Категорія: ЕКСКЛЮЗИВ

Цілком природно, що найважливіші події в регіоні минулого тижня відбувалися в Туреччині, де влада проводить масштабні чистки й арешти в збройних силах, інших держструктурах і різних організаціях для подолання наслідків спроби державного перевороту, початого групою військових у ніч із 15 на 16 липня.

Туреччина
19 липня командування ЗС Туреччини заявило, що вся територія країни знаходиться під контролем. Тим часом у Туреччині розгорнута масштабна кампанія по затримці й арешту осіб, підозрюваних у причетності до спроби держперевороту, а також прихильників ісламського опозиціонера Ф. Гюлена, який проживає в США, і якого влада звинувачує в організації путчу. У країні на три місяці введений режим надзвичайного стану. Тільки за офіційною інформацією, на 24 липня в Туреччині в рамках масових чисток державного апарата відсторонені від роботи близько 45 тисяч держслужбовців різних структур. Президент країни Р. Т. Ердоган заявив 24 липня, що число арештованих після заколоту військових і цивільних осіб склало 13156 осіцб, у тому числі 126 генералів. За словами Ердогана, розвідка Туреччини допустила помилки в роботі, тому не змогла запобігти спробі військового перевороту в країні. У свою чергу, прем’єр-міністр Туреччини Б. Йилдирим повідомив 24 липня про майбутній розпуск президентської гвардії. Командуючий силами жандармерії Туреччини був відправлений у відставку. Міністерство оборони Туреччини проводить слідчі перевірки всіх військових суддів і прокурорів. Усі вони відсторонені від посад.

Крім армії, чистка торкнулася й апарату уряду, МВС, Національної розвідувальної організації, Вищої ради по освіті, Міністерства освіти, Головного управління у справах релігії, Міністерства в справах родини й соціальної політики, Міністерства фінансів, Департаменту контролю енергетичних ринків, інших відомств і організацій. У справі про спробу перевороту заарештовано 113 суддів і прокурорів, у тому числі два члени Конституційного суду. Влада відкликаєь ліцензії радіо- і телестанцій, пов’язаних з Ф.Гюленом. Співробітники основного регулюючого ЗМІ органу Туреччини — Вищої ради по радіо й телебаченню — відсторонені від роботи. Вища рада по освіті Туреччини закликала відправити у відставку 1577 деканів і професорів державних і приватних вузів, а Міністерство освіти відкликало ліцензії у 21 тис. викладачів приватних навчальних закладів. Турецькі держслужбовці тимчасово не можуть залишати межі країни, їхні щорічні відпустки скасовані до особливого розпорядження. Аналогічна заборона введена й для професорсько-викладацького складу вузів. 23 липня набув чинності перший закон у рамках режиму НП, у якому передбачено закриття близько 2,3 тисяч шкіл, вузів, громадських організацій, медичних установ. Усі вони підозрюються у зв’язках з організацією Ф. Гюлена. Президент Р. Т. Ердоган пообіцяв очистити всі державні структури від прихильників опозиціонера.

Керівництво Туреччини розглядає питання про введення смертної кари для учасників путчу. Дія Європейської конвенції із прав людини на території країни на час дії режиму НП буде припинена. При цьому віце-прем’єр М. Шимшек заявив 23 липня, що Туреччина буде строго дотримуватися принципів демократії й верховенства закону. Уведений у Туреччині режим НП, репресії до десятків тисяч людей говорять про рішучість Р.Т.Ердогана жорсткими заходами зміцнювати особисту владу, не зважаючи на застереження з боку Заходу. Водночас кампанія репресій заморожує армію, інші силові структури й урядові органи в цілому. Паралізована робота судових органів.

Президент Р. Т. Ердоган, інші помітні турецькі політики активно контактують із керівництвом закордонних держав. Так, 18 липня Р. Т. Ердоган провів телефонну розмову з президентом Ірану Х. Роухані, під час якої підкреслив, що Туреччина сповнена рішучості пліч-о-пліч з Іраном докладати зусилля для відновленню миру й стабільності в регіоні. 19 липня відбулася телефонна розмова Р. Т. Ердогана із президентом США Б. Обамою. Два лідери обговорили ситуацію навколо розслідування спроби перевороту в Туреччині. Б. Обама запропонував надати всебічну допомогу в розслідуванні заколоту й підтвердив підтримку США «демократично обраному уряду Туреччини», але відзначив, що розслідування має відбуватися відповідно до демократичних процедур. Пізніше, 22 липня, Б. Обама заявив, що США не мали жодного стосунку до недавньої спроби перевороту в Туреччині, і будь-які твердження про зворотнє негативно відбиваються на двосторонніх відносинах. Глава Білого дому пообіцяв, що Вашингтон «продовжить працювати з Туреччиною, яка намагається стабілізувати ситуацію», у тому числі й у сфері боротьби з тероризмом. Туреччина ж погодилася взяти участь у роботі комісії, яку запропонували створити США для вирішення питання про видачу Анкарі Ф. Гюлена. Євросоюз заявив про глибоку заклопотаність уведенням НП у Туреччині й уважає неприйнятними дії Анкари «у сфері освіти, судової системи й щодо ЗМІ». У цілому, за словами Р. Т. Ердогана, «зараз ситуація (у Туреччині, — авт.) нормалізується, але поки рано говорити про те, що все закінчилося». Президент також не виключає «здійснення нової спроби військового перевороту, але тепер це буде вже непростим завданням».

Сирія
У Сирії на минулому тижні бойові дії переважно велися на півночі країни в районі Алеппо й прилеглих до міста районах. Угруповання бойовиків «Джебхат ан-нусра», які тут знаходяться в оточенні, продовжують безуспішно атакувати підрозділи сирійської армії. На північному сході від Алеппо бійці переважно курдських «Сил демократичної Сирії» при масованій підтримці авіації західної коаліції витісняють бойовиків «Ісламської держави» (ІД) з міста Манбідж. У результаті удару авіації коаліції в цьому районі загинули понад 120 мирних жителів. Бої велися також і в інших районах Сирії. 21 липня далекі бомбардувальники Ту-22М3 ВПС РФ завдали удару по об’єктах бойовиків ІД на сході центральної провінції Хомс. 22 липня прес-секретар президента Росії Д.Пєсков заявив, що зберігається потенційна можливість збільшення російського контингенту в Сирії. Глава Пентагона Є. Картер уважає, що зараз варіант американо-російського співробітництва по боротьбі з терористичними угрупованнями на території Сирії малоймовірний.

У заяві за підсумками минулої 21 липня у Вашингтоні першої спільної зустрічі глав зовнішньополітичних і військових відомств країн-учасниць операцій проти ІД в Іраку й Сирії, очолюваної США, говориться, що єдиним способом припинення громадянської війни в Сирії є політичний діалог протиборчих сторін при посередництві ООН. Підсумком же діалогу має стати «справжній політичний перехід» до нової влади в Дамаску. 24 липня МЗС Сирії заявив про готовність Дамаска до поновлення міжсирійських переговорів без попередніх умов.

Саудівська Аравія
22 липня в Саудівській Аравії відбувся цікавий політико-дипломатичний курйоз. Фактично, міністр закордонних справ Саудівської Аравії А. аль-Джубейр спробував підкупити Росію в обмін на “здачу” Асада. Якщо коротенько, то було сказано, що Росія може одержати доступ на ринок країн-членів ССАГПЗ і інвестиції, які перевершать внески Китаю. Міністр підкреслив, що саудівське керівництво знає, що президент Росії В. Путін знову хоче закріпитися на Близькому Сході: “Ми готові дати Росії частку на Близькому Сході, яка зробить Росію значно сильнішою, ніж Радянський Союз”. За словами А. аль-Джубейра, у Москви й Ер-Ріяда є розбіжності по Сирії, але вони стосуються не стільки інтересів у цій країні, скільки способів їх реалізації. Саудівський політик вважає, що дні Асада лічені, закликавши «укласти угоду, поки це можливо». Але реакція дипломатів на всі ці хитрування виявилася лаконічною: “Міністр занадто молодий, і не розуміє, що говорить…”

Іран
19 липня за підсумками засідання у Відні членів спільної комісії «шістки» (РФ, Великобританія, ФРН, КНР, США, Франція) і Ірану по його ядерній програмі було заявлено, що реалізація спільного всеосяжного плану дій по врегулюванню ситуації перейшла в стійку фазу. «На засіданні йшлося про практичні питання взаємодії в цьому форматі й поточний стан справ із виконанням домовленостей, у тому числі шляху подолання потенційних проблемних моментів», у тому числі труднощів, пов’язаних із поверненням Ірану на міжнародні фінансові й економічні ринки у зв’язку зі скасуванням санкцій. Керівник Організації по атомній енергії Ірану А. А. Салехі заявив 19 липня: «Наша ядерна діяльність може бути в короткий термін повернута до колишнього стану й навіть більш високого рівня. Така можливість була передбачена нами із самого початку на випадок порушення протилежною стороною зобов’язань за ядерною угодою».

Лівія
22 липня Радбез ООН дозволив країнам-членам почати вивіз із Лівії хімічної зброї (ХЗ) для наступного її знищення, щоб не допустити потрапляння отруйних речовин у розпорядження терористичних угруповань. Резолюція «дозволяє державам-членам одержувати у своє розпорядження, транспортувати, передавати й знищувати хімічну зброя» за вказівкою Організації по забороні хімічної зброї (ОЗХЗ), щоб забезпечити ліквідацію запасів лівійськогї ХЗ «якомога швидше й максимально безпечним шляхом після консультацій з урядом національної згоди» цієї країни. Лівійська ХЗ вже перевезена з місць зберігання в безпечне місце на узбережжя, звідки буде вивезена морем у найближчі дні, після чого знищена. На засіданні РБ ООН була звернена увага, що за час «довгочасного складування отруйних речовин їхні запаси поменшали на 220 тонн». У цьому зв’язку в РБ ООН «мають бути твердо впевнені, що небезпечними отруйними речовинами не заволоділи терористи».

Афганістан
Великий теракт був вчинений 23 липня в столиці Афганістану Кабулі. Загинули 80 людей, 231 особа одержала поранення. Теракт був вчинений під час масової акції протесту народності хазара. Учасники демонстрації висловлювали невдоволення планами влади відкласти електрифікацію в північній провінції Баміан. Відповідальність за напад взяла на себе ІД. Радикальний афганський рух «Талібан» засудив напад і заявив, що не має до нього відносини.

За матеріалами закордонних ЗМІ й Інституту Близького Сходу
Огляд підготував Марсель Бондарчук

Незначне зміцнення гривні в перші шість місяців 2016 року сприяло зростанню попиту, зокрема на вторинному ринку. При подальшій відсутності відчутних валютних коливань можна говорити про пожвавлення ринку цієї осені, що, однак, не дає підстав прогнозувати зростання цін.

За перше півріччя ділова активність найбільше зростала в періоди після свят. Наприклад, у другій половині січня почалося тимчасове пожвавлення «вторички» і додаткова маркетингова атака від забудовників по «первичці». Помітну активність продемонстрував вторинний ринок і після травневих свят — покупці частіше дзвонили й ходили на перегляди. «Сегмент «недорого» все ще продовжує падати: торік це було 25-50 тис. доларів, цього року це 20-40 тис.», — коментує керівник Комітету з інформаційних технологій і аналітики Асоціації фахівців з нерухомості України Едуард Бразас. Коли в першому кварталі поточного року спостерігався ажіотажний викид пропозиції, 80-90% попиту було сконцентровано в сегменті недорогого житла. Тоді для вторинного ринку «недорого» залишалося в межах 800-900 доларів за кв. м, а для первинного ринку — 1000-1200 дол. за кв. м. Варто відзначити, що, незважаючи на досить-таки тонку грань між «первичкою» і «вторичкою», попит на новобудови зміщений трохи вгору, де особливо популярні однокімнатні квартири вартістю до 40 тис. доларів (за такою ціною можна знайти «двушку» на вторинному ринку), а двокімнатні за ціною близько 60 тис. дол.

За даними консалтингової компанії City Development Solutions (CDS), на початку 2016 року найдешевше житло на нових об’єктах економ-класу в Києві пропонувалося за 13 000 грн./кв.м., максимальна ціна нової пропозиції економ-сегменту досягала 22 900 грн./кв.м. Ціни на житло комфорт-класу коливалися від 14 500 грн/кв.м до 33 500 грн/кв.м. Сегмент бізнес-класу також активно практикував ціновий демпінг — квартири пропонувалися від 18 700 грн/кв.м до 53 860 грн/кв.м. Нові проекти представлені як масштабними житловими комплексами, які передбачають власну інфраструктуру, так і невеликими житловими будинками на кілька секцій. Нова пропозиція, яка вийшла на первинний ринок на початку 2016 р., лише на чверть презентована житловими комплексами, що припускає будівництво більше одного будинку.

Ще однієї тенденцією в будівництві новобудов стало проектування тільки 1- і 2-кімнатних квартир як найбільш затребуваних об’єктів. У результаті лише в половині нових ЖК, що відкрили продаж у 2016 р., є 3-кімнатні квартири. «Ринок первинного житла вже впритул наблизився до тієї точки, коли принцип «дешево й швидко» перестає працювати. Покупцеві є з чого вибирати як по якості, так і за ціною. Він витрачає багато часу на свій вибір, порівнюючи й матеріали, і якість обробки, й інфраструктуру, і, звичайно ж, свої майбутні платежі за обслуговування», — підкреслює директор по маркетингу City Development Solutions Наталія Комолова.

Найбільш стабільним по своїй активності залишається ринок оренди. Більш-менш комфортну квартиру для проживання в Києві можна орендувати за 5-6 тис. гривень, рідше зустрічаються пропозиції за 3 тис. грн. Останні півроку маленький вибір квартир слабко відповідає наявному попиту. На ринок оренди вплинуло й зростання комунальних платежів: якщо 2-3 роки тому до ціни за оренду додавалися показники лічильників, то сьогодні власники масово переходять на умови “оренда плюс коммуналка”. «Тенденція називається квазі-підвищення ціни: ціни тримати ті ж, але неприємний бонус — тисяча гривень за комунальні», — пояснює Є. Бразас. Таким чином, гарний об’єкт на ринку оренди не затримується й за кілька днів цілком може знайти свого клієнта.

Різні прогнози на друге півріччя очікують різні сегменти ринку нерухомості. Ринок оренди дає передумови до невеликого зростання, особливо в гривневому еквіваленті й відносно найдешевшої пропозиції. «Вторичка» прив’язана до долара, тому ринок буде продовжувати падати, хоч при перерахуванні в гривню, здавалося б, він росте. Козирі залишаються в рукавах первинного сегмента, однак кількість нової пропозиції, заявленої до введення в другій половині 2016 року, в умовах обмеженої платоспроможності населення буде підсилювати подальшу конкуренцію, прогнозують у консалтинговій компанії «Українська Торговельна Гільдія». У таких умовах забудовники будуть змушені знижувати вартість або створювати додаткову купівельну цінність за рахунок місця розташування, унікальної маркетингової й архітектурної концепції, сучасної інженерії, інфраструктури й послуг.

Анастасія Кулішенко, спеціально для “Вектор ньюз”

Україна є однією з тих майже 200 країн, які приєдналися до першої міжнародної угоди по реалізації природоохоронної політики, заснованої на ринковому стимулюванні зниження викидів парникових газів. Одна з ключових ідей прийнятого в Кіото Протоколу полягає в створенні умов для торгівлі емісійними квотами.

У теорії, це справді цікавий інструмент, який дозволяє країні, яка перевиконала свої зобов’язання по обмеженню викидів, залучити фінансові ресурси для подальшого підвищення енергоефективності своєї економіки.

Колишня українська влада (часів Януковича) не змогла чи не захотіла раціонально використовувати можливості Кіотського протоколу. Саме такий висновок можна зробити, оцінюючи програму закупівлі автомобілів для поліції. Адже придбання за кіотські гроші автомобілів МВС жодним чином не модернізує національну промисловість і не знижує енергоємність виробництва національного продукту в Україні, а просто збільшує збут, а значить, і виробництво дорогого японського продукту. У такій ситуації Україні дістається роль не бенефіціара міжнародної політики впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, а інструмента повернення “кіотських грошей” їх платникові — Японії. Невже ці гроші не можна було направити, приміром, на проекти розвитку виробництва в Україні автотранспорту, оснащеного ГБО? Ефект як для навколишнього середовища, так і для економіки був би більш суттєвим.

Коли влада обмінює емісійні квоти, які утворювалися за рахунок падіння виробництва й зупинки підприємств індустріального сектору, на “зелені” інвестиції, які не створюють перспектив розвитку економіки й генерації електроенергії з поновлюваних джерел, відбувається банальний розпродаж активів майбутніх поколінь.

Але, на жаль, і представники чинного уряду продовжують користуватися лекалами попередників. Кіотські гроші, які залишилися від нереалізованих проектів по заміні систем освітлення населених пунктів, направляють на придбання патрульних автомобілів з гібридною установкою. Звичайно, нові патрульні автомобілі будуть спалювати менше палива, але вони не створюють ВВП і не впроваджують нові природоохоронні технології на виробництвах.
Тим часом у світлі нової угоди, яка набуде чинності в 2020 році, відбудеться посилення вимог по викидах, яке викличе зростання цін на емісійні квоти, а отже, і підсилить конкуренцію серед їх продавців. Зрозуміло, що Україна залишиться в пулі, який формує пропозицію. Питання тільки в походженні майбутнього потенціалу зниження викидів. Або він буде формуватися за рахунок продовження політики деіндустріалізації країни, або за рахунок впровадження ресурсозберігаючих технологій. Уже сьогодні країни-“продавці” роблять ставку на стратегію модернізації своєї промисловості й зниження енергоємності ВВП, виходячи на ринок квот із пакетом пропозицій, який утворювався в результаті впровадження нових технологій. Тобто вони мотивують кіотськими грішми національний бізнес бути інноваційним, а отже, конкурентоспроможним на глобальному ринку.

Україні ж у досить важких кризових умовах при виборі моделі використання додаткових фінансових коштів, які утворюються, у тому числі, і від продажу емісійних квот, не зайве згадати відому притчу про рибу й вудку: “Дай голодному рибу — і ти нагодуєш його на один день. Дай йому вудку, навчи його ловити рибу — і ти нагодуєш його на все життя”.

Звичайно, немає нічого поганого в тому, щоб купити за рубежем нові автомобілі для поліції, але все-таки раціональніше придбати технології, які дозволяють виробляти в Україні інноваційний продукт, який буде затребуваний і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках.

Михайло Резник, Заслужений економіст України,
спеціально для “Вектор ньюз”

Менше двох тижнів залишилося до того, як закон № 3251 про зниження ставок акцизу на автомобілі з пробігом набуває чинності. У соцмережах українці вже збираються в групи, щоб «рвонути за дешевими тачками», і діляться посиланнями польських сайтів з б/у автомобілями.

Таким чином, ідея, кинута екс-прем’єром А.Яценюком, пережила блокаду в парламенті, уникла президентських виправлень, не одержала публічної страти від МВФ і продовжує хвилювати уми й гаманці громадян.

Ціна питання
На сьогодні ми маємо нормативно-правовий акт, який передбачає з 1 серпня 2016 року зниження ставки акцизу за кожен куб.см завезеного в Україну б/у автомобіля від 2 до 28 разів залежно від об’єму й типу двигуна:
– із двигунами об’ємом до 1000 куб. см – 0,102 євро (раніше – до 1,44 євро),
– із двигунами від 1001 до 1500 куб. см – 0,063 євро (раніше – до 1,76 євро),
– із двигунами від 1501 до 2200 куб. см – 0,267 євро (раніше – 2,44 євро),
– із двигунами від 2201 до 3000 куб. см – 0,276 (раніше – до 4,99 євро),
– із двигунами понад 3000 куб. см – 2,209 євро (раніше – до 4,99 євро).

Правда, є й обмеження: пригнати машину з Росії (країни-агресора) не вийде, авто до 2010 року (слабше за Євро-5) теж не можна. Купувати більше одного автомобіля протягом року – не можна, а при відчуженні такого авто раніше ніж за рік із моменту ввозу в Україну акциз доведеться сплатити по повній ставці.

Історія закону
Боротьба навколо закону №3251 про зниження акцизів у стінах парламенту тривала з моменту його реєстрації 12 квітня 2016 року. Верховна Рада в першому читанні проголосувала за документ мінімально необхідною кількістю голосів (226) і відправила на друге, із внесенням виправлень у комітеті. Як показує сайт Верховної Ради, у першому читанні документ підтримали 100 депутатів від фракції БПП і лише двоє було проти. Фракція “Народний фронт” дала 49 голосів і лише один Антон Геращенко утримався. «Опозиційний Блок» у повному складі ігнорував це голосування, і лише один голос був “за”. Фракція “Самопоміч” майже в повному складі голосувала “за”. Була підтримка й більшості від “Радикальної партії”, “Батьківщини”, позафракційних. І лише від групи “Відродження” був тільки один голос підтримки, а вся інша група не голосувала. Поки в комітеті працювали над законопроектом, автомобільне лобі спробувало не допустити набрання законом чинності. Депутат від “Відродження” Дмитро Святаш, пов’язаний із автомобільною корпорацією АІБ, вніс у парламент проект постанови про скасування закону про різке зниження акцизів на старі авто. Проект постанови № 3251-П був зареєстрований у Раді 2 червня.

Нагадаємо, що за регламентом спікер парламенту не може підписати прийнятий закон і направити його на підпис президенту для набрання документом чинності, поки не буде проголосований проект постанови про його скасування. Таким чином, вихід законопроекту №3251 за межі парламенту затягувався. Річ у тому, що Д.Святаш був засновником корпорації “Автоінвестбуд”, одного з найбільших гравців автомобільного ринку України. Компанія займається імпортом і дистрибуцією автомобілів. В одному з інтерв’ю, п. Святаш підтвердив, що вже кілька років як вийшов зі складу засновників АІБу, а свої дії по блокуванню зниження акцизу пояснив тим, що «у нього болить серце за український автопром». Але Верховна Рада провалила постанову Святаша й повторно проголосувала за трохи змінений Закон №325. Документ підписав спікер, і текст ліг на стіл до Президента.

Ще тоді ходили чутки, що Порошенко може внести в текст документа свої пропозиції або зауваження, тим самим заблокувавши вступ закону в дію й повернувши законопроект на повторний розгляд парламенту.

Умови Порошенка: що це було?
Документ після Верховної Ради потрапляє до Президента разом із публічними зверненнями й листами. У результаті суспільний резонанс і змушує Петра Порошенка підписати документ без внесення виправлень і доопрацювання. Водночас глава держави домовляється з представниками парламентських фракцій, що депутати внесуть деякі «слушні» президентські виправлення. Зокрема, Президент хоче, щоб кожен українець міг завезти лише одне авто протягом чинності закону (2019-й), а не по одному на рік. Бажаючі одержати машину за зниженими акцизами матимуть особисто її пригнати. А заборону відчуження купленого на пільгових умовах автомобіля Порошенко запропонував продовжити з 364 днів до дати кінця чинності закону. А якщо ні, то «зекономлений» акциз доведеться доплатити. Але депутати так і не розглянули виправлення Президента, а пішли на канікули.

Але не все так просто. Нагадаємо, що президентські виправлення відкладені, а не відкинуті, а до норм закону придивляються кредитори України, а їхнє слово – закон, суворіший за прийнятий у Раді.

Питання на мільярди: МВФ – проти
Місія МВФ почала свою роботу в Україні 11 липня, і майже відразу ж у ЗМІ «просочилася» інформація, що МВФ не задоволений пробуксовками в прийнятті декількох законопроектів і небажанням уряду піднімати пенсійний вік. Також у переліку причин затримки переказу чергового траншу назвали й зниження акцизу на б/у автомобілі. Згідно з підписаним меморандумом із МВФ, Україна не повинна вводити нові податкові пільги, які своєю дією знижують надходження до бюджету і, як наслідок, призводять до зростання бюджетного дефіциту. А зниження акцизу — це саме податкова пільга: з одного боку, зменшуються надходження в результаті зниження акцизу, з іншого боку, купуючи іноземні автомобілі, українці точно перестануть брати вітчизняні, що, у свою чергу, доб’є українського виробника, а йому й так не солодко.

За даними «Укравтопрому», у червні 2016 року на українських заводах було зроблено 428 автотранспортних засобів, що на 65,9% менше результату торішнього червня й на 27,6% менше показника травня цього року. Але із січня по квітень поточного року в Україну імпортували 34 421 автотранспортний засіб, що на 57% більше ніж за аналогічний період минулого року. Загальна вартість завезеного автотранспорту була оцінена митницею в 539 426 000 доларів, і це без зниження акцизу й інших пільг. У структурі автомобільного імпорту найбільше валюти було витрачено імпортерами на закупівлю легкових автомобілів – 410 500 000 доларів. Ці гроші пішли на закупівлю 23 884 легковиків. Таким чином, у річному вирахуванні зростання імпорту легкових авто склало 45%.

Депутати обдурили президента чи народ?
Таким чином, зниження акцизу на б/у автомобілі більше суперечить здоровому глузду, аніж вимогам МВФ. «Не можна робити запорожці, а їздити на Mercedes, давати роботу іноземним компаніям, а свої підприємства залишати без замовлень. Економіка такі країни завжди карає, такі народи не виживають», – вважає член Комітету Верховної Ради України з питань податкової й митної політики Олександр Кірш. За його словами, живуть ті країни, які хоча б споживають власну продукцію. Якщо ми своїми рішеннями даємо роботу іноземцям і добиваємо власний автопром, то ми вбиваємо себе. Ця політика недалекоглядна. «Якщо й знижувати акциз, то вводити обмеження: щоб люди самі їздили за автомобілями для себе, щоб не багато, а одне авто в одні руки, не для перепродажу, а для власного користування, щоб на цьому не спекулювали фірми», — певен нардеп.

Кірш також відзначив, що президентські виправлення закону (Законопроект № 4905) до закону № 3251 про зниження акцизів на б/у авто нардепи все-таки проголосують уже після канікул. «Думаю, президентські виправлення все-таки проголосують, нікуди не подінуться. Бо вони, принаймні, обмежують свавілля цього закону. Не розглянули, бо не було явки. Депутати просто не ходять на роботу. Крім того, сам факт прийняття цього закону говорить, що серед депутатів є популісти, яким аби тільки мати гарний вигляд між людьми», – говорить він.

Чекати чи дочекатися
Однак навіть той вигляд закону, який набуває чинності з 1 серпня, містить досить багато серйозних стимувань, щоб імпорт авто на його умовах не був масовим, говорить головред журналу «Гроші» Олександр Крамаренко. «Очевидно, МВФ просто зневажив цим податковим послабленням, швидше за все – в обмін на ті умови, які президент Петро Порошенко висунув під час підписання цього закону. Як відомо, він запропонував депутатам буквально протягом кількох днів після підписання “серпневого” закону внести в нього зміни — скоротити ліміт кількості ввезених авто з однієї штуки на рік до однієї штуки за час дії пільгового режиму. Ну, і звузити коло осіб, які ввозять, – розмитнювати може тільки той, хто буде потім авто використовувати (заборона на відчуження протягом року залишається). Депутати, як відомо, за більш важливими законами про прохання Петра Порошенка “забули”. Тож закон почне діяти з 1 серпня в режимі “1 авто в рік на 1 особу (фізичну або юридичну)”, а продавати протягом року не можна”. У найгіршому для українців випадку депутати повернуться до закону не раніше вересня. Або зроблять вигляд, що остаточно забули», – говорить Крамаренко.

Водночас міністр фінансів України Олександр Данилюк заявив про можливість одержання траншу від МВФ уже в серпні. Він відзначив, що в переговорах між Україною й МВФ залишилося вирішити тільки технічні питання. “Є ще ймовірність, що рада директорів може відбутися в липні, є така ще ймовірність. Якщо це відбудеться в липні, значить, гроші ми одержимо на початку серпня. По МВФ у нас є попередній план – це 3-4 мільярди доларів у трьох траншах, і ми розраховуємо одержати всі три транші”, – сказав міністр. А якщо ні, то МВФ повернеться до українського питання після канікул наприкінці серпня.

На думку Крамаренка, таке потурання МВФ і наших євросусідам може пояснюватися не тільки небажанням напружувати уряд з досить-таки дріб’язкового приводу, але й тому, що вивезення старих авто зменшує навантаження на країни-експортери таких машин у сфері забруднення довкілля у зв’язку з їх утилізацією. «Екологічна» версія могла б пояснити, що відбувається, але має не занадто переконливий вигляд — ввозити по пільзі можна авто не старші 2010 року, тобто досить свіжі, з великим залишковим ресурсом. Такі авто, з екологічної точки зору, не викликають особливих проблем», – говорить він. Крамаренко вважає найбільш реальним сценарій, коли уряд тими чи іншими способами зробить зниження акцизу на б/у автомобілі непрацюючим. Або працюючим, але для дуже й дуже вузького кола покупців. Саме цю обіцянку й одержала місія МВФ, яка працювала в Україні. Цим же можна пояснити й олімпійський спокій кредитора.

Олексій Устиловський, спеціально для “Вектор ньюз”

13 липня 2016 року відбулося досить незвичайне засідання Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Річ у тому, що на якийсь час Комітет перетворився на якийсь круглий стіл, він же – медіа-майданчик для примирення адвокатів із силовиками — з детективами Національного антикорупційного бюро України. У результаті сторони, щоправда, не особливо примирилися, але хоча б не посварилися остаточно.

Нагадаємо, що конфлікт між адвокатським співтовариством і НАБУ вибухнув на початку липня після особливо цинічних обшуків кількох адвокатських об’єднань по так званій «газовій» справі Онищенка. Адвокати чи не відкрито називалися «пособниками» злочинців, «особами з адвокатськими посвідченнями, які покривають злочинні схеми» і так далі. При цьому досить грубо порушувалися базові принципи збереження адвокатської таємниці, оскільки детективи не стільки й не тільки шукали що-небудь «у газовій» справі, але й взагалі переглядали всі досьє, які потрапляли їм під руку. Наприклад, адвокат Андрій Циганков, який найбільше постраждав у всій цій «детективній» історії, заявив, що проглядалося й досьє Юлії Тимошенко, і досьє Євгена Казьміна. Смішно, але депутати відразу зреагували на знайоме прізвище, і напівжартівливо поцікавилися – а що, уже відкрита справа проти Тимошенко? Але насправді адвокатам було зовсім не до жартів.

За словами представника Комітету захисту прав адвокатів Київської області Віталія Наума, «нинішні порушення прав адвокатів є масштабними й зухвалими». При цьому, якщо справа резонансна, то порушення прав адвоката можна прогнозувати наперед. Адвокатів «прослуховують» за допомогою спецзасобів. Їм відверто загрожують, а іноді й просто не пускають на місце проведення слідчих дій.

Насправді, звичайно ж, порушення прав адвокатів з боку НАБУ були й раніше, просто 5 липня відбувся критичний удар, який зніс греблю довіри до силовиків. Адвокат Наум навіть розповів одну історію, яка демонструє тенденційність ставлення детективів НАБУ до адвокатів. Не дуже давно одна молода адвокатесса, яка до цього займалася винятково цивільними справами, відвідала НАБУ як захисник одного зі свідків. Одного цього відвідування виявилося досить, щоб уже через кілька днів в офісі адвоката з’явився «жучок». Чий і на якій підставі – незрозуміло. Більше того, поліція, яка прибула на виклик за фактом виявлення спецобладнання, дотепер не зареєструвала це правопорушення в Єдиному держреєстрі досудових розслідувань. «Така випадковість, напевно, не випадкова», — зауважили адвокати, при цьому додавши, що обшуки детективами НАБУ є ні чим іншим, як незаконним тиском і спробою вплинути на адвокатів у їх захисті. «Коли не вистачає процесуальної майстерності, беруться до силових методів», — це єдина й погоджена думка чи не всіх адвокатів на сьогоднішній день.

До речі, досить симптоматично й те, що поява «загального ворога» справді згуртувала роз’єднаний адвокатський корпус. Принаймні, відразу ж після засідання Комітету «закопали сокиру війни» Петро Бойко й Інна Рафальська – відповідно глави Рад адвокатів Київської області й м. Києва. Навіть спільне фото на пам’ять було зроблено.

А що ж НАБУ?

Директор Антикорупційного бюро Артем Ситник, звичайно ж, певен, що його детективи діяли в рамках закону на підставі рішень прокурора й слідчого судді. І в цьому він абсолютно має рацію – інша справа, що й рішення суддів адвокатів не влаштовують. Але це початок зовсім іншої історії.

Що ж стосується безпосередньо гучних обшуків, то під час засідання Комітету А.Ситник ще раз підтвердив раніше озвучену тезу, що, мовляв, обшуки в адвокатів у справі народного депутата Олександра Онищенка проводилися не у зв’язку з їхньою адвокатською діяльністю, а через підозри в причетності до злочинної діяльності. «У жодному разі ці обшуки не проводилися у зв’язку з тим, що певний адвокат представляє якогось клієнта, — запевнив він. — Коли ми бачимо, що в офісі управляють рахунками підприємств, задіяних у схемі реалізації коштів від цієї газової афери… мені здається, що ця підстава для обшуку». Також Бюро залишає за собою право у встановленому законом порядку й за наявності передбачених законом підстав проводити весь спектр необхідних слідчих дій відносно будь-яких категорій громадян, у тому числі й адвокатів.

І ось тут добродії детективи глибоко помиляються. Ну, ніяк не можна рівняти всіх громадян з адвокатами, і не тому, що хтось кращий, а в силу спеціальних гарантій професійної діяльності. Як відзначив із цього приводу глава Ради адвокатів Київської області Петро Бойко, «яка ж у такому випадку можлива процесуальна змагальність, коли слідчий приходить до адвоката, читає всі його досьє й доказову базу, а потім, проаналізувавши, які дані є у адвоката, іде до суду…». Це що стосується дотримання адвокатської таємниці, яку представники НАБУ сором’язливо намагаються обходити стороною.

Але й психологія силовиків, як і методика їхніх дій, теж викликає багато питань. «Вектор ньюз» уже писав і про згрозу зброєю адвокатам, і про хвастощі, що серед детективів є ті, хто «брав участь у розстрілах на Майдані». Про це досить емоційно нагадав адвокат Євген Солодко: «То що ж, ми всі тут обмінялися думками й телефонами, а детективи, які прямо порушили закон, і далі будуть продовжувати працювати, як нічого й не сталося?». Йому, звичайно, нагадали, що не справа парламентаріїв мирити або карати когось, але осад, як кажуть, залишився.

Втім, конструктив на засіданні все-таки був, що не може не тішити.

По-перше, директор НАБУ погодився проводити умовне звіряння порушень прав адвокатів. Для цього Артем Ситник і керівники органів адвокатського самоврядування регіонів обмінялися мобільними телефонами, щоб мати можливість прямого контакту й негайного реагування на будь-які інші порушення прав адвокатів у майбутньому. Також керівництво НАБУ підтвердило готовність щомісячного моніторингу «противадвокатських» дій своїх підлеглих. Це щонайманше говорить про те, що хоча НАБУ й відчуває за собою силу, але перегинати палку поки остерігається.

По-друге, адвокат Інна Рафальская озвучила необхідність негайного внесення змін до УПК у частині проведення обшуку. Йдеться про законопроект №3719 «Про внесення змін у Карний процесуальний кодекс України щодо окремих питань слідчих дій з метою забезпечення додаткових гарантій законності при їх проведенні».

Якщо коротко, то в законопроекті для забезпечення додаткових гарантій законності при проведенні окремих слідчих дій пропонується:
– заборонити тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, дозволивши замість цього слідчим здійснювати лише копіювання інформації;
– дозволити застосування спецпідрозділів при проведенні обшуків у суб’єктів господарювання винятково на підставі постанови слідчого судді й тільки в карному провадженні по тяжких або особливо тяжких злочинам;
– і найголовніше: гарантувати доступ адвоката до процесу обшуку на будь-якому його етапі.

Що ж стосується обшуків в адвокатів, то тут бажано було б також внести зміни й у Закон про адвокатуру. Необхідно передбачити, щоб обшук у адвоката був можливий тільки після пред’явлення йому підозри, а також потрібно детальніше прописати процесуальний статус органів адвокатського самоврядування в таких карних виробництвах.

Усі інші пропозиції, які пролунали під час засідання Комітету, були, м’яко кажучи, з політичної кухні. Наприклад, член Комітету, народний депутат Георгій Логвинский підкреслив, що головне — знайти шляхи врегулювання порушень і шлях взаєморозуміння між НАБУ й адвокатами. Хоча зрозуміло ж, що на цьому етапі це просто неможливо. Що яскраво продемонструвала розмова на підвищених тонах між адвокатами й представником НАБУ відразу після завершення засідання Комітету.

Втім, як сказав голова Комітету Григорій Немиря, «наш Комітет є комітетом прав людини, а не комітетом захисту НАБУ. Головне тут, що ми повинні говорити не про те, помилився чи ні, а винен чи ні. У результаті ми маємо зробити все від нас залежне, щоб не було порушень закону й порушень принципу верховенства права».

За останній тиждень протистояння адвокатського співтовариства з антикорупційними органами інакше, як війною, і не називали. Зважаючи на все, зараз настало перемир’я.

Цікаво, чи надовго?

Іван Правдін, “Вектор ньюз”

21 червня 2016 року, коли напередодні 75-річчя початку Великої Вітчизняної війни розсудливі громадяни колишнього СРСР у церквах і вдома згадували полеглих на її фронтах, випускники Академії ФСБ РФ святкували закінчення навчання й присвоєння першого офіцерського звання. Для цього, дотримуючись зразків бурхливих кавказьких весіль, вони орендували близько трьох десятків респектабельних автомобілів Vip-класу «Mercedes-Benz Gelandewagen», на яких роз’їжджали вулицями Москви. Добре, хоч обійшлося без пальби в повітря зі стрілецької зброї. Потім колективні фото й відеоматеріали щасливі випускники виклали в Інтернет на загальний огляд.

Соціальні мережі спочатку вибухнули, однак, погаласувавши, заспокоїлися. Подія, яка, здавалося б, мала обурити законослухняних громадян Росії зниженими до рівня «купецьких», у найгіршому розумінні цього слова, стандартів поведінки співробітників ФСБ РФ, нібито тихо пішла в минуле. Що й не дивно.

Упізнавши в зірках Інтернету своїх синів, племінників, онуків, настільки резонансну новину якось знехотя прокоментували політики, державні чиновники й депутати Федеральних зборів Росії. Серед обвинувачень, які пролунали з їхніх вуст на адресу організаторів, переважали поблажливі оцінки: «Вони не порушили закону, молодим просто зрадило почуття міри, за це не слід жорстоко карати».

Дещо жорсткіше зреагували на цю кричущу витівку жовторотих салаг з новенькими «кірочками» співробітників ФСБ РФ ветерани органів державної безпеки Росії. Однак до думки «старорежимних», якщо вони не при владі або у великому бізнесі, мало хто дослухається. Зараз у Росії прислухаються до слів тих екс-співробітників спецслужб, хто вміє «кришувати», «віджимати», «пиляти».

Дивну позицію зайняло керівництво ФСБ РФ. Лише 4 липня, майже через два тижні після того, що трапилося, на сайті ФСБ РФ з’явилося офіційне повідомлення, що «У зв’язку з публікаціями в засобах масової інформації матеріалів критичного змісту про організацію святкування випуску 2016 року слухачами Академії ФСБ Росії у Федеральній службі безпеки Російської Федерації проводиться відповідна службова перевірка».

Виходить, що якби не з’явилися б ці шокуючі фото й відеоматеріали в пресі, керівники головної російської спецслужби й зовсім би не реагували на витівку своїх новоспечених співробітників.

Яких же результатів слід очікувати російському суспільству від результатів цієї перевірки? Навряд чи у ФСБ «накопають» досить сенсаційних доказів, що цю вакханалію організував проклятущий Барак Обама або агенти спецслужб НАТО, щоб роздобути фотографії майбутніх російських Штірліців.

Швидше за все, за порушення законодавства про проведення автопробігу покарають начальників курсу, факультету й кураторів груп. І добре, адже потрібно ж було заздалегідь повідомити вповноваженого представника органу виконавчої влади, співробітників органів внутрішніх справ, дотримуватися вимог транспортної безпеки й безпеки руху, забезпечивши автопробіг супроводом машин ДПС. А так непорядок виходить!

Не виключено, що деякі безпосередні організатори такого резонансного святкування також будуть покарані «за політичну короткозорість». Не годиться випускникам Академії ФСБ РФ в умовах політичного протистояння із Заходом при виборі засобів пересування віддавати перевагу закордонній техніці. Якби вони лякали жителів Москви на УАЗ «Патріот», ГАЗ-21 «Волга», «ВАЗ Лада Калина», на якій по російському бездоріжжю не гидував розсікати сам Путін, куди б не йшло. А то ж «Mercedes-Benz Gelandewagen»! Отут і «преклонінням перед Заходом» тхне. «Під роздачу», можливо, потраплять неугодні адміністрації Академії ФСБ, які застали ще період суворої законослухняності, а тому нині дисидентствують, викладачі спецдисциплін пенсійного віку, які нібито не зуміли донести до свідомості курсантів основи професійної етики.

Хоча може так трапитися, що перевіряючі придумають якусь версію того, що трапилося, і всіх взагалі «відмажуть» від відповідальності. Але це може статися тільки з вищого благословення. Адже вірить же російське зомбоване суспільство в те, що владу в Криму захоплювали не їхні військові, а невідомі «зелені чоловічки». Зуміли ж «путінські інформаційні війська» переконати росіян у тому, що в Києві хазяйнує «фашистська хунта», а на Донбасі воюють мирні шахтарі, які купують зброю в магазинах. На викладених в Інтернеті фотографіях герої «Youtube» справляють цілком пристойне враження. Фізично міцні, охайно одягнені. Вони не мають вигляд п’яних чи під впливом наркотиків, їхні обличчя, хоч і збуджені, але не спотворені ознаками дебільності. Значить, цей учинок робили вони свідомо, при здоровому глузді й твердій пам’яті! Тобто, були впевнені, що майбутніх опричників сучасної путінської влади ніхто не посміє зачепити.

Як же трапилося, що за п’ять років навчання в престижній Академії ФСБ РФ у них сформувалося самовідчуття привілейованої касти й стійке ставлення до звичайних громадян, як до людей другого сорту? Чому прагнення до розкоші, атрибутів гарного життя, які нагадують дешеві бандитські понти, стало метою їхнього життя? Бо в досягненні життєвих еталонів є з кого брати приклад. У тому числі, і кому наслідувати в схильності до здійснення екстравагантних учинків. І ми, і ФСБ-шники добре пам’ятають, як вихований у пітерському підворітті колишній підполковник КДБ СРСР, а нині Президент РФ і верховний головнокомандувач перед об’єктивами телекамер стрибає у море за прадавньою амфорою. Не біда, що, як у безсмертній кінокомедії «Брильянтова рука», на невеликій глибині йому «підсовують» її підлабузники. Краса! То Путін з голим торсом їздить на коні, то літає на дельтаплані за стерхами. То співає й одним пальцем вистукує мелодію на роялі в оточенні змушених виявляти захват діячів культури.

А головне – гроші й нерухомість. Скільки їх у Путіна, ніхто не знає. Але певен, серед вимуштруваних в Академії ФСБ РФ курсантів знайдеться чимало таких, хто готовий перевершити його кар’єру. Тож початок служби випускників Академії ФСБ цілком відповідає сформованим стандартам.

Борис Дніпров, аналітик

На початку липня 2016 року група «Анонімний інтернаціонал» виставила на продаж масиви інформації, які належать керівництву й співробітникам російської мультимедійної служби Лайф, також відомої як Lifenews.

Кому і яким чином пощастило зламати iPhone і електронну пошту Арама Габрелянова і його підлеглих, нас не особливо зацікавило, але зате привернули увагу кілька листів, які розкривають особливості роботи журналістів-«викривачів» й інших творців світових сенсацій під російським соусом. Зокрема, було досить цікаво, як власник холдингу, який управляє не тільки сайтом Lifenews, але й однойменним каналом, газетою «Вісті», сайтом Super, радіостанцією «Російська служба новин» і деякими іншими ЗМІ, безпосередньо втручається не тільки в роботу журналістів, але й указує, як саме мають бути перероблені ті чи інші матеріали.

У лоті, виставленому «Анонімним інтернаціоналом», поки вільні для публічного перегляду лише деякі скриншоти, але й вони дають непоганий привід для міркувань.

У першому листі, датованому 20 червня 2016 року, ведеться переписка з головним редактором телеканалу Lifenews Анатолієм Сулеймановим з приводу вже відомого нам німецького розвідника Вільгельма Дитля

Як бачимо, главред Lifenews вислав на затвердження Араму Ашотовичу кілька цитат Вільгельма, які мали подаватися як ексклюзив. Головною серед них була така фраза: «Я звернув особливу увагу на цю машину, це дуже цікаво. І ми маємо поставити собі це питання, у тому числі запитати про неї Київ». Але Араму Ашотовичу цього здалося замало, і він попросив підсилити «вдячну частину» Дитля.

У результаті 22 червня в 14.45 на лайфі вийшла новина з уже цілком конкретним заголовком «Колишній розвідник ФРН упізнавав автомобіль СБУ на останньому відео з Нємцовим». Хоча навіть із самої новини зовсім не очевидно, що розвідник когось і десь упізнавав, але, як кажуть, слово начальника — закон…

У другому листі Сулейманов розповідає про подальші плани свого каналу по «розслідуванню вбивства Нємцова».

Але ось що цікаво, реальне ж підґрунтя висловлювань Дитля ніхто на каналі й не збирався шукати, але ж як до «години Х» — «супервикриття кілерів СБУ» від Дитля, — так і після неї в інформаційному просторі теж відбувалося чимало дивних подій.

Почнемо хоча б із того, що ще за три дні до виступу Дитля, 11 червня 2016 року, на адресу української журналістки в Берліні, яка проводила розслідування загибелі Б.Нємцова, надійшов лист від німецької організації «Auswaertiges-NFB», у якому якийсь Уве Мюллер (Uwe Muller) звинуватив журналістку в наклепі на В.Дидтля й групу «Східний об’єктив». У.Мюллер також загрожував перешкодити діяльності української журналістки в Німеччині шляхом численних звернень на ім’я офіційного представника канцлера ФРН Штефана Зайберта зі скаргами.

Невеликий штрих до згаданої вище інформації: контентний аналіз матеріалів організації «Auswaertiges-NFB» (www.auswaertiges-nfb.de) чітко доводить популяризацію нею діяльності нацистських лідерів, зокрема, В.Канаріса й В.Шелленберга.

Прес-конференція практично не викликала жодної зацікавленості в журналістському й експертному середовищі не тільки ФРН, але й усього світу. За наявним даними, серед телевізійних ЗМІ на заході були присутні кореспонденти російських телеканалів «Lifenews» і «5-й канал» (Санкт-Петербург), кореспондент російського інформаційного агентства «Sputnik», представник німецького телеканалу «Deutsche Welle» і шеф-редактор німецького щомісячного видання правоекстремістської спрямованості «Zuerst», а також ще кілька маловідомих журналістів.

Але навіть ті журналісти, які відзначили для себе цей виступ, підкреслили, що доповідач поводився непевно й мав некомпетентний вигляд з багатьох питань. Та й сам Дитль неодноразово підкреслював, що не є безпосереднім виконавцем цього розслідування. На окремі конкретні запитання журналістів В.Дитль не зміг дати відповідей і обіцяв поговорити з цього приводу нібито з «носіями» цієї інформації й пізніше проінформувати зацікавлених осіб. Згідно з коментарями В.Дитля, та прес-конференція була експериментальною, а група «Східний об’єктив» планувала опублікувати ще багато інших «цікавих матеріалів». Ось тільки минуло вже три тижні, але немає ані нових розслідувань, ані навіть нові дати нових прес-конференцій ніким не озвучуються. Не вважаючи, звичайно, інформаційних вкидів від Lifenews, про які ішлося вище.

Висновок напрошується сам собою: уся ця інформаційна пропаганда по «викриттю СБУ», організована російськими спецслужбами разом з підконтрольними медіаресурсами, банально провалилася. Більше того, «український слід» кілерів Нємцова виявився нецікавим не тільки для численних ЗМІ країни перебування Дитля, але навіть і для кореспондентів відомих російських телеканалів, акредитованих у Берліні.

Зате про самого В.Дитле з’являється все більше інформації, яка проливає світло на те, як і чому він міг бути завербований російськими спецслужбами. Річ утому, що, за інформацією швейцарських ЗМІ (статті в газетах «Зонтагсцайтунг» і «Бернерцайтунг»), В.Дитль є одним із фігурантів кримінальної справи, яка розслідується в Конфедерації по факту незаконного заволодіння сторонніми особами банківськими даними. Як відзначається, В.Дитль у 2014-2015 роках був співучасником афери, під час якої він одержав базу даних по вкладниках російського банку «Газпромбанк». Зокрема, у вересні 2014 року В.Дитль за 150 тис. євро одержав список з 7000 німецьких клієнтів філії російського банку «Газпром». Імовірно, це декому в Кремлі не сподобалося у свій час, а зараз просто довелося «замолювати» старі грішки.

Іван Правдін, “Вектор ньюз”

Рівно тиждень лишився до моменту, коли світ уп’яте потрапить у полон «Льодовикового періоду». Культова серія пригод мамонта Менні, шаблезубого тигра Дієго, печерного лінивця Сіда та всіх їхніх «родичів і знайомих» поповнилася ще однією – 14 липня на екранах кінотеатрів з’явиться «Льодовиковий період: курс на зіткнення».

Цього разу компанія ссавців ув’яжеться в авантюру справді глобальних масштабів – їм доведеться відвертати планетарну катастрофу. Через чергову скажену витівку білченяти Скрата в бік Землі прямує велетенський астероїд! Та це не найгірше – адже в родині Менні якраз планується весілля (а він, сердешний, щиро терпіти не може майбутнього зятя та ще й забув про річницю власних заручин!), усе ще бездітні Дієго з Широю сумніваються, чи хороші би вийшли з них батьки, а Сіду розбила серце чергова вередлива краля…

Додайте до цього коктейлю дещицю веселої шизофренії від одноокого Бака-куниці (до речі, один із голосів у його голові неодмінно сподобається прихильникам науково-популярного серіалу «Крізь кротову нору…»), уроків йоги від райдужнобородого Шангрі Лами, «диявольських» планів світового панування від трійці хижих дакотарапторів… І отримаєте шалене за темпом шоу, що за кількістю жартів на одиницю часу нагадує «95 квартал».

Окреме застереження щодо комедійно-пародійної складової. В мене особисто під час перегляду стрічки на перших порах не раз проскакувала думка: а чи не забагато тут приколів? Чи не постраждає сюжет? Чи не загубили режисери Майк Термаєр і Гален Т. Чу почуття міри, а разом з ним і саму ідею «Льодовикового періоду»? На щастя, я помилялася. Адже наприкінці фільму всі ниточки сюжетних ліній звелися докупи, всі конфлікти розв’язалися, а на шляху до цього доросла частина глядацького залу зрозуміла, що з нею ведуть гру, і з задоволенням в неї включилася.

Зізнаюся, 60 із 90 хвилин фільму ми з сином захоплено тикали пальцями в екран і пошепки гукали одне одному: «Дивись, це ж із «Стар Треку!»… А це – із «Зоряних війн»… «Одіссеї-2001»… із «Твін Пікс»… Та це ж вилитий Морган Фрімен!.. Мамо, так ти мені «Армагеддон» скачаєш, бо я цього прикола не впізнав?»…

За експертним (тобто дитячим, звісно) висновком, мультик вийшов «просто угарний».

Доросла частина аудиторії виходила із залу так само неохоче, як і їхні чада.

Найбільш хвилююче на сьогодні запитання від мого сина, на яке я не змогла (поки що) дати відповіді: «А коли буде шостий?»

Дарина Плотнікова,

«Вектор Ньюз»
.

У центрі уваги минулого тижня стало поновлення відносин Туреччини з Росією, а також нова хвиля тероризму в регіоні.

Туреччина
Минулого тижня прем’єр-міністр Туреччини Біналі Йилдирим закликав до відмови від подвійних стандартів у питаннях протидії тероризму. У бесіді з журналістами глава уряду привернув увагу до реакції світового співтовариства на теракт у стамбульському аеропорту імені Ататюрка, жертвами якого стали понад 40 людей. Йилдирим відзначив, що про солідарність із турецьким народом заявили багато країн на Заході й Сході, Півночі й Півдні.

«Навіть країни, які не мають зв’язків із Туреччиною, і ті висловилися на підтримку нашої країни. У багатьох містах Європи були підняті турецькі прапори, приспущені державні прапори», — відзначив прем’єр. Він висловив надію на те, що після теракту в Стамбулі людство нарешті почне боротьбу з тероризмом, відкинувши подвійні стандарти і «не позділяючи терористів на хороших і поганих». «Анкара роками повторює, що боротьба з терором є прерогативою всього людства, а не тільки Туреччини. Тішить, що, хоч і пізно, але цю істину вже усвідомлюють», — відзначив Йилдирим. Прем’єр Туреччини також закликав співвітчизників до стриманості й холоднокровності на тлі теракту в Стамбулі. «Ці дні – час солідарності, дні братерства й розділеної скорботи. Усе минеться. Туреччина продовжить свій шлях», — підкреслив Йилдирим.

29 червня відбулася телефонна розмова між В. Путіним і Р. Т Ердоганом, за підсумками якої глава РФ повідомив про початок процесу нормалізації відносин з Туреччиною. Повідомляється, що Путін і Ердоган, можливо, «проведуть особисту зустріч».

30 червня президент РФ В. Путін підписав указ про скасування обмежень щодо Туреччини. Зокрема, йдеться про зняття обмежень на продаж турів у Туреччину. Як результат, уже через три дні турецький туристичний напрямок став найбільш популярним у росіян. Фактично, це означає, що в Крим добровільно більше ніхто не поїде.

1 липня в Сочі відбулася зустріч міністрів закордонних справ Росії й Туреччини С. Лаврова й М Чавушоглу. За її підсумками було оголошено про досягнення домовленості, що контакти між урядами РФ і Туреччини для нормалізації всього комплексу двосторонніх відносин відбудуться найближчим часом. Крім того, Росія й Туреччина відновили діяльність робочої групи по боротьбі з тероризмом.

А 4 липня міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу нібито навіть заявив, що Туреччина готова допустити літаки ВПС РФ на свою базу ВПС у м.Інджирлик (є однією з основних баз ВПС НАТО в регіоні). Але інформацію про це не змогли підтвердити ані офіційна Москва, ані офіційна Анкара. “Я не мав це на увазі (дозвіл на використання Росією авіабази). Ми готові до будь-якого співробітництва в боротьбі з ІД, як приклад, я назвав “Інджирлик”. Ми будемо співробітничати з Росією, але відкриття “Інджирлика” неможливе”, — пояснив Чавушоглу журналістам після засідання уряду Туреччини. Авіабаза “Інджирлик” розташована в провінції Адана на півдні Туреччини. У цей час влада країни дала дозвіл на розміщення там літаків ВПС США, Німеччини, Великобританії, Катару й Саудівської Аравії.

При цьому важливо відзначити, що нормалізація відносин між Туреччиною й Росією не нанесе шкоди стосункам Анкари й Києва. Про це в бесіді з кореспондентом агенства «Анадолу» сказав посол України в Анкарі Сергій Корсунський. Дипломат відзначив, що Президент України Петро Порошенко обговорював із главою турецької держави Реджепом Тайїпом Ердоганом лист, який той адресував президентові Росії Володимиру Путіну. За словами посла, Туреччина й Україна продовжать реалізацію проектів у галузі економіки, оборони й промисловості. Корсунський підкреслив, що Україна не вважає кроки Анкари в напрямку нормалізації відносин з Москвою «зрадництвом», як стверджує дехто. «Київ прагне до зміцнення стратегічного співробітництва між двома країнами»,— пояснив він. Торкнувшись зв’язків Туреччини й України у сфері туризму, посол проінформував, що число українських туристів у турецькій Антальї подвоїлося. «В Україні склалося досить позитивне враження про Туреччину. З відкриттям чартерних рейсів число українських туристів досягне мільйона осіб»,— відзначив він. За його словами, українська сторона також докладає зусиль, щоб збільшити число українських туристів, що відвідують Туреччину.

Сирія
Обстановка ж у Сирії залишається надзвичайно складною. У різних регіонах країни проурядові сили продовжують вести бойові дії проти збройних формувань ІД, «Джебхат ан-Нусри» й інших екстремістських угруповань. Бойовики «Джебхат ан-Нусри» і союзні їй бандформування захопили місто Кенсаба на півночі за 20 км від кордону з Туреччиною. Формування ІД вели наступ на позиції сирійської армії навколо Пальміри. Запеклі бої тривають в Алеппо й прилеглих до міста районах. Навчені американцями бійці т.зв. «Нової сирійської армії» за підтримки спецназу США і Йорданії спробували 28 червня захопити місто Бу-Кемаль на кордоні з Іраком, однак зазнали поразки від контрнаступаючих бойовиків ІД.

29 червня глава МЗС РФ С. Лавров заявив, що Захід повинен змусити підтримуваних опозиціонерів піти з позицій «Джебхат ан-Нусри». За оцінкою С. Лаврова, опозиційний Вищий комітет з переговорів «займає абсолютно неконструктивну позицію на міжсирійських переговорах у Женеві, відмовляючись сідати за один стіл з іншими сирійськими сторонами». Після переговорів з турецьким колегою М. Чавушоглу С. Лавров заявив 1 липня, що між Росією й Туреччиною немає розбіжностей, кого вважати терористами в Сирії, а загони опозиції, які не пішли з позицій терористів у САР, розглядаються як їхні пособники.

За інформацією ЗМІ, адміністрація президента США запропонувала Росії поглибити військову взаємодію між двома країнами в Сирії в протистоянні екстремістам в обмін на те, що урядова армія САР припинить наносити удари по загонах опозиції, підтримувані США. Зокрема, «США обіцяють об’єднати зусилля із ВПС Росії, щоб обмінюватися даними про цілі й координувати розширену кампанію бомбових ударів по «Джебхат ан-Нусрі».

3 липня президент САР Б. Асад підписав указ про формування нового уряду на чолі з І. Хамісом. Ключові пости глав Міноборони, МЗС і МВС зберегли колишні міністри, одержавши при цьому додатково функції віце-прем’єрів. В ООН повідомили, що міжнародна організація змогла надати гуманітарну допомогу жителям усіх 18 обложених районів Сирії. Спецпосланець генерального секретаря ООН по Сирії С. де Містура заявив 29 червня, що відновить міжсирійські переговори тоді, коли буде впевнений, що вони матимуть «гарні шанси» на успішний результат.

Ірак
У результаті двох терактів, вчинених у ніч на 3 липня в столиці Іраку Багдаді, за неповним даними, загинуло 213 людей, 196 людей одержали поранення. Відповідальність за вибухи взяла на себе «Ісламська держава».

Лівія
Національна нафтова корпорація (ННК) Лівії, лояльна до Уряду національної згоди, 3 липня офіційно заявила про об’єднання зі своїм конкурентом на сході країни. Злиття двох нафтових компаній стало позитивним кроком до відновлення нафтового сектору Лівії, який останнім часом зазнав атак збройних угруповань.

Афганістан
Новий лідер афганського радикального ісламістського руху «Талібан» М. Х. Ахунзада назвав дії іноземних держав в Афганістані «окупацією». За його словами, відмова уряду в Кабулі від союзу з іноземними партнерами може стати одним із попередніх кроків для договору між владою й «Талібаном». Ахунзада також відзначив, що у «Талібана» є програма, націлена на створення незалежної і єдиної держави, де будуть діяти закони ісламу. Тим часом мирні переговори Ісламської партії Афганістану (ІПА) з кабульською владою остаточно провалилися, надій на їх поновлення немає, говориться в заяві лідера ІПА Г. Хекматіяра. На його думку, нинішній афганський уряд має бути розпущений, оскільки не користується підтримкою більшості населення країни. Раніше повідомлялося, що ІПА зажадала відмови від американо-афганської угоди по безпеці й затвердження Кабулом строгого графіка виведення всіх іноземних сил із країни.

За матеріалами ЗМІ й Інституту Близького Сходу
Огляд підготували Марсель Бондарчук, Іван Правдин, «Вектор ньюз»

Із часу катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 році ядерна енергетика надовго потрапила в немилість у більшості європейських країн. Італія закрила всі свої реактори. Німеччина, Бельгія, Швейцарія перебувають у процесі скорочення обсягів роботи ядерних реакторів. Навіть Франція, яка одержує 77 відсотків електроенергії саме за рахунок АЕС, обговорює часткове їх згортання.

Проте на континенті, який є лідером у питанні глобального потепління, закриття основного джерела надійної безвуглецевої електроенергії залишається досить непростим питанням. І ситуація зі Швецією є показовим прикладом.

Донедавна Швеція йшла шляхом скорочення своєї ядерної потужності, яка забезпечує 40 відсотків електроенергії країни, хоча політика уряду була орієнтована на використання поновлюваних джерел енергії замість ядерної. Але цього літа країна змінила свій курс у цьому питанні. Відповідно до нової угоди, Швеція буде позбуватися від головного податку, який значно гальмував ядерний сектор, і комунальному господарству країни буде дозволено побудувати до десятка нових реакторів для заміни старих, виведення яких із експлуатації планується на найближчі роки.

Офіційно Швеція, як і раніше, переслідує мету переходу на стовідсоткове використання поновлюваних джерел енергії до 2040 року. Однак нові політичні віяння, по суті, є зворотним рухом у цій тенденції. Якщо в майбутньому виявиться складніше (ніж очікувалося) забезпечити всю країну лише за рахунок вітрової, гідро- і сонячної енергії — а деякі експерти вважалися, що це можливо, — тоді ядерна енергетика буде запасним варіантом.

Чому ж ядерні реактори Швеції опинилися в немилості?

Невеликий екскурс в історію. Після нафтової кризи ОПЕК в 1970-і роки Швеція пережила бум будівництва АЕС, щоб зменшити залежність держави від викопного палива. Це був один із найбільш яскравих і швидких проривів в історії процесу декарбонізації, який світ коли-небудь бачив, поряд із активним будівництвом АЕС у Франції. Ось список із дев’яти діючих реакторів країни, розташованих у трьох місцях.

Ядерна енергетика залишається спірним сектором – у країні обговорюють можливе його скорочення ще з 1980 року, але вона дає реальні вигоди Швеції. Ці дев’ять реакторів постачають 40 відсотків електроенергії країни (гідроенергетика забезпечує ще 50 відсотків потреб, а частина, яка залишилася, припадає на газ і енергію вітру). Зараз Швеція може по праву пишатися одним із найнижчих рівнів викиду вуглекислого газу у світі. Крім того, країна експортує електроенергію в сусідні країни, зокрема, у Фінляндію. Але в останні роки ядерні реактори Швеції стали дуже збитковими. Станом на 10 червня робота реакторів коштує в середньому близько 3,8 цента за кіловат-годину (квт-год.). Але комунальні підприємства одержують усього лише близько 2,6 цента /квт-год. за ядерну електроенергію.

Чому виник цей дефіцит? За останні роки витрати на забезпечення роботи АЕС збільшилися, і в цьому процесі не останню роль зіграв той факт, що комунальні служби були зобов’язані прийняти жорсткіші вимоги до безпеки після трагедії 2011 року на Фукусімі (Японія). Водночас ціни на електроенергію різко впали: почасти через економічний спад у Європі й почасти через субсидії, які штучно сприяли здешевленню енергії вітру на скандинавських енергоринках. Але найголовнішою причиною збитковості АЕС було те, що ще з 2000 року Швеція стягувала податок на ядерну енергетику, який недавно зріс майже до 1 цента за кіловат-годину. Цей податок приніс Швеції $484 млн минулого року. З іншого боку, він же став причиною витіснення ядерних реакторів зі сфери бізнесу. Vattenfall, компанія, яка відповідає за роботу семи шведських реакторів, попередила, що якщо питання оподатковування не буде переглянуте, більшість АЕС країни будуть закриті до 2020 року, тобто з великим випередженням раніше передбаченого графіка.

Примара смерті сектору ядерної енергетики поставила Швецію перед дилемою. Багато «зелених» виступали за збереження податку, поетапну відмову від атомної енергії з наступним переходом на вітрову й сонячну. Але цей проект виявився занадто складним, щоб реалізувати його на практиці. Одна із ключових проблем полягає в тому, що атомні електростанції, як правило, працюють цілодобово, а енергія вітру зазнає фактору непостійності (робота на повну потужність складе всього лише близько 30 відсотків часу). В одному з досліджень вказується, що для заміни 9000 мегаватної потужності АЕС Швеція мала б побудувати структуру, яка забезпечує понад 22000 мегават за рахунок потужності вітру, плюс газові турбіни на 8600 мегават, покликані забезпечити резервне живлення. За деякими оцінками, таке будівництво «з’їсть» удвічі більший бюджет, ніж той, який піде на забезпечення використання існуючих реакторів протягом решти терміну їхньої служби.

Виникає питання й про те, що робити протягом зими у Швеції, коли попит на електроенергію злітає до небес, коли вітрові турбіни часто просто не функціонують через холодну погоду, а кількість сонячного випромінювання значно знижується. Одне з досліджень, проведених в 2015 році у сфері енергетичної політики, стверджує, що передчасне завершення роботи АЕС призведе до різкого й непропорційного підняття цін у Швеції. Інше дослідження, опубліковане в European Physical Journal Plus, доводить, що заміна всього атомного сектору на вітрову енергію й газ призведе до значних викидів CO2 при виробництві електроенергії: кажуть, що в такому випадку викиди у Швеції збільшаться вдвічі. І тоді шведські промислові групи – серйозні постійні споживачі електроенергії, такі, як Volvo або сталеливарна компанія SSAB, — виступили за те, щоб урятувати атомні реактори.

Як шведські реактори одержали друге життя

Врешті перспектива передчасного виведення з експлуатації АЕС виявилася Швеції не по зубах. У другій декаді червня 2016 року соціал-демократи, які правлять у Швеції, і «зелені» дійшли згоди з опозицією про те, щоб знизити податок на сектор ядерної енергетики протягом наступних двох років, даючи таким чином діючим реакторам можливість уникнути дострокового закриття. Вони також погодилися дозволити будівництво десяти реакторів на вже існуючих майданчиках, щоб замінити АЕС, термін служби яких наближається до кінця протягом найближчого десятиліття. Незабаром після того, як угода була досягнута, компанією Vattenfall були схвалені заходи щодо підвищення безпеки роботи на трьох реакторах у Форсмарку. Це дозволить АЕС продовжити свою роботу й після 2020 року.

Цікаво, що уряд усе ще ставить перед собою мету повністю перейти на поновлювані джерела енергії до 2040 року, але в угоді відзначається, що це не обов’язково виключає використання ядерного палива: “2040 — це мета, а не дата повної відмови від використання ядерної енергії, і не означає зникнення сектору ядерної енергетики”. За даними «Financial Times», міністр енергетики Ібрагім Байлан сказав про ситуацію наступне: “Це традиційний шведський компроміс.”

До речі, комунальні служби Швеції зовсім не обов’язково почнуть будівництво нових атомних електростанцій. Занадто це дорого. Зовсім поруч, у Фінляндії, французька державна компанія Areva будує реактор потужністю в 1720 МВт, що зараз коштує близько 9,5 мільярдів доларів — утричі більше від початкової ціни завдяки затримкам і перевитраті коштів. Зовсім недавно невідомо чому фінський консорціум вирішив співробітничати з російським «Росатомом» і побудувати окремий реактор у Пюхяйокі. Поки неясно, у якому напрямку буде рухатися Швеція, але зрозуміло, що справа навряд просунеться вперед, якщо почне пробуксовувати економіка.

У кожному разі, у найближчі роки може бути цікаво порівняти успіхи Швеції й Німеччини, яка, виконуючи свій план «Energiewende», націлений на боротьбу із глобальним потеплінням, сподівається одержати 80 % своєї електроенергії з поновлюваних джерел до 2050 року (зараз це становить 31 %). І країна робить це, виводячи з експлуатації непопулярні серед населення АЕС.

Тим часом тривають дебати серед експертів у питаннях енергетики: чи справді можливо повністю забезпечити енергопотреби країни лише за рахунок поновлюваних джерел енергії. Німеччина робить ставку саме на них і відповідає «так», але Швеція зараз, здається, робить крок назад. Звертаємо увагу й на те, що в деяких американських штатах, наприклад, у Каліфорнії й Іллінойсі, тривають дебати з приводу того, щоб зберегти ядерні реактори, які стали нерентабельними й потребують дочасного закриття.

До речі, Швеція використовує цікаву стратегію утилізації ядерних відходів. Замість того, щоб ухвалити рішення про довгострокове геологічне зберігання на місці (те, що намагався зробити Конгрес США з горою Юка), уряд країни склав список потенційних місць і провів консультації в тісному співробітництві з місцевими жителями. А потім дві громади-переможці боролися за право розмістити на своїй території сховища ядерних відходів. Це й зрозуміло, адже цей проект означає наявність робочих місць, грошей і інших благ.

А що ж Україна?

На жаль, але Україні ще дуже далеко не тільки до безвуглецевого енергоринку, але навіть до безатомного. На сьогодні ядерна енергетика займає близько 44% усього енергоринку країни, ще 40% — це теплоцентралі, які працюють на газі або вугіллі, з відповідними викидами вуглеводню.

На світовому ринку ядерної енергетики Україна займає 8-е місце за потужностями й 4-е за часткою електроенергії, яка виробляються на АЕС. Запорізька АЕС — найбільша АЕС у Європі й п’ята у світі. зараз функціонують чотири АЕС із 15 реакторами загальною чистою потужністю 13,17 ГВт. Існуючі атомні електростанції можуть бути модернізовані для збільшення їх продуктивності. Це здешевить енергоресурси, зменшить залежність від вугілля й через ефект заміщення може трохи знизити попит на імпортний газ.

Гідроелектростанції не займають і 10% ринку, а вітрові й сонячні — по 0,3%, тобто в 100 разів менше, ніж у Німеччині. А вже повний перехід на альтернативну енергетику в Україні якщо й буде можливий, то не як у Швеції, до 2040 року, а ймовірніше десь до 2140 року, і ніяк не раніше. Але якщо вже розглядати всі перспективи, то дійсно, найбільш перспективними для України є два напрямки — це вітроенергетика й використання сонячної енергії. Для рентабельної роботи вітроенергетичних установок швидкість вітру має бути не меншою за 3 м/с. В Україні такі умови забезпечуються на узбережжях Чорного й Азовського морів, у Карпатах, а також у східній частині України.

Що стосується такого напрямку розвитку енергетики України, як використання сонячної енергії, то на сьогоднішній день найбільше поширення одержали напівпровідникові фотоелектричні станції (СФЕС), КПД яких становить 8-12%, а також СЕС баштового типу з використанням традиційного термодинамічного циклу, що забезпечують КПД на рівні 15-16%. До недоліків СЕС належать обмежена можливість акумулювання електроенергії, неможливість генерування електроенергії в ранковий і вечірній час, який був піковими по навантаженню, і в холодну пору року. Усунення цих недоліків може бути досягнуте при використанні геліоводневої електростанції (ГВЕС), у якій передбачається розкладання води на складові — водень і кисень, який накопичуються в сховищах, що дозволяє генерувати електроенергію не тільки в години пік, але й у нічний час. При спорудженні пропонованої ГВЕС можуть використовуватися всі складові тільки вітчизняного виробництва, що забезпечує повну незалежність реалізації цього напрямку в енергетиці.

Великою перевагою електростанцій, які працюють із використанням поновлюваних джерел енергії, є їх екологічна чистота й незалежність від імпортних енергоносіїв, а це реальний шлях до повної енергетичної незалежності України. Втім, є ряд факторів, без яких реалізація цих планів буде неможлива.

По-перше, політична воля керівництва країни в досягненні енергетичної незалежності, а також бажання забезпечити високий рівень економіки України й життя населення, а не окремих олігархів.

По-друге, потрібно розробити нову Стратегію розвитку енергетики, у якій мають бути запропоновані шляхи досягнення повної енергетичної незалежності України.

По-третє, необхідно терміново вирішити питання фінансування інноваційних робіт, які забезпечують енергетичну незалежність, оскільки без їх виконання неможливо досягти позитивного результату в цьому питанні.

Валерій Котов, “Вектор ньюз”