Категорія: ЕКСКЛЮЗИВ

Минулого тижня в регіоні, як і раніше, було неспокійно. У Сирії, Іраку, Лівії й Афганістані триває збройне протистояння між прихильниками урядів і силами опозиційних угруповань. Складною залишається обстановка в зоні палестино-ізраїльського конфлікту, у Ємені, у південно-східних провінціях Туреччини.

Туреччина
Нові вибухи пролунали минулого тижня в Туреччині. 7 червня 11 осіб загинуло й 36 одержали поранення в результаті вибуху в Стамбулі, який відбувся поблизу службового автобуса спецназу поліції недалеко від зупинки громадського транспорту. Відповідальність за цю акцію взяло на себе терористичне угруповання «Яструби свободи Курдистану», пов’язане із сепаратистською Робочою партією Курдистану» (РПК). Наступного дня, 8 червня, ще п’ятеро людей загинуло й близько 30 постраждали в результаті вибуху на південному сході Туреччини в провінції Мардин. Теракт вчинили члени РПК. 9 червня глава турецького уряду Б. Йилдирим заявив, що Туреччина не має наміру вести переговори з РПК і продовжить боротися з цим угрупованням доти, поки не буде забезпечена безпека громадян країни.

Крім того, Міністр закордонних справ Туреччини М.Чавушоглу заявив 7 червня, що Анкара призупинить дію угоди з Євросоюзом про реадмісію нелегальних іммігрантів, якщо ЄС не надасть громадянам Туреччини право безвізового в’їзду на свою територію.
«У відносинах з Європейським союзом Туреччина дотримується позиції забезпечення своїх національних інтересів. Туреччина – не звичайна країна, як і турецький народ. Ми не сприймаємо тверджень про те, що Анкарі треба буде очікувати (членства в ЄС – ред.) до трьохтисячного року. Нехай ніхто не випробовує наше терпіння». Про це заявив президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган, виступаючи на іфтарі, організованому в Президентському палаці в Анкарі. Привертаючи увагу до закликів ЄС про зміну антитерористичного законодавства, глава турецької держави відзначив, що Туреччина сповнена рішучістю продовжити боротьбу з тероризмом. «Ми будемо також активно боротися зі структурою, яка загрожує Туреччині з боку сирійського кордону. Для цього будуть використані всі політичні, дипломатичні й військові ресурси країни», — відзначив президент. «Хто б то не був, Туреччина не дозволить створити на півночі Сирії будь-яке утворення», — додав Ердоган.

14 червня Міністр національної оборони Туреччини Фікрі Ішик у рамках зустрічі міністрів оборони країн НАТО в Брюсселі зустрівся з Генеральним секретарем НАТО Йєнсом Столтенбергом і міністром оборони Великобританії Майклом Феллоном. На зустрічі зі Столтенбергом Ішик підкреслив необхідність забезпечення єдності, солідарності й цілісності Альянсу. «Сильної й ефективної оборони можна досягти потужним військовим потенціалом», — відзначив Ішик. За словами турецького міністра, щоб досягти бажаних результатів у діалозі з Росією, НАТО потрібні «сильні позиції». Ішик також висловив задоволення розробкою нової концепції протиракетної оборони НАТО, яка охопить також територію Туреччини.

Сирія
У Сирії продовжилися бойові дії між урядовими силами й формуваннями бойовиків терористичних угруповань «Ісламська держава» (ІД) і «Джебхат ан-Нусра». Крім того, на півночі країни загони опозиційних «Сил демократичної Сирії» (СДС) вели бої з бойовиками ІД. Минулого тижня найінтенсивніші бої, як і раніше, відбувалися в Алеппо й однойменній провінції, а також у сусідній провінції Ракка. В Алеппо бойовики «Джебхат ан-Нусри» постійно обстрілювали міські квартали, що призвело до загибелі десятків людей і сотнень потерпілих. Поряд із цим, бойовики «Джебхат ан-Нусри» і союзного їй угруповання «Ахрар аш-Шам» постійно атакували позиції урядових військ і ополчення в Алеппо і його околицях.

Військове командування США схвалило наступ сирійської армії на позиції бойовиків ІД у провінції Ракка, але не координує свої дії ані з ними, ані з російською авіацією в Сирії. Збройні формування СДС за підтримки авіації західної коаліції на чолі зі США вели успішний наступ на місто Манбідж (північ Сирії поблизу кордону з Туреччиною). Бої сирійських урядових військ з формуваннями різних опозиційних угруповань режиму президента САР Б. Асада відбувалися в провінціях Дейр-Ез-Зор, Латакія, Дераа, Хомс, Хама й у районі Дамаска. Американська влада продовжує вести діалог з опозицією Сирії про розмежування з терористами, а 9 червня Вашингтон увів санкції проти діючого в Сирії терористичного угруповання «Бригади мучеників Ярмука». Міністр оборони Франції Ж.-І Ле Дріан 9 червня заявив, що на території Сирії діють французькі військові інструктори, які надають «інструкторську підтримку повстанським демократичним силам». ООН погодила із сирійською владою питання доставки в червні гуманітарної допомоги в усі 19 обложених районів країни. Перший конвой з міжнародною гуманітарною допомогою прибув 10 червня в місто Дума, яке утримують сили опозиції.

6 червня сирійський парламент на своєму першому засіданні обрав Хадію Аббас главою Народної ради. Вона стала першою жінкою, яка посіла головний пост у вищому законодавчому органі Сирії.

7 червня, виступаючи в Народній раді (парламенті), президент САР Б.Асад заявив, що Дамаск не піде на будь-які переговори, які проводяться з порушенням принципів конституції країни. Він закликав усі сторони, залучені в міжсирійський конфлікт, скласти зброю й приєднатися до мирного процесу, відзначивши, що міжсирійські переговори, по суті, так і не почалися через відсутність діалогу з опозицією. На думку Б. Асада, сирійці не маєють іншого вибору, крім перемоги над тероризмом. Однак це не означає, що Сирія відмовляється від політичних процесів. На думку спецпредставника генсека ООН по Сирії С. де Містура, час для початку нового раунду міжсирійських переговорів поки ще не настав, але його офіс скоро почне технічні дискусії з усіма сторонами.

Лівія
У Лівії минулого тижня військові формування, які заявили про своє підпорядкування Уряду національної згоди (УНЗ), почали наступ на розташоване у центральній частині країни місто Сирт – оплот місцевого відгалуження «Ісламської держави». Під час запеклих боїв проурядові сили відрізали місто від підступів до моря, а 11 червня захопили порт і кілька районів Сирта.

Крім того, 15 червня члени РБ ООН одноголосно схвалили резолюцію, яка розширює мандат ЄС на протидію контрабанді зброї в Лівії. Відтепер сили безпеки країн-членів ЄС протягом 12 місяців зможуть інспектувати судна біля берегів Лівії на предмет порушення збройового ембарго. Резолюція була прийнята членами Радбезу одноголосно. Її автором була Великобританія. Якщо під час інспекції суден буде виявлена зброя, співробітники правоохоронних органів мають право її вилучити або знищити. Резолюція передбачає, що втручання має відбуватися відповідно до міжнародного права.

Афганістан
Президент США Б. Обама 10 червня схвалив розширення повноважень американських військовослужбовців у боротьбі з екстремістами руху «Талібан» в Афганістані. Йдеться про надання американським збройним силам додаткових повноважень по наданню допомоги афганським силам безпеки в боротьбі з талібами, що дозволить використовувати авіацію ЗС США в операціях проти екстремістів. Разом з тим, новий план не припускає присутності сухопутних військ США на афганській території. У Держдепартаменті заявили, що Сполучені Штати, як і раніше, виступають за політичне врегулювання конфлікту між владою Афганістану й рухом «Талібан».

За інформацією в ЗМІ, ватажок міжнародної терористичної організації «Аль-Каїда» Айман аз-Завахірі присягнув на вірність новому лідеру афганського руху «Талібан» М. Х. Ахунзаде.

За матеріалами закордонних ЗМІ й Інституту країн Близького Сходу
Огляд підготував Марсель Бондарчук

Зовсім недавно минув рівно рік з того часу, коли українцям відрекомендували нового очільника Одеської обласної державної адміністрації Михеїла Саакашвілі, оголосити про призначення якого приїхав сам Президент України. При цьому треба пам’ятати, що на той час Одеська область уже побачила декількох «постмайданних» керівників, які випробували свій губернаторський талант на її просторах. Два місяці Володимира Немировського, які завершилися трагедією 2 травня, і один рік «миротворця» Ігоря Палиці залишили свій слід у пам’яті одеситів. Але призначення на пост губернатора колишнього грузинського президента викликало надзвичайний ажіотаж не тільки в регіоні, але й у всій Україні, і навіть за рубежем. Буквально всі хотіли вступити до «секти свідків грузинських реформ».

Інформаційні посилання на чудеса, якими була сповнена Грузія часів М. Саакашвілі в кращих традиціях казки «Про царя Салтана», змушували обивателя сподіватися, що смарагдові горіхи скоро опиняться й у наших руках.

Місто було прикрашене неоднозначними білбордами з привітаннями «Ти одесит, Мишко!», а в пресі з’явилася величезна кількість різних публікацій на тему, що тепер чекає на Південну Пальміру. До пари пресі повелася й значна частина одеського політикуму, по-плебейски заграючи з новим керівником, сподіваючись сподобатися, пристосуватися, пересидіти… Принаймні, саме така думка склалася в багатьох, коли вони переглядали коментарі депутатів і чиновників усіх рангів, які вибухнули в соцмережах постами про нове одеське «чудо». Сам Михеїл Саакашвілі явно підсилював цей звуковий ефект, заграючи з одеситами й обов’язково включаючи у свої самобутні виступи слово «найкращі». Трохи пізніше ця ж фраза, проїхавши з ним в «антикорупційному» турне містами України, змусила мешканців різних областей сперечатися, хто ж із них «най-най»…

Але повернімося до річниці діяльності п. Саакашвілі на посту губернатора Одеської області. Уже немало маститих політологів і експертів висловили свою думку з цього приводу в найрізноманітніших ракурсах. Важливий момент: людям, які незнайомі з роботою облдержадміністрацій у їхній нинішній іпостасі, не завжди зрозуміло, що ОДА — це складний організм, зв’язаний багатьма системами життєзабезпечення. Більше того, адміністративно-кадровий взаємозв’язок з офіційним Києвом для губернатора і його команди є одним із головних факторів — іншими словами, жодна облдержадміністрація в Україні просто не може працювати автономно. Чи зміниться щось після повної децентралізації влади й створення префектур, — це питання не сьогоднішнього дня. Згодом це зрозумів і Михеїл Ніколозович, увівши у свій лексикон нові обороти про «київську зраду», «договорняки» і «міжсобойчики». Апогеєм з’ясування стосунків між Одесою й Києвом стала відома перепалка з Арсеном Аваковим у присутності гаранта Конституції.

А тому нестача хліба в Одесі значною мірою почала компенсуватися надлишком видовищ. ЗМІ стали свідками ефектних зруйнувань парканів і дорожніх знаків (цілком, до речі, у стилі колишнього мера Одеси Олексія Костусєва, теж великого прихильника таких шоу).

Неординарною виявилася й кадрова політика Михеїла Саакашвілі щодо таких незрозумілих для нього районів області. Призначені туди за результатами «прозорого» конкурсу люди здебільшого так і не змогли органічно вписатися в роботу району, що в результаті призвело до багатьох випадків, коли депутати райрад почали ініціювати питання про недовіру до глав райадміністрацій на своїх сесіях. Не оздоровлювала ситуацію в області й боротьба з розрекламованою «горіховою» мафією — так само, як і тяга до засклення, у результаті якої був понівечений фасад Морвокзалу, скло на якому виявилися недосить «прозоре».

Оригінальністю відрізнялася й мерська кампанія-2015 в Одесі, коли Михеїл Саакашвілі докладав титанічних зусиль для просування свого соратника Сашка Боровика в градоначальники Одеси, чим і поставив вирішальну крапку в цій ініціативі. Незрозумілі взаємини із пропрезидентською партією «Солідарність» призвели до кількох гострих конфліктів із деякими її представниками в депутатському корпусі. Одним із таких відомих усій Одесі конфліктів стало протистояння Михеїла Саакашвілі з народним депутатом Дмитром Голубовим, у минулому талановитим українським хакером, який за підтримки однодумців і керівництва облради досаакашвілівського» періоду, наприкінці травня 2015 року, дивовижним чином придбав з колегами більшу частину резиденції в Курортному провулку, відому як «Будинок прийомів».

Загалом, на нашу думку, одеський етап життя Михеїла Саакашвілі виявився роком яскравих подій для нього особисто й роком нереалізованих можливостей для Одеси. Адже дотепер “оновлюється” траса «Одеса – Рені», “ремонтуються” дороги в Татарбунарах і в Килійському районі, “уводиться” в експлуатацію аеропорт, “вирішуються” проблеми озера Сасик і Тилигульського лиману й багато чого іншого.

До того ж, безглузда реорганізація управлінь призвела до втрати адміністративної інституціональності, у результаті чого досвідчені фахівці з різних структурних підрозділів під видом «животворящої» люстрації й «очищення» були звільнені.
Окремим феноменом менеджменту Михеїла Саакашвілі стало абсолютне ігнорування регіональної специфіки області, у результаті чого робочі поїздки найпротяжнішою в Україні областю замінялися походами на центральні канали телебачення, де Михеїл Саакашвілі через його неординарність був і залишається бажаним гостем. Цікаво й те, що практично вся команда губернатора складається з незнайомих Одеській області людей. Марія Гайдар – росіянка, Олександр Боровик – львів’янин, який емігрував із СРСР, Юлія Марушевська – із Миколаєва, Георгій Лордкіпанідзе – грузин, Меріко Кокая – американка, Вадим Грузин – із Києва, Тетяна Крива — дончанка. І це тільки імена найбільш відомих персон, імена «реформаторів» другого ешелону не такі вже й цікаві. Регіональна ситуація загострювалася й тим, що, на відміну від часів президентської роботи в Грузії, на одеському етапі життя Саакашвілі не виявилося людей, здатних урівноважувати й направляти в правильне русло його невгамовну активність. Цей політичний броунівський рух при всій його скандальності не мав і не має очікуваного коефіцієнта корисної дії. До речі, невеликий ліричний відступ: контактне оточення М. Саакашвілі феномен його невгамовної енергії дипломатично аргументує тезою про його неймовірні здібності до високої швидкості мислення й, відповідно, про нездатність звичайних смертних устигати за його думками.

Загалом, не хочемо ворожити, хто був ініціатором соціально-суспільного експерименту із призначенням Михеїла Саакашвілі на посаду губернатора, але очікуваний результат для Одеської області за минулий рік явно не досягнутий. Звичка обіцяти жартує із Саакашвілі дуже зле. Навіть лояльний електорат, який чекав на «одеське чудо», починає відчувати розчарування. У липні минулого року, за даними соціологічної служби «Рейтинг», 41% мешканців Одеської області вітали призначення Саакашвілі. У лютому цього року рейтинг потенційної партії Саакашвілі в Одеській області склав 4%. А тому не дивно, що дедалі частіше в місті починає звучати споконвічне одеське питання «І скільки це ще буде?».

Втім, нам здається, що стрімкий вектор кочування Михеїла Саакашвілі незабаром понесе його далі безкрайніми просторами геополітичних морів, поки не посміхнеться можливість здійснити бажання, яке глибоко засіло в його душі, — повернутися колись на батьківщину, яка його відштовхнула…

На цьому хочеться побажати успіхів і Михеїлу Ніколозовичу, і Україні.

Дмитро Волошенков, «Вектор ньюз» (Одеса)

Днями сепаратистські, російські й інші інформаційні агентства розтиражували сенсаційну новину, що Олександр Захарченко своїм «указом» від 1 червня 2016 року №153 заборонив Ринату Ахметову й ще 48 колишнім активістам «Партії регіонів» в’їзд на територію самопроголошеної республіки. «Указ» із прикладеним до нього «санкційним списком» був оприлюднений на «офіційному сайті Глави ДНР». У перелік «закритників» потрапили екс-міністри, народні депутати України, великі бізнесмени, керівники Генеральної прокуратури України й правоохоронних органів, колишні лідери організованих злочинних угруповань Бахтеєва, Близнюк, Богатирьова, Бойко, Гайдук, Васильєв, Захарченко, Іванющенко, брати Клюєви, Клименко, Колесников, Курченко, Лук’янченко, Медведько, Могильов, Прутник, Пшонка, Тарута, Тулуб, Юрушев й інші відомі на Донбасі люди. Не вистачає хіба що Януковича із «Сашком-стоматологом», втікачів Азарова з Арбузовим, а також Льовочкіна, Новинського й старого партнера Олександра Захарченка по бізнесу, багаторічного помічника президента ФК «Шахтар» Рината Ахметова — Сергія Кия. Однак незабаром від несекретного «Указу» на сайті «Глави ДНР» залишилася лише одна назва. Його текст разом із додатком зник, тому в Інтернет-просторі гуляє тільки його журналістська копія.

Настільки вільне поводження з нормативно-правовими актами ще раз доводить, що самозвані ватажки «ДНР» не мають наміру дотримуватися норм ними ж розробленого законодавства. Задекларовані в так званому законі «Про спеціальні заходи захисту інтересів Донецької народної республіки (санкції)» принципи законності, гласності, а також обґрунтованості, об’єктивності й ефективності застосування санкцій безцеремонно розтоптані. Тепер, після вилучення оприлюдненої електронної версії документа, процедура внесення до нього будь-яких змін і коректив набагато спрощена.

Допоки ватажок «ДНР» особисто не підтвердив дійсність свого «Указу», зберігалися ілюзії, що це всього лише примітивний кремлівський фейк, укинутий в інформаційний простір з метою з’ясування точки зору маріонеткового керівництва ДНР на перспективу їхнього подальшого співробітництва з Ринатом Ахметовим й іншими екс-керівниками Донбасу. На це вказувала кричуща неохайність, виявлена при підготовці прикладеного до «Указу» списку «закритників». Так найчастіше навмисне вчиняють досвідчені аноніми, щоб приховати своє авторство. Грубі стилістичні й граматичні помилки відсутні хіба що в першій графі додатка, яка носить назву «Номер по порядку», оскільки там фігурують винятково цифри. В іншому ж тексті їх удосталь. Наприклад, прізвища розміщені безсистемно, а не за абеткою, як це робиться в офіційних документах; у графі «Дата й місце народження» у восьми фігурантів списку вказана тільки дата; у дев’яти в графі «Ім’я, прізвище» вказане також по батькові; датою народження Олега Мкртчяна «по-азарівськи» значиться «7 вересня» замість «7 сентября»; загальноприйняту для такого роду нормативно-правових актів інформацію про громадянство або підданство «закритника» автори взагалі не передбачили.

Сумніви розвіяв сам очільник «ДНР». Виступаючи 5 червня 2016 року перед місцевими журналістами міліціонер-недоучка Олександр Захарченко не тільки підтвердив автентичність підписаного ним безграмотного документа, але й назвав мотиви свого рішення. Якими вони є насправді, політичними чи економічними, покаже час. Втім, визнання ватажком «ДНР» реальності «Указу» дозволяє проаналізувати зміст самого документа й висунути версії з приводу справжніх причин його появи.

Версія перша, офіційна, яка нібито свідчить про загострення конкурентної боротьби між Захарченком і колишніми повновладними господарями Донбасу з «Партії регіонів». Відчувши всі принади «віджиму» майна колишніх «регіоналів» на контрольованій «ДНР» території, Захарченко і його підручні прагнуть якнайшвидше легалізуватися й закріпити свій статус хоча б у правовому полі самопроголошеної «республіки». Разом із тим, за вказівкою Кремля ватажок «ДНР» був змушений вкотре перенести так звані місцеві вибори в «республіці» з 20 квітня на 24 липня 2016 року, повторивши погрози не допустити участі в них українських партій. Але цього йому виявилося замало. «Заборона в’їзду на територію ДНР декільком десяткам олігархів покликана не тільки взяти під контроль їхню комерційну діяльність на території «республіки», але й обмежити їхній вплив на майбутні вибори», — відверто заявив Захарченко. Щодо «узяття під контроль комерційної діяльності» ватажок «ДНР» прозоро натякнув на можливість перерозподілу належного їм майна: «… ми «республіка» невизнана, і багато підприємств працюють, на жаль, не в нашому правовому полі, українському, на жаль, і платяться податки туди. Але це «соціалка», це зарплати, це одержання якихось коштів і робота тих же підприємств, які не зупинилися й продовжують працювати. Це діючі підприємства, які не встигли ні розікрасти, ні підірвали їх, ні знищити. Це підприємства, які належать «Донецькій народній республіці», знаходяться на цій землі, і це справа часу, яким способом із цим будемо далі розбиратися».

Розглянута версія має досить правдоподібний вигляд. Бентежить лише та обставина, що Олександр Захарченко до недавнього часу тісно співробітничав з питань бізнесу з народними депутатами України від «Партії регіонів» Олександром Лещинським і Сергієм Києм. Тоді для скромного торговця курячими стегенцями було справжнім щастям доторкнутися до руки Рината Ахметова — найбагатшого олігарха України. Хоча часи змінюються — і часом маріонетка, скориставшись тимчасовою слабкістю кукловода, сама намагається смикати за ниточки у зворотному напрямку.

Версія друга, кремлівська. Наприкінці червня-липня 2016 року закінчуються терміни дії економічних санкцій Євросоюзу проти Росії. Для їх скасування або хоча б пом’якшення Кремль змушений іти на дипломатичні, економічні, політичні й інші поступки Заходу. На цьому тлі, зважаючи на все, у Москві незадоволені темпами просування російських інтересів в Україні їхніми союзниками — «Опозиційним блоком» й іншими колишніми «регіоналами». Найбільше їх не задовольняє неможливість нав’язати політичному керівництву України ідею проведення виборів на Донбасі без виведення звідти російських окупаційних військ і взяття під контроль українськими прикордонниками російсько-української ділянки державного кордону. Тому напередодні чергового раунду переговорів у Мінську кремлівські куратори «ДНР» цілком могли дати вказівку своїм маріонеткам у Донецьку підготувати «Указ». Тим самим Кремль продемонстрував реальність перспективи переорієнтації своїх політичних симпатій із «регіоналів» на вже щедро підгодовані й надійно контрольовані «проросійські» сили Захарченка в «ДНР».

Версія третя, іміджева-бутафорська. Після втечі «почесного голови» у Ростову-на-Дону, розколовшись на кілька структур, «Партія регіонів» частково втратила підтримку виборців Донбасу. Та й питання участі жителів окупованих територій у чергових або позачергових виборах Верховної Ради й Президента України залишається невирішеним. Щоб успішно брати участь у наступних виборчих кампаніях в Україні, лідерам «Опозиційного блоку» й іншим колишнім «регіоналам» необхідно заздалегідь готувати електоральну базу в переважно російськомовних північних, центральних і південно-східних областях країни. Їм дуже важливо вчасно відмежуватися від самозваних керівників «ДНР», виробивши відповідне алібі, покликане переконати довірливих виборців, що «Опозиційний блок» й інші сили, які вважаються в Україні російською «п’ятою колоною», такими не є. Виходячи з цього, «Указ» ватажка «ДНР» придався якомога краще.

Що ж стосується призначених на 24 липня 2016 року фейкових місцевих виборів у «ДНР», перспектива визнання яких Україною й світовим співтовариством нульова, то навіть без особистої участі партійної верхівки вихідці з «Партії регіонів», безсумнівно, створять на Донбасі конкуренцію будь-яким політичним силам. Враховуючи промисловий, фінансовий і медійний потенціал, їхні позиції в цьому регіоні продовжують оцінюватися як досить міцні. У всякому разі, вони здатні відібрати голоси в оновлених комуністів і однопартійців Олександра Клименка, який намагається з Москви керувати створенням партії «Успішна країна».

Як відомо, з ініціативи України ОБСЄ активно обговорює питання введення на Донбас поліцейської місії. Росія вже заявила про готовність піти на компроміс і погодитися, щоб група спостерігачів ОБСЄ на лінії розмежування одержала право носити зброю. Однак 10 червня 2016 року по Донецьку, Макіївці, Шахтарську, Докучаєвську й іншим населеним пунктам, які знаходяться на території, контрольованій «ДНР», раптом прокотилася хвиля організованих владою мітингів проти такого рішення.

Поки складно сказати, чи керівництво «ДНР» вирішило так самостійно, чи «у позу» їх поставили кремлівські куратори. Але, дивлячись на демонстрантів із плакатами англійською й російською мовами з грубими граматичними помилками («вооружонной» замість «вооруженной» — на плакаті), подумалося, а раптом ідея «Указу» виникла в покаліченому російською пропагандою мозку самого ватажка «ДНР». Цю думку навіяли спогади, як 2 лютого 2015 року на прес-конференції він повторював вигаданий у Кремлі міф про захоплення влади в Києві американцями і євреями: «… щось не пригадаю в історії України, щоб козаками правили не зовсім ті люди, які з шашкою ніколи в житті не бігали. Я не пам’ятаю, щоб євреї ходили… Це далеко не єврейське козацтво, а жалюгідні представники дуже великого й великого народу… козаками точно не правили. Думаю, що Тарас Бульба й Тарас Шевченко неодноразово перевернулися б у домовинах від таких правителів в Україні».

Звинувачуючи українців у нацизмі, Захарченко своєю антисемітською й гомофобською риторикою дедалі переконливіше нагадує німецьких фашистів, які проводили в 30-х – 40-х роках минулого століття масові каральні акції проти євреїв і представників сексуальних меншин, які так само ненависні ватажкові «ДНР». А там, дивися, слідом за «регіоналами» під дискримінаційні заходи «ДНР» потраплять і вони. Адже не випадково Захарченко заявив про готовність постійно розширювати «санкційний список». Незрозуміло тільки, які методики й критерії будуть використовувати тоді співробітники МГБ і МВС ДНР, яким доручено «здійснювати контроль над виконанням «Указу».

Борис Дніпров, “Вектор ньюз”

Україна найближчим часом має впровадити в своє законодавство План дій Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), що спрямовані на боротьбу з розмиванням податкової бази та виведенням прибутку з-під оподаткування (BEPS). Втім нашій державі не варто поспішати, а необхідно врахувати досвід, який напрацюють європейські країни.Таку позицію висловили експерти 10 червня у ході круглого столу «Тенденції міжнародного оподаткування: висновки для України».

«Для нас найголовніше не наробити помилок та звернути увагу на ту інформацію, яка ще буде напрацьована європейським співтовариством, тобто не йти попереду потягу, а успадковувати те, що буде розроблено європейськими державами», – наголосив президент Асоціації податкових радників Данило Гетманцев. Пан Гетманцев також відзначив, що питання протидії агресивного податкового планування та протидії ухиленню від оподаткування на міжнародному рівні зараз дуже актуальні :«Таке поняття, як BEPS увірвалося в наше життя нещодавно і бізнес поки не зіштовхнувся з ним, але щільно зіштовхнеться найближчим часом, тому надважливо зробити вірні кроки для врегулювання цих відносин на законодавчому рівні». При цьому він зазначив, що поки саме поняття агресивного податкового планування не визначено на рівні законодавства ЄС. На даний час поняття BEPS є дорожньою картою, а не нормою, яку можна впровадити прямо в законодавство.

Нагадаємо, що відповідно до Указу Президента України, створено робочу групу для підготовки законопроектів з питань протидії зменшенню податкової бази і переміщенню прибутків за кордон. Остання завершить свою роботу вже наступного тижня.

Вдосконалення трансфертного ціноутворення (ТЦ) у призмі BEPS окреслив Микола Мішин, начальник відділу перевірок трансфертного ціноутворення Департаменту аудиту ДФС України. «Правила не стоять на місці, і бізнес також. Постійно удосконалюючи свої податкові схеми, звичайно, ніхто не бажає сплачувати зайві податки, і навіть, користуючись прогалинами законодавства, крупні компанії, які дотримуються правил у своїх країнах, все ж таки намагаються мінімізувати податок на прибуток. Великі корпорації, як Google і Apple сплачують лише два відсотки податків з урахуванням легальної мінімізації, ніж вони мали б сплачувати за законодавством своїх країн», – відзначив експерт. Тому й Україна, вступивши на шлях контролю ТЦ, протягом трьох років уже декілька разів змінювала його направлення. За словами доповідача, з розвитком напряму деофшоризації очікуються зміни тепер вже з урахуванням міжнародного досвіду, передбаченого планом дій BEPS. 4 з 15 кроків плану протидії BEPS присвячені саме ТЦ. Це кроки, які відображають головну мету всього проекту BEPS – прибуток повинен залишатися в тій країні, де створюється вартість. Кроки 8-10 стосуються узгодження результатів ТЦ зі створення податкової вартості. «В ході роботи над цими кроками серед основних питань, які було розглянуто – оцінка нематеріальних активів і відповідність розподілу прибутків від нематеріальних активів згідно з внеском кожної зі сторін у його створення», – підкреслив пан Мішин.

Спільної згоди експерти дійшли щодо кроку 13 BEPS, який кардинально змінив підходи до підготовки документації з трансфертного ціноутворення. Представлена трирівнева структура документації з ТЦ, згідно з якою компанії (міжнародні групи)повинні надавати наступні види документів:
1. мастерфайл (інформація з усього ланцюга створення вартості);
2. локальний файл, в якому надається більш деталізована інформація про контрольовані операції в конкретній юрисдикції;
3. звіт в розрізі країн, який повинні будуть подавати всі міжнародні компанії і групи з доходом протягом фінансового року понад 750 млн. євро.

На переконання експертів, завдання в рамках деофшоризації – повністю запровадити крок 13, а також запровадити новий інститут послуг з низькою доданою вартістю, змінюючи підхід до оцінки й контролю за сировинними товарами. Якщо ж у ВР підтримають законопроект, з 1 січня 2017 р. зазначені правила будуть працювати в Україні. «Проект BEPS дуже масштабний та багаторівневий і займе багато часу стосовною його провадження. Однією з причин чому він виник – це відсутність транспарентності на добепсовому етапі, що давало можливість суб’єктивно сильним платникам податків чи траснаціональним корпораціям, використовуючи певні неузгодженості, мінімізувати чи оптимізувати свою податкову базу», – продовжив тему підходів BEPS в частині глобальної транспарентності, партнер АО «Arzinger», Віце-президент Асоціації податкових радників Павло Ходаковський. Доповідач зазначив, що одним із завдань який повинен вирішити проект BEPS – збільшення транспарентності у всіх сферах та надання більших важелів впливу податковим службам для мінімізації чи запобігання зловживанню неадекватному застосуванню міжнародного податкового законодавства. «Подивившись на всі 15 екшенів дій проекту BEPS, безпосередньо, питанню транспарентності обміну інформації присвячує небагато своїх статтей. Зокрема, це дія 5 , яка передбачає певний мінімальний стандарт, адресований всім країнам щодо обов’язкового спонтанного обміну податковими роз’ясненнями, які стосуються конфіденційних режимів. Ця дія спрямована на те, щоб той, хто видає чи сприяє певному режиму окремого суб’єкта підприємницької діяльності, повинен повідомляти ті країни, на які це може мати вплив», – відзначив пан Ходаковський.
Наступна дія в рамках BEPS – 12. Вона сформульована достатньо широко та передбачає право держави або фіскальних органів зобов’язати бізнес попередньо розкривати схеми податкового планування через різні механізми. «Якщо говорити про реальне запровадження автоматичного обміну інформацією Country-by-Country, то виникла вже нагальна потреба України долучитись до нього. Навіть, якщо ми говоримо про реальне його запровадження без дотримання стандартнів конфіденційності обміну, ми навіть технічно не зможемо його почати», – зауважив Павло Ходаковський.

Плюси та мінуси для держави і бізнесу від ведення в дію правил КІК, розповів Олег Чайка, директор податково-юридичного департаменту KПМГ в Україні. Доповідач зауважив, що контрольована іноземна компанія (КІК) – будь-яка юридична особа, зареєстрована в іноземній країні, яка визнається такою, що знаходиться під контролем фізичної особи – резидента України (ФОР). Серед плюсів для держави від введення в дію правил КІК, доповідач виділив формальну імплементацію однієї з ініціатив BEPS та примарну можливість збільшення податкових надходжень: «Ці правила розповсюджуються на фізосіб резидентів України, адже більшість наших бізнесменів проживають за кордоном, відповідно, на них ці правила розповсюджуватись не будуть, таким чином Україна нічого не отримає від сегментації цих прав». Експерт вважає плюсом також примарну можливість прискорити повернення капіталу в Україну та нівелювання податкових чинників для створення іноземних структур українськими бізнесменами. Є стимул для українських власників «податково мотивованих» іноземних структур переводити їх в Україну. Серед мінусів відзначено: збільшення штату і витрат податкових органів для належного адміністрування правил КІК, збитки від бізнес-еміграції та змін податкового резиденства українських власників КІК. Подвійне і потрійне оподаткування одного і того ж економічного доходу, з’являється ще одна підстава для проведення податкової перевірки, а також санкції за порушення правил КІК.

Концепцію нульового декларування, а саме проект закону щодо одноразового декларування активів фізичної особи, представив Дмитро Донець, начальник Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження ДФС України. Відповідно до проекту, разове декларування відбудеться протягом IV кварталу 2016 р. Подавати декларацію матимуть можливість всі фізичні особи – резиденти України. Процедура декларування є абсолютно добровільною, звітність буде подаватися в електронній формі. «Ми залишили виключення тільки для тих осіб, які знаходяться за межами України – вони зможуть подати звітність у паперовій формі шляхом надсилання поштою», – зауважив пан Донець. Об’єктом декларування буде фактично все майно, яке є у фізичної особи станом на 31 грудня 2015 р. Особа може самостійно визначити, з якої суми в попередні періоди нею не було сплачено податки, і сплатити з неї 5%.

Що пропонується взамін?

Відтак, особу яка задекларує податок до сплати, не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ст. 212 (ухилення від сплати податків), ст. 366 (службове підроблення), ст. 367 (службова недбалість) КК України. Така особа звільняється від будь-якої адміністративної відповідальності, від відповідальності за порушення валютного законодавства, законодавства, пов’язаного із захистом економічної конкуренції. Окремо особа звільняється від обов’язку надавати інформацію про джерела походження задекларованих активів, що зазначені в декларації. Держава також гарантує повну таємницю збереження та не розкриття інформації, що буде заявлена в разовій декларації.

Важливо! ДФС не буде мати можливості проведення перевірки за результатами подання разової декларації. Щодо особи, яка вирішить не подавати декларацію, буде вважатися, що у неї є в наявності майно, яке належним чином зареєстровано. «Щодо кожної особи буде вважатися, що остання володіє сумою в розмірі 750 мінімальних заробітних плат, – це абсолютно розумний ліміт, який виведе з-під декларування 90% громадян. Таким чином, залишаться лише ті особи, які дійсно мають значні статки і які бажають їх задекларувати із відповідною сплатою податків»,- запевнив пан Донець.

Народний депутат, Перший заступник голови комітету ВР України з питань податкової та митної політики Андрій Журжій, відзначив, що підтримує введення нульового декларування і контролю за витратами: «Концепція нульового декларування та легалізації доходів, на мою думку, повинні розглядатися паралельно з трьома ініціативами – податки на заробітну плату, контрольовані іноземні компанії і зниження ставки податку на прибуток». Він нагадав, що за оцінками Мінекономрозвитку, понад 40% економіки України перебуває в тіні, а більшість роботодавців платять зарплати «в конвертах».

Питання податкової амністії з огляду на іноземний досвід, проаналізувала Віта Форсюк, керівник практики податкового права ЮК Jurimex. «Якщо ми оцінимо країни, які погодили амністію, то побачимо, що в цих країнах був як позитивний, так і негативний досвід, що сформований різними факторами. Причин для амністії може бути декілька, наприклад у країнах, в яких великий обсяг тіньової готівки – хочуть легалізувати готівку, в країнах в яких великий обсяг виведених коштів за кордон – хочуть повернути ці кошти. Там є мета легалізувати майно, яке якимось чином було недореєстроване або нелагалізовано перед державою, перевести його в легальне правове поле»,- відзначила доповідач. Віта Форсюк переконана, що в II кварталі 2016 року запроваджувати амністію поки що рано: «Населення має адекватно розуміти як це має відбуватись. Різні експерти, які не зовсім розуміються в даних питаннях можуть дискредитувати цей механізм. Сама механіка механізму має бути дуже проста». З огляду на іноземний досвід, необхідна максимальна простота подачі декларацій. «Нас цікавлять лише дані, які заявлятиме особа», – запевнила керівник практики податкового права ЮК Jurimex.
Однією з ідей, яка допоможе успішності амністії – це гарантії від переслідування та посилення фінансової відповідальності після завершення амністії. На думку пані Форсюк, необхідно запровадити систему інформаційних ресурсів технічної бази, впровадити знижену ставку, диференціюючи її залежно від об’єкту та строку повернення коштів, а також надати можливість сплачувати податок в розстрочку.
Доповідач звернула увагу, що податкова амністія виступає самостійним інструментом, та не прив’язується до провадження механізмів контролю за витратами. Останній має походити не лише в межах податкового контролю, а в межах розкриття банками інформації, страховими компаніями, інтернет агентами: «Необхідно надати кращого статусу електронним грошам, тому що в нашій країні проходить достатньо велика кількість транзакцій через webmoney , населення все частіше починає цікавитися bitcoin».

Після дискусійного обговорення учасники круглого столу дійшли висновку, що до цієї теми ще варто повернутися в подальшому…

Оксана Горьова, журналіст «Юридичної газети»

Як свідчать результати «розкопок» Межигір’я, поселень Пшонки й володінь інших високопоставлених вихідців з Донбасу епохи Януковича, вони були не тільки шанувальниками давньогрецького бога багатства Плутоса, але й страждали на синдром нарцисизму. Відчуваючи аномальну любов до себе, вони обставляли розкішні хатини дорогими закордонними меблями, прикрашали їх барвистими полотнами, скульптурними композиціями, які впадали в вічі, й іншими яскравими «творами мистецтва» маловідомих ремісників. Жартівники справедливо нарекли цей оригінальний стиль «бикокко». Парадоксально, роботи визнаних авторів, які опинилися в їхніх колекціях, зберігалися на задвірках і навіть не удостоїлися честі бути включеними в перелік цінностей, поспіхом вивезених колишніми власниками України в Росію. Але травмованому вінком Президенту-втікачеві України і його васалам із близького кола не можна дорікнути в тому, що трепетні почуття до власної персони вони виставляли напоказ. Ознаки помітно прогресуючого в Києві нарцисизму вони ретельно приховували від народу за багатометровими парканами своїх київських маєтків. Мабуть, такий груповий розлад особистості все-таки мав автохтонне походження, оскільки зароджувався й розвивався без іноземного впливу.

На відміну від них, керівники ДНР, які утримуються Кремлем, і кроку не можуть ступити без вказівок московських політтехнологів, очолюваних вірним помічником Путіна Владиславом Сурковим. Після фіаско проекту «Новоросія» їм дедалі складніше вигадувати нові креативні ходи, намагаючись із урахуванням місцевої специфіки прищепити любов до «Руського миру». Тому Кремль пішов старим випробуваним шляхом – використовувати Донбас для реанімації дещо призабутого радянського досвіду масової політико-виховної роботи, видаючи його за оригінальні історичні скріпи.

В. Сурков, справжнє прізвище якого Дудаєв, ще в 2009 році рекомендував створити на своїй історичній батьківщині дитячу організацію школярів, що нагадує піонерську. Але в Грозному щось не склалося. Чи то Рамзан Кадиров сприйняв ідею як розіграш, чи то довго вирішував, чиє ім’я має носити організація – його, Путіна чи батька Ахмада. Тоді ж Сурков і вирішив реалізувати свій задум у ДНР, де місцеві маріонетки більш слухняні, ніж лідер Чечні, який періодично збрикує. Самозвані керівники ДНР не тільки підхопили пропозицію, але й вирішили творчо розвинути її, взявши зустрічні зобов’язання. Уже в червні 2015 року вони провели установчий з’їзд Ленінського комуністичного союзу молоді (ЛКСМ), а в грудні заявили про створення дитячої громадської організації «захарівців», яка поєднує школярів від 10 до 14 років. Для молодших же школярів віком від 7 до 10 років вони передбачили підготовчу організацію «Орлята».

На відміну від Януковича і його поплічників, які милувалися своїми портретами на полотнах, дорогих вазах і гобеленах переважно наодинці й у домашніх умовах, Олександр Захарченко вирішив привчати народ до свого грізного лику з дитинства. Логотипом створеної шкільної організації стало похмуре зображення глави ДНР! Тих же, хто не визубрить і не повторить привселюдно клятву потенційного члена організації, можуть і не прийняти до її рядів! Не всім же донецьким пацанам до душі обов’язок «захарівця» завжди «повідомляти старших про негідну поведінку інших», а також «жити, вчитися й боротися, як учить наш лідер Олександр Захарченко».

Багато хто у Донецьку вважає, що Сурков із товаришами, граючи на марнославстві колишнього міліціонера-недоучки, вирішив просто познущатися над учнями шкіл, які функціонують у самопроголошеній ДНР. А в батьків школярів закономірно виникає питання, невже Захарченко правитиме ними завжди? Чи результати його державної діяльності будуть настільки епохальними, що дитячу організацію внаслідок неминучої зміни політичного керівництва не будуть перейменовувати на «пушилінців», «моторолів», «губарів», «гівіанів» або «бісів»? Адже таке вже було в нашій недавній історії. Але тоді особистість, іменем якої була названа Всесоюзна ленінська піонерська організація, була куди масштабнішою, ніж дрібний торговець курячими стегенцями, який вирішив, що він вождь Донбасу.

Довідавшись про ініціативи Захарченка, як від летаргічного сну раптом оговтався Рамзан Кадиров.

2 червня 2016 року, у День захисту дітей у Грозному відбувся Перший з’їзд Єдиної дитячо-юнацької організації імені Ахмада Кадирова – «Юні Кадирівці». Дивись, незабаром з’являться «Юні гобліни», названі на честь бандитської клички Сергія Аксьонова, якому Путін доручив керівництво тимчасово окупованим Кримом.

Борис Дніпров, “Вектор ньюз”

В парку Сішань китайського міста Ванчжоу знаходиться могила Григорія Якимовича Кулішенка – українця, який незважаючи на шалену популярність в Піднебесній, майже невідомий широкому загалу на своїй батьківщині.

Народився Григорій Кулішенко, як і більшість українських героїв, в селянській сім’ї на Черкащині.

Трудову діяльність почав робітником на цукровому заводі в місті Яготин. В 1934 закінчив військове авіаційне училище. Брав участь у військових випробуваннях бомбардувальників дальньої дії конструкції Ілюшина під назвою «ДБ-3» (льотчики любовно називали їх «Даша»).

У 1938 р., через рік після початку японської агресії в Китаї, Кулішенко у складі зведеної групи льотчиків-добровольців прибув до Китаю для допомоги китайському народу у боротьбі з японськими загарбниками. Окупант, як це часто буває, прийшов саме зі сходу. Кулішенко командував групою радянських льотчиків, яких китайці за мужність називали «повітряними драконами».

«Я сприймаю страждання китайського народу як страждання своєї батьківщини, кожен раз, коли я бачу будівлі, зруйновані японськими бомбами і натовп біженців, мені стає важко на душі. Ми повинні змусити ворога заплатити за це подвійну ціну» – так висловив він свої почуття в той буремний час.

Аеродром «Тайпінси» в місті Ченду був місцем, де базувалася льотна група, яку очолював Кулішенко. Після приїзду в Китай, він і його бойові побратими проводили тут підготовку китайських льотчиків. Вони докладно розповіли їм про можливості далекого бомбардувальника, особливості та методи керування бойовою машиною. Щоб виправити окремі помилки і вади в льотних навичках курсантів, Кулішенко багаторазово повторював у повітрі потрібні елементи. Всією душею любив свою справу і був дуже заповзятим. Іноді, щоб усунути неточність в куті заходження на посадку, він по три-чотири рази виконував політ з курсантами, до тих пір, поки вони твердо не засвоювали необхідні навички.

Саме Кулішенко керував знаменитим нальотом на аеропорт Ханькоу 3 жовтня 1939 р., коли японці втратили 64 літаки, 130 військових загиблими (включаючи 7 вищих офіцерів) і 300 пораненими, у тому числі важке поранення отримав генерал-майор, командувач місцевого японського гарнізону. Добірні японські ескадрильї «Повітряні самураї» та «Чотири козиря в повітрі» були повністю знищені.

Тоді японські ВПС зазнали найбільшої з початку війни втрати.

14 жовтня 1939 р. очолювана Кулішенком бомбардувальна ескадрилья завдала потужного удару по аеродрому в окупованому Ухані (провінція Хубей, Центральний Китай). В результаті бомбардування було знищено і поранено понад 300 японських солдатів і офіцерів.

Коли радянські бомбардувальники, лягли на зворотній курс, їх несподівано атакували понад 20 японських винищувачів. Кулішенко спокійно віддав наказ своїй ескадрильї атакувати ворога. В цьому повітряному бою було збито 6 літаків противника. Але головний літак Кулішенко був виявлений ворогом, і на нього накинулися відразу три японські винищувачі. Бойову машину Г. Кулішенка пошкодили, а сам він отримав поранення. Лівий двигун було повністю розбито. На одному двигуні, стікаючи кров’ю, керуючи літаком ціною неймовірних зусиль, летів він уздовж річки Янцзи, намагаючись дотягнути до базового аеродрому. Над районом Ваньчжоу, поблизу Чунціна, літак, втративши рівновагу, став зовсім некерованим.

Рятуючи екіпаж і бойову машину, Г. Кулішенко здійснив з підібраними шасі посадку на воду в 150 метрах від берега. Після посадки пілот встиг випустити шасі й літак став на дно річки. Це надзвичайно рідкісний у льотній практиці випадок.

Штурман і стрілець-радист, що знаходилися в літаку, зістрибнули в річку і попливли до берега.

Через поранення, отримані в бою, а також перевтому, пов’язану з високими навантаженнями і тривалим польотом, у Кулішенко не вистачило сил покинути літак. О 2 годині дня вода річки поглинула бойову машину. Так загинув льотчик-герой, якому було всього 36 років.

Кулішенко був похований місцевими мешканцями на березі річки Янцзи. У 1958 році влада Ваньчжоу перепоховала його останки в парку “Сішань”. Вклонитися їм незабаром приїхали вдова і дочка героїчно загиблого в китайському небі українського льотчика.

У 2004 році його могилу включили в список головних міських меморіалів. Подвиг видатного українця у боях за звільнення Китаю став легендою, а сам він — народним героєм, якого китайці називають «Кулі-шен».

Кожен рік могилу українського воїна відвідує понад 50 тисяч жителів міста. Під час свят у бронзової фігури льотчика-героя за традицією проводять урочисті лінійки місцеві школярі. У ці дні біля монумента Кулішенко особливо багато живих квітів. Вони як символ того, що в Китаї завжди будуть пам’ятати про подвиги іноземних добровольців, які наближали перемогу китайського народу над окупантами.

10 вересня 2009 на одному з заходів, організованому китайським урядом, льотчика Григорія Кулішенко назвали «одним з 100 зразкових героїв, які зробили неоціненний внесок у створення Нового Китаю». А нещодавно у Китаї зняли фільм про героя-українця і переклали його для того, щоб стрічку могли дивитися земляки Григорія.

Знання власної історії – це завжди козир.

Михайло Іжик, українська служба МРК

За бурхливими подіями політичного життя країни новина із Криму про те, як напередодні Дня захисту дітей співробітники ФСБ РФ «виховували» кримсько-татарську молодь, начебто відійшла на другий план. А даремно, оскільки подія аж ніяк не ординарна — вкотре доводить абсолютну безпринципність окупаційних влади.

27 травня 2016 року в селі Бай Бугъа (с. Близьке) у пригороді Теодозії співробітники Управління Федеральної Служби безпеки Російської Федерації по Республіці Крим і місту Севастополю (УФСБ) «провели спасенні бесіди» з учнями 9 класу із кримсько- татарською мовою навчання школи №15.

Як повідомило кримсько-татарське інформаційне агентство «Avdet» з посиланням на сторінку в «Facebook» однієї з місцевих активісток, про планований захід дітей попередили за день до нього. Незважаючи на необхідність підготовки до іспиту, хлопчиків: «… викликали по одному в кабінет разом з батьками, ставили запитання щодо травневих свят, зокрема, чи одягали вони георгіївські стрічки на 9 травня, де носили, чому знімали…». Співробітники УФСБ цікавилися, чи були в школі випадки образи учнів, чи кривдив їх хтось чимось. На запитання батьків, чому бесіди розпочаті саме в кримсько-татарському класі, співробітник УФСБ відповів, що це запланований захід і нібито будуть опитувати всіх, але почали з 9-го класу.

Що це було, санкціонована керівництвом УФСБ «групова профілактика» чи своєрідне знайомство з потенційними кандидатами на вербування як агентів органів ФСБ, ми навряд чи довідаємося. Але те, що час і об’єкт «виховного впливу» пильного УФСБ були обрані невипадково, сумнівів не викликає. Річ у тому, що в муніципальній бюджетній загальноосвітній установі «Школа № 15 м. Теодозії Республіки Крим» ще в 2000 році був відкритий клас із кримсько-татарською мовою навчання, який зберігся й донині. На цій підставі в 2012 році в українській Теодозії школа № 15 була визнана опорною в місті по толерантному вихованню учнів. Правда, їй це зовсім не завадило вже в умовах окупації, в 2014-2015 навчальному році, зайняти III місце в міському військово-патріотичному русі «СПАСИБІ ЗА ПЕРЕМОГУ!».

І раптом, у жовтні 2015 року, місцеві активісти й учні зненацька розв’язали привітати із Днем учителя викладачів, які працюють у класах із кримсько-татарською мовою навчання, розгорнувши кримсько-татарський національний прапор. Пам’ятаючи класику, кримські працівники політичного розшуку під керівництвом начальника УФСБ по Криму генерал-лейтенанта Віктора Палагіна, мабуть, вирішили «задушити процес у зародку». А то, боронь боже, й усі кримські татари, натхнені перемогою Джамали на Євробаченні, підуть за прикладом батьків і учнів кримсько-татарської школи в Бахчисараї, які одягли на «останній дзвінок» 26 травня 2016 року своїх дітей в одяг з елементами української символіки.

Про начальника кримського УФСБ В.Палагіна (на фото) у Росії склалася репутація досвідченого борця з екстремізмом, який виявив бійцівський характер і організаторські здібності, раніше очолюючи УФСБ РФ по Республіці Башкортостан. Можливо, так воно і є, враховуючи повідомлення про успіхи цього УФСБ по запобіганню поширення в республіці ідеології забороненої в Росії організації «Хизб ут-Тахрир» і ліквідації тренувального воєнізованого табору ісламістських бойовиків у Бурзянськом районі Башкортостану. Зважаючи на все, В.Палагін, який пережив у лютому-березні 2010 року масові акції протесту в Уфі з вимогами його відставки, навчився «тримати удар». Тоді йому пощастило переломити ситуацію в конфлікті із представниками місцевої корумпованої еліти, які організували мітинги башкирської молоді.

Але Крим — не Башкортостан. Масштаб і специфіка інші. Тут «шашкою не помахаєш», усе на очах у світової громадськості, а застосування грубої сили розцінюється як прояв слабості. За деякими даними, за Віктором Палагіним, який поміняв Уфу на Ялту й Севастополь, у сонячний Крим потяглися його колишні товариші по службі по Башкирії. Серед них чимало татар, із числа яких керівництво УФСБ створило групу протидії опору кримських татар. Її роботу курирує прибулий з Башкирії перший заступник начальника УФСБ полковник Рустем Ібрагімов.

Саме його підпис стоїть під оприлюдненим в Інтернеті секретним листом, спрямованим УФСБ 25 квітня 2015 року на адресу колишнього «бригадира» організованого злочинного угруповання «Сейлем» Сергія Аксьонова по кличці «Гоблін», зведеного Путіним після анексії Криму в ранг Глави Республіки. Документ містить розрахований на 2015-2018 роки план посилення репресій кримських татар.

Судячи з подій, які відбувалися після нього, документ є справжнім. Ознайомлення з ним переконує в тому, що керівництво УФСБ застосовує до кримських татар успішно випробувані на Північному Кавказі, у Татарстані, у Башкортостані й в інших регіонах Росії лекала – терор, розкол, підкуп, брехливу пропаганду. Але «варяги з Уфи» явно недооцінюють дуже багатий досвід протистояння кримських татар КДБ СРСР, який мав куди могутніший у порівнянні із ФСБ РФ інтелектуальний потенціал. Тимчасовим хазяям Криму за два роки окупації час би уже засвоїти, що кримські татари під керівництвом Меджлісу, який навіть перебуває на нелегальному становищі, збережуть єдність. Вони будуть неухильно дотримуватися ненасильницьких методів боротьби й не дозволять спровокувати себе на масові антигромадські акції. Спираючись на підтримку світового правозахисного руху, кримські татари обов’язково досягнуть своїх цілей.

Як педагог за освітою, Віктор Палагін мав би пам’ятати про моральні основи професії, які йому, зважаючи на все, безуспішно, намагалися прищепити в Курськом педагогічному інституті. Він також не забув, що в КДБ СРСР існував жорсткий віковий ценз на проведення профілактичних заходів відносно громадян СРСР, іноземців і осіб без громадянства, не кажучи вже про залучення їх до негласного співробітництва. Вони санкціонувалися тільки відносно осіб, які досягли 18-літнього віку! Але, очевидно, політична доцільність і почуття вседозволеності взяли гору над здоровим глуздом.

Учора Інтернет-агентство «Крим. Реалії» повідомило, що 1 червня 2016 року в окупованому Севастополі відбувся дитячий конкурс малюнків на асфальті. Він був присвячений Дню захисту дітей. Отож виявилося, що юні кримські художники, віддаючи перевагу синьо-жовтим кольорам українського прапора, жодного разу не зобразили російську або військову символіку.

Очікуючи у зв’язку з цим вказівок керівництва УФСБ по Криму й Севастополю «провести бесіди» з вихованцями дитячих дошкільних установ, хотілося б нагадати кримським жандармам, як колабораціоністам, так і окупантам, про дуже цікавий історичний факт.

Представнику одного з відомих у царській Росії дворянських родів Володимиру Федоровичу Джунковському (1865-1938) у своєму житті довелося побувати в різних іпостасях. Був він ад’ютантом великого князя Сергія Олександровича (1891-1905), московським віце-губернатором (1905-1908), московським губернатором (1908-1913), товаришем міністра внутрішніх справ і командуючим Окремим корпусом жандармів (1913-1915), командиром 8-й Сибірської стрілецької дивізії, дослужившись у квітні 1917 року до звання генерал-лейтенанта. Серед істориків радянських спецслужб побутує стійка думка, що знамениті контррозвідувальні операції «Трест», «Синдикат-2», якими керував легендарний А.Артузов, консультував В.Ф.Джунковський. Але це, щоправда, не врятувало його від загибелі в катівнях НКВД в 1938 році. Отож, очоливши Окремий корпус жандармів напередодні Першої світової війни, В.Ф.Джунковський порушив питання про необхідність посилення агентурної роботи в армії. При цьому, як людина честі, він наполягав на скасуванні інституту агентури серед нижніх чинів, вважаючи зовсім неприпустимим, «щоб солдат був шпигуном серед своїх товаришів». Він також спеціальним циркуляром заборонив органам політичного розшуку мати агентуру серед учнів середніх навчальних закладів.

Сумно, якщо за наявності демократичних інститутів, які захищають права людини в Росії, й авторитетних правозахисних організацій нормативно-правова база ФСБ РФ дозволяє її співробітникам «проводити бесіди» з дітьми, які не досягли повноліття. Втім, чому дивуватися, якщо Уповноваженим із прав людини в РФ є генерал МВС Тетяна Москалькова, а Уповноважений при Президентові РФ по правах дитини Павло Астахов — випускник Вищої школи КДБ СРСР.

Борис Дніпров, “Вектор ньюз”

В одному з технічних вузів Києва є факультет журналістики. Віднедавна, окрім інших предметів, там викладається курс сценарної майстерності, який вів, як це не дивно, доктор історичних наук. Вам не здається, що це якось трохи незвичайно? Хоча викладач і не винен — просто йому потрібні «години», ось він їх і набирає.

Чому ж досвідчений педагог змушений, наче першокурсник, вивчати предмет, щоб не осоромитися? Бо кафедра, яка розподіляє викладацьке навантаження, так вирішила? Але ж викладачів треба забезпечити зарплатою, бо навіть альтруїсти на голодний шлунок довго не протягнуть. Ось і доводиться історику виконувати невластиву йому роботу, розбираючись разом із студентами у різних підходах до написання сценаріїв Тоніно Гуерри й Жана Кокто.

І чи нормально, що цього року на заняттях по сценарному мистецтву вам будуть розповідати не про лауреатів Канського фестивалю, а про те, як святкувати Івана Купала? Чи не можна якимось чином чергувати приклади світових шедеврів і національної класики, а не заміняти одне іншим?

Спірним моментом університетської підготовки в Україні дотепер залишається Болонська бальна система, за якою студент за навчальний семестр може заробити максимум сто балів. Тобто фактично ми маємо своєрідну накопичувальну систему оцінювання знань. І хоча «болонські бали» впроваджуються в нас далеко не перший рік, до багатьох викладачів ця інформація, схоже, ще не дійшла. У результаті наприкінці року не кожному викладачеві до снаги звести кінці з кінцями, коли всі «п’ятірочки» і «плюсики» доводиться якось переводити в бали. Щоб цифри відповідали затвердженій європейській болонській системі, вони часто просто підтасовуються. Тоді який у цьому сенс?
Якщо вже ми торкнулися теми пострадянського викладання, гріх не згадати, що матеріал, яким «збагачують» студентів заслужені професори СРСР, дуже часто виявляється застарілим. Викладання за підручниками радянських часів (особливо якщо йдеться про технічні спеціальності) уже не викликає навіть подиву. Про який технічний прогрес у нашій країні може йтися, якщо в університетах студентам часто подається лише застаріла на десятки років інформація, придатна лише для екскурсів у минуле?

З іншого боку, якщо деякі викладачі застрягли в сивій давнині, то інші занадто вже захопилися новітніми часами… Але ж вузи мають давати студентам лише вудки, а не навантажувати рибою на власний розсуд.

Окремим айсбергом, який завзято топить вутлі студентські човники, залишається практика. Здавалося б, одна з найважливіших частин навчання призначена для того, щоб дати майбутнім фахівцям реальне, а не теоретичне уявлення, із чим саме їм доведеться працювати (або, навпаки, не працювати). Але в більшості вузів України практиці відведена лише незначна роль. Більшість практикантів просто вмовляють керівників виробничої практики поставити печатку на папірці й обіцяють більше ніколи на очі не потрапляти, а вузи найчастіше ніяк не можуть цей процес проконтролювати. Та й не прагнуть, якщо чесно.

Ще одна важлива проблема — університети часто навіть не визначають для студентів місця практики, довіряючи молодим людям розбиратися з цим самостійно. І навіть упоравшись із нелегким завданням, ви можете опинитися наодинці з проблемою договору, який найчастіше нагадує райдер заїжджої зірки. При цьому сам вуз неспроможний навіть наполовину забезпечити студентів тим, що знадобиться під час практики.

Ось так і живуть українські вузи: у гарному міфі про європейську систему навчання й у жорстокій реальності постсовка.

І, на жаль, мине не рік і не два, поки українська система освіти навчиться прогинатися під мінливий світ із користю для майбутніх фахівців: сьогодні світ змінюється набагато швидше, аніж вузівські програми й методики. А студенти просто змушені навчатися не тільки й не стільки у вузах, скільки самостійно (хоча документ у результаті одержати треба). Бо ж, як свідчить життя, у більшості випадків шість років навчання на факультеті журналістики в авіаційному вузі дають лише папірець, практична ціна якого невисока. Навіть якщо в тому папірці буде написано, що ти прослухав курс сценарного мистецтва від доктора історичних наук…

Ольга БЕРЕЗЮК, спеціально для “Вектор ньюз”

Нелегальний будинок для людей похилого віку в селі Літочки Київської області 29 травня 2016 року став крематорієм для 17 людей. 30 травня на Грибовицькому смітнику під Львовом завалило трьох. Їх шукають. Але шансів знайти, самі розумієте… Якщо за цей час не вийшло, то… Втім, хочеться вірити в краще…

Українці завжди вірять у краще. Інформація про пожежу в тій самій частині будинку для людей похилого віку надійшла до рятувальників о 3:48. Через шість хвилин приїздить перша команда, але будинок на той час горів уже протягом години, у ньому обвалився дах і перекриття. Відразу знайшли тіла п’ятьох, але вже до опівдня кількість жертв збільшилася до 17. Середній вік загиблих становив від 80 до 90 років. Загинула й співробітниця — нянечка, яка намагалася врятувати старих.

У будинку було багато пластику, не було пожежної сигналізації й вогнегасників. Тобто фактично старі задихнулися. І навіть якби були й сигналізація, і вогнегасники, чим би вони допомогли? З палаючого будинку пощастило врятувати вісімнадцятьох людей, п’ятеро з них госпіталізовані. Четверо мають задовільний стан, один пацієнт — в опіковому центрі Київської обласної лікарні, йому потрібен місяць на реабілітацію. Тринадцятьох людей, які не одержали травм, переселили в село Воропаєве Вишгородського району, в інший приватний будинок для людей похилого віку. Сподіваємося, що в новому будинку є й необхідні умови, і документи, які підтверджують реальний, а не фіктивний стан справ.

А будинок для людей похилого віку у Літочках за документами був звичайним приватним будинком. ДержНС і Національна поліція не знали про його існування, так само, як і районна адміністрація. Точніше, не знали, чому в одному місці одночасно знаходяться 40 старих. Точно так вони, мабуть, не знали б, чому в одному місці одночасно знаходяться 40 бойовиків. Яка різниця: старі чи бойовики живуть у сусідській хаті. Моя ж — скраю. За рік у будинок для людей похилого віку понад 25 разів приїжджала швидка, але поліцію туди ніколи не викликали. У МВС повідомили, що проводиться службова перевірка, чому дільничний не доповів вищому керівництву, що на підвідомчій йому території є незрозумілий будинок, у якому незрозуміло, на якій підставі, живуть (…жили) 40 старих. Хоча сумнівно, що він не доповідав. Доповідав. Але до цього нікому жодної справи не було. Хіба що за винятком того зворушливого моменту, коли до зарплати когось із посадовців щось докладали за його «мояхатаскрайську» позицію.

За оцінками ДержНС власник згорілого будинку для людей похилого віку володіє ще вісьмома аналогічними закладами в Київській області. Має шестирічний досвід «бізнес-роботи зі старими».

Шість років.

“У договорах суми звучали від 6 до 9,6 тисяч грн на місяць на утримання. Жодних документів про переоформлення квартир не було. Ми відпрацьовуємо версію, що деякі люди, які там знаходилися, були незаконно позбавлені житла або майна. Зараз у нас інформація тільки по одному з потерпілих у перевірці”, — заявив в.о. начальника Нацполіції в Київській області Дмитро Головін. Для розслідування причин трагедії сьогодні створили урядову комісію. Серед її першочергових завдань — проведення перевірок об’єктів, які надають подібні послуги у всіх регіонах України. Комісія має звітувати про результати роботи через місяць. Цей строк дали, мабуть, щоб усі документи впорядкували. Тільки в Київській області таких закладів понад 40. Їх, як повідомляється, чекає тотальна перевірка для систематизації й складання реєстру. Держава вирішила систематизувати старих у приватних будинках. Які, до речі, законодавчо ДержНС перевіряти заборонено. Ну, бо ж будинок – приватний. З усіма наслідками, які впливають і випливають.

І знаєте, що найстрашніше. Навіть не те, що всі ці «тотальні перевірки» ні до чого не призведуть. А в тому, що на сьогоднішньому засіданні Верховної Ради навіть думки ні в кого не виникло встати і вшанувати хвилиною мовчання пам’ять згорілих у Літочках старих. Тому й жодних ілюзій щодо цього плекати не варто…

Ілюзій немає й тому, що вчора, 30 травня, найбільша компанія по вивезенню сміття “АВЕ Львів” вибачилася перед жителями міста за тимчасові незручності у зв’язку з неможливістю проведення повноцінного збирання відходів у місті. Ситуація виникла у зв’язку з пожежею на Грибовицькому сміттєзвалищі. “Як тільки функціонування звалища буде відновлене, ми оперативно забезпечимо якісне й належне збирання відходів у Львові”, — пообіцяли в компанії. Під час пожежі завалило трьох людей. Їх, як пообіцяли у львівській ОДА, шукатимуть цілодобово. Раніше керівник поліції Львівської області Дмитро Загарія заявив, що шанси знайти їх живими — практично нульові.

Нагадаємо, пожежу, яка виникла на смітнику в неділю, учора вже згасили. Сміття горіло на площі дві тисячі квадратних метрів. У зв’язку з відсутністю поблизу смітника джерел води для гасіння пожежі пожежними була прокладена магістральна лінія довжиною близько 3 км і організований підвіз води водовозами з відстані 5 км. Знаєте, добре, що поруч із львівською “мусоркою” не було ніякого приватного будинку для людей похилого віку.

Добре, що не було його й біля Васильківської нафтобази. Хтось знає, чим закінчилося розслідування про пожежу на ній? Кого посадили?
Ось так буде й із старими з Літочок під Києвом, і з Грибовицьким смітником під Львовом. Далі скрізь. А все тому, що для нашої «мояхатаскрайськості» набагато зручніше «ловити вітри й розкидати камені…»

Костянтин НІКОЛАЄВ, “Вектор ньюз”

Надія Савченко повернулася в Україну. Що з нею робити тим, хто зараз визначає її політичний порядок денний, — незрозуміло. Розіграти карту Савченко зараз з’явиться багато охочих.

Поки найбільшу кількість вістів набрав, звичайно ж, Президент України Петро Порошенко. Пообіцяв повернути — і повернув. І зараз уже неважливо, що відбулося це багато в чому не завдяки йому.

Просто Путін так вирішив.

При цьому можна мати абсолютну впевненість у тому, що в історії з Н.Савченко Путіна цікавила навіть не сама льотчиця. І навіть не бідні грушники – їх взагалі зустріли в аеропорту «Внуково» не як билинних героїв боротьби за «руський світ», а як шолудивих псів, яких не погидували обійняти хіба що дружини…

Втім, далі доля Єрофеєва й Александрова вже цікавить хіба що людей із Лубянки…

Є три зовнішньополітичні причини, чому Путін ОСОБИСТО вирішив відпустити Надію Савченко.

Перша. Президент РФ прийняв рішення про помилування Надії (хоча, нагадаємо, вона його не просила) винятково після нічної спільної розмови у форматі «Нормандської четвірки». Очевидно, там від інших «хрещених» батьків йому була зроблена така пропозиція, від якої він не зміг відмовитися. І вона, найвірогідніше, була пов’язана з можливим пом’якшенням або навіть із повним зняттям санкцій. Адже недаремно прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв на недавній зустрічі в Криму буквально послав місцевих пенсіонерів: «Грошей немає. Тримайтеся!».

Друга – вибори на Донбасі. Непрямим підтвердженням тому є захоплена репліка очільника МЗС ФРН Штайнмайєра, що після звільнення Савченко «Мінський процес тепер одержить новий імпульс» (дослівно: “Minsk process got a new impulse and Savchenko’s release indicates cooperation between Ukraine and Russia”). Можна припустити, що предметом торгів були й вибори на Донбасі…

І, нарешті, третій варіант. Сьогодні Росія мала почати нові бомбардування Сирії. Нагадаємо, 20 травня міністр оборони РФ Сергій Шойгу заявив, що армія з 25 травня почне операцію проти сил, які ігнорують перемир’я в Сирії. Москва запропонувала це робити разом із Вашингтоном. Але той не погодився. Тоді Росія заявила, що буде бомбити сама. І ось буквально в той момент, коли літаки з грушниками й Савченко, невесело помахуючи один одному крилами, зустрілися на «шпигунському повітряному мосту», представник Міноборони Ігор Конашенков заявив, що РФ не бомбитиме Сирію. Спікер МО РФ пояснив це тим, що «за останні дні в російський Центр по примиренню ворогуючих сторін надійшло близько десятка звернень від сирійських польових командирів (переважно із провінцій Алеппо й Дамаск) із проханням не відновлювати удари до того, як вони повністю закінчать розмежування з «Нусрою». Більше того, дехто з них висловлює готовність надати координати й кордони контрольованих ними районів після повного витиснення звідти терористів і подальшого виключення провокаційних обстрілів з цих територій сирійських населених пунктів і позицій урядових військ». Загалом, налив води. Але, знаючи Росію, вона як наллє, так і виллє. Тож сирійцям, які мають необережність не погоджуватися з політикою чинного президента Башара Асада, залишається тільки поспівчувати. Ну, і тим, хто згоден. Ракети – вони ж не обирають, опозиціонер ти чи лояльний.

Ось так і в Україні. В особі Надії Савченко в Київ залетіла дуже серйозна ракета. Питання тільки в тому, стане Савченко в Україні УРСом (керованим реактивному снарядом) чи НУРСом (некерованим реактивним снарядом)? А те, що Надя реактивна, стало зрозуміло вже в «Борисполі». Напір абсолютно той же, який ми бачили в репортажах із російського залу суду. А тепер ми побачили, почули й відчули це й на рідній землі. По якій Надя, на відміну від багатьох, пройшлася босоніж. Досить символічно – вразило багатьох.

Примітно, але Надя у своєму короткому й емоційному першому спічі на рідній землі встигла «вишикувати» всіх: і політиків, і журналістів. Тобто саме тих, хто й формує порядок денний у країні. І цілком можливо, що зовсім скоро, після того, як «вип’є два літри горілки» і відпочине, саме вона й формуватиме цей порядок. Уточнимо: не «Батьківщина», номінальним першим номером якої вона є (і на зустріч із якою таки пробилася Юлія Тимошенко), а саме Савченко.

До речі, Юлин парт«вечірній» інтернет-ресурс до останнього тримав у «Темі дня» її улюблену тарифну бодягу.

І тільки потім, коли Савченко й Тимошенко потисли в «Борисполі» одна одній руки, а Надію запросили на її робоче місце на вулиці Туровській, «тема» «Батьківщини» змінилася. На реальну тему дня у всій Україні.

Правда, і в ній Юлія Володимирівна знайшла місце для особистого піару. Нічого особистого. Просто спостереження…

Риторика ж Надії Савченко в аеропорту була дуже радикальною. І, здається, що радикалізм цей у майбутньому політичному проекті імені Савченко (а в його появі можна не сумніватися) буде справжнім, а не вило-коров’ячим, як у Ляшка, «Правого сектору» і інших любителів половити свою рибку в мутній політичній водичці України. Недаремно ж права рука Савченко, її сестра Віра, під час очікування літака в аеропорту сказала, що якщо Надію повезуть у СІЗО (що було б правильно, із юридичної точки зору), то сюди прийдуть добровольчі батальйони. Прекрасний посил! Але в Адміністрації Президента України розсудили розумно: раз Савченко засудили “по безпрєдєлу”, то й відпускати її теж треба “по безпрєдєлу”. Не чекаючи ані рішення суду (будь-якого), ані Указу про помилування (будь-чийого). Можливо, потім, через кілька днів, таке рішення (акт, указ і т.д.) і з’явиться, але нікого це цікавити вже не буде.

Українські політики довго називали Савченко «нашою Жанною д’Арк». Але називати її так було легко й приємно, коли вона була там. А тепер вона тут. І в неї є ті, хто так довго потребував свого справжнього, а не «писаного красеня» — героя із АТО. І вона цілком може стати тим, чого їм так не вистачало увесь цей час — їхнім прапором. Так що, найвірогідніше, Надія стане головним призом в українській політичній «зірниці», — хто її захопить, той і переможе.

Але одного всім нам не хотілося б точно — щоб Савченко виїхала в ПАРЄ, делегатом якої вона є. Звичайно, спокуса для багатьох українських можновладців велика — зробити з колишньої бранки Кремля головний європейський гучномовець. Але, здається, що Надії це й самій нецікаво. Уся історія цієї найдивовижнішої жінки незалежної України говорить про це.

Історія, яка триває…

Костянтин Ніколаєв, “Вектор ньюз”