Категорія: ЕКСКЛЮЗИВ

  • Заборона на прогулянки в парках: поради від адвоката

    Кондратенко Тетяна, адвокат АО «АФ «АКТІО»

    Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” № 211 від 11.03.2020 року, в період з 25.03.2020 року до 24.04.2020 року заборонено, зокрема, відвідування закладів освіти, проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад десяти осіб, роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів (закладів громадського харчування, торговельно-розважальних центрів, фітнес-центрів тощо).

    Заборона на прогулянки в парках: поради від адвоката

    Враховуючи, що рівень захворюваності коронавірусом в Україні продовжує зростати, Кабінет Міністрів України постановою № 255 від 02.04.2020 року вніс зміни до зазначеної вище постанови, якою ввів додаткові заходи, деякі з яких можуть суттєво обмежити права громадян, зокрема, з 06.04.2020 року заборонено перебувати в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту (масок); перебувати групою осіб у кількості більше ніж 2 особи; відвідувати парки, сквери, зони відпочинку, лісопаркові та прибережні зони; перебувати на вулицях без документів, що посвідчують особу.

    Порушення правил карантину передбачають адміністративну відповідальність
    Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнено статтею 44-3, яка передбачає відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами та тягне за собою накладення штрафу на громадян від 17 000 грн. до 34 000 грн.

    Тобто, за порушення правил карантинного режиму, в тому і числі й перебування в громадському місці без маски/відвідування парку, можуть накласти штраф в розмірі від 17 000 грн., а це ж заробітна плата майже за 4 місяці, це якщо брати мінімальну заробітну плату (можливо в такий спосіб хочуть компенсувати витрати бюджету, пов’язані з введенням карантину?)

    Один із судів вже притягнув особу до адміністративної відповідальності за перебування в продуктовому магазині без засобів індивідуального захисту (медичної або респіраторної маски) та наклав штраф в розмірі 17 000 грн. (постанова від 01.04.2020 року, справа № 591/1906/20). Таке рішення є, але ми його в цій статті не аналізуємо.

    Заборона на прогулянки
    З огляду на теплу погоду, виникає бажання піти до парку та відпочити, а тому найбільш відчутною буде саме заборона відвідувати парки/сквери, яка почне діяти вже з 06.04.2020 року.

    Але введені обмеження все ж дозволяють прогулянки, однак лише в присутності домашніх тварин, а тому якщо дуже хочеться продовжити ранкові прогулянки, то настав час завести домашнього улюбленця, ну принаймні введені обмеження спонукають нас це зробити (до речі, домашнього улюбленця можна взяти тут www.catfair.org).

    При цьому зауважимо, що Кабінет Міністрів не визначив переліку домашніх тварин, з якими можна відвідувати парки, а тому, вочевидь, правомірними можна вважати прогулянки з тими ж хом’ячками та кроликами, а ситуація ж з рибками/папугами/рептиліями та іншими тваринами потребує додаткового дослідження.

    В інших же випадках, за виключенням службової необхідності, відвідувати парки/сквери заборонено.

    А це означає, що співробітник поліції може зупинити особу, яка буде знаходитись в парку без домашньої тварини та поцікавитись метою перебування, після чого скласти відносно такої особи протокол про адміністративне правопорушення, який в подальшому передається до суду для розгляду питання про притягнення/не притягнення особи до адміністративної відповідальності.

    Для того, щоб відносно вас не склали протокол про адміністративне правопорушення, потрібно усвідомити для себе та мати змогу пояснити правоохоронцям різницю між відвідуванням та знаходженням, оскільки притягнути до адміністративної відповідальності можуть саме за відвідування парку/скверу.

    Оскільки в законодавстві відсутнє визначення терміну «відвідування», необхідно використовувати загальнозрозуміле визначення цього слова, яке означає відвідування, як прихід кудись з метою відвідати когось/подивитись щось.

    Тобто, відвідуванням парку можна вважати прихід до парку з метою відпочинку на свіжому повітрі, на підтвердження чого може свідчити повільна прогулянка територією парку, читання книжок/газет, «зависання» в телефоні, сидячи на лавочці в парку тощо (перелік не кінцевий). А отже, підставою для складення протоколу про адміністративне правопорушення є саме відвідування парку з метою відпочинку в ньому. Тоді як знаходження в парку з інших причин, як то проходження через парк, як спосіб дістатись до місця роботи/магазину, не є порушенням.

    Разом з тим, радимо, прямуючи через парк до місця роботи, мати довідку з роботи (в менеджера з персоналу можна отримати довідку, в якій буде зазначено, де ви працюєте та за якою адресою), а прямуючи до магазину – не зайве мати з собою список із переліком продуктів, які потрібно придбати, при цьому рекомендуємо зазначати дату запланованого відвідування магазину.

    Загальна рекомендація
    Дотримуйтесь всіх правил карантину. Але якщо все ж не вдалось дотриматись певного правила, зберігайте спокій та зверніться до адвоката за правовою допомогою.

  • Щодо дій орендаря в умовах карантину

    Автор: Роман Арсоєв, адвокат АО “АФ “АКТІО”

    Загальновідомо, з якими труднощами зіткнувся бізнес в Україні при запроваджені владою обмежувальних заходів для боротьби з коронавірусною хворобою. Вкажемо на ті обставини, що є нині найважливішими для відносин комерційної оренди:
     введення карантину (Постанова КМУ №211 від 11.03.2020 з подальшими змінами);
     внесення карантину до переліку форс-мажорних обставин (Закон України №530-IX від 17.03.2020);
     обмеження пасажирських перевезень (зміни до Постанови КМУ №211, оформлені Постановою КМУ №215 від 16.03.2020; а для м. Києва також Протокол №16 Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайної ситуації КМДА від 21.03.2020);
     запровадження владою антикризових заходів, зокрема, податкових пільг (Закон України №533-IX від 17.03.2020, зі змінами внесеними Законом України №540-IX від 30.03.2020) та внесення змін до Цивільного кодексу щодо регулювання орендних відносин на час карантину (Закон України №540-IX від 30.03.2020).

    Щодо дій орендаря в умовах карантину

    Запроваджені зміни до регулювання орендних відносин поставили нові питання, які стосуються як орендарів, так і орендодавців. Розглянемо які є варіанти врегулювання спірних відносин між орендарем та орендодавцем.

    Зауважимо, що не дивлячись на нібито законодавчу визначеність в цьому питанні (закріплення карантину як форс-мажорної обставини, законодавче закріплення звільнення орендарів від сплати оренди на час карантину), через відсутність розширених роз’яснень, під час використання прийнятих норм виникає багато питань, а вірність найбільш сміливих позицій ще має підтвердити практика.

    Тож є три основні варіанти.
    1) Звільнення від сплати орендних платежів на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України
    Хоч законодавець вирішив в першу чергу доповнити перелік форс-мажорних обставин карантином, а Торгівельно-промислова палата України відзвітувала про чисельні звернення орендаторів щодо отримання сертифікату про настання форс-мажорних обставин, вважаємо найбільш вірним за поточних обставин застосування положень частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, які звільняють орендаря від сплати орендних платежів у випадку неможливості використання орендованого приміщення через обставини, за які орендар не відповідає. До того ж, Законом України №540-IX від 30.03.2020 Верховна рада України закріпила в прикінцевих положеннях Цивільного кодексу можливість звільнення наймача від плати за користування майном відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України на час карантину. Наразі, вбачається, що наведені зміни мають формальних характер, оскільки не впливають на умови застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України (неможливість використання орендованого приміщення), які все одно підлягатимуть доведенню в разі виникнення спору. Такими обставинами, за які орендар не відповідає, є пряма заборона Кабінету міністрів України на роботу закладів харчування, ТРЦ, фітнес-центрів тощо (постанова КМУ №211).

    Водночас, постає питання можливості застосування даної норми до оренди офісних приміщень. Адже, користування офісними приміщеннями прямо не заборонена: переведення працівників на дистанційну роботу є лише рекомендацією, а при обмеженні пасажирських перевезень залишається можливість дістатися офісу особистим транспортом або таксі. Тому може скластись враження, що підстави для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України до оренди офісів нібито відсутні.

    Але неможливість використання офісних приміщень можна обґрунтувати шляхом розширеного тлумачення введених КМУ обмежень. Насамперед, звернемо увагу на положення договору оренди щодо призначення (мети) використання приміщенням (має бути умовою договору оренди, відповідно до вимог статті 773 Цивільного кодексу України). Як правило, це використання у господарській діяльності, використання як офіс.

    Тут треба визначитися, яку діяльність провадить підприємство і що таке офіс.

    Якщо підприємство надає консалтингові послуги, як правило, вони передбачають приймання відвідувачів (клієнтів). А така діяльність фактично заборонена Постановою КМУ №211: «…заборонити роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів…».

    В такому випадку, з незалежних від орендаря обставин, орендар не може використовувати приміщення за призначенням у своїй господарській діяльності. Це підпадає під умови частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

    2) Застосування на час карантину положень про форс-мажор
    Зрозуміло, практика реалізації частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та Постанови КМУ №211 лише має сформуватися: чи життєздатна наведена позиція буде вирішувати суд при зверненні орендодавцем з позовом до орендаря про стягнення орендних платежів. Тому, поряд з наведеним, вбачається можливим використання положень договору про форс-мажор з огляду на запровадження КМУ карантину. Законодавець створив для цього умови (вніс запровадження карантину до переліку форс-мажорних обставин), але, на нашу думку, запровадження карантину не в повній мірі може бути причиною неможливості виконання зобов’язань з оплати оренди: карантин не пливає на діяльність банківських установ, а відсутність коштів, невиконання зобов’язань контрагентами тощо не є форс-мажором. Проте, за наявною наразі практикою видачі сертифікатів ТПП, при застосуванні положень про форс-мажор орендарі можуть посилатися на вже зазначені обставини: постанова КМУ забороняє роботу окремих підприємств, та, при розширеному тлумаченні, всіх підприємств, які приймають відвідувачів. У випадку застосування наведених двох стратегій, відбувається певне запобігання негативних наслідків для орендаря: якщо суд не звільнить орендаря від сплати орендних платежів повністю, орендар, принаймні, не буде розраховуватися за прострочення платежів ще й штрафними санкціями.

    3) Ініціювання зменшення орендної плати
    Якщо розірвання договору оренди є небажаним, а такий ризик є з огляду на положення договору оренди та характер відносин з орендодавцем, вбачається доцільним не відмовлятися повністю від орендної плати, а ініціювати її зменшення. Це питання вирішується під час переговорів шляхом укладання відповідної додаткової угоди. Доречними аргументами для орендаря будуть, крім наведених вище обставини (обмеження пасажирських перевезень, заборона приймати відвідувачів) також те, що Закон № 540-IX від 30.03.2020 звільнив орендодавців від плати за землю та податку на нерухоме майно за березень 2020 року. Якщо до орендної плати включена компенсація зазначених податків, зрозуміло, що орендна плата підлягає зменшенню, принаймні, на їх розмір. Якщо переговори з орендодавцем не призведуть до порозуміння, орендар має можливість вимагати зменшення плати на підставі частини 4 статті 762 Цивільного кодексу України (якщо через обставини, за які не відповідає орендар, істотно зменшилась можливість користування майном) та частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України (зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин), з подальшим зверненням до суду у випадку відмови орендодавця задовольнити таку вимогу.

    Додатковим аргументом при застосуванні частини 4 статті 762 Цивільного кодексу України може стати неможливість використання приміщення за його призначення. Якщо орендоване приміщення використовується як офіс (це визначено в договорі), це, зокрема, передбачає присутність працівників на їх робочих місцях, де встановлене необхідне для роботи обладнання (персональні комп’ютери, оргтехніка), є доступ до баз даних підприємства (сервер), програмного забезпечення (1С, МЕДок), є доступ до паперових документів (справи клієнтів, контрагентів). Зрозуміло, що за поточних обставин (переведення працівників на віддалену роботу через обмеження пасажирських перевезень, карантину тощо) істотно знижується можливість орендаря користуватися орендованим приміщенням в якості офісу. Це регулюється нормами частини 4 статті 762 Цивільного кодексу України.

    Тож можна констатувати, що влада надала орендарям інструменти для вирішення спірних питань оренди на час карантину. Успішність кожного з інструментів залежатиме від конкретних обставин та практики застосування нових норм, яка тільки формується.

  • Гнучкий графік та надомна робота – останні нововведення

    Автор: Сергій Дяговченко, адвокат АО “АФ “АКТІО”

    30 березня Верховна рада України прийняла в цілому як закон законопроект №3275 від 29.03.2020 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)”. Станом на 31 березня закон готується до підписання Головою Верховної Ради України та подальшої передачі на підпис Президенту України. Оскільки вірогідність швидкого проходження встановленої процедури та набрання чинності цим законом достатньо висока, вважаємо за потрібне висвітлити певні новели.

    Гнучкий графік та надомна робота – останні нововведення

    Серед багатьох нововведень закону зупинимось на тих, які стосуються організації роботи підприємств.

    З частини першої статі 21 Кодексу законів про працю України (надалі – Кодекс) виключено положення, згідно якого працівник укладаючи трудовий договір зобов’язується виконувати роботу з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку.

    Стаття 24 тепер прямо передбачає можливість укладення трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.

    Повністю нова редакція статті 60 Кодексу запроваджує гнучкий режим робочого часу. На цих змінах ми зупинимося детальніше.

    Згідно ч.3 статті 60 Кодексу гнучкий режим робочого часу – це форма організації праці, якою допускається встановлення режиму роботи, що є відмінним від визначеного правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи на певний обліковий період (два тижні, місяць тощо) норми тривалості робочого часу.

    Такий режим може встановлюватися на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу, так і згодом.

    Частина 2 статті 60 Кодексу прямо передбачає, що на час загрози поширенню епідемії, пандемії та (або) на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умова про дистанційну (надомну) роботу та гнучкий режим робочого часу може встановлюватися у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.

    Гнучкий режим може передбачати фіксований час, коли працівник має бути присутнім на робочому місці, та змінний, при якому робітник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу.

    Частина 9 цієї ж статті визначає дистанційну (надомну) роботу як форму організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця. При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі.

    При цьому застосування як гнучкого графіку, так і дистанційної роботи не впливає на інші трудові права працівників: нормування, оплата праці та строки її виплати залишаються без змін.

    Таким чином, законодавець спрощує роботодавцям можливість в умовах нинішнього карантину перевести працівників на віддалену роботу або відкоригувати робочі зміни відповідно до потреб виробництва. Згідно ч.2 статті 60 Кодексу застосування дистанційної роботи чи гнучкого режиму здійснюється наказом (розпорядженням) по підприємству без попереднього погодження з працівниками. Головна умова дистанційної (надомної) роботи згідно нової редакції статті 60 Кодексу – виконання роботи поза приміщенням роботодавця, але не обов’язково за місцем проживання, відтак роботодавці при переході на таку дистанційну роботу можуть нехтувати вимогами Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 вересня 1981 року № 275/17-99. Це знімає з них обов’язок перевіряти наявність належних житлово-побутових умов для виконання роботи та вказувати в наказі адресу виконання працівником роботи. Питання дотримання правил тиші, санітарних та пожежних норм при організації виконання роботи вдома також перекладаються на працівників. Оскільки всі інші умови праці мають залишатися без змін, на перехід на гнучкий графік чи дистанційну роботу не вважається зміною істотних умов праці.

    Окремо зазначимо, що закон ще не вступив в силу і за загальним правилом зворотної сили не має, тому застосовувати гнучкий графік чи дистанційну роботу за описаним вище механізмом роботодавці зможуть лише з дня, наступного за опублікуванням закону в офіційній пресі.

  • Туристичний «форс-мажор»

    Автор: Адвокат АО “АКТІО” Юлія Навроцька-Бузюн

    Більшість з нас мріють про подорожі, проте, найближчим часом цим мріям не судилося здійснитися. Причиною цього є обмежувальні заходи, запроваджені державою з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

    Туристичний «форс-мажор»

    Основні нормативні документи, якими встановлені обмеження, що унеможливлюють туристичні поїздки:
    – Рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 березня 2020 р. «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (введене в дію Указом Президента України від 13 березня 2020 р. №87/2020), згідно якого вводяться обмеження в перетині державного кордону України;
    – Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами), згідно якої з 12 березня до 24 квітня 2020 р. на усій території України установлено карантин;
    – Постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 2020 р. №228 «Питання перевезень авіаційним транспортом» (зі змінами), згідно якої заборонено з 12 год. 00 хв. 24 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 р. прийняття та відправлення повітряних суден, що виконують пасажирські перевезення осіб, які здійснюють подорож з туристичною метою.

    «Форс-мажорні» обставини
    Таким чином, багато туристів, які придбали тури, дати яких припадають на період дії карантину, опинилися в ситуації, коли вже і гроші заплатили, і поїздка стала неможливою. Чи варто в цьому випадку розраховувати на компенсацію від туроператора?

    Відповідно до ст. 20 Закону України «Про туризм» туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо:
    – невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини туриста;
    – невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини третіх осіб, не пов’язаних з наданням послуг, зазначених у цьому договорі, та жодна із сторін про їх настання не знала і не могла знати заздалегідь;
    – невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин або є результатом подій, які туроператор (турагент) та інші суб’єкти туристичної діяльності, які надають туристичні послуги, включені до туристичного продукту, не могли передбачити.

    Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню COVID-19» від 17 березня 2020 р. до переліку форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) було внесено карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України.

    Зважаючи на те, що карантин визнано форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили) туристичні оператори автоматично заявили про неможливість виконання зобов’язань, які повинні були виконувати у період, що припадає на дію карантину. Більше того, повідомили, що суми сплачені туристами в оплату туристичних послуг, поверненню туристам не підлягають (оскільки це фактичні витрати туроператора, понесені у зв’язку з організацією туристичної поїздки).

    Однак, необхідно враховувати, що сам по собі факт існування форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили) не звільняє автоматично від відповідальності за невиконання зобов’язань за договором.

    Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

    Існує спеціальний порядок засвідчення форс-мажорних обставин. Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини та видають за заявою суб’єкта господарювання сертифікат про такі обставини.

    Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, які вплинули на зобов’язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений договором.

    Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим зобов’язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Для засвідчення форс-мажору заявник повинен обґрунтувати причинно-наслідковий зв’язок між форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили) і невиконанням договірних зобов’язань.

    З цього випливає, що сам по собі факт існування обставини (карантину) форс-мажором не є. Така обставина стане форс-мажором лише у випадку, якщо особою буде доведено неможливість виконання через неї передбачених умовами договору зобов’язань.

    Крім того, важливим є те, що існування форс-мажорної обставини звільняє сторону договору від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання, проте не звільняє від обов’язку виконати це зобов’язання після припинення форс-мажору.

    Однак, враховуючи загальну ситуацію, що склалася в Україні та світі, отримання туроператорами відповідних сертифікатів Торгово-промислової палати України, що засвідчують форс-мажорну обставину (обставину непереборної сили), є питанням часу.

    Перспективи для туристів
    – Компенсація (відшкодування)
    Питання про можливість отримання компенсації (відшкодування) сплачених коштів від туроператора напряму залежить від конкретних умов договору на туристичне обслуговування, який укладено між туристом та туроператором. Чи передбачають умови договору можливість виплати компенсації (відшкодування) у разі настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Якщо так, то турист має право вимагати від туроператора такої компенсації (відшкодування). Проте, як свідчить практика, більшість договорів на туристичне обслуговування такої компенсації не передбачають.

    – Відмова від туру
    У разі прийняття рішення туристом про відмову від обраного туру, ануляція здійснюватиметься у відповідності до положень діючих договорів укладених з туристом. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про туризм» турист вправі відмовитися від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору (турагенту) фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов’язаних із відмовою. Фактично це означає, що у разі відмови туриста від туру, туроператор утримає з туриста суми, що були сплачені перевізнику, готелю тощо (такі витрати можуть складати близько 100% від вартості анульованого туру). Тому, перед тим як приймати рішення про відмову від туру, необхідно ретельно проаналізувати умови укладеного договору та наслідки його розірвання на вимогу туриста.

    – Зарахування суми в оплату майбутніх турів
    Враховуючи складну ситуацію, в якій опинилися і туроператори, і перевізники, і готелі, і туристи, наразі більшість туроператорів надають клієнтам можливість обрати нові дати поїздки та пропонують перенести (зарахувати) суму сплачених коштів, в оплату нових замовлень (турів) після скасування обмежень. Така пропозиція надасть можливість туристам не втратити грошові кошти та скористатися ними в більш безпечний для туристичних поїздок період.

    Бережіть себе та своїх близьких!

  • Організація роботи підприємств в умовах карантину

    Автор: Сергій Дяговченко, адвокат АО “АКТІО”

    Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” з 12 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. на усій території України встановлено карантин.

    Організація роботи підприємств в умовах карантину

    Вказаною Постановою забороняється відвідування закладів освіти її здобувачами, проведення масових заходів в яких бере участь більше 10 осіб, робота суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів (закладів громадського харчування, торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення). Окрім цього вводяться певні обмеження в частині роботи громадського транспорту та перевезень пасажирів в міжміському та міжнародному сполученнях.

    Окрім перерахованих вище (п. 2 Постанови), робота всіх інших підприємств, установ та організацій прямо не забороняється і вони можуть надалі продовжувати роботу в умовах карантину. Зашкодити роботі підприємства в таких умовах можуть обмеження в роботі громадського транспорту, які унеможливлять своєчасне прибуття на робоче місце працівників.

    За таких умов власник (керівник) підприємства, в залежності від конкретних обставин справи та економічних міркувань, може вдатися до наступних кроків.

    1. Тимчасово перевести працівника на іншу роботу за його згодою на строк до одного місяця.

    2. Ввести на підприємстві режим простою.

    3. Перевести працівників в режим дистанційної (надомної) роботи.

    Роботодавцям слід також пам’ятати, що скористатися відпусткою без збереження заробітної платні (ст. 25 Закону України “Про відпустки) є правом робітника і не може застосовуватися примусово.

    Розглянемо ці можливості окремо.

    1. Тимчасове переведення працівника на іншу роботу.

    Згідно статі 33 Кодексу законів про працю Україні в редакції від 20.03.2020 року (надалі – Кодекс), роботодавець за згодою працівника може тимчасово перевести його на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором. Такий механізм може бути застосований у випадку, коли внаслідок обмежень на користування громадським транспортом певний працівник чи група працівників не можуть дістатися робочого місця, але є інший працівник, який може їх замінити.

    Частина друга цієї статті дає роботодавцеві можливість здійснити таке тимчасове переведення і без згоди працівника, але на строк до одного місяця “лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей”. При цьому оплата праці не може бути меншою ніж середній заробіток за попередньою роботою. Тут маємо наголосити, що вимога збереження середнього заробітку поширюється тільки на випадки тимчасового переведення без згоди працівника, оскільки при переведенні за згодою працівника розмір заробітної плати буде таким, на який погодився працівник. Тимчасове переведення без згоди робітника не застосовується до вагітних жінок, жінок, які мають дитину з інвалідністю або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років.

    Документальне оформлення такого переведення здійснюється в звичайному порядку наказами, однак, по-перше, в преамбулі наказів слід посилатися на згадувану на початку Постанову Кабінету міністрів України № 211, і, по-друге, обов’язково отримати відповідну письмову згоду працівника, бажано написану власноручно.

    2. Введення на підприємстві режиму простою

    Згідно статті 34 Кодексу, простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

    За загальним правилом, відповідно до ч. 2 ст. 113 Кодексу, про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

    Оскільки в даному випадку ми розглядає простій підрозділу чи всього підприємства внаслідок карантину, акт простою складати недоцільно, а одразу видається наказ по підприємству про простій з посиланням на згадувану вище Постанову Кабінету міністрів України № 211. В такому наказі також обов’язково вказується час простою, категорії працівників, які підпадають під дію режиму простою, порядок оплати їх праці та необхідність чи відсутність їх присутності на робочих місцях.

    Кодекс прямо передбачає, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (ч.1 ст. 113 Кодексу). Положення ч.3 цієї статті, яким передбачено, що коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток, на нашу думку, у випадку загальнодержавного карантину не застосовується, оскільки це не є виробничою ситуацією на окремому підприємстві.

    Питання присутності чи відсутності працівників на робочому місці під час простою Кодексом не врегульоване і вирішується переговорами між роботодавцем та працівниками (див лист. Мінсоцполітики України від 04.10.13 р. № 179/06/186-13), однак з цього приводу також обов’язково має бути прийнято однозначне рішення.

    3. Переведення працівників в режим дистанційної (надомної) роботи

    Кодекс законів про працю України прямо не передбачає можливості застосування дистанційної (віддаленої) роботи працівників, хіба тільки ч.8. ст. 179 передбачає, що жінка або батько дитини, баба, дід чи інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, у період перебування у відпустці для догляду за дитиною, за їх бажанням, можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. Однак статтею 141 Кодексу передбачено обов’язок роботодавця правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. В умовах запровадження карантину це положення може бути підставою для застосування прогресивних і сучасних способів організації праці, в тому числі і дистанційної (віддаленої).

    Як не дивно, але формалізувати сучасну дистанційну (віддалену) роботу через Інтернет допоможе архаїчне з деякої точки зору Положення про умови праці надомників, затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 вересня 1981 року № 275/17-99 (далі – Положення №275), яке діє в частині, що не суперечить Конституції та законам України, до ухвалення відповідних актів згідно з Постановою Верховної Ради України “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” від 12 вересня 1991 року №1545-XII.

    Окрім цього можна згадати і Конвенцію Міжнародної організації праці №177 від 20 червня 1996 року “Про надомну працю”, однак ця Конвенція не ратифікована Україною і якихось детальних вимог до організації праці надомників, які би мали практичне застосування, не містить.

    Згідно Положення, надомники – це особи, які уклали трудовий договір з підприємством про виконання роботи вдома особисто з матеріалів і з використанням знарядь та засобів праці, виділених роботодавцем або придбаних за рахунок його коштів, а також із власних матеріалів та з використанням особистих механізмів й інструментів із дозволу керівництва.

    При всій своїй простоті, документальне забезпечення організації дистанційної (віддаленої) роботи має певні особливості.

    Надомна праця, як правило застосовується при виробництві товарів народного вжитку та наданні окремих послуг громадянам та підприємствам, однак за рішенням адміністрації підприємства допускається виконувати вдома й інші роботи, якщо за характером і технологіями виробництва це можливо у домашніх умовах та економічно доцільно.

    Пунктом 9 Положення № 275 встановлено, що організація трудових процесів удома допускається лише для осіб, які мають потрібні житлово-побутові умови. Надомники не можуть виконувати роботи, які створюють незручності сусідам. Окремі види робіт можуть допускатися лише з дозволу місцевих органів пожежної та санітарної інспекцій (п. 12 Положення).

    Відтак, можемо дійти висновку, що більшість офісної роботи цілком може виконуватися вдома.

    При всіх на перший погляд зручностях такої організації роботи, формально перенесення роботи до дому є зміною істотних умов праці в розумінні ч.3. статті 32 Кодексу, яка вимагає повідомлення працівника про такі зміни не пізніше, ніж за два місяці до такої зміни. В нашому випадку вбачається доцільним здійснювати таке переведення працівників тільки на підставі їх власноручно написаної заяви, в якій одночасно працівник повинен вказати, що наявні в нього житлово-побутові умови дозволяють виконувати таку роботу і не будуть створювати незручностей сусідам. Це дозволить нівелювати двомісячний термін для повідомлення і необхідність складати акт огляду приміщення працівника. Після цього необхідно видати наказ про переведення на надомну роботу, обов’язково вказавши в ньому адресу робочого місця працівника. В цьому ж наказі бажано прописати механізм взаємодії з працівником, наприклад, адреси електронної пошти, з яких будуть відправлятися завдання працівнику і на які працівник буде направляти результати виконаної роботи. Працівник має бути ознайомлений з таким наказом під розпис.

  • Чи є карантин форс-мажором та підставою для невиконання зобов’язань

    Автор: Владислав Максимов,
    партнер, адвокат, керівник міжнародно-правового департаменту АО «АКТІО»

    У зв’язку із введенням на території України карантину (постанови КМУ від 11 березня 2020 р. №211, від 16 березня 2020 р. №215, від 25 березня 2020 р.) актуальності набуло питання про наслідки введення карантину для виконання господарських зобов’язань, про співвідношення понять «карантин» і «форс-мажор», про правові наслідки карантину і форс-мажору.

    Чи є карантин форс-мажором та підставою для невиконання зобов’язань

    Визначення форс-мажору і правове регулювання наслідків форс-мажору
    Частина друга статті 141 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлює, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, відносить до таких обставин введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади.

    Відповідно статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

    Як підтверджується вплив форс-мажору
    Відповідно частині першій статті 141 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю.

    Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб’єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

    З вартістю та загальними правилами отримання сертифікатів про дію обставин непереборної сили можна ознайомитись за посиланнями:
    https://ucci.org.ua/tarifi-rakhunok-akti
    https://ucci.org.ua/zaghal-na-informatsiia
    https://ucci.org.ua/press-center/ucci-news/iakii-paket-dokumentiv-neobkhidno-podati-dlia-oderzhannia-sertifikatu-pro-fors-mazhorni-obstavini

    Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов’язанням/обов’язком, строк виконання яких настав згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів, але виконання яких стало неможливим через наявність обставин непереборної сили. Такі обставин, для їх засвідчення, мають бути такими, що унеможливили виконання зобов’язання у строк, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

    Заявник має право звертатися за засвідченням форс-мажорних обставин у разі вже порушеного строку виконання зобов’язання у зв’язку з введеним карантином. Для засвідчення форс-мажору і видання сертифікату заявник обґрунтовує причинно-наслідковий зв’язок між карантином (як одним із проявів форс-мажору) і невиконанням договірних зобов’язань заявником, як зацікавленим суб’єктом.

    Вищий господарський суд України у постанові №910/14139/14 від 4 травня 2016 зазначив, що «при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов’язання».

    Сертифікат отримано. Дію форс-мажору підтверджено. Що далі?
    Карантин, введений Кабінетом Міністрів України, є обставиною непереборної сили (обставиною форс-мажору). Форс-мажор є підставою звільнення від відповідальності за порушення договірного та/або встановленого законом зобов’язання, для відстрочення виконання такого зобов’язання на час дії форс-мажору, але не від самого виконання такого зобов’язання. Основне зобов’язання має бути виконано, як тільки це стане можливим після закінчення впливу дії обставин непереборної сили.

    В будь якому випадку, після отримання сертифікату про дію обставин форс-мажору, заявникові доцільно письмово повідомити відповідного контрагента про початок дії обставин форс-мажору, про отримання сертифікату (з додаванням його копії), про правові наслідки форс-мажору для сторін зобов’язання.

    Таке письмове повідомлення має супроводжуватись доказами його відправлення, які разом із оригіналом сертифікату, можуть стати в пригоді при можливому судовому розгляді спору.

  • Ті, хто його породив, або Масони Коронавірусу

    Головні тези статті:
    1. Вперше пандемія розгортається в умовах існування Фейсбуку і супроводжується небувалою панікою; вперше вона стала фактором протистояння Китаю і США; вперше людство намагається вирішити цю проблему не через вироблення імунітету, а за допомогою адміністративних заходів.
    2. Факти говорять про те, що це не перший і не останній вірус, який виник в світі. Але це перший вірус, який використали в своєму арсеналі політики по всьому світу

    Ті, хто його породив, або Масони Коронавірусу

    Кожен раз, коли на світ обрушується якась катастрофа, настає щасливий момент для любителів теорій змови. Деякі їх теорії всього лише плід уяви, деякі межують з параноєю, а деякі – відверто огидні. Епідемія коронавірусу також породила конспірологічні теорії, що цілком логічно, адже теорії змови розквітають в періоди невизначеності і загроз, коли люди намагаються осмислити хаотичний світ. Це одна частина проблеми, пов’язаної з коронавірусом, скажімо так, політично-соціальна. Але є й інша – економічна. На наших очах в світі розгортаються події, які, швидше за все, будуть мати серйозні наслідки для світової історії.

    Оголошена ВОЗ пандемія COVID-19 стала подією екстраординарною. І справа зовсім не в кількості заражених, і не в статистиці померлих. Пандемії бували і раніше, і масштабніші за нинішню. Але якось так сталося, що фактично протягом місяця нас без проблем переконали, що важка, але не така вже і катастрофічна інфекція є потужнішою, ніж всі досягнення глобального розвитку людства за останні 50 років. Думаю, цьому сприяли, як мінімум, три фактори. Вперше пандемія розгортається в умовах існування Фейсбуку та інших соціальних мереж, а значить супроводжується небувалою панікою; вперше вона стала явним фактором протистояння Китаю і колективного Заходу, як ніби було недостатньо інших точок напруги; нарешті, вперше людство намагається вирішити цю проблему не через вироблення імунітету, а за допомогою адміністративних заходів, в тому числі заходів жорсткої ізоляції. Ніхто зараз не піднімає питання про порушення прав людини, не заперечує вкрай драконівські заходи урядів, не ставить під сумнів часто протилежні і не узгоджені між собою думки медичних авторитетів. Страх перемагає здоровий глузд, а політична доцільність – ретельний аналіз. А все разом це або вже призвело, або скоро призведе до перерозподілу власності, ресурсів і політичного впливу.

    ***

    Практично ніхто не сумнівався, що поки лікарі лікують хворих і тестують вакцини, політики шукають винних. Президент США Дональд Трамп наполягає, що коронавірус потрібно називати “китайським вірусом”. Так він намагається відвернути увагу від своєї відповідальності за стрімке поширення вірусу в США, де вже більше 14 тис. підтверджених випадків хвороби, вважають американські ліберали. У редакційній статті New York Times оцінила обсяг тестування в США як “епічний провал” (The Epic Failure of Coronavirus Testing in America – https://www.nytimes.com/2020/03/19/opinion/coronavirus-testing.html).

    У відповідь на звинувачення Трампа Китай розкручує теорію змови про те, що коронавірус був створений в американській лабораторії.

    В свою чергу у туніського клірика Бехіра Бен Хассена, що живе у Франції, немає сумнівів, чому Аллах покарав китайців. «Коронавірус – солдат армії Аллаха. Сьогодні він валить людей, як мух. Китайська влада наклала блокаду на мільйон уйгурських мусульман, а тепер 50 мільйонів китайців самі сидять в облозі через вірус і не можуть знайти від нього ліки, тому що така воля Божа». Але його радість з приводу того, що у Аллаха довгі руки, перервав в мережі коментатор-мусульманин, який нагадав, що мусульманська країна Малайзія теж вражена вірусом. «Аллах і мусульманам мститься?» – поцікавився він.

    Зафіксовані й більш цікаві «коронавірусні» експерименти політиків. Минулого тижня уряд Угорщини направив до парламенту законопроект, який на час боротьби з вірусом надасть прем’єр-міністру Віктору Орбану мало не диктаторські повноваження. Протягом невизначеного періоду часу він зможе ігнорувати будь-які закони, які побажає, без консультації з законодавцями; вибори і референдуми будуть припинені. Порушення карантину стане злочином, караним тюремним ув’язненням, а за поширення неправдивої інформації або іншої інформації, яка викликає «занепокоєння» або «заворушення», будуть накладатись величезні штрафи. Україна, до речі, дуже близька до впровадження такого ж сценарію. Незрозуміло тільки, хто буде визначати «брехливість» інформації, адже під цим можна розуміти практично будь-яку критику політики уряду в галузі суспільної охорони здоров’я. Ніщо з цього не виправить і той факт, що Угорщина є однією з європейських країн, найменш підготовлених до боротьби з пандемією – не в останню чергу тому, що політика її націоналістичного уряду переконала багатьох освічених людей, включаючи лікарів, покинути країну. В якому стані знаходиться медицина України, також, мабуть, нікому нагадувати не треба.

    Надзвичайно різко на боротьбу з вірусом відреагували і в Ізраїлі, де Біньямін Нетаньяху – все ще прем’єр-міністр, незважаючи на те, що програв недавні вибори, – прийняв надзвичайний указ, який дозволяє йому відкласти початок власного кримінального процесу і заважає почати роботу новообраному ізраїльському парламенту, в якому опозиція має більшість. Він також наділив себе величезними новими можливостями контролю за громадянами. Установи і тактика, які як правило, використовувались для відстеження терористів, тепер будуть використовуватися для контролю за дотриманням карантину, відстеження активності і пересування звичайних громадян і відстеження їх температури і стану здоров’я.

    При цьому навіть коли інформаційна картина щодо вірусу змінюється, карантин і обмежувальні заходи ніхто не поспішає знімати. Адже так і громадський спокій легше підтримувати – ніяких демонстрацій, мітингів, майданів. І провали в економіці легше списати. Є припущення, що карантин в Україні подовжили до 24 квітня саме через панічні, неймовірні цифри смертності в Італії. Проте вже сьогодні італійці кажуть, що, власне, неправильно рахували, лише 12% померли саме від вірусу, просто середній вік населення високий і супутніх хвороб багато.

    На тлі таких прикладів важко не погодитися з Ілоном Маском, який написав у себе в Твіттері, що реакція на коронавірус є надзвичайно непропорційною загрозі: “Припускаю, що паніка принесе більше шкоди, ніж вірус, якщо це вже не відбулося”, – написав Маск. Що буквально вчора підтвердив і генсек Організації економічного співробітництва і розвитку Хосе Анхель Гурріа, який заявив, що збитки від пандемії коронавірусу вже перевищили збитки від глобальної фінансової кризи 2008 року і від терактів 11 вересня 2001 року. А інформаційне агентство Блумберг вже називає цифру втрат світової економіки в 2,7 трлн доларів.

    Які наслідки це може викликати в світовому масштабі, зараз можна тільки здогадуватися. Хоча звичайно і порівнювати ситуацію з коронавірусом з розпадом і занепадом Римської імперії, як це зробив Бранко Мілановіч в американському журналі Foreign Affairs, теж перебільшення. Проте Мілановіч впевнений, що економічна криза, викликана коронавірусом, може привести до корінних змін в світовій економіці і поверненню частини населення планети аж до натурального господарства (The Real Pandemic Danger Is Social Collapse – https://www.foreignaffairs.com/articles/ 2020-03-19 / real-pandemic-danger-social-collapse).

    Щодо повернення до натурального господарства, то все ж занадто, але очевидно, що пандемія паніки і теорій змови сильно вдарила по бізнесу, як великому (авіа- і вантажоперевезення, готельно-ресторанний комплекс), так і по дрібному (торгівля, сфера послуг). А користувачі соцмереж поширюють не тільки останні новини та інструкції з того, як правильно мити руки і шити маски, але і провокують подальші панічні настрої. “Американці щосили відчувають віруси, у них повний арсенал біологічної зброї”, “Вірус відмінно допомагає Путіну”, “Це інструмент для знищення старого населення, щоб пенсії не платити”, “Це змова Ротшильдів проти світової економіки”, “Коронавірус запустили США, щоб перемогти в торговельній війні проти Китаю”. Безліч цих та подібних коментарів у соцмережах і на різних сайтах по всьому світу зводиться до того, що вірус і його широке поширення – нібито штучні процеси і за ними хтось стоїть.

    Щоб зрозуміти, чи так це, необхідно просто зрозуміти, а що ж таке конспірологія?

    Спроби пояснити складну суспільну подію не природними причинами або сукупністю різних факторів, а злим умислом всемогутніх таємних сил зазвичай називають “конспірологією”. З англійської – “conspiracy” – перекладається як “змова”. Теорій змов багато, є досить живучі: віра у всемогутність масонів; в єврейську змову тощо. Теорії змов бувають глобальні (“про світову закулісу”) і локальні (наприклад, теорія про те, що теракт 11 вересня 2001 року влаштували самі американці). Але в цілому є один важливий фактор – конспірологія властива тим, хто не відчуває, що здатний впливати на зміни у своєму житті. До таких висновків прийшли в 1999 році американські вчені, які намагалися з’ясувати, чи дійсно американці мають якусь “схильність” до конспірології. В ході дослідження вони з’ясували, що в теорії змови люди вірять не через схильність. Ті американці, які вважали, що можуть контролювати політику і впливати на прийняття рішень, менше вірили в теорії змови. (Детально про це див. Дослідження Parsons S., Simmons W., Shinhoster F., Kilburn J. A test of the grapevine: An empirical examination of conspiracy theories among African Americans // Sociological Spectrum. 1999. № 19 (2). P. 201-222). Ті ж, хто схильний вважати, що від них нічого не залежить і тільки уряд або політики вирішують, як жити суспільству, легко піддаються впливу конспірології. При такому стилі мислення легко і органічно формується ідея про те, що “ми погано живемо, тому що комусь це вигідно, хтось на цьому наживається”. Такі пояснення є більш зрозумілими і легше сприймаються, ніж складні пояснення реальних економічних механізмів.

    І ще – теорії змов популярні там, де немає довіри між індивідами і немає довіри до органів влади. Це з’ясував і науково обґрунтував в 1992 році професор Ратгерського університету в Нью-Джерсі Тед Герцель. Він опитав кілька сотень випадкових людей і дізнався їх думку з приводу відомих на той час теорій змов. Крім того, він з’ясовував наскільки опитані їм люди довіряють друзям, сусідам і владі. Результати показали, що ті, хто менше довіряє владі, більше схильні до конспірології. (Детальніше див. Goertzel T. Belief in conspiracy theories // Political Psychology. 1994. № 15 (4). Р. 731-742). Пізніше теорію Гецеля підтвердили і інші дослідники (Darwin H., Neave N., Holmes J. Belief in conspiracy theories. The role of paranormal belief, paranoid ideation and schizotypy // Personality and Individual Differences. 2011. № 50 (8). P . 1289-1293).

    ***

    Стверджувати, наскільки сильно вплинули масони на появу паніки коронавірусу в світі, я не беруся. Але на прикладі України видно, що і сучасним вітчизняним політикам не чужі деякі маніпуляції. Наприклад, реальна клінічна ситуація ще зовсім не нагадує пандемію. Летальних випадків обчислюються одиниці, в той час як від грипу і пневмонії тільки протягом січня цього року в Україні помер 621 чоловік. Всього в січні захворювання органів дихання стали причиною смерті 1203 осіб. Від туберкульозу в січні померли 309 осіб, від захворювання, викликаного ВІЛ, – 295, повідомляє Держстат України. Злоякісні новоутворення стали причиною смерті 7040 осіб. У 2018 році від пневмонії в Україні помер 6101 чоловік. В цілому в 2018 році було зареєстровано 13006 смертей від усіх хвороб органів дихання. Але ж через це всю країну «не закривали» на карантин. Короновірус – не найнебезпечніша хвороба. Але який галас піднятий! І його використовують по максимуму, тобто комусь це дуже вигідно…

    А хтось просто робить незрозумілі маніпуляції.

    Наприклад, багато моїх знайомих знають, як я ставлюсь до книжок. І тому мене як нікого іншого обурює спроба Кабміну під виглядом боротьби з коронавірусом вилучити з Державного бюджету України на 2020 рік кошти (провести секвестр), призначені для підтримки української культури та національного книговидання. Тільки нещодавно стало відомо, що Міністерством фінансів України під час підготовки карантинних, протикризових заходів вирішено пожертвувати вітчизняним книговиданням, піддавши секвестру всі кошти, які були передбачені у Державному бюджеті на 2020 рік на закупівлю книжок для бібліотек, популяризацію читання, підтримку книги як головного чинника формування духовної, моральної, культурної, освіченої людської особистості.

    Тисячолітня історія людства свідчить про те, що у найважчі часи воєн і всіляких пандемій влада робила все, щоб зберегти книгу як субстанцію, яка заповнює нішу людяності в душах і вчинках людей, є невід’ємною і незамінною комунікаційною складовою, яка дає людині інформацію, знання, професійні вміння та навички діяльності, напрацьовані не одним поколінням наших предків, серед іншого спрямовані на подолання криз та пандемій. Маємо розуміти, що, піднімаючи сокиру на книгу, а відповідно і на всю галузь, влада відсікає усі шляхи до відродження України як цивілізованої, культурної, високотехнологічної держави, вбиває надію на щасливе майбутнє в межах нашої країни не тільки для наших дітей, а й для онуків. Знищення книги — це манкуртизація суспільства, перетворення наших людей на манкуртів, які не пам’ятають свого минулого і не спроможні побудувати власне осмислене і цивілізоване майбутнє. Крім того, це ще й повна дискваліфікація величезної кількості найосвіченішого, професійно якісного кадрового ресурсу — людей, яких буде викинуто на вулицю і переведено до розряду безробітних.

    Тому хотілось би звернутись до тих політиків, хто не втратив здоровий глузд, розумніше обирати способи боротьби з вірусом.

    В той же час, в уряді мають не лише робити піар на пандемії, але й піклуватись про економіку. Вже зараз є очевидним, що після такого тривалого карантину і простою підприємств багато українців втратять роботу, а бюджет – велику частину доходів. Соціальні наслідки будуть дуже негативними, велика кількість людей, не маючи накопичень та втративши засоби до існування, від відчаю може вийти на вулицю з протестами, а фінансових і організаційних ресурсів для боротьби з вірусом у держави стане набагато менше. Відповідно, наслідки від пандемії стануть справді критичними. І це все на фоні світової кризи і відтоку інвестицій.

    При порівняльному аналізі заходів протидії розповсюдження COVID-19 в Україні та інших країнах, де вірус набув значно ширшого поширення, стає помітним, що станом на 24 березня 2020 року Україна вже застосувала комплекс більш жорстких заходів у порівнянні з рештою країн (заборона міжнародного та міжміського сполучення, значне обмеження руху міського транспорту, закриття публічних закладів, в т.ч. громадського харчування, концертних площадок, та торговельних мереж). Країни, де кількість захворілих на мільйон осіб перевищує показники України у сотні разів (Німеччина – 286 хворих/млн осіб, Нідерланди – 246 хворих/млн осіб, Швеція – 191 хворих/млн осіб, тощо), використовують лише частину заходів, запроваджених в Україні. Тим не менш інші держави запускають багатомільярдні програми підтримки економіки через втрати, пов’язані із заходами боротьби із розповсюдженням COVID-19. Наприклад, у сусідній Польщі на заходи стимулювання економіки передбачається витратити 212 мільярдів злотих (1,37 трильйони гривень). В Україні ж благають хоча б не чіпати те, що й так працює.

    Провідні експерти говорять, що у випадку продовження карантину на декілька місяців, ВВП України у 2020-му році впаде на 9%, а курс гривні може сягнути 35 грн/дол. Але якщо залишаться працювати лише стратегічні підприємства, то наслідки можуть стати ще критичнішими. Безумовно, для їх детальної оцінки потрібно більше часу, але орієнтиром фактичних втрат може слугувати оцінка падіння ВВП Китаю у першому кварталі 2020 року на 40% у порівнянні з попереднім кварталом, яку наводить американський інвестиційний банк JPMorgan Chase & Co.

    Як голова Мукачівської міськрайонної спілки підприємців вважаю, що в теперішніх умовах необхідно сфокусуватись на наступному:
    1) не допустити значної втрати робочих місць;
    2) якнайшвидше виконати державою зобов’язання перед МВФ та для отримання фінансування прийняти необхідні закони, зокрема закон про неможливість повернення банків екс-власникам;
    3) держава має забезпечити зі сторони держави неоподаткований мінімальний дохід працівникам, які постраждали від запровадження карантинних заходів;
    4) зупинити нарахування будь-яких фінансових санкцій усім суб’єктам господарювання, які мають кредити в банківських та фінансових установах;
    5) негайно долучити бізнес-спільноту до розробки покрокових дій зменшення негативних наслідків пандемії на економіку як на державному рівні, так і в регіонах; приймати та впроваджувати рішення лише після обговорення та погодження з бізнесом-спільнотою.

    ***

    В цілому ж, якщо виходити з тези “шукай, кому вигідно”, то сьогодні важливо оцінити, до чого призведе коронавірус, спровокована ним криза і хто від цього виграє.

    Отже, робимо підсумки.

    1. Держави, в тому числі Україна, отримають або вже отримали більше можливостей для обмеження своїх громадян в правах. Уряди отримають більше можливостей для введення надзвичайних станів з надзвичайними повноваженнями для себе (буквально вчора в Інтернеті з’явилася інформація про створення ВІП-плат в Києві для керівництва держави). До слова, ЗМІ не тільки в Україні належать великому бізнесу, це повсюдна історія. Але саме роль ЗМІ в розгоні паніки – ключова.

    2. Зміниться структура економіки держав. Транснаціональні корпорації все менше будуть використовувати людську працю. Що можна автоматизувати – буде автоматизовано. Прибуток, роль корпорацій в економіці і у впливі на державну політику виросте. Стане нормою віддалена (дистанційна) робота і проектний формат роботи, а не фул-тайм. Це знову-таки вигідно великому бізнесу. Виросте частка послуг, особливо електронних.

    3. Коронавірус найбільш небезпечний для старшого покоління. Як тут не згадати про те, що старше покоління є «обтяжливим» для економіки (особливо для керуючих пенсійними активами та для соціальних держав, які фінансують пенсії). І як тут не згадати про теорію змови про “золотий мільярд”? Звучить утопічно, але може корпорації вже починають замислюються про “утилізацію” зайвої людської маси? Як то кажуть, менше соціальне навантаження – нижчі податки. При цьому Україна, як країна екс-СРСР, що володіє великою територією і ресурсами, в цьому випадку знаходиться в принципі у високій зоні ризику. Який посилюється слабкою медичною системою і слабким державним менеджментом.

    4. Нафтові війни змінять розстановку сил. Спровокована Росією, підтримана Саудівською Аравією нафтова війна вдарить в першу чергу по США, де висока собівартість сланцевої нафти, і країнах, бюджети яких критично залежать від ціни на нафту (середня Азія). Як не дивно, США програють, програють і країни Близького Сходу, які виявляться знову під загрозою військових дій, як інструментом підвищення нафтових цін. Виграють великі споживачі на кшталт Китаю та виробники з низькою собівартістю. І це я ще не згадав про фінансові ринки, які після корекції відновляться, але хтось організований може все скупити “на дні”.

    5. Криза змінить баланс сил в світі. Авторитарні країни покажуть більш високу ефективність. Китай посилиться. Поки країни Старого Світу будуть проходити пандемію і справлятися з наслідками кризи, Китай вже розправить плечі і перейде в наступ (скупка активів, кредитуючи країни-банкрути). Європа почне розвалюватися. Точніше, продовжить. Блок НАТО чекає трансформація, криза послабить його членів.

    Якщо резюмувати, то від поточних процесів виграють авторитарні режими.

    Виграють правлячі еліти в демократичних країнах, вплив яких виросте.

    Виграють корпорації, що роблять ставку на автоматизацію і виросте їх вплив на держави.

    Виграють олігархи, які «підставлять» плече уряду у важкій ситуації. Дивіденди не змусять себе чекати.

    Послабить свої позиції США.

    Китай посилиться.

    І тільки Україна буде невідомо де, якщо не придумає, як і яким способом вийти з карантину.
    ***

    Китайський коронавірус – це не чума XXI століття, не кара небесна. Це звичайне медичне явище. Часом я спостерігаю, як люди радо сприймають містичні пояснення замість фактів. Факти говорять про те, що це не перший і не останній вірус, який виник в світі. Але це перший вірус, який використали в своєму арсеналі політики по всьому світу. Проте цивілізований світ вміє справлятися з подібними ситуаціями. І з цією проблемою справиться.

    Олексій Фазекош, кандидат юридичних наук,
    Голова Ради адвокатів Закарпатської області,
    Заступник голови партії «Соціалісти»,
    Керівник Мукачівської міськрайонної спілки підприємців

  • Правосуддя в умовах коронавірусу: щодо процедури розгляду справ у зв’язку з запровадженням карантину

    За даними офіційного сайту Національної поліції України, станом на ранок 22.03.2020 року складено 1415 адміністративних протоколів щодо порушення правил карантину (за ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення), з них 838 – на працівників підприємств; 283 – на керівників торговельних закладів та установ харчування; 153 – на водіїв транспортних засобів; 136 – на керівників підприємств. До суду направлено 1358 адміністративних протоколів.

    Правосуддя в умовах коронавірусу: щодо процедури розгляду справ у зв’язку з запровадженням карантину

    Окрім того, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено 9 кримінальних проваджень за ст. 325 Кримінального кодексу України (порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням). Зокрема у Харківській – 3, по 1 – у Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Львівській, Сумській областях та місті Києві. 20.03.2020 року на Житомирщині було внесено відомості до ЄРДР за ст. 325 Кримінального кодексу (порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням) щодо особи, яка навмисно укривала наявність у неї захворювання на COVID-19, піддаючи загрозі життя та здоров’я інших людей. Триває досудове розслідування.

    https://sh.ki.court.gov.ua/sud2610/pres-centr/news/913554/ – Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 20.03.2020 року жительку міста Києва було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення правил щодо карантину людей) та накладено адміністративний штраф у розмірі 17 тисяч гривень (повний текст рішення в ЄДРСР відсутній, очікуємо оновлення інформації).

    Розповсюдженими також у період карантину є випадки притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173-1 КУпАП (поширювання неправдивих чуток), за ст. 164 КУпАП (порушення порядку провадження господарської діяльності), а також внесення відомостей до ЄРДР за ст. 172 КК України (грубе порушення законодавства про працю).

    Адвокатське об’єднання «Barristers» підготувало підбірку судових рішень щодо процедури розгляду справ у зв’язку з запровадженням карантину в Україні.

    Щодо відкладення судового розгляду за ініціативою суду:

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88304189 – Ухвала Касаційного господарського суду від 19.03.2020 року

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88294912 – Ухвала Касаційного кримінального суду від 18.03.2020 року про зняття з касаційного розгляду та призначення судового розгляду на травень.

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88299665 – Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 року, в якій з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, колегія суддів вирішила призначити судове засідання у даній справі на іншу дату.

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88299276 – Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 року, в якій суд зауважив на тому, що при вирішенні питання про можливість розгляду справ в режимі відеоконференції слід враховувати, що такий режим роботи суду не у повній мірі убезпечує від поширення захворювання, оскільки все ж передбачає необхідність явки громадян у декілька судів, які забезпечують проведення судового засідання у такому режимі.

    Враховуючи введення карантину та з метою забезпечення безпеки учасників справи, що у даному випадку має пріоритет у порівнянні із проведенням судового засідання у справі, колегія суддів вважає за необхідне перенести судове засідання на іншу дату, визначення якої буде здійснено додатково при усуненні обставин, які спричинили введення в Україні карантину; «… про дату та час наступного судового засідання учасники справи будуть повідомлені після відміни обмежувальних протиепідемічних заходів». Більше того, суд запропонував учасникам справи ініціювати розгляд без участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні, на підставі наявних документів, у зв`язку зі встановленням на усій території України карантину, подавши до Південно-західного апеляційного господарського суду відповідне клопотання (заяву).

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88243044 – Ухвала Господарського суду Львівської області від 11.03. 2020, в якій суд інформує про можливість реалізації процесуальних прав за допомогою системи «Електронний суд» в умовах впровадження карантину:

    «Враховуючи постанову Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” від 11 березня 2020 р. № 211, сторони у відповідне судове засідання не викликаються…. » ; «У зв`язку із вжиттям заходів щодо запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 ознайомлення з матеріалами справи в приміщенні суду здійснюється виключно після погодження з суддею, у провадженні якого перебуває відповідна справа, та технічної неможливості реєстрації в системі “Електронний суд»… ».

    Щодо відкладення судового розгляду за клопотанням сторони:

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88305145 – Ухвала Касаційного господарського суду від 19.03.2020 року про задоволення клопотання.

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88143479 – Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 року про задоволення клопотання.

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88297493 – Ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року про задоволення клопотання.

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88183526 – Постанова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.03.2020 року. За фабулою справи правопорушник не з`явився в судове засідання та просив суд відкласти розгляд, у зв`язку з тим, що його захисник не має можливості прибути з м. Одеси до м. Ужгорода у зв`язку із введенням на території України карантину. Однак, суд не може вважати обгрунтованою та поважною обставиною неявки представника правопорушника на судове засідання з огляду на те, що

    Постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» не було зупинено чи обмежено міжрегіональне та міжобласне транспортне сполучення на території України. Більше того, суд розцінює заяви про відкладення слухання справи як зловживання своїми правами з метою затягування розгляду справи та уникнення від відповідальності.

    Щодо проведення дистанційного судового засідання в режимі відеоконференції:

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88155387 – Ухвала Вищого антикорупційного суду від 12.03.2020 року про задоволення клопотання захисника про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, що обгрунтовувалося постановою КМУ від 11.03.2020, заявою Голови Ради суддів України, а також тим, що обвинувачений проживає в смт. Новопсков Луганської області та приїздить до Вищого антикорупційного суду залізничним транспортом, де знаходиться велика кількість пасажирів, що створює загрозу здоров`ю як обвинуваченому, так і учасникам кримінального провадження.

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88292844 – Ухвала Харківського апеляційного суду від 18.03.2020 року про проведення апеляційного розгляду в режимі відеоконференції

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88292954 – Ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17.03.2020 року, в якій серед іншого зазначено: «17.03.2020 р. зборами суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду прийнято рішення №3 «Про профілактичні заходи щодо боротьби з поширенням коронавірусу COVID-19», яким суддям рекомендовано відкладати розгляд справ до закінчення строку карантину, де учасник процесу бажає брати участь особисто за його заявою, крім справ, де вирішується питання щодо тримання під вартою. Аналогічні рішення прийняті і іншими судами, в тому числі у м. Одесі, окремими з них взагалі заборонено доступ сторонніх осіб до приміщень судових установ.» Вказаною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання про проведення судового розгляду в режимі відеоконференції оскільки такий спосіб судового засідання не сприятиме запобіганню можливого поширення захворювання, а також не враховує роботу судів м. Одеси у зазначений особливий період.

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88173505 – Ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача МВС України про відкладення судового засідання та розгляд справи в режимі відеоконференції, яке в свою чергу було обгрунтоване стрімким поширенням вірусу COVID-19 та обмеженням службових відряджень, за кордон та окремих територій держави Україна, що унеможливлює забезпечення явки представника МВС України в судове засідання. Однак відмова суду у задоволенні клопотання обгрунтована тим, що відповідно до графіку проведення судових засідань в режимі відеоконференції зала судових засідань, яка технічно обладнана для проведення судових засідань в режимі відеоконференції, зайнята, що виключає технічну можливість забезпечення проведення засідання в визначений судом час у режимі відеоконференції.

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88210970 – Ухвала Касаційного господарського суду, в якій учасникам процесу повідомлено про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції та подати процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі, з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”.

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88196802 – Ухвала Вищого антикорупційного суду від 12.03.2020 року про задоволення клопотання адвоката про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88298091 – Ухвала Першого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції .

    Щодо оголошення перерви та особливого режиму роботи:

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88243348 – Ухвала Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 року про повідомлення про підготовче засідання, в якій проінформовано про оголошення перерви під час дії карантинних заходів та про запровадження особливого режиму роботи, згідно з яким працівникам Служби судової охорони, що здійснюють пропускний режим до приміщень суду, рекомендовано не допускати до залів судового засідання осіб, які не є учасниками судового процесу, та осіб з ознаками респіраторних захворювань.

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88293049 – Постанова Ріпкинського районного суду Чернігівської області про притягнення до адміністративної відповідальності, яка була винесена за відсутності правопорушника, який хоча і з`явився до суду, та в усній формі повідомив про визнання ним своєї вини, не був допущений до судового розгляду згідно наказу від 17.03.2020 року №7-ОД Про запровадження особливого режиму роботи Ріпкинського районного суду Чернігівської області у зв`язку зі спалахом короновірусу COVID-19.

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88297940 – Ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2020 року, в якій серед іншого зазначено: «В місті Києві, як і в Україні в цілому, спостерігаються активні міграційні процеси населення та існує реальна загроза завезення і поширення нової коронавірусної інфекції (COVID-19) на територію столиці», «… беручи до уваги те, що Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено дій суду щодо здійснення судочинства під час пандемії» Судом було відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін і прийнято рішення про судовий розгляд без проведення судового засідання.

    Щодо зупинення провадження:

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88296990 – Ухвала Одеського окружного адміністративного суду, якою було зупинено провадження по справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

    Щодо розгляду справ у Нових Санджарах в лютому:

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87867911 – Ухвала Новосанжарського районного суду Полтавської області від 26.02.2020 року

    26.02.2020 року на адресу суду надійшла заява відповідача про зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду у смт Нові Санжари Полтавської області та передачу справи до Полтавського районного суду Полтавської області. В обгрунтування свої вимог відповідач зазначає, що у зв`язку з масовими заворушеннями у смт Нові Санжари, нестабільної ситуації у зв`язку з можливістю нових масових протестів, можливістю перетворення в будь-який момент смт Нові Санжари у зону карантину та у зв`язку з особливо небезпечною інфекцією (коронавірус COVID-19) виникла об`єктивна неможливість вирішення цивільної справи. Однак судом було відмовлено в задоволенні вказаної заяви.

    Слідкуйте за судовою практикою разом з AO «Barristers»!

    Джерело: BARRISTERS

  • COVID-19. Чи дійсно Україна готова до боротьби з новим вірусом?

    Нещодавно світ сколихнула звістка про поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої смертельно-небезпечним вірусом SARS-CoV-2, від якої за інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я починаючи з кінця 2019 року заразилось понад 100 000 тис. людей.

    COVID-19. Чи дійсно Україна готова до боротьби з новим вірусом?

    За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), передача вірусу здійснюється від людини до людини повітряно-крапельним шляхом у межах сімей пацієнтів та може призводити до розвинення тяжкої форми пневмонії та навіть смерті.

    Враховуючи швидке поширення світом коронавірусної хвороби, що супроводжується масштабними важкими респіраторними захворюваннями та численними смертями людей, Всесвітньою організацією здоров’я було оголошено надзвичайний стан міжнародного рівня, не винятком стала і Україна.

    Так, 11 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами внесеними до неї Постановою Кабінету Міністрів України №215 від 16.03.2020 р. «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211»), згідно яких у період з 12 березня по 03 квітня 2020 року на усій території України було оголошено карантин та встановлені відповідні заборони щодо відвідування закладів освіти, проведення масових заходів, обмеження роботи суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів тощо, заборони регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні, заборони перевезення пасажирів метрополітенами міст Києва, Харкова і Дніпра, а також щодо заборони перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення.

    13 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України було видано Розпорядження №288-р «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю і припинення в них пішохідного сполучення».

    Водночас, 14 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України були видані наступні розпорядження, зокрема:
    – №287-р «Про тимчасове обмеження перетинання державного кордону, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами внесеними в подальшому Розпорядженням Кабінету Міністрів України №290-р від 16.03.2020 р.);
    – №291-р «Про тимчасове припинення роботи контрольних пунктів в’їзду на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та виїзду з неї, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»;
    – №286-р «Про евакуацію громадян України та членів їх сімей із зони спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в Італійській Республіці».

    Разом з тим, 17 березня 2020 року Верховною Радою України були прийняті два Закони, зокрема:
    – Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення корона вірусної хвороби (COVID-19);
    – Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

    Тобто, як бачимо з метою попередження розповсюдження коронавірусної інфекції (COVID-19), Урядом вжито превентивних заходів щодо введення на території України карантину, зупинення освітнього процесу, обмеження руху транспорту та пересування населення, проведення культурних, політичних, спортивних, соціальних, релігійних та інших заходів за масовою участю громадян, обмеження роботи закладів громадського харчування та роботу всіх торгівельно-розважальних закладів.

    Однак, не лише тестування, не лише відстеження контактів, не лише карантин, не лише соціальна дистанція допоможе побороти COVID-19, підхід має бути всебічним та комплексним і складися із заходів які змогли б забезпечити належний захист кожному громадянину нашої держави, оскільки людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

    Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

    Так, з метою самозахисту та запобігання зараження вірусом COVID-19, Всесвітня організація охорони здоров’я, МОЗ України та безпосередньо Уряд радять громадянам, зокрема:
    – регулярно та ретельно обробляти руки спиртовмісними засобами (антисептиками, дизинфекторами) або мити їх з милом протягом 40-60 секунд;
    – тримати дистанцію не менше 1,5 – 3 м від людей, що кашляють або чхають;
    – використовувати одноразові стерильні маски, рукавички та захисні окуляри;
    – мінімізувати контакт рук з очима, носом та ротом;
    – дотримуватись актуальних рекомендацій медичних фахівців;
    – утриматись від спілкування з людьми, які повернулись з закордону протягом 2 тижнів;
    – термічно ретельно обробляти продукти харчування;
    – мити дезінфікуючими засобами робочі поверхні тощо.

    Здавалось би такі прості теоретичні поради, яких можуть дотримуватися не тільки дорослі, а й діти.

    Однак, чи працюють ці поради на практиці та чи дійсно наразі громадяни нашої держави можуть забезпечити себе усім необхідним з метою самозахисту від зараження вірусом COVID-19 ?!

    Відповідно до ст.49 Конституції України кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

    У той же час, положеннями Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» визначено, що держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист.

    Держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та порядку, встановлених законодавством.

    Держава організовує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров’я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної допомоги.

    Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи виконавчої влади.

    Зокрема, на Кабінет Міністрів України покладено обов’язки щодо організації розробки та здійснення державних цільових програм, створення економічних, правових та організаційних механізмів, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров’я, зокрема щодо фінансування та матеріально-технічне постачання закладів охорони здоров’я, органів державної санітарно-епідеміологічної служби, підприємств, установ та організацій, залучених до проведення заходів і робіт, пов’язаних з ліквідацією епідемій, координує проведення цих заходів і робіт.

    Так, відповідно до офіційної інформації розміщеної на сайті Кабінету Міністрів Україна, наша держава повністю готова до боротьби з вірусом COVID-19. Так, повідомляється, що в Україні близько 12-ти тисяч місць в інфекційних стаціонарах, близько 2-х тисяч лікарів-інфекціоністів, 5-ти тисяч медперсоналу та 605 апаратів штучного дихання, які наявні в інфекційних лікарнях. Також в українських лікарнях є інфекційні бокси.

    Крім того, зазначено, що Україна забезпечена достатньою кількістю засобів індивідуального захисту.

    На переконання Уряду цього цілком достатньо для боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

    Проте, чи насправді це так, чи дійсно достатньо тих засобів захисту та медичного устаткування, про наявність якого декларує Уряд для убезпечення громадян від зараження коронавірсом та надання належної медичної допомоги у разі спалаху епідемії у нашій державі ? Очевидно, що ні.

    Визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, а також дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій є основними принципами охорони здоров’я.

    Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров’я шляхом, зокрема (але не виключно) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров’я та фінансування надання всім громадянам гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому законом.

    Однак, обійшовши десятки аптечних пунктів та спеціалізованих магазинів, бачимо, що наразі громадяни не можуть придбати найелементарніші засоби захисту, які в принципі у ситуації, що склалася, повинні роздаватись людям безкоштовно, такі як, одноразові стерильні маски, дезінфікуючи засоби, антисептики, оскільки таких засобів індивідуального захисту в аптеках просто немає, що свідчить про порушення соціальних гарантій громадян щодо належного матеріально-технічного забезпечення охорони здоров’я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної допомоги.

    Також викликає сумнів щодо достатності медичного обладнання, зокрема апаратів штучної вентиляції легенів в інфекційних лікарнях та їх працездатності, оскільки досвід інших країн демонструє, що для боротьби з коронавірсную хворобою в разі її спалаху на території України у таких масштабах, як у Італії та Китаї, цифра в 605 апаратів штучного дихання є мізерно малою.

    У той же час, слід звернути увагу на рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я, згідно з якою лікарі, що перебувають або будуть перебувати в контакті з хворими на новий коронавірус, мають бути забезпечені респіраторами N95 та FFP2 та захисними костюмами з фільтрувально-вентиляційною установкою. Лікарів первинної ланки мають забезпечувати гумовими рукавицями та захисними окулярами.

    Догляд за пацієнтами, які заражені коронавірусною інфекцією, становить серйозний ризик для медичного персоналу у зв’язку з можливістю потрапляння великих інфекційних крапель від пацієнта на слизові оболонки персоналу, а також вдихання часточок, які присутні в повітрі приміщення і заразними у короткостроковій перспективі і на близьких відстанях.

    Таким чином, використання засобів індивідуального захисту органів дихання як запобіжного заходу при коронавірусній інфекції зменшує ризик вдихання дрібнодисперсного аерозолю, що потенційно може містити збудників вказаного вірусу.

    Проте, ні для кого не секрет, що в український лікарнях кількість захисних костюмів в кращому випадку становить від 3-5 одиниць на весь медичний персонал, а респіратори, які б надали реальну можливість лікарям убезпечити себе від зараження під час надання допомоги інфікованому пацієнту взагалі відсутні, що свідчить про відсутність належної матеріально-технічної забезпеченості лікарів та порушення їх конституційних справ щодо належних та безпечних умов праці.

    Положеннями ст.43 Конституції України чітко визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

    Частиною 3 ст.37 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб (епідеміологічне обстеження, лікувальні, профілактичні та протиепідемічні заходи, у тому числі дезінфекційні) належать до робіт з особливо шкідливими та шкідливими умовами праці.

    Власники (керівники) закладів та установ охорони здоров’я згідно із законодавством забезпечують працівників, які виконують роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, спеціальним одягом, взуттям і захисними засобами з урахуванням особливостей інфекційної хвороби, факторів передачі інфекції та виконуваної роботи.

    Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності зобов’язані всебічно сприяти проведенню робіт в осередках інфекційних хвороб, оперативно надавати працівникам, які їх виконують, достовірну інформацію щодо епідемічної ситуації, а в необхідних випадках забезпечувати їх транспортом, засобами зв’язку, приміщеннями для роботи та відпочинку, продуктами харчування, спеціальним одягом, взуттям, захисними засобами та засобами для санітарної обробки тощо.

    Тобто, як вбачається з вказаного вище, нормами чинного законодавство чітко визначені, як гарантії права на охорону здоров’я громадян, так і заходи правового і соціального захисту медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

    Охорона здоров’я є одним з пріоритетних напрямів державної діяльності, внаслідок чого, держава зобов’язана не тільки формувати політику охорони здоров’я в Україні, а й забезпечувати її реалізацію.

    Водночас, як бачимо наразі ні пересічні громадяни, ні медичний персонал, який фактично є добровільною групою ризику не забезпечені державою на належному рівні ні елементарними засобами індивідуального захисту, ні достатньою кількістю новітнього медичного обладнання та захисного одягу, яке б надало реальну змогу убезпечити себе від зараження гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 себе, та надати оперативну та якісну медичну допомогу вже інфікованим пацієнтам.

    Чи є це порушенням конституційних прав громадян ? На моє переконання, безперечно так, оскільки життя та здоров’я є найціннішим благом, яке має правову охорону і є основною цінністю демократичного суспільства, у зв’язку з чим над державою тяжіє обов’язок зробити все, щоб людське життя та здоров’я перебувало у безпеці.

    Автор: Борисова Тетяна, помічник адвоката,
    АО «Barristers Commercial»

  • Хто і як перемагатиме на місцевих виборах-2020

    Головна цитата: щоби відтепер стати депутатом місцевого рівня, одного бажання мало, ще потрібно мати й гроші. Нескладний підрахунок каже, що для обрання депутата до Закарпатської обласної ради (кількість виборців приблизно 945 тис), кожній партії треба внести грошову заставу у розмірі 1,77 млн грн, яка не повертається у випадку непроходження в раду!

    Хто і як перемагатиме на місцевих виборах-2020

    Вже у жовтні 2020 відбудуться довгоочікувані місцеві вибори за дещо новими правилами, з урахуванням нещодавно прийнятого виборчого кодексу України. Гендерна квота, розмір застави, ліміти виборчих фондів, передвиборча агітація – яке питання найважливіше для територіальної громади, кандидата чи звичайного виборця?

    Спробуємо розібратись з основними змінами, які кардинально можуть вплинути на виборчий процес та загальний результат.

    Призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування – це компетенція Верховної Ради, що передбачено п. 30 ч. 1 ст. 85 Конституції України.

    У статті 141 Основного закону йдеться, що “чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах”. З усього вищесказаного випливає, що чергові місцеві вибори в Україні мають відбутися 25 жовтня 2020 року.

    Отже, спочатку про саму виборчу систему: будуть два основних різновиди місцевих виборів. Найперше слід розуміти, що на цих виборах має закінчитися поділ території України на адміністративно-територіальні одиниці — добровільне об’єднання громад в ОТГ має бути завершеним. Також треба пам’ятати, що вже зараз є ряд законодавчих ініціатив, згідно яких деякі міста перестануть ними бути і перетворяться в селища, і це змінить певні політичні зусилля основних гравців. Незрозуміло також чим же будуть займатися районні ради з 1 січня 2021 року — якщо дивитися з точки зору Бюджетного кодексу, то райради не мають ні грошей, ні повноважень — вони всі розійшлися по різних ОТГ. Можливо, райради як якусь надбудову можна було б не вибирати, а формувати із голів громад і їх секретарів — але Виборчий кодекс на це не дає відповіді. Попри тему місцевих виборів — голів громад та депутатів зовсім нечутно тему обрання старост, що свідчить про відсутність уваги до базового рівня. Є ще одна велика проблема — це окуповані території і можливе проведення виборів в них, в Кодексі немає чітко сформульованого вичерпного переліку підстав, згідно яких ЦВК може не оголошувати вибори в окупованих територіях, або територіях, що зазнали катастроф і аварій.

    Вибори до ради в міських, селищних та сільських ОТГ, де кількість виборців не перевищує 90 тисяч виборців (а вже зараз ведуться дискусії про пониження цього порогу), а також вибори до районної ради, безвідносно до кількості виборців в укрупнених районах, будуть відбуватися за виборчою системою так званого “єдиного неперехідного голосу”, або як цю систему ще прозвали – “багатомандатна мажоритарка”. Це дуже рідкісна виборча система, яка наразі застосовується в Афганістані та в ще двох невеликих острівних державах Океанії. За цією системою в одному окрузі переможцем буде не один кандидат, а декілька — стільки, скільки в окрузі розігрується мандатів (орієнтовно 2-4 мандати, в середньому 3). То ж якщо кандидат в окрузі, де розігруються три мандати, зайняв друге чи третє місце — він також стає депутатом. Зрозуміло, що за такої системи округи будуть більші, ніж до них звикли виборці й чинні депутати. Кількість округів становить число — ціла частка від ділення кількісного складу майбутньої ради на число три, плюс-мінус один округ, але так щоб відхилення кількості виборців в округах не перевищувало 15% орієнтовної середньої кількості виборців в окрузі. Поки що ніхто не візьметься достовірно відповісти на питання про території та межі округів.

    Така виборча система “багатомандатної мажоритарки” дає можливість популярним та організованим партіям здобути більше число мандатів, аніж якби застосовувалася пропорційна система, де в окрузі переможцем був би тільки хтось один. Така система фактично дозволяє на місцях також сформувати яку-небудь монобільшість, чого власне, мабуть і прагне правляча партія. Відповідно, кандидатам від малих партій буде складно увірватися в двійку-трійку лідерів на кожному з округів. З іншої сторони, тут є добрі шанси для відомих особистостей-самовисуванців або для кандидатів від регіональних політичних проектів, які можуть мати особисті переваги над невідомими кандидатами від відомих політичних брендів. Ймовірно, щоб не допустити регіональні політичні проекти, “слугами” може бути запропонована зміна в Кодекс, де можуть обмежити участь таких сильних місцевих проектів чи політичних франшиз. Зацікавленим особам слід робити грунтовний аналіз електоральної історії та виробити власну стратегію, не виключені несподівані політичні союзи на місцях або спільні походи на вибори в єдиному списку або ж навіть технологічне розгортання в інших територіях тільки щоб номінально відповідати вимогам законодавства.

    У великих містах з кількістю виборців понад 90 тисяч виборців (деякі міста активно “добирають” в свій територіальний склад навколишні села, щоб вже відповідати цьому критерію), а також вибори до обласних рад пройдуть за іншою системою виборів — так звана “пропорційна система з відкритими партійними списками”. Тут кількість округів є числом — ціла частка від ділення кількісного складу ради на десять, плюс-мінус два округи, при цьому чіткої вимоги щодо рівномірної кількості виборців в округах не визначено. В одному такому окрузі від однієї партії може бути висунуто не менше п’яти і не більше дванадцяти кандидатів (в залежності від кількісного складу ради), які конкурують між собою. Тут якраз і незрозуміло, чому згідно Кодексу не може бути включено по одному кандидату в окрузі, якщо єдиний список невеликий? Сам єдиний список кандидатів не може містити більше кандидатів, ніж передбачено мандатів.

    Кандидати мусять бути включені в єдиний список і в котромусь із окружних списків (в Кодексі вони називаються “регіональними”). Виборець матиме можливість впливати на місце кандидата у виборчому списку — крім позначки напроти політичної партії внизу в бюлетені буде окреме поле для висловлення “преференції” (переваги) – позначення номеру кандидата від цієї ж політичної партії — в окружному списку партії він там теоретично буде не один, а щонайменше п’ять кандидатів. Якщо уважно вчитатися в текст Виборчого Кодексу, то “відкриті партійні списки” є досить умовним поняттям, щоб рух кандидата наверх списку відбувся, йому треба отримати фантастичних “25% виборчої квоти + один голос” виборців. Це висока планка. Тому місце в єдиному виборчому списку має значення, на рух всередині списку розраховувати складно.

    Ще однією відмінною рисою Кодексу є те, що немає ніякої стимуляції партійного будівництва, у виборчому партійному адмініструванні ключова роль віднесена до обласних партійних організацій. Партійне самоврядування фактично відсутнє. Тож Виборчий Кодекс України, на нашу думку, в тому вигляді, в якому він є часто закладає можливості для маніпуляцій та навіть фальсифікацій (ч.2ст.222 або ч.1ст.223).

    Не є гарним знаком і те, що Виборчий Кодекс, в порівнянні із минулим виборчим законодавством, дещо обмежує або “не згадує” права ЗМІ у висвітленні суспільно значущих тем, це провокуватиме конфлікти, оскільки мало хто знайомий із спеціальними законами в інформаційній сфері. Про юридичний супровід слід буде особливо подбати редакціям видань та телеканалів. Певні ускладнення роботи стосуються і офіційних спостерігачів. Робота виборчих комісій ускладнена, укладена в постійний цейтнот, запроектована на дефіцит грошей в умовах держзакупівель, закладено “аварійний режим” роботи комісій, в якому буде багато зловживань, помилок, неправомірних рішень. Вже навіть не йдеться про нормальне навчання та сертифікацію таких членів комісій. Учасникам виборів слід подбати про юридичну команду, як для роботи в захисті, так і в нападі. На жаль, “остаточні крапки над «і» будуть, з великою долею ймовірності розставлятися в судах. А зважаючи на стислі строки подачі позовів та розгляду справ це буде справжнє пекло. І, ясне діло, постраждає легітимність такої місцевої влади і довіра до неї. А місцеве самоврядування, наразі, залишається єдиним запобіжником до розвалу держави.

    Не можна забувати і про таку новацію як виборча адреса. Саме належність того чи іншого громадянина до відповідної територіальної громади та/чи проживання його на відповідній території визначаються його виборчою адресою. Зараз йдеться про те, чи зможе громадянин України, будучи зареєстрованим в одній адміністративно-територіальній одиниці, голосувати в іншій. Відповідь на це запитання нам дає новий виборчий кодекс та закон України “Про Державний реєстр виборців”. Як передбачав закон “Про місцеві вибори”, так і нинішній Виборчий кодекс України – для підготовки та проведення голосування на виборах, орган ведення Державного реєстру виборців для кожної звичайної виборчої дільниці, утвореної на території, на яку поширюються його повноваження, складає на основі відомостей Держреєстру виборців попередні списки виборців. Ведення Держреєстру виборців регулюється законом “Про Державний реєстр виборців”. Ключовим моментом є зміни до цього закону, передбачені підпунктом 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Виборчого кодексу України. Вони набирають чинності вже з 1 липня 2020 року та будуть застосовані на найближчих виборах.

    Законодавці додали в закон “Про державний реєстр виборців” ч. 3 до ст. 8 та ч. 5 до ст. 20. Ними передбачено, що за мотивованим зверненням виборця, для визначення іншої виборчої адреси, ніж його зареєстроване місце проживання, останній може звернутись до органу ведення реєстру виборців із заявою. До заяви треба додати один із вищезазначених документів, щоб використати своє право на голос з іншою територіальною громадою. Якщо ж розглянути перелік документів як підстав для зміни місця голосування, які пропонує законодавець, можна звернути увагу, що останні п’ять (2-6) документів видаються держорганами. Відповідно, отримати їх без законних підстав буде не легко. А ось щодо першого – це документ, який укладається між двома фізичними особами у звичайній письмовій формі та не підлягає обов’язковій державній реєстрації. Він може бути використаний для банального збільшення голосів для конкретного кандидата у депутати шляхом завезення автобусами людей з інших регіонів. Проте чинний житловий кодекс передбачає, що норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метра на одну особу. Чи є на сьогоднішній день компетентний орган, який напередодні виборів перевірятиме кількість договорів оренди (осіб в одній квартирі), відповідно до житлової площі квартири – не впевнений.

    І на завершення, щоби відтепер стати депутатом місцевого рівня, одного бажання мало, ще потрібно мати й гроші. Грошова застава застосовується виключно на місцевих виборах до обласних рад, а також міських рад та міських голів у містах із кількістю виборців більше 90 тис. Для місцевих організацій партій, які висунули виборчий список кандидатів у депутати обласної чи міської ради та кандидата на посаду міського голови, а також для особи, яка висувається кандидатом на посаду міського голови (із кількістю виборців більше 90 тис.), грошова застава розраховується як результат множення чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати (4Х4723 грн), встановленої на день початку виборчого процесу, на кожні 10 тисяч виборців. Нескладний підрахунок каже, що для обрання депутатів до Закарпатської обласної ради (кількість виборців приблизно 945 тис), партії треба внести грошову заставу у розмірі 1,77 млн грн, яка не повертається у випадку непроходження в раду! Тобто у кого більший фінансовий ресурс – той і переможе.

    Олексій Фазекош, кандидат юридичних наук,
    голова правління Асоціації захисту прав правників,
    голова Ради адвокатів Закарпатської області