Категорія: ЕКСКЛЮЗИВ

Cтрімкий розвиток інформаційних технологій сприяє дедалі ширшому впровадженню в діяльність органів держаної влади й місцевого самоврядування України електронного врядування. Це дає можливість не тільки підвищити рівень відкритості й прозорості державних органів, знизити рівень бюрократичного і фіскального навантаження, але й зекономити левову частку бюджетних коштів. Як саме? Про це розповіли учасники круглого столу «Електронне врядування як складова фінансової ефективності держави», який відбувся 13 квітня 2016 р. в Американській торгівельній палаті. Організатори —щотижневе професійне видання для правників «Юридична газета» й Американська торгівельна палата в Україні.

Координатор ProZorro, менеджер реформи держзакупівель при Національній Раді Реформ Христина Гуцалова виступила з доповіддю «Система електронних закупівель ProZorro: як зекономити державі мільярд гривень за рік?». На її переконання, усі ініціативи з електронізації, які стали успішними, починалися як громадянські й бізнес-ініціативи. ProZorro починала свою роботу як волонтерська ініціатива, коли не було чіткого уявлення, наскільки це потрібно для нашої держави. «Усі добре розуміли, що ситуація у сфері державних закупівель залишає бажати кращого через неефективність і дуже високий рівень корупції. Тому було прийняте рішення змінити цю ситуацію й запровадити систему електронних державних закупівель», — розповіла пані Гуцалова. На сьогодні ProZorro — це гібридна система закупівель, яка складається з Центральної Бази Даних (модуль аукціонів) і Майданчиків. Для роботі в системі замовник реєструється на Майданчику, оголошує закупівлю, інформація потрапляє до центральної бази даних і дублюється на всіх майданчиках. «Якщо говорити просто, то ProZorro – це можливість із будь-якої точки України подати пропозицію для участі в державних торгах. Не треба подавати пакет документів, завіряти їх підписами, штампами. Тобто підприємець просто подає пропозицію й бачить, що вона прийнята. Також можна побачити, хто подав схожі пропозиції, а потім у режимі аукціону поторгуватися з конкурентами, знизити ціну й таким чином одержати державне замовлення», — пояснила спікер.

Щодо проблем роботи системи, про які говорила координатор ProZorro, то це неможливість повністю усунути суб’єктивний фактор. Тобто остаточне рішення при виборі переможця торгів однак приймає замовник. Але головним фактором є те, що увесь процес відбувається прозоро: від оголошення про закупівлю й до вибору переможця все відбувається в режимі онлайн і доступне для перегляду будь-кому. «Якщо говорити про економію коштів, про яку згадують в контексті роботи системи, то на сьогодні це майже 1,5 млрд грн., проведено понад 74 тис. тендерів. У системі сьогодні працюють понад чотири тисячі організаторів», — констатувала Крістіна Гуцалова.

У майбутньому система ProZorro планує розвиватися за наступними напрямками:
• Масштабування системи електронних закупівель ProZorro
• Подальший розвиток ІТ: інтеграція з публічними реєстрами, електронні каталоги
• Платформа для моніторингу закупівель
• Пілотування центральних закупівельних організацій
• База стандартних специфікацій
• Онлайн курс для замовників

Система ProZorro прекрасно справляється з чесним витрачанням державних коштів. Але щоб заощадити мільярд, його потрібно спочатку отримати. Про це говорила фахівець у сфері e-data, директор IT-компанії «QB-Tehnology» Тетяна Воляр. На її переконання, усе, що держава могла зібрати у вигляді податків, вона вже зібрала. А подальше посилення податкового тиску призведе до дуже сумних наслідків. За даними Мінекономіки, сьогодні в тіні знаходиться 40% офіційного ВВП України. «Тіньова економіка існує й буде існувати. Ще нікому не щастило повністю її ліквідувати, оскільки це неможливо. Питання тільки в розмірах тіньового сегмента, коли він не становить загрози. Для України розмір тіні вже загрозливий. Експерти оцінюють суму в понад 800 млрд грн за 2015 рік», — зауважила ІТ-експерт. Прямі податкові втрати минулого року, за її словами, склали 130 млрд грн. Тому сьогодні європейський шлях України просто зобов’язує почати активну боротьбу з «тінню». Та й сама ситуація в країні й навколо неї вимагає концентрувати всі ресурси. «Але, замість об’єднання зусил ми маємо величезну кількість взаємних претензій держави й бізнесу. Причому претензій виправданих. Кожен учасник економічних відносин має свої інтереси, що цілком логічно. Для підприємця держава є апаратом репресій. Фіскали, у свою чергу, дивляться на бізнес із великою підозрою. У них є план податкових надходжень і немає абсолютно ніякої зацікавленості в довгостроковому розвитку економічної активності. У результаті маємо замкнуте коло», — зауважила пані Воляр.

Виходом із цього кола, за її словами, є система дистанційного фіскального моніторингу, яка передбачає автоматичний збір даних про фактичний обсяг операцій у різних галузях. Така система успішно функціонує в багатьох країнах і вже дала відчутний ефект. За перший рік використання системи в Болгарії, Хорватії, Грузії податкові надходження від сфери торгівлі збільшилися на 60-65%. Схожі розробки на основі сучасного програмно-апаратного рішення вже є і в Україні. «Національна моніторингова система» успішно пройшла попереднє тестування й готується до пілотного впровадження у кількох регіонах. Попередні розрахунки дозволяють прогнозувати збільшення надходжень до місцевих бюджетів на 25 % і майже у півтора рази – до державного бюджету. Важливо, що такі результати можна отримати без посилення тиску на бізнес і без бюджетних витрат. «На відміну від аналогів у інших країнах, розроблена нами система моніторингу виявилася настільки універсальною, що її можна впровадити в різних сферах діяльності», — сказала Тетяна Воляр. «Національна моніторингова система» побудована навколо простого технічного пристрою, програмного забезпечення й центру обробки даних. У такому виконанні жодна операція не залишиться неврахованою. Кожен чек — у базі даних. Кожен літр видобутої нафти, кіловат електроенергії й кубометр газу. За допомогою системи легко організувати моніторинг транспорту й транзиту вантажів, руху товарів на митниці… Причому це все можливо без будь-яких витрат із бюджету.

Артем Афян, адвокат, керуючий партнер ЮК Juscutum, виступив із доповіддю «Юридична відповідь, чому Україна не Естонія: про складності впровадження e-government». За його словами, наша держава витрачає на ІТ-сектор великі гроші. Кількість програмістів на душу населення є досить високою, і, здавалось би, ресурс для ІТ-інновацій має бути колосальним. Ми говоримо про мільярди доларів. Але із впровадженням e-government Україна має проблеми. «Тільки цього року Україна прийняла інформаційну стратегію розвитку. У нашої держави немає і політичної волі, і чіткого розуміння, як правильно взаємодіяти з ІТ-сектором», — наголосив юрист. Те, що більшість технологічних рішень, які потрібні нашій державі, приймаються волонтерами, є ознакою повного колапсу України в сфері ІТ. «Одним із найбільш помилкових рішень цієї проблеми є створення міністерства у сфері ІТ. Потрібно створити єдиний центральний орган, який би займався контролем і розробкою стандартів, а також збирав би всю інформацію щодо ініціатив. Сюди могли б звертатися компанії, які хочуть співпрацювати з державою у сфері запровадження ІТ-структур. Цей орган міг би організувати переговори, у тому числі і з великими світовими компаніями щодо запровадження їхніх рішень. Але міністерського рівня для цього не потрібно», — зазначив Артем Афян.

Голова правління Інтернет-Асоціації України Тетяна Попова зауважила, що сьогодні питаннями зв’язку й електронних комунікацій в Україні займається Державна служба спеціального зв’язку й захисту інформації: “Там працюють тридцять осіб. Люди, які мають формувати політику, займаються спецзв’язком. Це нонсенс”.

Корупція — це набагато вагоміша перешкода для розвитку економіки загалом і для залучення у країну інвестицій, аніж військові дії. На цьому у своєму виступі наголосив Олександр Сітухо, голова Ради директорів Асоціації захисту активів. На його переконання, проблема полягає в тому, що корупція є не недоліком системи державного управління, який можна здолати посиленням санкцій або регламентацією діяльності. Корупція є принципом функціонування державної системи управління. «Ефективним засобом протидії корупції є автоматизація й комп’ютеризація. Тобто ослаблення або повне усунення людського чинника, який дотепер є найслабшою ланкою в будь-якій системі. Крадуть тільки люди, комп’ютери поки цього робити не можуть», — зауважив пан Сітухо. Відповідно, саме автоматизація управлінських процедур і адміністративних послуг може й повинна стати тим принципом, який буде противагою корупції і, відповідно, підвищить ефективність роботи держави.

Валерій Котов, “Вектор ньюз”
(за матеріалами Юридичної газети)

За останній час законодавчі нововведення торкнулися практично всіх сфер — ринок нерухомості не став винятком. Зміна в реєстрації прав, відкриття реєстрів, скасування паперових носіїв права власності, нововведення в нарахуванні податку на нерухомість, а також правові нюанси у сфері нерухомості в Криму й у зоні АТО — усе це оцінимо разом із експертом з правових питань.

Найгучніше, обговорюване й неоднозначне — зміни у сфері реєстрації прав на нерухомість. Із початку року вступив у силу законопроект, який розроблявся протягом 2014-2015 рр. «Забудовники й інвестори стомилися від речей, які відбувалися в реєстраційній службі, де знімалися побори. Насамперед це стосувалося первинного ринку, бо на вторинному ринку цими питаннями займалися нотаріуси. Функції реєстраторів були передані нотаріусам, і це найголовніша перемога. Вони можуть надати якіснішу послугу, у них немає черг, там нормальні умови, нотаріус не зможе безпідставно відмовити в реєстрації, як це робили реєстратори в реєстраційних службах. Зараз нотаріуси підключені до реєстру, проводять реєстрацію як земельних ділянок, так і первинних об’єктів, об’єктів індивідуального будівництва», — каже голова Комітету з правових питань Асоціації фахівців з нерухомості України Юрій Піта.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» разом зі спрощенням процедури реєстрації також скасував видачу на паперових носіях свідоцтв про право власності на нерухомість. «На сьогоднішній день свідоцтво про право власності й виписки з реєстру не видають, видають інформаційну довідку без підписів і печаток. Загалом, це непогана новація, але, напевно, не із сьогоднішнього дня. Мін’юст перевершив сам себе. Подивимося, як це відіб’ється на ринку нерухомості і як цим будуть користуватися шахраї, які придумують і реалізовують різні схеми», — коментує Ю. Піта.

Доступність і відкритість реєстру нерухомості експерти оцінюють позитивно. Це значно спрощує життя самому споживачу, який може зайти в реєстр і подивитися всю історію обраного ним об’єкта — усі суди, арешти, іпотеки — і вже потім виносити рішення, варто чи не варто зв’язуватися з цим об’єктом. Але при виборі квадратних метрів буде незайвим враховувати можливу оплату податку на нерухомість, який раніше стосувався господарів квартир від 120 кв. м і будинків від 250 кв. м, а в поточному році вже і власників квартир від 60 кв. м і будинків від 120 кв. м. За даними Головного управління УКРІНФОРМ в Києві, якщо в минулому році податок заплатили близько 6,4 тис. мешканців, то в 2016 р повідомлення отримають понад 16,5 тис. осіб. Подвійне зниження базової пільги пов’язане також і з тим, що цим податком хочуть компенсувати втрати бюджету через скасування деяких податків в інших сферах, зокрема мит на імпорт автомобілів.

Однак найбільше правових нюансів виникає при реєстрації й оформленні угод в Криму і в зоні АТО. На півострові ситуація взагалі перетворилася на юридичний колапс. «Особливо це пов’язано з об’єктами нерухомості, які не були дооформлені й доузаконені. Наприклад, відводилася земельна ділянка, але люди не встигли отримати право власності або будувався будинок чи не встигли ввести його в експлуатацію, отримати свідоцтво про право власності. Проблема в тому, що за нашим законодавством вже неможливо оформити правовстановлюючі документи на ці об’єкти, а по тому законодавству люди бояться й не розуміють, чи будуть оформлені легітимні документи через якийсь час», — пояснює глава Комітету з правових питань АФНУ. Угоди ж за місцем знаходження майна в Криму не оформлюють, тільки за місцезнаходженням (пропискою) однієї зі сторін — чи то покупець, чи продавець.

У зоні АТО також не проводяться легітимні угоди — всі укладання договорів відбуваються за кордоном антитерористичної операції, переважно в Маріуполі.

Анастасія Кулішенко, спеціально для “Вектор ньюз”

Чи не вперше за багато століть Європа зіткнулася з необхідністю якось реагувати на правові факти, які вже сталися. Йдеться про той самий референдум у Нідерландах 6 квітня, що нівелював ратифікацію Угоди про Асоціацію України з ЄС, яку здійснив голландський парламент у 2015 році. Як недивно, але здається сьогодні про цей референдум будь-яка київська бабуся розповість рівно в два рази більше, аніж будь-який середньостатистичний європейський житель. Втім, останнє – не дивина, адже Україна і політика – це вже майже синоніми. А вже коли з телевізорів на всі лади кричать «Ганьба Президенту», «Фіаско Європи», «Нас не подолати!», «Ми будемо там, незважаючи ні на що!», то експертом мимоволі стане кожен. Зовсім інша справа, що політика і громадянське суспільство, протидія того самого суспільства владі – ось це для нас є дивиною. На відміну від тих самих Нідерландів. Де прем’єр, одразу ж, тільки-но були озвучені результати екзит-полів (таке відчуття, що офіційних результатів там ніхто й не чекає – вони мало чим відрізнятимуться від вже заявлених цифр), чітко говорить про те, що воля народу почута, і рішення уряду буде таким, щоб жодним чином не образити нікого.

Що ж, Україна і справді програла свій голландський бій. Не допомогли ані флешмоби, ані самовіддані зусилля волонтерів, ані останні потуги Міністерства закордонних справ України. Але аж ніяк не програна вся європейська кампанія – Угода про Асоціацію з ЄС продовжує діяти і далі, щоб там не вирішив голландський уряд за підсумками голосування в своїй країні. А про це чомусь забувають і наші вороги, і друзі.

Власне, саме про це і була наша розмова з Олександром Купчишиним, відомим дипломатом, Надзвичайним і Повноважним Послом в Королівстві Нідерланди в 2005-2008 роках, а нині – віце-президентом Української асоціації зовнішньої політики та президентом українського відділення Асоціації міжнародного права.

Олександр Михайлович детально розповів про те, що з точки зору міжнародного права, найгірше, що може очікувати на Україну після цього референдуму – це вихід Нідерландів (як сторони договору) з Угоди. Але їм це не потрібно – іміджеві втрати самих голландців будуть незрівнянно вище від таких для України (яка буде продовжувати перебувати в політичних і економічних відносинах з рештою 27 країнами ЄС). Адже не варто забувати і про такий нюанс, що саме Нідерланди сьогодні головують в Євросоюзі. А тут такий політичний конфуз…

Скажемо відверто, дуже невчасно пройшов цей референдум для Голландії. Але що зроблено – то зроблено, тепер європейські політики будуть шукати нові політичні лазівки, які допоможуть задовольнити інтереси України, Голландії і ЄС в цілому.

Але ще більш прикро те, що сумніви в «європейськості» України зародилися і розцвіли буйним цвітом (нехай і за допомогою Росії – від цього факту нікуди не дітися, аж надто схожі були гасла «супротивників» України і меседжі від ЗМІ нашого недружнього і вельми агресивного сусіди) саме в серцях тих людей, які всього лише 10 років тому готові були “внести” нас до Європи тільки за те, що ми полюбили помаранчевий колір. Тоді, у 2006 році українці своєю поведінкою розтоптали помаранчевий символ Голландії. Сьогодні, у 2016 році – жителі Нідерландів розтоптали європейський символ України.

Ну що ж, принаймні, відтепер – ми квити.

А що стосується нашої ходи в Європу, то тут все добре. Не стануть голландці нам заважати. Менталітет не той.

Сергій Козлов, «Вектор ньюз»

У кожного письменника є свої сильні і слабкі сторони. Мені, наприклад, вдаються дві речі: я – надзвичайно наполегливий дослідник, і я надзвичайно уважно продумую структуру. Зазвичай я збираю набагато більше інформації, ніж це необхідно. Наприклад, для книги «Сім днів у світі мистецтва» я проінтерв’ювала 250 різних людей, але далеко не всі вони згадані в книзі; однак ця кількість дала мені можливість створити вже згадані кола оповідання. У мене був досить великий обсяг матеріалу, з якого можна було вибирати.

Мені завжди подобається, коли у роботи сильний фундамент, ґрунтовна структура, і мені здається, що тоді збираються такі ось сім днів. Ясний і простий шлях, як надати читачам великий і глибокий, але водночас не обтяжливий огляд. Ось і для книги «33 митці в 3 актах» я проінтерв’ювала набагато більше художників, ніж це було необхідно. Я вибрала героїв оповідання, які повторювалися і протиставлялися один одному, – Джефф Кунс та Ай Вейвей, Гьорст і Андреа Фрейзер (у книзі вона з’являється як «антихерст»), Мауріціо Каттелан, Сінді Шерман, сім’я Дангем-Сіммонс (художник Carroll Dunham, фотограф Laurie Simmons і їх дочки Grace і Lena Dunham) і багато інших.

Перед тим як я вирішила, якою буде структура книжки, я взяла інтерв’ю у понад сотні художників. З розмов виокремились три найважливіші теми – «Політика», «Спорідненість» і «Ремісництво». Це ускладнює питання «Хто такий митець?»

Хто ти – митець чи ремісник? Ти – художник чи активіст? Ось це запозичено чи створено? Чи ти матір, котра тільки вдає, що продовжує свою творчу практику, або ти все ж справжня художниця? Наприкінці у читача з’являється доволі чітке відчуття, ким же себе ці митці вважають. І найважливіше – ким нині є митець?

«Я вважаю, що фільми повинні викликати у глядачів емоції. Видовище нічого не означає, якщо глядачі не співпереживають героям. У кожній історії повинен бути гуманізм, емоції і розвиток характерів, а також гумор. І все це повинно бути представлено так, щоб не видавати заздалегідь всю задумку авторів», – каже режисер нової «Книги джунглів» Джон Фавро.

Емоції, що в решті решт викликає фільм, – подив, розгубленість та розчарування. Якщо задумка й справді була такою, зрозуміло, чому її не видали заздалегідь. Єдиним персонажем, що залишився живим і зрозумілим, чий характер отримав розвиток і за чиїми метаморфозами було цікаво спостерігати, став ведмідь. З історії решти персонажів автори чомусь викинули головне.

«Ми з повагою поставилися до твору Кіплінга з його майже міфічними історіями, додавши у фільм більше напруги, – розповідає режисер. – Але ми також залишили місце для найбільш знакових сцен з мультфільму 67-ого року і спробували зберегти найчарівніші моменти звідти».

Мабуть, творцю картини важко бути об’єктивним. Всі, хто виріс на книзі, пам’ятають, що Багіра народилася (чи народився, як в оригінальній версії) в неволі. Вона втекла в джунглі вже дорослою, знайшла там свій дім, але знала й інше життя. Це те, що зробило характер кішки. І те, що врешті зблизило її з людською дитиною. Без цієї історії персонажа немає. Незрозуміло, чому Багіра рятує хлопця, навчає його.

Невмотивовані вчинки персонажів складаються в одну безглузду картинку без логіки. Здється, класичний анімаційний фільм Disney, без «незвичайних фотореалістичних тварин» та сучасних спецефектів все одно виграє. Бо «найчарівніші моменти» з нього взяли, а про логіку і розвиток забули.
Доречі про спецефекти. Всі тварини, крім, мабуть, жаби та вовченят, виглядають як творіння п’яного таксидерміста. Жахливе штучне хутро та незграбна пластика зводять нанівець благі наміри режисера. Мабуть, краще було б почекати ще трохи, поки новітні технології зможуть передати рухи тигра та пантери, не перетворюючи їх на опудал-інвалідів.

Новачок Ніл Сетхі, що грає єдину людину в фільмі – самого Мауглі, впорався з роллю чудово. Але красиві джунглі, правильний хлопчик та потішний ведмідь – замало для хорошого фільму.

«Книга джунглів» – це універсальна історія про дорослішання, яка близька і зрозуміла кожному, – вважає продюсер Брігхем Тейлор. – Уолт розповів її, використовуючи традиційну мальовану анімацію, а тепер з новими технологіями ми можемо оживити цих персонажів, зробити їх фотореалістичними і перенести в джунглі справжнього хлопчика. Ми не змогли встояти перед можливістю нової екранізації, використовуючи сучасні спецефекти».

Той випадок, коли краще б встояли. Бо «Книгу джунглів» поки що краще читати, ніж дивитись.

Марина БРИЛЬ

Сучасна Росія є, мабуть, єдиною країною у світі, де продовжують із наснагою споруджувати пам’ятники й відкривати меморіальні дошки Йосипові Сталіну, а полиці книгарень і бібліотек угинаються від численних видань у дорогих обкладинках про «Батька народів». Складається враження, що жоден із багатьох художніх фільмів чи телевізійних серіалів про Другу світову війну вже не має шансів вийти на російські екрани без присутності в ньому образу «мудрого генералісимуса», який задумливо схилився над картою й пускає дим зі своєї знаменитої трубки.

Природно, найактивніше намагається реабілітувати Сталіна КПРФ Зюганова, яка позиціонує себе партією-спадкоємцем КПРС. При цьому керівники російських комуністів не схильні згадувати документи тієї ж КПРС, які засуджують роль Сталіна в організації масових політичних репресій у СРСР. Йдеться, насамперед, про доповідь Н.Хрущова на ХХ з’їзді КПРС «Про культ особи і його наслідки» і підписану М.Горбачовим Постанову Політбюро ЦК КПРС від 11 липня 1989 року «Про додаткові заходи по завершенню роботи, пов’язаної з реабілітацією необґрунтовано репресованих в 40-і роки й початку 50-х років». Сучасні адепти Сталіна намагаються йти в ногу з часом, урізноманітнювати форми й методи агітаційної роботи, залучати до участі в своїх заходах по звеличуванню образу «Великого вождя» учених-суспільствознавців. Наприклад, з ініціативи місцевого обкому КПРФ 5 березня 2016 року, у день смерті Сталіна, у Пензі відбулася «науково-історична конференція» під претензійною назвою «Перші Сталінські читання». Виступаючи з основною доповіддю «Сталінська альтернатива ліберально-капіталістичному шляху розвитку Росії», перший секретар Пензенського обкому КПРФ, депутат обласних Законодавчих Зборів Георгій Камнєв не зміг стриматися від спокуси висловити своє ставлення до «українського питання». Обдивляючись світ з пагорбів Приволзької височини, доповідач гостротою розуму й широтою свого інтелекту простромив простір і час, проникнувши в саму суть проблем нашої країни, стверджуючи, що «на прикладі трагічних подій в Україні ми бачимо, який руйнівний потенціал має радикальний націоналізм. Ще німецькі фашисти, плануючи захоплення Радянського Союзу, приділяли особливу увагу пропаганді націоналізму, національної ворожнечі серед народів СРСР. Абвером створювалося націоналістичне підпілля на Україні, Кавказі, серед татар. Недалеко від кордонів СРСР, у Харбіні, розташовувалася штаб-квартира російської фашистської партії. Після розгрому гітлерівців цю стратегію взяв на озброєння американський імперіалізм. У США був створений навіть спеціальний комітет «пригноблених комунізмом націй», який поєднував націоналістів різних народів у боротьбі проти СРСР».

Із яких джерел усе це мракобісне марення проникло в голову наймолодшого в Росії секретаря обкому КПРФ, 1983 року народження (!!!), стає ясно, коли дізнаєшся, що починав свою політичну кар’єру Георгій Камнєв на посаді помічника одіозного депутата Держдуми РФ Віктора Ілюхіна. Представники старшого покоління в Україні пам’ятають його у зв’язку з порушенням 4 листопада 1991 року кримінальної справи проти Михайла Горбачова. Тоді Віктор Ілюхін, працюючи в Генеральній прокуратурі СРСР, звинуватив на той час чинного Президента СРСР, ні багато, ні мало, за статтею 64 КК РСФСР (зрада Батьківщини) у зв’язку з підписанням ним постанови Держради СРСР про визнання незалежності Литви, Латвії й Естонії.

Але на цьому тема України не була вичерпана. Запрошений на конференцію секретар Кримського рескому КПРФ, викладач Таврійського університету, кандидат філологічних наук Валерій Лавров закликав своїх однодумців вчитися у Сталіна методам розв’язання національного питання на прикладі його статті «Український вузол», опублікованої в газеті «Вісті ВЦИК» 14 березня 1918 року!

Можна скільки завгодно заколисувати себе й інших тим, що в Пензі зібралося не так уже й багато послідовників ідей Сталіна, тим більше, що в Україні ми точно обійдемося без їхніх рецептів, розроблених за сталінськими методиками столітньої давнини. Якби не три важливі обставини.

Перше. Кампанія по політичній реабілітації Сталіна проходить у Росії при потуранні, а часом при активній підтримці Кремля, про що красномовно свідчить такий факт. 5 березня 2016 року незалежний депутат Держдуми РФ Дмитро Гудков подав на розгляд нижньої палати Федеральних Зборів Росії законопроект «Про протидію реабілітації сталінського тоталітарного режиму (сталінізму)». Запропоновані ним заходи настільки скромні, що навіть не йдуть у порівняння з уже прийнятими при М.Горбачові й Б.Єльцині рішеннями про десталінізацію. Однак законопроект так налякав владу, що Уряд РФ, незважаючи на святкування Міжнародного жіночого дня й на наступні за святом вихідні, розглянув його надзвичайно оперативно, винісши вже 23 березня 2016 року свій вердикт: «Законопроект у представленій редакції не підтримується».

Відповідь на запитання, чому сталінізм стає невід’ємною частиною російської політики, як мені здається, очевидний. Для Кремля й пануючого в Росії державно-олігархічного режиму зараз дуже важливо підтримувати в суспільстві мобілізаційний ефект, перемикати увагу російських простолюдинів на уявні зовнішні загрози державі з боку США, НАТО, «Ісламської держави», «кольорових революцій» у близькому зарубіжжі, відволікаючи їх тим самим від вирішення насущних соціально-економічних проблем. Із цією метою кремлівські політтехнологи все частіше звертаються до неодноразово випробуваного ще в сталінські часи досвіду. А тоді точно знали, що готувати співвітчизників до жертовності, виховувати в них здатність на перший же заклик «вождя» відбити «зовнішню агресію ворога проти Росії» найлегше на історичних прикладах. Досить згадати, як для підняття авторитету Йосипа Сталіна напередодні й під час Другої світової війни радянський кінематограф культивував образи «народного князя-визволителя Олександра Невського», «справедливого царя-реформатора Петра Першого», змушеного вдаватися до масових страт своїх політичних супротивників «далекоглядного й мудрого Івана Грозного». Тепер же для підвищення й без того позахмарного рейтингу Путіна настала черга популяризації «сильного диктатора» Сталіна, який десятиліттями протистояв США й Західній Європі.

Друге. Російська влада перестає чути голос Міжнародного історико-просвітницького благодійного товариства «Меморіал» й інших правозахисних організацій, які досліджують різні проблеми масових політичних репресій у СРСР. Наприклад, у травні 2015 року Кремль проігнорував заклик «Меморіалу» заборонити на законодавчому рівні публічні прославляння Сталіна й не використовувати його зображення під час урочистостей із приводу 70-річчя Перемоги. Тим самим права родичів мільйонів жертв сталінських репресій були порушені. І це далеко не єдиний приклад.

Третє. Зусилля Кремля вже почали приносити свої плоди. Результати проведених у березні 2016 року Аналітичним центром «Левада-Центр» соціологічних досліджень засвідчили стійку тенденцію до зміни громадської думки громадян РФ на користь Сталіна, ім’я якого раніше однозначно асоціювалося з безпрецедентними за масштабами політичними репресіями. Тепер 54 % росіян певні, що Сталін зіграв позитивну роль в історії країни. Приблизно стільки ж відгукуються про нього як про мудрого керівника, який привів СРСР до величі й процвітання. Кількість росіян, які не хотіли б жити при такому главі держави, упевнено скорочується: у 2008 році їх було 74%, у березні 2016 – уже 60%. Майже третина росіян, 23%, не вважають «вождя народів» тираном, який винен у загибелі мільйонів людей, і заперечують злочинний характер сталінських репресій.

Німецький антифашист, драматург, поет, прозаїк, театральний діяч Бертольд Брехт у 1943 році склав свій знаменитий «Баранячий марш», який свого часу так проникливо виконував Володимир Висоцький у п’єсі «Добра людина із Сезуана». Там є рядки, які передають жах і безвихідь стадного суспільства. Схоже, що саме вони якомога краще характеризують нинішню ситуацію в путінській Росії:

Борис Дніпров, “Вектор ньюз”

Панамська прокуратура проводить розслідування офшорного скандалу. Прем’єр Ісландії може піти у відставку. Президент України не знає, хто винен в непрозорих маніпуляціях з його компаніями, а тому й говорити тут немає чого. Є ще Росія, на думку якої тривала й кропітка праця великого колективу журналістів-розслідувачів була потрібна тільки для того, щоб сказати якусь гидоту про Путіна. Але це вже таке межа, куди краще не заглядати зовсім для збереження психічного здоров’я.

У контексті українських проблем тема панамського офшору викликає перше бажання — жартувати. Ну, правда, акції на тисячу доларів, ви серйозно? Будь-який двірник знає про корупційні схеми в його районі більше. Якщо для вас ця реакція виявилася й останньою, вітаю. До «європейських цінностей» далеко, як до Місяця й назад.

У цивілізованому світі реакцій на гучні корупційні викриття може бути дві. Запускається офіційна процедура пошуку істини, плюс сам підозрюваний посипає голову попелом і йде. Або хоча б просто йде. Для України це все одно, що ділити на нуль, — неможливо в готівковій реальності.

Нагадаємо суть скандалу. Міжнародний консорціум журналістських розслідувань (ICIJ) у рамках проекту “Панамський архів” опублікував масштабне розслідування про тіньові схеми десятків лідерів і сотень політиків світового масштабу. У руки журналістам потрапили документи панамського реєстратора Mossack Fonseca, за якими можна відстежити роботу компаній із 1970 року до весни 2016-го. Йдеться про офшорні схеми, які дозволяють приховувати кошти від оподаткування.

Претензії безпосередньо до Порошенка виникли через те, що серед зареєстрованих Mossack Fonseca компаній знайшлася і його фірмочка. Не згадана в податковій декларації президента. Тут кілька моментів. По-перше, згідно з українським законодавством, необхідно було повідомити НБУ. По-друге, це цілком можна назвати підприємницькою діяльністю, якою глава держави не має права займатися (не має значення, кому він довірив безпосередню діяльність, суб’єктом залишається Порошенко, а не найняті працівники). Ну, і по-третє, якщо викладені в розслідуванні факти правдиві, то в декларації брехня.

До слова, брехня не тільки там. Заява про передачу активів у «сліпий траст» — просто слова. Оскільки про це можна говорити тільки після укладання договору з керуючим. Де керуючий? Немає його. А папірець про створення «сліпого трасту» — струс повітря й непрофесійна відмазка.

Петро Порошенко, а точніше, його прес-служба, традиційно у Фейсбуці заявила, що, якщо порушення і є, то винні в них юристи, яким Президент доручив залагодити питання з продажем бізнесу. Тут же виступили юристи, а точніше, та сама найнята Порошенком компанія Avellum, поширивши виправдувальний реліз. «Створення компаній в іноземній юрисдикції було єдиним можливим шляхом для передачі активів в управління авторитетної міжнародної трастової структури», — сказано в заяві. «Банківські рахунки цими компаніями не відкривалися й вони не робили ніяких фінансових операцій. Отже будь-які твердження про ухилення від сплати податків є безпідставними», — підкреслили в компанії. «Після передачі активу в сліпий траст одержувачем виплат буде не офшорна, а українська юридична особа. Тому всі податки будуть виплачуватися в Україні й прибуток, відповідно до законодавства й банківського врегулювання, залишатиметься в Україні », — заявили юристи.

Усе це в найкращому випадку напівправда. Досить порівняти дати. Офшор Prime Asset Partners Limited на Британських Віргінських островах був зареєстрований влітку 2014 року. Незабаром після того, як почалися переговори про продаж Roshen. Тобто логічно припустити, що якраз для продажу його й створили. Але ціни, яка задовольнила б продавця, ніхто не запропонував. І тоді заговорили про трасти. Документи по Prime Asset Partners Limited на швейцарський RothschildTrust Mossack Fonseca & Co відправила тільки взимку 2015-го. Через 1,5 року після створення офшору. Так що явно не для трасту його створювали, а все-таки для оптимізації податків при продажу. Але всі ці ланцюжки припущень аж ніяк не впливають на «кваліфікацію діянь» Президента. Можна скільки завгодно підраховувати й порівнювати — розслідувати все це офіційно нікому.

Органу, який може розвинути процесуальну діяльність навколо наявних уламків інформації, не існує не тільки фактично, але й формально. У законі про Антикорупційне бюро норма, що дозволяє розслідувати в тому числі й діяльність Президента, була. Але зникла. Якби залишилася, то закон просто не набрав би потрібної кількості голосів. Залишся норма в первісному вигляді, мало що змінилося б — зуби в НАБУ ще не виросли. Але сам факт старанного викреслювання з законів будь-якого натяку на можливість правового переслідування Президента говорить багато про що.

Що ж стосується оптимізації податків, то претензії до Порошенка швидше з приводу безглуздого обману, а не через ці нещасні 3 тисячі доларів. Хоча є й інші цифри. Колишній соратник Порошенка Андрій Портнов вибухнув у Фейсбуці (ну, де ж іще) грандіозним викриттям.

Наводимо його частину без правок:
«… Невеличкий приклад (виписка з митної бази фото) операцій постачання ROSHEN в Туркменістан на суми в десятки мільйонів доларів.

Звертаю увагу, в українській митній базі торговельною країною для ROSHEN числиться Великобританія, а компанією-одержувачем продукції вказана не туркменська компанія, куди йде продукція, а британська
FOREWAY SALES LLP,
яка знаходиться за адресою: 175 Darkes Lane, Suite 2-nd, Potters Bar, Hertfordshire En 1 BW, United Kingdom.
Не потрібно бути великим знавцем географії, щоб виявити, що постачати продукцію з України до Туркменістану через Великобританію трохи не в ту сторону і не по фен-шую.
Спробую пояснити, навіщо українська компанія ROSHEN робить це з британським відгалуженням.
За законами Британії, компанії з позначкою LLP — це партнерства, які є інструментом податкової оптимізації й перенесення прибутку в низькоподаткові юрисдикції, будучи лише формально зареєстрованими у Великобританії.
Британська влада дозволяє таким компаніям платити податки там, де зареєстровані їх партнери або учасники, які не поповнюють британський бюджет.
Я провів аналіз британського реєстру і виявилося, що уповноваженими учасниками компанії FOREWAY SALES LLP, через яку збуває свою продукцію президентська компанія ROSHEN, є дві офшорні компанії з Панами й Белізу:
https://beta.companieshouse.gov.uk/company/OC380311/officers
GATENO VENTURES INC,
Suite H, Global Plaza Tower, 19th Floor, 50th Street, Panama City, Panama (на фото) і
VIALA TRADE LIMITED,
2236 Albert Hoy Street, Belize City, Belize (на фото).

Іще кілька компаній-партнерів мають прописку в Домінікані.
Вигода від цих операцій в тому, що Британія не бере податки, бо у компанії є партнери з Панами і Белізу, а Панама з Белізом не беруть, бо це офшорні зони.
Належна ж Президенту України компанія ROSHEN не платить податки в український бюджет, бо гроші від її експорту з України після реалізації товару йдуть зазначеній британській компанії, а звідти в Панаму з Белізом».

І зрозуміло, що Портнов, який свого часу вимагав через суд канонізації Петра Олексійовича, фігура одіозна. Але тут наче й не посперечаєшся. Оптимізація податків — те, чим займаються всі великі підприємці у світі. Та й політики теж. Різниця між реальністю тієї ж Ісландії й України в тому, що ми в цивілізацію поки просто граємося. Тому скандали у нас іграшкові, навіть якщо в усьому світі бушує справжній. І реакція на них дитяча — «я в будиночку». А найголовніше, що навіть репутаційні втрати Президента через панамський офшор в результаті будуть прагнути до нуля. Бо ж у нашому дитячому суспільстві для підтримки глави держави куди важливіше, чи отримає електорат щось безкоштовно, а не якесь уникнення податків, які й так ніхто не платить.

Олена РОЗВАДОВСЬКА

Продовжуючи аналіз діяльності Мінкультури, відповідно до Звіту Рахункової Палати «Про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, виділених Міністерству культури України на збереження історико-культурної спадщини в заповідниках, здійснення заходів з охорони, паспортизації, інвентаризації та реставрації пам’яток культурної спадщини», переходимо до питання про стан збереження, обліку й використання предметів музейного фонду заповідників. (Попередні матеріали дивіться тут: частина I і частина II)

Збереження й державна підтримка Музейного фонду України — це основний напрямок національної музейної політики, відповідно до Закону України «Про музеї та музейну справу». Лише шість національних заповідників (Києво-Печерський, “Софія Київська”, “Хортиця”, “Давній Галич”, “Переяслав”, «Замки Тернопілля») включені до Переліку музеїв, у яких зберігаються музейні колекції й музейні предмети, які є державною власністю й належать до державної частини Музейного фонду України. При цьому норми Закону «Про музеї та музейну справу» поширюються на всі види музеїв, у тому числі й на заповідники — у частині їх музеєфікації, обліку, зберігання й використання, охорони, консервації, реставрації музейних предметів, музейних колекцій і предметів музейного значення. Отже, нинішній Перелік музеїв, до якого не внесена більшість заповідників, суперечить законодавству й потребує врегулювання.

Крім того, Мінкультури, всупереч вимогам Положення про Музейний фонд України, за п’ять років не розробило й не затвердило інструкції з обліку, зберігання й використання музейних предметів. Як наслідок, заповідники до цього часу використовують у своїй роботі “Инструкцию по учету и хранению музейних ценностей, находящихся в государственных музеях СССР”, утвержденную приказом Минкультуры СРСР от 17.07.1985 № 290, розроблену ще за радянських часів і на сьогодні, безумовно, застарілу.

Протягом 2014 і 2015 років через безконтрольність Мінкультури керівництво заповідників, всупереч вимогам Закону «Про музеї та музейну справу», не вирішує питання про створення належних умов зберігання предметів музейного значення. Аудит засвідчив, що приміщення фондосховищ здебільшого не відповідають вимогам законодавства. Наприклад, мають незадовільний технічний стан і потребують ремонту фондосховища національних заповідників Києво-Печерського, “Переяслав”, “Поле Берестецької битви”, “Качанівка”. Як наслідок, умови зберігання музейних предметів у таких приміщеннях є незадовільними, а в державних заповідниках у м. Белзі й у Кременецько-Почаївському фондосховищі взагалі відсутні.

Також не забезпечується потреба в оснащенні заповідників сучасними системами вентиляції й кондиціювання повітря, автономними системами аварійного освітлення. Не дотримується, порушуючи вимоги законодавства, температурно-вологісний режим збереження музейних предметів. Температура повітря протягом року, як правило, коливається влітку від 20 до 270 С при нормативі 17 – 190 С, а взимку опускається до -10 С, що є грубим порушенням і може призвести до руйнації експонатів і їх втрати для суспільства. Крім того, порушуючи законодавство, фондосховища частини заповідників не забезпечені сигналізацією, гратами на вікнах й укріпленими дверми.

Перелічені фактори негативно впливають на стан збереження музейних колекцій. У результаті кількість предметів музейного фонду, які руйнуються, становить понад 17 тисяч одиниць, а 66,1 тис. музейних предметів потребує реставрації. Найбільше таких предметів у заповідниках “Переяслав” і Києво-Печерському. У 2014 році було відреставрованого лише 300 предметів, тобто лише 0,5 % від запланованого! Такі темпи реставрації створюють ризики втрати предметів музейного фонду, який зберігається в заповідниках.

Через відсутність ефективних управлінських рішень Мінкультури звіряння наявності предметів державної частини Музейного фонду України з фондово-обліковою документацію, що є однією з форм контролю за збереженням предметів основного музейного фонду, не завершене. За 11 років (з 2003 по 2014 роки) повне звіряння наявності предметів державної частини Музейного фонду України з фондово-обліковою документацією проведено лише в 16-ти заповідниках. Станом на лютий 2013 р. рекордним були необліковані музейні колекції в національному заповіднику «Софія Київська», які зберігались у філії музею «Судакська Фортеця» в Криму. Їх кількість становила 12 тисяч одиниць збереження. Звірка наявності, атрибуція і взяття на державний облік музейних колекцій в «Судакській Фортеці» не проводилися з 1963 року. Така робота була проведена в 2013 р. і завершена на початку 2014 р. науковими співробітниками заповідника. Під час проведення інвентаризації була виявлена нестача шістьох унікальних археологічних колекцій. Як з’ясувалося, більша частина цих колекцій знаходиться на території Російської Федерації, у Державному Ермітажі (м. Санкт-Петербург). По факту зникнення археологічних колекцій заповідника проти адміністрації заповідника порушено кримінальну справу № 1201400100008374. Відповідними наказами Мінкультури й Мінрегіонбуду (до 2011 року) затверджені результати звірянь десяти заповідників. Результати звірянь шести заповідників протягом трьох років наказами не затверджені, що свідчить про неналежне виконання покладених на Мінкультури повноважень у сфері збереження культурної спадщини.

На сьогодні в Україні неможливо визначити вартість усіх втрачених музейних предметів, бо предмети музейного фонду взяті на облік лише в кількісному вираженні за групами зберігання. Як наслідок, наявні музейні колекції й музейні предмети основного музейного фонду в кількості 606,0 тис. одиниць зберігання (5 % від загальної кількості), згідно з даними бухгалтерського обліку, не обліковуються й у фінансовій звітності не відображаються.

Облік експонатів Музейного фонду в Україні здійснюється неефективно. Використовуються програми фактично російського походження, які не кореспондуються між собою і технічно несумісні. Мінкультури це питання ніколи не вирішувало системно, не ставило його на порядок денний, і, як наслідок, у музейній сфері є велика проблема з інвентаризацією всіх фондових колекцій і їх державним обліком та захистом. Через злочинну бездіяльність Мінкультури так і не створені система державного обліку, каталоги музеїв і заповідників України. Таким чином, більшість експонатів Музейного фонду України не проінвентаризовано, не каталогізовано з належною фотофіксацією, тому музейні предмети стають об’єктами кримінального ринку культурних цінностей.

В Україні відсутній перелік титульних предметів Музейного фонду й музейних колекцій, у тому числі й тих, які не підлягають вивезенню за кордон. Як результат, розбите мозаїчне зображення ХІІ ст. із колекції національного заповідника «Софія Київська» під час перевезення його на експонування до Німеччини у 2008 р.

Ця композиція є частиною колекції безцінних Михайлівських мозаїк, врятованих реставраторами в 30-і роки ХХ століття, після знищення Михайлівського Золотоверхого собору. По факту пошкодження мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору проти адміністрації заповідника порушено кримінальну справу № 12015100100002814.

На сьогодні повністю відсутній єдиний музейний простір, міжмузейні проекти, методики оформлення експозицій та їх змістовного наповнення, яке не змінювалось із 80-х років ХХ ст., тобто ще з радянсько-комуністичних часів! У сфері діяльності музеїв відсутні поняття музейного й туристичного продукту, тематичного сувеніру, інформаційних кіосків і віртуальних турів. Невідомою для суспільства є як державна, так і недержавна частина музейного фонду. Музеї України, які своїми унікальними колекціями знані у всьому світі, навіть не прагнуть до створення великих міжнародних проектів, без яких представлення української історії й культури у світі неможливе. Потреби в переекспозціях, у обладнані, у залученні громади до участі в музейних проектах, системна робота з дітьми й молоддю – ось далеко не повний перелік проблем і викликів для Мінкультури на музейній ниві.

А якою є ситуація з музейним фондом в країні загалом? Відсутня стратегія розвитку, розуміння й управління ситуацією Мінкультури, яке, окрім усього, іще й розробило злочинну Концепцію змін до Закону України «Про музеї та музейну справу». Найбільш кричущим є розділ Концепції, який надає можливість музеям продавати свої експонати, щоб «якісно оновити свої фонди». Слід зрозуміти, що, на відміну від багатьох іноземних музеїв, наші є не власниками, а лише утримувачами експонатів. Власниками ж є громадяни України, а всі ці експонати були виготовлені або набуті зусиллями чи коштом минулих поколінь громадян. То як же це можливо, щоб музеї чи Мінкультури мали право продажу експонатів з державного музейного фонду? Ця норма може відкрити справжній клондайк для державних зловживань, її ніколи не сприйме суспільство. У цій Концепції взагалі не згадується про використання людського потенціалу музеїв. Але ідеї — це найцінніше, що зараз є у світі, і те, що завжди приносить найбільші гроші. Було б краще дозволити музеям вільно використовувати всі їхні ресурси для оптимізації надходжень, а не дозволяти їм продавати те, що вони мають берегти.

Таким чином, сьогодні є всі підстави говорити про глибоку кадрову кризу на рівні вищої й середньої ланки менеджерів у сфері музеїв і заповідників України. Повністю відсутня кадрова політика, немає чітких критеріїв формування персоналу на конкурсних засадах. І, як результат, немає спадкоємності, але є неефективне використання досвіду, знань, умінь попередніх поколінь. Це вже призвело до приходу у сферу управління музеїв некомпетентних, випадкових осіб з потужною корупційною мотивацією.

Іван Правдін, “Вектор ньюз”

«Можливо, на всій земній кулі життя й тече закономірно, але що стосується Одеси, то за це поручитися не можна», — писав свого часу Костянтин Паустовський. Класик мав рацію, адже Одеса-мама воістину унікальне місто, зі своїм шармом, гумором і вишуканою говіркою.
Скажіть, у якому місті світу ви ще зможете почути щось подібне:
– То ви будете купувати чи мені забути вас назавжди ?!
– Ой, не треба мене вмовляти, я і так погоджуся!
– Щоб ви так жили, як прибідняєтеся!

Хочете зрозуміти Одесу і її життєрадісних мешканців, приїздіть сюди 1 квітня на Гуморину. Саме в цей день Південна Пальміра перетворюється на столицю гумору України. Ось і в 2016 році з 1 по 3 квітня в Одесі проходили карнавальні ходи, веселі розіграші, флешмоби й, звичайно, пустотливі клоуни VI міжнародного фестивалю «Комедіада» (під гаслом «Миру — сміх!»).

Ось що з цього приводу в ексклюзивному коментарі для “Вектор ньюз” сказав Георгій Делієв, Народний артист України, художній керівник комік-трупи «Маски»:
– Першу Комедіаду ми провели в 2011 році, цей фестиваль відбувався в рамках гуморини, ми його почали за три дні до гуморини і 1-2 продовжили, і потім щороку вже шість років поспіль проводимо міжнародний фестиваль клоунів і мімів «Комедіада», який став уже відомим по всьому світу серед клоунських кіл серед подібних нам людей. Це зірки, це метри клоунади. Я сподіваюся, що незабаром в Одесі і у нас в Україні дізнаються про цей фестиваль, бо в усьому світі він уже добре відомий: до нас приїжджають продюсери з різних країн, вони оглядають тут клоунів, вони члени журі. Ось цього року 12 країн прислали нам учасників Комедіади. Це конкурсна програма, яка відкриває нові обличчя, нових артистів …

Одеса-мама сильна своїми традиціями, а перше квітня для одеситів — національне свято. Витоки Гуморини — це 1972 рік. Саме тоді одеська команда КВН вкотре стала чемпіоном СРСР, і популярну передачу закривають. Історія свідчить, що винахідливі одесити не здалися, і вже в 1973 році в Південній Пальмірі проводитися перша одеська «Гуморина» під гаслом «Одесите, стій! Подумай: чи все ти зробив для появи в місті мільйонного мешканця?..» Починаючи з 90-х років Гуморину проводить Всесвітній клуб одеситів на чолі зі своїм Президентом, відомим сатириком Михайлом Жванецьким. Саме тоді з’являється традиція відкривати пам’ятники відомим Одеським героям.

Забудьте на час, що на носі у вас окуляри, а в душі осінь. Розслабтеся, посміхніться, адже ви в Одесі на Гуморині, а це багато вартує!

Євген Тищук, Володимир Картамишев
спеціально для «Вектор Ньюз»

«Тату, я зрозуміла, чому ти так любиш рок», — у принципі, цими словами восьмирічної дівчинки, випадково підслуханими кореспондентом «Вектор ньюз», пояснюється все. І бурхливе захоплення від віртуозного виконання, і насолода мелодійними звуками, і спадкоємність «вічної молодості». Тож відносно велику кількість молоді на концерті «РОК-СИМФОНІЇ» (ROCK SYMPHONY), який відбулося 2 квітня 2016 року в Національному палаці мистецтв «Україна», легко пояснити. Продюсерська компанія “Альянс-Шатро”, як і зовсім недавно — із балетом «Сухішвілі», — знову потрапила в десятку. Прослухати відразу хіти Nirvana, Metallica, Led Zeppelin, AC / DC, Queen, The Beatles, U2, Scorpions, Bon Jovi, Depeche Mode, The Doors, ELO, Pink Floyd… Це дорогого вартує. А коли при цьому шалене світлове шоу, спеціальне відеоаранжування, хор, оркестр і рок-бенд зливаються воєдино, тоді час над вами не владний і починається справжня подорож у молодість.

І не має значення, скільки вам років (у сусідньому ряду сиділи поруч першокурсниці й літня пара), не важливий ваш соціальний статус (рокери в майках смирно уживалися поруч з респектабельними бізнесменами) — оркестр під керівництвом мега-харизматичного диригента Миколи Лисенка обов’язково відкриє нові горизонти сприйняття музики.

До речі, Микола — правнук того самого Лисенка, з ім’ям якого пов’язана епоха становлення української професійної музики, музичної освіти й оперного театру в Україні. І слід сказати, що нащадок у знаменитого композитора більш ніж гідний. Так майстерно розгойдати зал, змусити кожного глядача діяти в унісон з усіма учасниками шоу вміє далеко не кожен рок-музикант. Було видно, що диригент переживав кожну композицію, хотів показати давно знайомий ритм абсолютно з іншого боку. За помахом чарівної палички глядачі під ту чи іншу композицію відбивали такт долонями, ногами і навіть влаштовували «зоряну ніч» за допомогою ліхтариків на мобільних телефонах. А кожна композиція зустрічалася залом так, як це буває на рок-концертах: позитивні емоції переповнювали усіх. Глядачі були просто взяті в полон Маестро.

Ось лише деякі з коментарів у соціальних мережах: «140 чоловік на сцені, арфа, труби, скрипки, загалом усі духові й струнні, найвідоміші рок-хіти всіх часів і народів і неймовірно харизматичний диригент!»; «Це незрівнянно. Я не знаю, як хто, але диригент — на своєму місці 100% »; «Такий драйв, поєднання інструментів, харизма диригента — неймовірно!», «Він і тупає, і скаче, і підспівує сам собі, але це не здається безглуздим, це лише ще більше заводить зал».

Безумовно, рок-музиканти часто звертаються до класики, однак світові хіти у виконанні симфонічного оркестру, хорової капели й рок-бенду — це явище все ще унікальне для сучасної України. Чому так? Якось під час одного з попередніх концертів Микола сказав: «Появі такого проекту сприяло прагнення людини в усьому досягати досконалості. Колись людина будувала курінь – будинок – палац – фортецю, і зараз ми бачимо, що таке архітектура. Те ж саме відбувається і з музикою. Народжується тема, її оспівує одна людина, потім двоє, потім невелика група, і ось коли вона вже стає надбанням людства, тоді використовується універсальний засіб — такий як симфонічний оркестр. Коли грає оркестр — це говорить космос, всесвіт. Саме тому зараз людство виходить на новий рівень духовності. Коли руйнуються найвищі цінності, саме час одягнути рок-хіти в благородний одяг оркестру, щоб вони викликали не тільки поверхові емоції, але й торкнули глибини нашого серця».

Після сьогоднішнього концерту під цими словами з упевненістю може розписатися кожен глядач. Непрямим підтвердженням сказаного служить той факт, що глядачі двічі викликали диригента на біс, аплодуючи стоячи по 5-10 хвилин безперервно. У результаті оркестр виконав «Ticket to the moon» Electric Light Orchestra і «The Show Must Go On» Queen.

І ніби підкоряючись завіту безсмертного Фредді Меркьюрі, — “I’ll top the bill, I’ll overkill” — “я вчиню фурор, я викладуся на всі сто”, команда “Rock Symphony” у цей день також виклалася на всі сто, справила незабутнє враження й ще раз довела: рок буде живий завжди!

Більше фото дивіться на сторінці Фейсбук