Категорія: Бізнес і фінанси

Оскільки Сполучені Штати готуються відзначити своє 250-річчя в липні 2026 року, міністр освіти Лінда МакМахон підкреслює необхідність вирішення того, що вона описує як зниження патріотизму в класах по всій країні.

У виступі на програмі FOX Business “Ранки з Марією” МакМахон окреслила національну ініціативу, спрямовану на відновлення навчання громадянській освіті, гордості за американський прапор та спільної національної ідентичності серед молоді США.

МакМахон зазначила, що багато шкіл відмовилися від навчання основним концепціям американської ідентичності, таким як розуміння Конституції та повага до національних символів. Вона застерегла, що ця тенденція сприяє зменшенню відчуття національної ідентичності.

“Ми не вчимо любові до країни. Ми не говоримо клятву вірності. Ми не створюємо те саме відчуття патріотизму,” – зазначила вона, додавши, що в деяких округах “слово патріот насправді було викреслено з деяких навчальних планів у деяких наших школах.”

За словами МакМахон, ця зміна послабила зв’язки учнів з їхньою країною та громадами.

Щоб протистояти цій тенденції, Міністерство освіти ініціювало тур “Історія роки”, національну кампанію, спрямовану на повторне інтегрування громадянської освіти, американської історії та почуття національної гордості в освітні заклади.

“Ми подорожуємо країною з нашим туром “Історія роки”, і ми зосереджуємося на громадянській освіті, навчанні та любові до країни,” – заявила вона.

Ця ініціатива збігається з майбутнім 250-річчям Сполучених Штатів, яке адміністрація Трампа подає як можливість для єдності, а не розділення.

Оскільки нація наближається до цього значного рубежу, МакМахон стверджує, що сприяння патріотизму в школах є таким же важливим, як і покращення академічних результатів. Вона вважає, що хоча навчання учнів основним навичкам, таким як читання, письмо та математика, є важливим, формування розуміння значення Америки є не менш важливим.

Оскільки країна готується відзначити 250 років незалежності, МакМахон підкреслює, що відчуття єдності є більш критичним, ніж будь-коли. Завдяки ініціативі “Історія роки” школи можуть сприяти вихованню покоління, яке не лише розуміє історію нації, але й пишається тим, що є її частиною, і відчуває відповідальність за її майбутнє.

Моя бабуся живе в Шотландії, тоді як я виріс у Каліфорнії. Незважаючи на 5,000 миль між нами, відстань ніколи не здавалася значною. Я провів багато часу з нею під час свого дитинства, оскільки ми часто відпочивали у Великій Британії, а їй подобалося відвідувати США, зокрема Сан-Франциско. Її улюблені заняття включають проведення часу з родиною, насолоду супом з молюсків у хлібній чаші та насолоду каліфорнійським сонцем.

Тепер, у 97 років, моя бабуся передала цінні уроки про щастя та здоров’я. Я навчився цінувати якість понад кількість, знаходити маленькі способи залишатися у формі та бути в курсі подій навколо мене.

У її маленькому шотландському селі Кілмаколм моя бабуся надає перевагу купівлі одного свіжоспеченого булочки в місцевій пекарні, а не купівлі оптом. Пекар знає, що якщо вона купує більше ніж одну, це означає, що до неї є компанія. Хоча купівля оптом у таких місцях, як Costco, зручна, вона цінує досвід насолоди ще теплою булочкою з маслом та чаєм.

Цей підхід до якості понад кількість поширюється не лише на їжу. Вона надає перевагу одному добре зробленому вовняному кардигану замість кількох погано зроблених, одному красивому шарфу замість кількох модних варіантів, та міцному зимовому пальту, яке може витримати шотландську погоду, а не кільком дешевшим альтернативам. Вона вміє знаходити хороші знижки і рідко платить повну ціну.

Моя бабуся включила прогулянки у свою щоденну рутину, покладаючись на автобуси та свої власні дві ноги, а не на автомобіль. Вона ніколи не користувалася біговою доріжкою чи фітнес-трекером, але її постійні прогулянки сприяли її силі. На відміну від неї, я відстежую свої кроки і помітив, як маленькі вибори можуть накопичуватися, щоб допомогти мені залишатися активним.

Моя бабуся насолоджується маленькими радощами життя без почуття провини. Вона цінує солодощі після вечері, печиво з чаєм і рибу з картоплею, знаходячи щастя в тому, що їсть. Я також балую себе улюбленими стравами, такими як сконси та піца, і хоча іноді відчуваю провину за споживання цукру, я намагаюся насолоджуватися життям без почуття провини, усвідомлюючи, що помірність важлива.

Протягом свого життя моя бабуся залишалася розумово гострою, частково завдяки своїй звичці щодня читати газету. Вона залишається в курсі поточних подій, особливо футбольних рахунків. Хоча я зазвичай читаю більше онлайн-статей, я визнаю цінність залучення до світу і планую наслідувати її приклад, читаючи щодня, як в друкованому, так і в онлайн-форматі.

Моя бабуся вважає, що у кожного є вадa, а її – це покупки, які приносять їй радість. Вона часто є однією з найкраще одягнених осіб на зустрічах, особливо в своїх блискучих блузках. Я ще визначаю, що приносить мені щастя, але я маю намір прийняти це, коли зрозумію.

Я часто думаю про свою бабусю, особливо коли відвідую пекарню за однією булочкою. Звички, які я переймаю від неї, можуть бути простими, але вважається, що вони приносять значні винагороди в моєму житті.

Автовиробник Hyundai Motor Group оголосив про намір запровадити людиноподібних роботів на своїх виробничих майданчиках починаючи з 2028 року. Компанія розглядає цю технологію як один із ключових напрямів модернізації виробництва на тлі глобальної гонки корпорацій за впровадження робототехніки нового покоління.

Плани були представлені на виставці споживчої електроніки CES у Лас-Вегасі, де Hyundai продемонструвала робота Atlas, розробленого компанією Boston Dynamics, контрольний пакет якої належить південнокорейському концерну. Очікується, що Atlas поступово буде інтегрований у глобальну мережу заводів Hyundai, зокрема й на підприємстві в американському штаті Джорджія.

За задумом компанії, роботи спершу виконуватимуть обмежене коло завдань, але з часом братимуть на себе дедалі складніші функції. Atlas створюється як універсальний промисловий робот, здатний працювати поряд із людьми, самостійно керувати обладнанням і виконувати потенційно небезпечні операції. У Hyundai зазначають, що це має зменшити фізичне навантаження на працівників і підвищити безпеку на виробництві.

Компанія поки що не розкриває, скільки роботів планується задіяти на першому етапі та у скільки обійдеться реалізація проєкту. Водночас керівництво визнає занепокоєння щодо можливого витіснення людей з робочих місць. За словами віцепрезидента Hyundai Чан Джехуна, людська праця все одно залишатиметься необхідною — зокрема для навчання роботів і контролю їхньої роботи.

Ініціатива Hyundai вписується в ширший контекст інвестицій компанії у США. У 2025 році концерн оголосив про намір вкласти понад 20 млрд доларів у розширення американського виробництва, розвиток автономного водіння та штучного інтелекту. Одним із ключових об’єктів є акумуляторний завод у Джорджії, який Hyundai експлуатує спільно з LG.

Саме це підприємство опинилося в центрі гучного скандалу у 2025 році, коли американські імміграційні служби провели там масштабний рейд і затримали сотні працівників, зокрема громадян Південної Кореї. Кадри із затриманими викликали різку реакцію в Сеулі та поставили під сумнів інвестиційну привабливість США для іноземних компаній. Згодом сторони досягли домовленостей про звільнення працівників, а Білий дім, за словами керівництва Hyundai, вибачився за інцидент.

На тлі цих подій впровадження роботів на американських заводах концерну може стати не лише технологічним, а й політично чутливим кроком, що відображає зміну підходів до організації праці у світовій автомобільній галузі.

Високі ціни на какао спонукали Mr. Bucket Chocolaterie в Сінгапурі інноваційно змінити свої бізнес-практики. Шоколадник використовує весь фрукт какао та автоматизує виробничі процеси для підтримки ефективності. Засновник Жером Пеньяфорт має на меті продемонструвати, що азійський шоколад може конкурувати з найкращими у світі.

Ціни на какао зростають, і для малого бізнесу, що залежить від какао, це створює значні виклики. Mr. Bucket Chocolaterie працює безпосередньо з фермерами по всій Південно-Східній Азії і вже до початку зростання цін у середині 2023 року платив у два-три рази більше ринкової вартості какао. Незважаючи на нещодавнє зниження цін на какао на фінансових біржах, компанія продовжує платити вищі ціни через зменшення врожайності, спричинене глобальним потеплінням та хворобами. Ці підвищені ціни на какао вплинули на прибутковість, змусивши компанію переосмислити свою діяльність і зосередитися на інноваціях та ефективності.

Перед створенням Mr. Bucket Пеньяфорт працював у приватному капіталі та нерухомості, де здобув цінні бізнес-інсайти. Він приєднався до шоколадної виробничої компанії свого дядька у 2019 році та дізнався про виробництво шоколаду та ланцюг постачання. Розмова з покупцем з Китаю підкреслила сприйняття того, що азійський шоколад є нижчим за європейський, незважаючи на те, що какао вирощується в регіонах поблизу екватора, включаючи Азію.

Mr. Bucket був запущений як незалежна компанія у 2020 році під час пандемії COVID-19, яка порушила роботу в Малайзії. Першою співпрацею стала співпраця з місцевим брендом снеків The Golden Duck, який додав свій смак солоного яйця до бонбонів. Після запуску компанія зазнала сплеску продажів, розпродавши сотні коробок бонбонів протягом двох тижнів.

Наприкінці 2020 року Mr. Bucket відкрив роздрібний магазин у житловому районі, а в 2022 році – кафе на Dempsey Hill. Компанія адаптувалася до високих цін на какао, збільшивши продуктивність та інновації. Значною зміною стало використання всього плоду какао, включаючи шкірку та м’якоть, які зазвичай викидаються. Цей підхід дозволив компанії диверсифікувати свої пропозиції та зменшити відходи.

Внаслідок цих змін загальна вартість товарів знизилася приблизно на 15% до 20% у порівнянні з попереднім роком, незважаючи на вищі ціни на сировину какао. Компанія також автоматизувала певні виробничі процеси та збільшила розміри партій, зберігаючи якість своїх рецептів. Хоча минулого року було впроваджено підвищення цін, покращена ефективність дозволила знизити деякі ціни.

Незважаючи на економічні виклики, Mr. Bucket продовжує зростати, представляючи нові продукти та співпраці. Компанія запустила святкову колекцію до Різдва з новими смаками, такими як масляний цукор та фруктовий пиріг. Доходи в перший рік склали менше ніж 1 мільйон сингапурських доларів, з очікуваннями перевищити 5 мільйонів сингапурських доларів (приблизно 3,9 мільйона доларів США) цього року.

Mr. Bucket Chocolaterie має на меті змінити сприйняття азійського шоколаду, демонструючи, що він може конкурувати з глобальними стандартами. Основна увага залишається на якості та інноваціях для побудови сталого майбутнього для азійського какао.

Для запитів, пов’язаних з малим бізнесом в Азії, який постраждав від зростання цін, звертайтеся до Хуйлен Тан за адресою [email protected].

Ринок житла в США демонструє ознаки покращення, але потенційні покупці можуть не відчути значного полегшення у 2026 році, згідно з прогнозами експерта галузі Ганни Джонс, старшого аналітика економічних досліджень на Realtor.com.

Джонс прогнозує, що запаси житла продовжать зростати, а процентні ставки за іпотекою, ймовірно, знизяться до приблизно 6,3%. Це є помірним зниженням від середнього показника 6,6% у 2025 році, що вказує на “трохи більш сприятливий” ринок для покупців.

Однак Джонс застерегла, що не очікується, що ринок зазнає значних змін у 2026 році.

З незначним зниженням процентних ставок за іпотекою, очікується, що витрати на житло зменшаться приблизно на 1,3%. Хоча ця зміна може бути не дуже помітною, Джонс підкреслила, що це позитивний розвиток.

Ринок житла в США все ще намагається стабілізуватися після турбулентності, викликаної пандемією COVID-19. Пандемія призвела до аукціонів, які підвищили ціни на житло до рекордних рівнів. Після цього різке зростання процентних ставок за іпотекою зробило щомісячні платежі більш обтяжливими для власників житла. Багато потенційних покупців, які отримали низькі ставки до сплеску, вирішили залишитися у своїх домівках, що обмежило пропозицію та утримувало ціни на високому рівні, незважаючи на зниження попиту.

Наразі, навіть коли ставки на позики знижуються, а запаси покращуються в деяких регіонах, вартість покупки житла залишається недоступною для багатьох домогосподарств.

Значна кількість покупців не хоче відмовлятися від своїх нижчих ставок. Згідно з останніми даними від Realtor.com, 52,5% іпотек все ще нижче 4%, 70% — нижче 5%, а 80% — на рівні 6%, як повідомила Джонс.

Незважаючи на незначні зміни в ставках на позики, Джонс зазначила, що в ринку буде більше активності в порівнянні з попередніми двома роками. Однак більшість цього руху буде пов’язана з домогосподарствами, які потребують переїзду з необхідності.

Хоча значного напливу угод не очікується, Джонс прогнозує, що більше домогосподарств у регіонах з вигідними цінами на житло, таких як Захід і Південь, будуть заохочені до переїзду.

Джонс прогнозує, що ціни на житло в основному залишаться на рівні 2025 року, з національною оцінкою зростання на 2% у 2026 році.

Ситуація значно варіюється між регіонами, як зазначила Джонс. Наприклад, рівні запасів на Півдні та Заході на 50% перевищують докарантинні показники, що призводить до м’якості цін у багатьох метрополітенах цих регіонів. Джонс очікує, що тиск на зниження цін продовжиться в цих районах, оскільки “нове будівництво продовжує проходити через етапи”.

Навпаки, тиск на підвищення цін, ймовірно, продовжиться на більш обмежених ринках Середнього Заходу та Північного Сходу, де рівні запасів на 30% – 50% нижчі за докарантинні.

Джонс пояснила, що Середній Захід і Північний Схід не зазнали такого ж рівня нової будівельної активності, як Південь і Захід за останні п’ять років, що заважало їх відновленню і спонукало більше людей розглянути можливість переїзду для пошуку доступного житла.

Надлишок нового будівництва відіграв важливу роль у сприянні відновленню ринків на Півдні та Заході.

Виховання підлітків може бути складним, але ключові уроки можуть зробити його більш керованим. Уникнення боротьби за владу та пропозиція милосердя допомагають орієнтуватися у роках виховання підлітків. Створення мережі підтримки з іншими батьками полегшує самотність у вихованні дітей.

Кожна фаза батьківства пропонує щось унікальне. Автор, мати чотирьох дітей віком від 12 до 20 років, пережила кожну фазу принаймні один раз. Двоє з її дітей наразі навчаються в коледжі, одна вступає до старшої школи, а її молодший син починає свій другий рік у середній школі.

Автор розмірковує про те, чи пропонують роки середньої школи щось особливе, зазначаючи, що ці роки були найскладнішими у її батьківському шляху. Виховуючи троє дітей у цей період, вона засвоїла кілька цінних уроків.

Боротьба за владу часто є неплідною. Автор підкреслює важливість уникнення конфліктів. У її досвіді з найстаршою донькою суперечки часто призводили до загострення емоцій і незадоволення обох сторін. Наставник порадив їй відійти від цих конфліктів, урок, який вона врешті-решт застосувала вдома після кількох циклів середньої школи.

Визнаючи гормональні зміни в цей період, автор навчилася давати своїм дітям простір і повертатися до обговорень, коли вони готові. Цей підхід сприяв більш раціональним розмовам і спільному вирішенню проблем.

Автор визнає, що не завжди можливо мати правильні слова. Гнучкість у спілкуванні стала необхідною, дозволяючи їй демонструвати важливість визнання помилок своїм дітям. Слухання та ідентифікація з її дітьми також стали стратегією, хоча іноді це призводить до нагадувань від її дітей, що її досвід відрізняється від їхнього.

Автор зазначає, що батьківство може бути ізольованим, особливо в роки середньої школи, коли діти стають більш приватними. Вона знайшла невелику групу надійних друзів, з якими можна ділитися досвідом, що виявилося корисним. Ця мережа підтримки надала допомогу, чи то через слухання, чи через координацію заходів, оскільки вони орієнтуються у складнощах виховання старших дітей.

В цілому, автор робить висновок, що батьківство є складним, особливо в роки середньої школи. Вона планує застосувати отримані уроки, продовжуючи підтримувати свою молодшу дитину в цей складний період.

Шість дітей зображені, сидячи на газоні, обіймаючись. Автор, який є найстаршим з восьми братів і сестер, включає п’ять прийомних братів і сестер у свою родину. У домогосподарстві завжди було багато справ, і в такій великій родині були як переваги, так і недоліки. Автор виросла з менталітетом нестачі, але підкреслює, що в родині є велика кількість любові.

У громадських місцях, таких як продуктові магазини, родина часто привертала увагу. Невідомі зупиняли матір автора, щоб прокоментувати її “красиву родину”, намагаючись отримати пояснення щодо різноманітного поєднання чорних, іспаномовних та білих дітей. Мати ніколи не надавала пояснень, за що автор їй вдячна, оскільки це відображає її переконання, що вона не зобов’язана звітувати комусь про своїх дітей.

Родина почалася з трьох біологічних дітей: брата, сестри та автора. Після того, як батьки вирішили взяти дітей під опіку, динаміка родини значно змінилася. Кількість дітей у домі коливалася між чотирма і шістьма, і протягом років п’ятеро прийомних братів і сестер були усиновлені, що збільшило загальну кількість до восьми.

Виростаючи найстаршою в родині, сформованій через опіку та усиновлення, авторка зазнала впливу, який тепер більш очевидний. Родина не відповідала типовому образу “американської родини”. Хоча молодші брати і сестри, можливо, не помічали поглядів, автор усвідомлювала несхвальні погляди, коли її прийомна сестра погано поводилася на публіці. Цей досвід виховав у ній почуття емпатії, роблячи її більш чутливою до інших, хто відчуває себе не на своєму місці.

Авторка згадує, що люди часто висловлювали небажання брати дітей під опіку через емоційну прив’язаність, яка може виникнути. Її мати, яка переживала розчарування щоразу, коли прийомна дитина йшла, навчила її, що нормально дозволити своєму серцю боліти, якщо це означає допомогу тим, хто потребує.

У великій родині обов’язки розподілялися. Авторка пам’ятає, як виконувала домашні справи до приходу своїх прийомних братів і сестер, але після їх появи допомога стала необхідною. У 11 років вона відповідала за рутину сну своїх молодших сестер, а в 12 років почала мити посуд. Це середовище сприяло командній роботі серед братів і сестер, багато з яких пізніше зайнялися підприємництвом.

Виростаючи з багатьма братами і сестрами, авторка сформувала менталітет нестачі, де було необхідно швидко діяти, щоб забезпечити ресурси. Цей менталітет зберігся в дорослому житті, змушуючи авторку нагадувати собі уникати надмірних зобов’язань і цінувати те, що вона має. Ця рішучість виявилася корисною в її ранньому шлюбному житті, коли вона шукала додатковий дохід, купуючи та продаючи меблі і здаючи в оренду свій дім.

Перспектива авторки щодо батьківства була сформована її досвідом у великій родині. На відміну від її друзів, які мріяли про свої майбутні родини, вона була знайома з викликами виховання дітей. Зрештою, вона стала матір’ю і комфортно почувається в хаосі, який з цим пов’язаний, дозволяючи своїм дітям свободу грати та досліджувати.

Сімейні зібрання є жвавими і наповнені родичами, включаючи братів, сестер, чоловіків, дружин, племінників, племінниць та розширену родину. Авторка любить запрошувати сусідів або інші родини приєднатися до цих зібрань, а її мати завжди готова допомогти, забезпечуючи достатню кількість стільців для всіх. Авторка цінує, що у великій родині завжди є місце для ще одного за столом.

Двадцять один рік тому особа переїхала зі Сполучених Штатів до США зі своєю трирічною донькою та чотиримісячною дитиною, щоб слідувати за своїм тодішнім чоловіком, який втратив роботу, у пошуках нової посади у Флориді. Це рішення передбачало залишення родини, друзів та налагодженої кар’єри письменника. У 41 рік особа зіткнулася з викликом почати все спочатку без зв’язків, без гарантій та з проблемним шлюбом.

Думки родини були розділені; поки родина особи вважала переїзд поганим рішенням, родина чоловіка бачила в цьому чудову можливість. Після значних роздумів і обіцянок кращого життя у Флориді особа вирішила переїхати з дітьми.

Прибувши, особа відчула змішані емоції. Радість старшої дитини побачити батька була відчутною, але також були страхи щодо невідомого та можливості відновлення шлюбу в новій країні.

Перехід виявився складним, оскільки особа перейшла від життя в пентхаусі в Севільї до маленької квартири в закритому житловому комплексі в передмісті Флориди, де автомобіль був необхідний для пересування. Ця різка зміна призвела до відчуття пастки та спровокувала панічні атаки і депресивні епізоди, особливо після того, як чоловік втратив роботу, що спонукала до переїзду.

Протягом наступних чотирьох років родина кілька разів переїжджала по Флориді через нові роботи чоловіка. Особа знайшла фріланс-роботу для газет і журналів і продовжила писати книги для видавництв в Іспанії, але шлюб продовжував погіршуватися. Незважаючи на спроби шлюбної терапії та семінарів з самовдосконалення, довіра та повага зникали, а фінансовий тягар Великої рецесії 2008 року ускладнював ситуацію.

Врешті-решт, особа залишила шлюб з ноутбуком, книгами, спільною опікою над дітьми та жалем про те, що переїхала далеко від родини та друзів. Залишитися у Флориді було вибором, зробленим для того, щоб діти були близько до батька, але це також означало стати одноосібною матір’ю, яка залежала від продовольчих талонів.

Майже через рік після розлучення особа зустріла нового партнера. Вони мали багато спільного, зокрема, були новими одинаками, двомовними, бікультурними та мали дітей схожого віку. Обидва були письменниками, які зосереджувалися на покращенні своїх життів та життів своїх дітей, і не відмовилися від любові, незважаючи на минулі переживання.

Протягом майже двох років пара зустрічалася на відстані, зустрічаючись на вихідних та святах. Вони підтримували один одного в особистісному та професійному зростанні, що врешті-решт призвело до рішення одружитися. Чотири роки потому вони одружилися на заході сонця на пляжі, оточені своїми дітьми та близькою родиною.

Тепер, коли їхнім дітям по 20 років, пара пережила як високі, так і низькі моменти, але зберегла міцні стосунки. Оглядаючись на минулі жалю про початковий переїзд до США, особа усвідомлює, що це призвело до знаходження справжньої любові та створення стабільної родини, якої вони завжди бажали.

У серпні мати взяла 48-годинну перерву від своїх обов’язків, щоб відвідати концерт Backstreet Boys у Лас-Вегасі. Процес планування ускладнювався логістикою та почуттям материнської провини, але врешті-решт вона вирішила віддати перевагу самодогляду та особистій радості.

Backstreet Boys оголосили про свою резиденцію в Лас-Вегасі в Sphere у лютому, коли мати була на 26-му тижні вагітності з четвертою дитиною. Її колишні однокурсниці швидко висловили бажання відвідати концерт, що спонукало до обговорення бронювання квитків. Привабливість полягала не лише в гурті, який був значною частиною їхніх студентських років, але й у Sphere, новій футуристичній арені.

Незважаючи на захоплення, мати стикнулася з труднощами у здійсненні поїздки. Оскільки концерти були заплановані на липень та серпень, вона очікувала, що її новонароджена дитина буде лише два місяці, що ускладнювало залишення трьох інших дітей, найстаршій з яких шість років. Хоча її чоловік підтримував її, висловлюючи, що може впоратися, поки вона буде відсутня, вона все ще відчувала вагання.

Логістика поїздки була лякаючою. Концерти були заплановані з п’ятниці по неділю, що суперечило її дотриманню шабату. Це залишало лише недільний вечір як варіант, що вимагало б від неї вилетіти вранці та відвідати концерт, будучи виснаженою. Крім того, вона боролася з почуттями забобонності та материнської провини, що змушувало її вагатися з приводу плану.

Після народження дитини в травні вона почала розглядати можливі вихідні для поїздки, але залишалася обережною. До кінця літа соціальні мережі були заповнені кліпами виступів Backstreet Boys, що відновило її бажання відвідати концерт. Мем, що зображав матір, яка летить на концерт, відгукнувся в її душі, спонукаючи її до дій.

У липні вона вирішила ризикнути і координувала з подругами бронювання квитків туди і назад з Нью-Йорка (аеропорт JFK) до міжнародного аеропорту Гаррі Ріда, вилітаючи в неділю вранці та повертаючись у понеділок вночі. Однак ціни на квитки зросли, і вона врешті-решт заплатила понад 500 доларів за свій квиток, що вона виправдала як вартісну інвестицію для незабутнього досвіду.

Поїздка тривала 48 годин і стала значною особистою подорожжю. Вона дозволила їй знову з’єднатися з молодшою версією себе, оскільки гурт був визначальною частиною її підліткового віку. Два моменти виділялися під час поїздки: прогулянка до Sphere, де фанати, одягнені в біле, зібралися в захваті, та сам концерт, який перетворився на велику танцювальну вечірку, коли гурт виступав.

Мати визнала, що поїздка не була б можливою без підтримки її чоловіка вдома. Їй довелося ретельно підготуватися, включаючи складання списків, приготування їжі заздалегідь та організацію спільних поїздок, що підкреслює невидиму працю, яку часто виконують матері.

Концерт переважно відвідали жінки, що відображає колективний досвід відновлення аспектів їхніх ідентичностей, які були затінені сімейними та кар’єрними обов’язками. Мати повернулася з Вегаса, відчуваючи себе оновленою і нагадуючи про важливість радості та дружби.

Backstreet Boys планують повернутися до Sphere під час Різдва та Нового року, а також у лютому. Мати планує залишитися вдома з дітьми під час цих подій, але має намір підтримати інших жінок, які вирішать прийняти подібні досвіди ностальгії та радості.

Марен Друбея переїхала з Солт-Лейк-Сіті до Нью-Йорка разом із чоловіком та п’ятьма дітьми. Вони продали свій будинок з шістьма спальнями і переїхали до квартири з трьома спальнями. Друбея повідомила, що витрати на житло її родини подвоїлися, але вона описала їхнє життя в Нью-Йорку як здійснення мрії.

Друбея та її чоловік, обидва родом з району Солт-Лейк-Сіті, прагнули дати своїм дітям більше можливостей для знайомства з різноманітними стилями життя та досвідом, ніж вони відчували в Юті. Хоча їм подобалося бути близько до родини та природи, вони часто подорожували і навчали своїх дітей вдома, щоб полегшити свої подорожі.

Після десяти років мрій про переїзд до Нью-Йорка можливість з’явилася, коли чоловік Друбеї отримав роботу в місті. Родина переїхала 10 жовтня 2025 року.

Друбея описала переїзд як один з найскладніших досвідів у її житті. Їм довелося оновити свій старий будинок для продажу, значно зменшити площу з будинку з шістьма спальнями до квартири з трьома спальнями та зменшити свої речі, включаючи меблі та одяг.

Знайти підходящу квартиру вимагало зв’язку з людьми через соціальні мережі. Друбея опублікувала запит на квартиру з трьома спальнями в певному районі, і потенційний орендодавець зв’язався з нею з доступною одиницею. Родина отримала квартиру, яка відповідала їхнім потребам, яку вони переглянули через Facetime перед переїздом.

Квартира має велику спальню для трьох хлопців з трьохярусним ліжком, другу спальню для двох дівчат і спальню для батьків. Родина насолоджується видами на горизонт і Статую Свободи з їхньої квартири.

Щоб підготувати дітей до переїзду, Друбея проводила сімейні збори, щоб оцінити їхній інтерес і захоплення. Родина створила список справ, які потрібно зробити в Нью-Йорку, над яким вони працюють у вихідні.

Родина відчула сум, покидаючи свій дім в Юті, який був єдиним будинком, який знали діти, і де жили їхні друзі та родина. Друбея підкреслила важливість дозволити дітям висловлювати свої почуття щодо переїзду.

Друбея висловила початкові побоювання щодо того, як їхню родину приймуть у місті, особливо щодо їхніх п’яти дітей. Однак вона зазначила, що більшість людей були добрими та підтримуючими, а незнайомці часто пропонували допомогу в метро.

Динаміка спільноти в Нью-Йорку суттєво відрізняється від їхнього досвіду в передмістях Юти, де вони відчували себе більш ізольованими. Друбея визнала, що це виклик бути далеко від їхньої встановленої системи підтримки в Юті та час, необхідний для створення нової спільноти.

Бюджет родини значно зріс з моменту переїзду, з їхньою іпотекою, що подвоїлася, і витратами на продукти, які зросли приблизно на 30%. Друбея зазначила, що хоча деякі витрати зросли, громадський транспорт є доступним, а багато музеїв пропонують безкоштовний вхід для жителів.

Друбея повідомила, що її чоловік набагато щасливіший, працюючи в місті, що сприяє загальному позитивному адаптуванню родини.

Друбея висловила своє бажання створити магічні моменти для своїх дітей, розмірковуючи про важливість надання їм незабутніх дитячих вражень. Вона сподівається, що її діти оцінять зусилля, які доклали їхні батьки, щоб забезпечити їм наповнене життя.