українській спецслужбі.

Основна відмінність автобіографічного нарису О.О.Булавіна від інших «продуктів мемуарного жанру» полягає в тому, що слово «Я» там зустрічається вкрай рідко, адже він писав спогади не про себе, а про свій рід, батьків, людей, з якими зводила його доля на тернистому життєвому шляху.

У цьому нарисі О.О.Булавін висловив своє життєве кредо: «Зв’язок поколінь ніколи не має перериватись. Пам’ять предків треба шанувати незалежно від того, яким кольором були окрашені їх переконання за життя: червоним, жовто-синім чи зеленим» (аркуш 72).

На пенсії він не сидів склавши руки, гундосячи про «недосконалість світу», а присвятив своє подальше життя журналістиці, розкриваючи сторінки біографій розвідників, чия діяльність так чи інакше була пов’язана з Україною.

Ось тільки ті, які він надіслав мені з дарчими підписами:
«Служили у розвідці» (2012) про співробітників радянської воєнної розвідки;
«Шляхами розвідницьких доль» (2013) про представників різних професій (генерали царської армії, міліціонери, банкіри, фінансисти, лікарі, освітяни, спортсмени);
«Іноземці на службі радянської розвідки (2014);
«Вихідці з України – лицарі невидимого фронту» (2014) про 123 співробітників радянської зовнішньої і воєнної розвідки – вихідців з України, відзначених найвищим нагородами України й Російської Федерації;
«Нескорені й непереможні» (2016) про українських розвідників, які загинули 1941-1945 року;
«Не підлягає забуттю» (2016) про 139 високопоставлених офіцерів Червоної армії від командира корпусу й вище, а також двічі Героїв Радянського Союзу, які полягли в боях, зникли безвісти, померли від ран і хвороб, репресовані органами НКВС та загиблих у нацистських концтаборах;
«В головному дозорі держави» (2016) про розвідників Полтавщини;
«Розвідницькими шляхами Львівщини» (2017);
«Розвідники Черкащини» (2017);
«І навіть серце як «НЗ» не берегли» (2018) про розвідників Сумщини;
«Кияни невидимого фронту» (2018);
«Розвідники Кіровоградщини. Долі, трагедії, перемоги…» (2018);
«Вітчизни честь несли достойно» (2019) про розвідників Харківщини;
«Вспомним всех поименно» (2019) про українців, уродженців України та інших, які служили в радянській розвідці у 1918-1991 роках.
«Невидимый фронт Беларуси» (2020) про розвідників радянської Білорусі.

Успіху цих видань сприяло те, що О.О.Булавін володів феноменальною пам’яттю на прізвища, імена, звання, посади керівників органів державної безпеки і командирів військових з’єднань довоєнного часу і періоду Другої світової війни.

Усі вони, як то кажуть, «вийшли з під пера» О.О.Булавіна, адже володіти комп’ютером він так і не навчився.

Очолюючи ветеранську організацію Волині, О.О.Булавін всього себе віддавав захисту їхніх інтересів. Він активно співробітничав також з Волинським обласним благодійним фондом «Останній солдат», який надавав допомогу воїнам-афганцям, військовослужбовцям Збройних Сил України, які брали участь з боях на Сході держави.

Ті хто близько знав О.О.Булавіна запам’ятають його найвиразніші риси характеру – повну відсутність зарозумілості й «посадової пихатості», повсякденну готовність прийти на допомогу, тонке почуття гумору, майстерне володіння дотепним словом, знання десятків, а можливо й сотень курйозних байок про «оперські будні». Про таких як він кажуть – «душа компанії». Його думка, а часом гостра і влучна характеристика когось із начальників, моментально ставала крилатою.

Він викликав абсолютну довіру. Попри поважний вік, колеги старшого покоління продовжували називати його Сашею, для молодших побратимів він був Сан Саничем, діючі співробітники Служби безпеки і Служби зовнішньої розвідки України, серед яких чимало вихованців Булавіна, величали його «товаришу генерале». Кожен з них вважав за можливе в будь-який час звернутись до нього за порадою, обговорити перманентно складну політичну ситуацію й життєві проблеми, почути слова підтримки. Але, фамільярності й панібратства у спілкуванні він не допускав. Хамів, які сприймали відкритість й абсолютну доступність Булавіна за простакуватість, він відразу ж ставив на місце.

Наділений природою тонким музичним слухом і милозвучним тенором, Сан Санич чудово співав, знав безліч українських народних пісень, а також творів української естрадної музики 60-80-х років. Одного разу він вразив мене виконанням декількох варіантів відомої пісні «Гуцулка Ксеня» з двох і більше куплетів.

В останні роки свого життя О.О.Булавін хворів, генеральської пенсії не вистачало на життя й ліки. Але на долю й скрутний фінансовий стан він не скаржився, повторюючи фразу, почуту від своїх перших вчителів і наставників: «Наступним після зради кроком є прояв особистої нескромності».

У спілкуванні по телефону ми обопільно висловлювали жаль, що через клятий COVID-19 обмежені в особистих контактах. «Так хочеться «станцювати», як у кращі часи. Тож шануймося і борімося», – ніби заповідав О.О.Булавін дарчим підписом до однієї з свої чергових книжок.

Світла пам’ять тобі, шановний Сан Санич. Твій номер з телефонної книжки викреслювати не буду…

Олександр Христенко,
генерал-лейтенант, ветеран СЗР України, член Національних спілок журналістів і краєзнавців України

У правничому та громадському колах значно посилився дискурс щодо необхідності впровадження в Україні правосуддя перехідного періоду, яке має на меті реінтегрувати тимчасово окуповані території України.

Передумовою цьому слугувала позиція Президента України Володимира Зеленського, який Указом від 7 серпня 2019 року № 584/2019 утворив Комісію з питань правової реформи. Комісія є консультативно-дорадчим органом при Президентові України та, окрім інших визначених завдань, здійснює напрацювання правових засад щодо створення умов для реінтеграції в єдиний конституційний простір України тимчасово окупованих територій та населення, що на них проживає.

Про підвищену увагу до цього питання свідчить утворення окремої робочої групи з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Важливо, що до її складу входить заступник Генерального прокурора Гюндуз Мамедов, який з серпня 2016 року по жовтень 2019 року очолював прокуратуру Автономної Республіки Крим та володіє усією проблематикою розслідування злочинів, що пов’язані зі збройною агресією Російської Федерації проти України.

Органи прокуратури України активно долучилися до процесу розробки та впровадження правосуддя перехідного періоду, окреслюючи проблемні питання її практичної реалізації та надаючи пропозиції щодо їх вирішення.

Важливим кроком у цьому напрямку стало удосконалення організаційної структури органів прокуратури, а саме утворення в Офісі Генерального прокурора Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту та відповідних управлінь – у прокуратурах Луганської і Донецької областей. Профільні підрозділи акумулювали у собі повноваження з нагляду за розслідуванням правопорушень, скоєних за весь період збройного конфлікту на сході України. Також проводиться масштабна аналітична робота з виявлення раніше не зафіксованих злочинів та встановлення потерпілих осіб.

Таким чином, у державі вперше було впроваджено модель комплексної реалізації повноважень правоохоронних органів, які розслідують злочини пов’язані з анексією Криму та тимчасовою окупацією частини території України.

Такий підхід був схвально оцінений експертним середовищем та свідчить, що органи прокуратури удосконалюють діяльність з метою підвищення власної інституціональної спроможності, що сприятиме впровадженню правосуддя перехідного періоду.

На сьогодні концепція перехідного правосуддя перебуває на завершальній стадії розробки та найближчим часом буде презентована громадськості для обговорення та подальшого затвердження на рівні законодавчих актів.

Зрозуміло, що одним з ключових елементів у механізмі її реалізації стануть судові та правоохоронні органи, зокрема органи прокуратури.

Прокуратура Луганської області активно долучилася до співробітництва із зацікавленими організаціями з метою підготовки відповідних законопроектів. Ми також аналізуємо міжнародний досвід та рекомендації вітчизняних фахівців та відповідно до них переформатовуємо свою діяльність «з прицілом» на подальше впровадження правосуддя перехідного періоду.

Зокрема, важливими складовими перехідного правосуддя є документування подій, створення загального реєстру жертв конфлікту та/або реєстру порушень прав людини, правовий захист жертв військового конфлікту.

На даний час управлінням нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, прокуратури області утворений реєстр потерпілих фізичних та юридичних осіб від злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту на тимчасово окупованій території або пов’язаних зі збройною агресією Російської Федерації проти України.

Під час перехідного періоду держава також повинна запровадити механізм відшкодування шкоди для усіх постраждалих від збройного конфлікту. Безумовно, нічим не можливо замінити біль людської втрати, однак право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної сатисфакції повинно стати вагомою складовою процесу відновлення прав потерпілих осіб та реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Наразі процесуальний статус потерпілого надає право на стягнення заподіяної шкоди лише в судовому порядку з особи, яка її заподіяла та визнана винною у скоєнні злочину. Проте, маємо бути відвертими, що навіть якщо слідчим органам і вдасться встановити усіх винуватців злочинів, зокрема обстрілів, то їх майновий стан не дозволить компенсувати завдану шкоду. Способом подолання цієї проблеми може стати впровадження різних механізмів відшкодування шкоди в позасудовому порядку та подальші репарації з країни-агресора.

Не виникає сумніву, що після повернення тимчасово окупованих територій під юрисдикцію України кількість повідомлень про злочини представників окупаційної адміністрації зросте в рази і правоохоронні органи будуть зобов’язані надавати їм належну правову оцінку. Наразі можемо лише прогнозувати, що таких не виявлених злочинів тисячі, як і причетних до них осіб, що уникають покарання.

У зв’язку з цим, виникає ще одна проблемна складова правосуддя перехідного періоду – забезпечення ефективного кримінального переслідування, невідворотності покарання та застосування амністії.

Реалізація цих складових залежатиме, передусім, від позиції законодавця та ефективності роботи правоохоронних органів.

На даний час лише прокурорами управління нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, прокуратури Луганської області здійснюється процесуальне керівництво у майже 500 кримінальних провадженнях про скоєння понад 5 тис. кримінальних правопорушень, які перебувають у провадженні слідчих Служби безпеки України, а також нагляд за розслідуванням понад 4 тис. кримінальних правопорушень, пов’язаних зі збройним конфліктом, які перебувають у провадженні територіальних органів поліції. Після повернення тимчасово окупованої території з’являться можливості для збору доказової бази, завдяки чому ефективність прокурорсько-слідчої роботи у розслідуванні цих злочинів значно зросте.

Водночас зараз триває надскладний процес професійного та суспільного обговорення правового механізму майбутньої амністії для учасників збройного конфлікту на сході України.

Міжнародний досвід впровадження правосуддя перехідного періоду свідчить про необхідність компромісу між можливістю звільнення осіб від кримінальної відповідальності або понесення ними мінімального покарання за злочини, які не становили значної суспільної небезпеки, і справедливим покаранням організаторів та виконавців злочинів, що потягнули тяжкі наслідки.

При цьому необхідно розуміти, що навіть за умови дії амністії, кожен вчинений в умовах збройного конфлікту злочин повинен бути належно розслідуваний. Дискусійним залишається лише питання ступеню відповідальності винних осіб. Зокрема, не викликає жодної полеміки необхідність справедливого покарання, як національними так і міжнародними судами, осіб за злочини, пов’язані з порушенням міжнародного гуманітарного права.

На даний час прокуратура Луганської області зосередила свою діяльність на виявлені та розслідуванні злочинів цієї категорії. Як результат, з початку року зареєстровано 13 кримінальних проваджень за ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни).

У цих провадженнях розслідуються грубі порушення норм міжнародного гуманітарного права, які полягають у невибіркових артилерійських обстрілах об’єктів цивільної інфраструктури, впровадженні так званого «зовнішнього управління», «націоналізації», примусовій паспортизації населення, викраденні та примусовому утриманні людей, катуванні, нелюдському поводженні, вбивстві мирних мешканців тощо.

На мою думку, необхідно досягти стійкого суспільного консенсусу щодо меж застосування амністії, що буде закріплений у законодавчих актах, які виконуватимуть правоохоронні та судові органи.

При цьому доцільно передбачити додаткові процесуальні гарантії, які б заохотили громадян до співпраці зі слідством, щоб викрити максимальну кількість скоєних злочинів та причетних до них осіб.

Зібрані слідством докази також повинні стати запорукою виконання ще одного обов’язкового елементу правосуддя перехідного періоду – права на правду.

Безумовно, повне і неупереджене розслідування дасть можливість встановити не лише хронологію, а й причинно-наслідкові зв’язки подій, що відбувалися у Криму та Донбасі з початку 2014 року. Не виникає жодного сумніву, що правда – це те, чого найбільше бояться функціонери країни-агресора. Адже для представників окупаційної адміністрації РФ мешканці тимчасово окупованих територій України слугують лише витратним матеріалом для досягнення імперських цілей.

Тому для нас надважливим завданням залишається збір доказів ключової ролі РФ у підбурюванні протестних рухів на Сході України, вчинення військової агресії проти нашої держави та здійснення подальшого ефективного контролю над тимчасово окупованими територіями. Як приклад, лише поточного року прокурорами здійснено 16 виїздів в район лінії розмежування під час яких фіксувалися факти обстрілів цивільної інфраструктури, а також застосування озброєння виробництва РФ.

У подальшому безсторонню та справедливу оцінку зібраним доказам повинен надати Міжнародний кримінальний суд при вирішенні питання про притягнення до відповідальності політичного керівництва РФ, а також виконавців його злочинної волі.

Завершальним елементом правосуддя перехідного періоду мають стати гарантії неповторення конфлікту, ключовим елементом яких є ефективна діяльність органів влади на деокупованих територіях.

Переконаний, що державні органи України готові до швидкого та ефективного відновлення своєї діяльності на звільненій території України.

На даний час в прокуратурі Луганської області продовжують працювати прокурори, які не зрадили присязі та виїхали на підконтрольну уряду територію України. Я пишаюся кожним з таких працівників, їх професіоналізмом та життєвою позицією. Для кожного з них впровадження правосуддя перехідного періоду з метою мирного врегулювання збройного конфлікту – це не лише можливість повернути законність на рідну землю, а й шлях до власних домівок.

Тому прокурори з оптимізмом дивляться у майбутнє та готові забезпечити закон і справедливість на усій території України в межах її конституційних кордонів.

Автор: Олексій Ляшенко

8 серпня 2020 року під час чергової передачі “Погляд Фазекоша” травматолог та заступник директора з медичної частини Мукачівської лікарні святого Мартина, Мирослав Гавришко розповів про шляхи, якими може піти сучасна медична реформа.

Якщо функціонери не будуть втручатись у процес лікування пацієнтів, то реформа з точки зору налагодження організаційних процесів матиме світло в кінці тунелю. В іншому випадку реформа заведе медицину в тупик, – вважає “міністр охорони здоров’я Мукачева”, як жартома називають Мирослава друзі.

Також ведучих програми Олексія Фазекоша та Степана Сікору цікавило, чи має М.Гавришко політичні амбіції, чому посада головлікаря – більше політична, аніж медична, як він ставиться до “замовних матеріалів” проти лікарів та багато чого іншого. Деталі – у відео.

Cпецпризначенцям вдалося затримати терориста Максима Кривоша і звільнити з полону усіх заручників, які перебували у захопленому в Луцьку автобусі.

Редакція МІА “Вектор ньюз” отримала відео перших хвилин затримання терориста. Відповідаючи на питання, скільки ще вибухівки у салоні автобусу, затриманий відповів: “Одна – муляж. Інша бойова. Все на передньому сидінні. Більше нічого немає. Я блефував”.

В ексклюзивному коментарі для “Вектор ньюз”, колишній керівник Антитерористичного Центру при СБУ, генерал-полковник Петро Шатковський так прокоментував проведення спецоперації: “Антитерористичним Центром при СБУ на чолі з його керівником генералом Баранецьким 21 липня 2020 року в Луцьку в результаті спецоперації звільнено 13 громадян України, котрі впродовж дня утримувались в якості заручників в автобусі, який був захоплений злочинцем, мешканцем Дубно Рівненської області. Зловмисник затриманий. Службою безпеки України його дії кваліфіковані як терористичні, ГСУ СБУ розпочате кримінальне провадження за ст.258 Кримінального кодексу України. Співробітники правоохоронних органів, котрі на час операції підпорядковуються АТЦ при СБУ, діяли згідно протоколу даного заходу, продемонстрували хороший рівень взаємодії та професійний підхід при опрацюванні питань, що мають вирішуватися у ході такої операції”.

Нагадаємо, що заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко розповів, що 13 звільнених заручників перебувають у задовільному стані. Крім того, він пояснив, що зараз Кривошу обиратимуть запобіжний захід, він також можливо пройде психіатричну експертизу. За словами Арсена Авакова, Максим Кривош мав кількох спільників, одного з яких сьогодні затримали у Харкові.

В Офісі президента зазначають, що саме очільник держави Володимир Зеленський вмовив луцького терориста відпустити спочатку трьох людей, а потім взагалі здатися.