Категорія: ЕКСКЛЮЗИВ

Услід за скандальною відставкою Айвараса Абромавичуса ляснув дверима заступник генпрокурора Віталій Касько. Незважаючи на різницю відомств і посад, офіційні причини демаршу схожі. Нібито шкідники заважають працювати, позбавляють важелів впливу й усіляко ставлять палки в колеса реформ.

Навесні й улітку минулого року у відставку йшли переважно урядовці-іноземці. І насамперед люди, які не дуже розуміли, куди потрапили. Яніка Меріло й Саша Боровик утекли з Мінекономіки, киваючи п’ятами.

Передбачалося, що ті, хто залишився в системі, розуміють, наскільки все погано. Тим більше, через рік роботи пліч-о-пліч із колегами старого загартування. Але ні. За зиму у відставку подають глава Міністерства аграрної політики й продовольства Олексій Павленко, міністр інформаційної політики Юрій Стець, міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі, міністр інфраструктури Андрій Пивоварський, міністр економрозвитку Айварас Абромавичус.

Усі, крім останнього, незабаром дають задній хід і погоджуються піти разом із Кабміном. Айварас бере лікарняний і ігнорує будь-які спроби чиновників або парламентаріїв зв’язатися з ним. Водночас він дає інтерв’ю естонській газеті “Еесті Пяевалехт” і порталу Delfi. “Моя досить резонансна відставка має у результаті вплинути на те, щоб українські політики отямилися, що все-таки їх обирав народ, що треба працювати на людей, а не на себе. І що реформи потрібно робити швидше й краще, бо час минає, підтримка народу мінімальна”, – заявив міністр.

До слова, Абромавичус усе ще залишається міністром. Як і Віталій Касько, який проанонсувавши свою відставку з відхід, залишається прокурором.
Подаємо повний текст заяви заступника генпрокурора, прочитаний ним на брифінгу: «Прошу звільнити мене із займаної посади з органів прокуратури за власним бажанням. Таке бажання обґрунтоване тим, що нинішнє керівництво прокуратури остаточно перетворило її на орган, де панують корупція й кругова порука, а будь-які спроби змінити цей порядок речей усередині прокуратури відразу й показово переслідуються. Тут працює не право й закон, а сваволя й беззаконня, а ключові позиції в Генпрокуратурі з кожним днем займають усе більше вихованців-послідовників сумнозвісного Пшонки. За ширмою нібито формально реформованого органа ховається все те ж політичне опікунство, прямий і тотальний тиск на слідчих і прокурорів, навмисна професійна деградація, бездіяльність і безкарність.

При нинішньому керівництві правоохоронний орган, від якого українці після Революції гідності очікували слушних і прозорих розслідувань корупційних й інших злочинів режиму Януковича, остаточно перетворився на інструмент політичного залякування й заробітку. Бути частиною органа, який замість охорони закону чинить і допускає тотальне беззаконня, я не можу й не хочу. Занадто високу ціну платить Україна за очищення від корумпованих політиків, продажних правоохоронців і клептократів, які об’єдналися й стали єдиним центром прийняття рішень у країні. Можливості допомогти й створити в Україні справжню прокуратуру європейського зразка при нинішньому керівництві Генеральної прокуратури остаточно вичерпані. Тому залишатися на займаній посаді я не бачу ніякого сенсу».

Усе це звучало б трохи менш натягнуто, якби спочатку прокурор подав у відставку, а потім перелічував на всю країну свої претензії. Але Касько зізнався, що генпрокурор його заяви до брифінгу не бачив. У відповідь у ГПУ назвали обуреного Каська позером, а відставку – піар-акцією.

Чи так це, крім самого прокурора ніхто не знає. Але якщо подивитися на результати роботи Каська на посаді, то нічого, крім справи «брильянтових прокурорів», виявити не вдається. Можна, звичайно, зіпхнути все на Шокіна й інших, але тоді що заважало заступнику голови ГПУ зробити свою заяву раніше? Якби він і насправді кинув виклик системі, то навряд зміг би працювати на керівних посадах у ГПУ при восьми генпрокурорах.

Заступник генерального прокурора України Давид Сакварелідзе, фактично напарник Каська в цьому самому чи то виклику, чи то його імітації, відреагував на скандальну заяву колеги дуже стримано:

«Безумовно, звільнення Віталія — серйозна втрата для нашої команди й усіх тих людей, які вірили й вірять у те, що систему можна й потрібно змінити. За рік нелегкої роботи нам пощастило знайти нових партнерів як усередині системи, так і за її межами», — написав Сакварелідзе у Facebook.

При цьому він додав, що продовжує сподіватися «на більші зміни й глибокі перетворення в системі». «Відповідно, я вважаю, що потрібно продовжувати працювати й щодня боротися за кожне позитивне зрушення. Ніколи не пізно закрити двері й піти з гідністю», — додав заступник генпрокурора. Із чого можна зробити висновок, що сам Сакварелідзе у відставку поки не збирається, продовжуючи поєднувати дві посади.

Іронізувати можна було б довго, якби не одне «але». Реформатори йдуть із держорганів безконтрольно. На їхнє місце приходять нові або старі люди й починають ганьбити попередників, наголошуючи на жахливій грязюці в авгієвих стайнях. І в якийсь момент уже не зрозумієш, хто ж ті «попередники», завдяки яким усе так погано.

Олена РОЗВАДОВСЬКА, “Вектор ньюз”

Почалася друга хвиля втечі «реформаторів» з українського корабля. Услід за скандальною відставкою Айвараса Абромавичуса ляснув дверима заступник генпрокурора Віталій Касько. Незважаючи на різницю відомств і посад, офіційні причини демаршу схожі. Нібито шкідники заважають працювати, позбавляють важелів впливу й усіляко ставлять палки в колеса реформ.

Навесні й улітку минулого року у відставку йшли переважно урядовці-іноземці. І насамперед люди, які не дуже розуміли, куди потрапили. Яніка Меріло й Саша Боровик утекли з Мінекономіки, киваючи п’ятами.

Передбачалося, що ті, хто залишився в системі, розуміють, наскільки все погано. Тим більше, через рік роботи пліч-о-пліч із колегами старого загартування. Але ні. За зиму у відставку подають глава Міністерства аграрної політики й продовольства Олексій Павленко, міністр інформаційної політики Юрій Стець, міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі, міністр інфраструктури Андрій Пивоварський, міністр економрозвитку Айварас Абромавичус.

Усі, крім останнього, незабаром дають задній хід і погоджуються піти разом із Кабміном. Айварас бере лікарняний і ігнорує будь-які спроби чиновників або парламентаріїв зв’язатися з ним. Водночас він дає інтерв’ю естонській газеті “Еесті Пяевалехт” і порталу Delfi. “Моя досить резонансна відставка має у результаті вплинути на те, щоб українські політики отямилися, що все-таки їх обирав народ, що треба працювати на людей, а не на себе. І що реформи потрібно робити швидше й краще, бо час минає, підтримка народу мінімальна”, – заявив міністр.

До слова, Абромавичус усе ще залишається міністром. Як і Віталій Касько, який проанонсувавши свою відставку з відхід, залишається прокурором.

Подаємо повний текст заяви заступника генпрокурора, прочитаний ним на брифінгу: «Прошу звільнити мене із займаної посади з органів прокуратури за власним бажанням. Таке бажання обґрунтоване тим, що нинішнє керівництво прокуратури остаточно перетворило її на орган, де панують корупція й кругова порука, а будь-які спроби змінити цей порядок речей усередині прокуратури відразу й показово переслідуються. Тут працює не право й закон, а сваволя й беззаконня, а ключові позиції в Генпрокуратурі з кожним днем займають усе більше вихованців-послідовників сумнозвісного Пшонки. За ширмою нібито формально реформованого органа ховається все те ж політичне опікунство, прямий і тотальний тиск на слідчих і прокурорів, навмисна професійна деградація, бездіяльність і безкарність. При нинішньому керівництві правоохоронний орган, від якого українці після Революції гідності очікували слушних і прозорих розслідувань корупційних й інших злочинів режиму Януковича, остаточно перетворився на інструмент політичного залякування й заробітку. Бути частиною органа, який замість охорони закону чинить і допускає тотальне беззаконня, я не можу й не хочу. Занадто високу ціну платить Україна за очищення від корумпованих політиків, продажних правоохоронців і клептократів, які об’єдналися й стали єдиним центром прийняття рішень у країні. Можливості допомогти й створити в Україні справжню прокуратуру європейського зразка при нинішньому керівництві Генеральної прокуратури остаточно вичерпані. Тому залишатися на займаній посаді я не бачу ніякого сенсу».

Усе це звучало б трохи менш натягнуто, якби спочатку прокурор подав у відставку, а потім перелічував на всю країну свої претензії. Але Касько зізнався, що генпрокурор його заяви до брифінгу не бачив. У відповідь у ГПУ назвали обуреного Каська позером, а відставку – піар-акцією.

Чи так це, крім самого прокурора ніхто не знає. Але якщо подивитися на результати роботи Каська на посаді, то нічого, крім справи «брильянтових прокурорів», виявити не вдається. Можна, звичайно, зіпхнути все на Шокіна й інших, але тоді що заважало заступнику голови ГПУ зробити свою заяву раніше? Якби він і насправді кинув виклик системі, то навряд зміг би працювати на керівних посадах у ГПУ при восьми генпрокурорах.

Заступник генерального прокурора України Давид Сакварелідзе, фактично напарник Каська в цьому самому чи то виклику, чи то його імітації, відреагував на скандальну заяву колеги дуже стримано:

«Безумовно, звільнення Віталія — серйозна втрата для нашої команди й усіх тих людей, які вірили й вірять у те, що систему можна й потрібно змінити. За рік нелегкої роботи нам пощастило знайти нових партнерів як усередині системи, так і за її межами», — написав Сакварелідзе у Facebook.

При цьому він додав, що продовжує сподіватися «на більші зміни й глибокі перетворення в системі». «Відповідно, я вважаю, що потрібно продовжувати працювати й щодня боротися за кожне позитивне зрушення. Ніколи не пізно закрити двері й піти з гідністю», — додав заступник генпрокурора.

Із чого можна зробити висновок, що сам Сакварелідзе у відставку поки не збирається, продовжуючи поєднувати дві посади.

Іронізувати можна було б довго, якби не одне «але». Реформатори йдуть із держорганів безконтрольно. На їхнє місце приходять нові або старі люди й починають ганьбити попередників, наголошуючи на жахливій грязюці в авгієвих стайнях. І в якийсь момент уже не зрозумієш, хто ж ті «попередники», завдяки яким усе так погано.

Олена РОЗВАДОВСЬКА, “Вектор ньюз”

Історико-архітектурний опорний план є важливим документом, який розробляється у складі генерального плану міста. Так для м. Києва розроблено новий опорний план, який стане невід’ємною складовою нового Генерального плану розвитку міста до 2025 р. Розглянемо, що чекає місто після прийняття цього документу.

Свідомо не торкаємось питань про території пам’яток і заповідників – там має діяти заповідний режим і це ніхто не ставить під сумнів. Поза нашої уваги залишається і питання археології (з цього приводу Інститут археології 28 січня 2016 р. письмово звернувся до депутатських фракцій Київради та до відповідних підрозділів КМДА).

Згідно з історико-архітектурним опорним планом 2015 р. на території міста встановлюється 16 історичних ареалів загальною площею 71 113, 8 га (!) Причому до історичних ареалів віднесено не тільки Старокиївську гору, Поділ і Печерськ, що не викликає заперечень, а ще й Куренівку, Солом’янку, Лук’янівку, Шулявку, Нову Дарницю, район ДВРЗ, район вул. Боженка уздовж залізниці, тобто ті території, де пам’яток майже немає і де в майбутньому передбачається масштабна реконструкція і нове будівництво, яке не може зашкодити пам’яткам, бо їх там майже немає.

В історико-архітектурному опорному плані для територій всіх ареалів прописано такий режим: «Проводиться виключно реставрація пам’яток архітектури, регенерація кварталів історичної забудови. Відтворення втрачених елементів проводиться на підставі архівних документів. Виключається нове будівництво, не пов’язане з регенерацією історичного середовища. Реставрація проводиться на підставі наукових досліджень з їх випередженням, обов’язковим випереджаючим археологічним супроводом. Реконструкція житлового фонду, не внесеного до Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини, проводиться за науково-проектною документацією. Озеленення території ведеться за спеціальними проектами. Нове будівництво проводиться за концепцією регенерації, затвердженою центральним органом охорони культурної спадщини. Висотність нових будівель, зведення яких пов’язане з регенерацією середовища, не повинна перевищувати висоти безпосередньо прилеглих історичних будинків. Діє вимога щодо застосування традиційної кольористики та будівельних матеріалів. Транспортний рух обмежується. Виключається транзитний рух. Окремі зони визначаються як пішохідні. Забороняється розміщення зовнішньої реклами.»

Більшість цих вимог не базуються на чинному законодавстві.

Крім того, до існуючих пам’яток національного та місцевого значення додали ще 1231 щойно виявлених, а також іще 414, які додатково пропонуються до внесення в Державний реєстр (без наявності тих наукових підстав, які визначені законодавством). Для всіх них встановлено 50 охоронних зон і 14 комплексних охоронних зон. Всі ці зони невиправдано великі – загальною площею 2 676, 83 га.

Зразок режиму використання територій цих охоронних зон подається нижче:

Заборонено:
– будівництво будинків та споруд висотністю вище пам’яток архітектури;
– містобудівних, архітектурних чи ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт без дозволу відповідних органів охорони культурної спадщини, а також прокладання транспортних комунікацій, інженерних мереж, які порушують підземні частини будівель, споруд або гідрологічний режим території, влаштування повітряних ліній електромереж, обладнання, благоустрій, які не відповідають вимогам охорони культурної спадщини та збереження традиційного характеру середовища;

Допускається:
– регенерація історичного середовища, пов’язана із збереженням і реконструкцією історичного розпланування, будівель і споруд, благоустроєм території, озелененням;
– вибіркове будівництво та реконструкція, що не порушують традиційного характеру середовища, а масштаб нових та реконструйованих будівель і споруд, повинні відповідати безпосередньо прилеглій історичній забудові.

І цей режим прописано для територій на вулицях Мельникова, Якіра і Білоруській!

Крім того, встановлюється зона регулювання забудови 1-ї категорії площею 915, 3 га, де можлива тільки малоповерхова забудова (без винятків), а також зона регулювання забудови 2-ї категорії площею 1101 га, де заборонено будівництво будівель, вищих за 26,5 метра (без винятків).

Ці обмеження і заборони не базуються на чинному законодавстві, але можуть стати частиною Генплану і Зонінга Києва, що створить проблеми.

Якщо вам не вистачає в житті комедії, мелодрами, бойовика й різних супергеройських штучок, то вам потрібно терміново в їхню ілюзію. Тобто в кіно.

Сьогодні все це в одному флаконі пропонує «Deadpool».

Сольний виступ героя належить до кіновсесвіту Людей Ікс, хоча й зовсім ігнорує появу персонажа в «Люди Ікс: Початок. Росомаха», де головного героя позбавили всього, що стало його візитною карткою.

Цікаво, що Дедпул (Райан Рейнольдс) у фільмі має особливість, яка з’явилася ще в коміксах. Він руйнує «четверту стіну», тобто він знає, що він персонаж фільму й іноді звертається до глядачів у кінотеатрі, що має дуже потішний вигляд. Приємним сюрпризом стане безліч жартів і посилань до сучасної масової культури (фільмів, ігр і навіть до самого Рейнольдса).

Сюжет фільму описує, що колишній найманець Уейд Уїлсон зустрічає в барі після чергового завдання дівчину Ванессу (Морена Баккарін), у яку закохується й через деякий час робить їй своєрідну пропозицію руки й серця. Але, не дочекавшись відповіді, падає непритомний. Виявляється, що в нього рак останньої стадії.

Уже зневірений, Уейд знайомиться з вербувальником (Джед Риіс) який пропонує вилікувати його від раку і наділити надможливостями, а натомість він матиме на нього працювати. Процесом експериментального лікування керує парочка мутантів Ангельський Пил (Джина Карано) і Аякс (Ед Скрейн), які мучать героя, спотворюють і взагалі влаштовують Уїлсону справжнє катування. У результаті дослідів він одержує здатність до прискореного зцілення.

До можливостей, які відкрилися, і схильності до чорного гумору герой додає прізвисько Дедпул і починає полювання на своїх мучителів. Завдання в сюжеті, як ви розумієте, просте — не заважати насолодитися головним героєм.

Рейнольдс, який уже чотири рази відіграв супергероїв, понад десять років намагався протиснути персонажа крізь перешкоди студії Fox саме таким, який він і має бути. І те, як він поставився до оригінального персонажа коміксу, заслуговує на окреме схвалення. Також варто подякувати й фанатам Дедпула, які підтримали пілотний ролик, у результаті чого студія все-таки схвалила зйомки.

Всупереч численним труднощам і досить скромному бюджету фільму, як сказав сам Райан в одному з інтерв’ю, «у звичайних фільмах про супергероїв цих грошей вистачило б хіба що на нелегальні наркотики!», а їм на цю суму треба було зняти увесь фільм, та ще так, щоб спецефекти не підкачали.

Незважаючи на ці труднощі, фільм вийшов насиченим і захоплюючим, а невеликий бюджет позначився тільки на досить скромному хронометражі фільму — усього 108 хвилин.

Єдиною справжньою проблемою екранізації коміксу стали досить сірі супротивники головного героя. Такому харизматичному персонажу необхідний більш серйозний антагоніст.

Також трохи засмутила озвучка Колоса, оскільки прокатники вирішили, що цікаво буде озвучити російського персонажа в стилі Азарова, а це звучало досить безглуздо, хоча загального враження не зіпсувало. А ідеально підібраний музичний супровід дуже точно передає всю драйвовість і пафос (у гарному розумінні цього слова) картини.

У фанатів були цілком обґрунтовані побоювання з приводу якості картини. Адже запуском довгоочікуваного сольного фільму про Дедпула займалася та ж компанія, що й змогла перезапуском знищити «Фантастичну четвірку».

А поки це один із найяскравіших фільмів про супергероїв за останній час. І якщо ви скучили за чорним гумором і екшеном, то вам до «Дедпулу». Але пам’ятайте — у фільму рейтинг 18+…

Анна Дабіжа

Валютні позичальники незадоволені. Їм перестали обіцяти прощення більшої частини боргів. Цього разу тему реструктуризації доларових кредитів підняв Кабмін, але законопроект, який вийшов, активним учасникам фінансового майдану не подобається. Проте це компроміс, який дозволяє зрушити питання з мертвої точки. І від нього не віє таким шаленим популізмом, як від попереднього закону, ветованого президентом.

Законопроект №4004 розробляли Мінфін і банкіри. Він погоджений з 19 банками, які володіють 75 % активів. Це значить, що кредитори протестувати не будуть. А ось боржники…

Право на реструктуризицию одержать 37 тис. позичальників, які заборгували банкам майже мільярд доларів. Йдеться тільки про іпотеку, тобто не стосується інших кредитів, наприклад, на лікування або навчання.

“Ми вважаємо, що валютні кредити потрібно реструктуризувати тільки тим громадянам, які брали їх на придбання власного житла і які, як наслідок, через неможливість оплатити кредит можуть залишитися без єдиного свого дому. Тільки це буде справедливим стосовно інших громадян нашої країни, більшість із яких не брали кредитів, а жили на власні кошти”, — заявила міністр фінансів Наталя Яресько.

Втім, тема справедливості в цьому випадку не першочергова. У Кабміні відзначають, що без вимрішення питання заморожених боргів неможливо розблокувати кредитування. Нібито поновлення виплат за безнадійними іпотечними позиками пожвавить ринок.

Згідно з проектом, умови реструктуризації наступні:
– кредит має бути отриманий для придбання єдиного житла (тобто, ніякої іншої житлової нерухомості у власності в позичальника бути не повинно);
– залишок заборгованості не повинен перевищувати 2,5 млн грн за курсом на 1 січня 2015 року;
– станом на 1 січня 2014 року не повинно бути простроченої заборгованості. Або вона має бути погашена до моменту реструктуризації.

При виконанні цих умов залишок по кредиту переводиться в гривню за курсом на момент реструктуризації. При цьому позичальникам прощається не менше 25 % боргу. Власникам єдиного соціального житла (квартири до 60 кв.м або будинки до 120 кв.м) не менше 50 %. Інвалідам I групи, учасникам АТО, ветеранам, багатодітним і батькам дитини-інваліда I групи – не менше 80 %, і 100 %, якщо вони володіють тільки соціальним житлом. Повністю залишок боргу прощається й спадкоємцям загиблих учасників АТО.

Процентна ставка залишається тією ж, яка й була на момент видачі кредиту протягом трьох років. Після закінчення цього строку кредит буде обслуговуватися на рівні українського рівня ставок по депозитах фізосіб у гривні +3 %. Боржникам, які з 1 січня 2014-го не повною мірою виконували свої зобов’язання, прощаються суми штрафів.

Водночас припиняється мораторій на стягнення предмета іпотеки. Ця норма починає діяти не відразу, а після закінчення 6 місяців від дня набрання чинності законом. Вважається, що цього строку досить, щоб усі боржники звернулися за реструктуризацією.

Фактично йдеться про те, що при списанні 25 % боргу позичальник одержить перерахування кредиту в гривні за курсом 18,75 грн/$, при 50 % — 12,5, при 70 % — 7,5. Це, з одного боку, дозволить банкам одержати частину там, де вони вже не сподівалися одержати хоч щось, з іншого боку – трохи полегшить навантаження на гаманець позичальників. Головне ж, мабуть, — припинення мораторію, при якому деякі боржники продовжували жити в кредитних квартирах, не обслуговуючи борг.

Ось так очільниця суспільного руху “Фінансовий майдан” Юлія Сало відреагувала на небажання глави ВР Володимира Гройсмана підписувати скандальний закон про реструктуризацію. Тепер, після внесення в парламент нового проекту, вона обіцяє вже на цьому тижні почати акції протесту. Мовляв, законопроект несправедливий, а головне його завдання – дозволити виселяти людей за борги. Але об’єктивно в порівнянні з ветованим законом (тоді пропонувалося перевести доларові борги в гривню за курсом на дату оформлення кредиту) він хоча б може бути виконаний.

Україна – не єдина країна, якій довелося зіштовхнутися з іпотечною кризою. У той же час знецінювання національної валюти зіграло аналогічний жарт із валютними позичальниками в Казахстані й Росії. Казахи виявилися чи то найрозумнішими, чи то найбільш антидемократичними. Усі кредити були примусово переведені в тенге, яке подешевшало на 50 %. Сьогодні, коли девальвація майже досягла 100 %, боржники несказанно вдячні за своєчасний примус.

У Росії питання практично ніяк не вирішується. Як і в Україні, навколо реструктуризації кредитів ведуться розмови, Центробанк видає рекомендації, які всі успішно ігнорують. Послаблення торкнулося тільки кримчан — їхні доларові борги перевели в рублі за курсом 36. Хоча якраз вони позичали не в тих, кому повертають, так що тут ситуація іншого рівня складності.

В урядового проекту є всі шанси бути прийнятим. Більше того, його цього разу може підписати президент, бо ж очевидної загрози фінансовій системі він не несе.

Олена Розвадовська, Вектор Ньюз

Останнім часом однією з найпопулярніших тем для обговорення став український Кабінет Міністрів. На жаль, нічого позитивного в цій популярності немає.

1 лютого, у понеділок, у телепрограмі «Свобода слова» голова парламентської партії «Блок Петра Порошенка» Юрій Луценко у прямому ефірі заявив, що закони в Україні не працюють, бо Кабмін не готує й не приймає необхідні підзаконні акти, а також тому, що ніхто не слідкує, як ці підзаконні акти, тобто Постанови Кабміну, приймаються й виконуються. На тому ж тижні Міністр економічного розвитку й торгівлі України Айварас Абромавичус подав у відставку, звинувативши Кабмін у потуранні корупційній діяльності. На цьому тлі цілком сподіваними й логічними були вкрай стурбовані заяви багатьох світових політиків і спільна заява Послів в Україні. Суть усіх звернень до українського Кабінету Міністрів не нова — необхідність рішучих реформ і найнагальніша необхідність боротися з будь-якими проявами корупції. І хіба ж на цьому тлі комусь цікаві такі «дрібниці», як недосконалість якогось підзаконного акта, навіть якщо документ цей вирішує долю сотень тисяч українців? Постанова ж є, то чого іще треба?

Кабміну Закон не писаний?
4 липня 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав прийнятий Верховною Радою Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань проведення медико-соціальної експертизи» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 36, ст.1184). Прикінцеві положення Закону визначають відповідальність Кабінету Міністрів України за підготовку й прийняття впродовж двох місяців, тобто до 4 вересня 2014 року, «нормативно-правових актів, передбачених цим Законом, та приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом; перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом».
Здається, що незрозумілого тут немає. Але на 4 вересня 2014 року ніяких нормативних документів, передбачених Законом, прийнято не було, і навіть у жовтні співробітники органів МСЕК, робота яких залежить саме від наявності цих документів, запевняли, що жодних нормативних документів, які б дозволяли встановити інваліду відповідну групу інвалідності без зазначення строку повторного огляду, як це й передбачається Законом України, немає й близько. Що ж сталося й чому Кабінет Міністрів не виконав пряме доручення Президента країни? Чи Кабміну, як то кажуть, закони не писані?

Коли права рука не знає, що робить ліва
Оскільки підзаконні акти, тобто так звана «нормативка», дуже цікавила не Кабінет Міністрів і не Адміністрацію Президента, а звичайних українців — інвалідів, які мають оті самі «анатомічні дефекти, інші необоротні порушення функцій органів і систем організму», про які прямо йдеться в Законі, — то інваліди були змушені самостійно слідкувати, чи не з’явилися необхідні документи. Особисто я зверталася до кількох юристів із проханням перевірити наявність давноочікуваних документів. Відповідь, на жаль, завжди була негативною — документів немає або ж їх неможливо знайти. Спроба пояснити такий результат недостатньою кваліфікацією юристів не витримує жодної критики, бо документи не пощастило знайти нікому. Виходить, необхідної «нормативки» або не було, або її ретельно приховали — нічого абикому пхати свого носа у майже «державні таємниці»…

Так-то воно так, але Київський міський центр медико-соціальної експертизи у своєму листі ОК-Ц № 13 від 26.01.2016 року, який підписала головний лікар–головний експерт Р.О. Павловська, повідомляє, що питання про встановлення групи інвалідності довічно встановлюється, згідно з Постановою КМУ від 03.12.2009 р. № 1317 зі змінами від 26.06. 2015 р. та 21.10.2015 р. та Постановою КМУ від 21.01.2015 р. № 10 «Про затвердження переліку анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, станів та захворювань, за яких відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду».
Виходить, що нормативні документи не просто є, але й були ще з кінця 2009 року! Чому ж тоді фахівці МСЕК у жовтні 2014 скаржилися на відсутність нормативних документів і підзаконних актів? Дивина, та й годі…

Але ще цікавіша відповідь на письмове звернення одержана 12.01.2016 року від секретаріату Кабінету Міністрів України. Головний спеціаліст Світлана Кривцова повідомляє, що лист для розгляду й надання відповіді «надіслано Міністерству охорони здоров’я України 11 січня 2016 р. за № 41-К-000362/26». Цебто навіть головний спеціаліст КМУ не володіє інформацією про те, що нормативна база до Закону давно прийнята? Чи, може, відповіді на передбачені українським законодавством звернення громадян «штампуються» в автоматичному режимі без жодної перевірки, чи існують запитувані документи насправді? Як це так, що 21 січня 2015 р. Кабмін приймає Постанову, про яку через рік, 11 січня 2016 р., навіть працівники цієї поважної установи, які, мабуть, мають доступ до баз даних, не мають ані найменшої уяви? Чи все набагато простіше й традиційніше — права рука таки справді не знає, що робить ліва? І чи треба тоді дивуватися, що відповідну нормативну базу не могли знайти «прості смертні», нехай і юристи?

Стук-грюк, аби з рук
І, нарешті, кілька слів про саму «нормативку».

Спочатку звернемося до Закону, де сказано, що Кабінет Міністрів має затвердити «вичерпний перелік анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, станів та захворювань, за яких відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду». Зверніть увагу на слова «вичерпний» і «захворювань» — трохи пізніше зрозумієте, чому це справді важливо. А тепер уважно перечитаємо Постанову Кабміну.

Анатомічні дефекти, при яких встановлюється відповідна група інвалідності без зазначення строку повторного огляду, у постанові перераховуються. Повністю чи ні — можуть визначити тільки фахівці: травматологи, хірурги, ортопеди. Але ж перераховано анатомічних дефектів дійсно немало.
Щодо необоротних порушень функцій органів і систем організму й станів, то вони теж у Постанові є.
Але ж у Законі вживається ще й слово «захворювань», причому Закон вимагає встановити «вичерпний перелік… необоротних… захворювань, за яких відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду» (треба розуміти, що в Законі йдеться про невиліковні захворювання, при яких лікування спрямовується не на одужання, бо воно неможливе, а на досягнення хоч скільки-небудь стійкої ремісї й на стабілізацію стану хворого). Та чи є в Постанові такий вичерпний чи бодай хоч якийсь перелік саме захворювань? Читаємо.

До переліку хвороб, згаданих у Постанові, можна віднести:
• «злоякісні новоутворення;
• деменція;
• олігофренія: ідіотія, імбецильність;
• слабоумство внаслідок шизофренії та епілепсії;
• цироз печінки з гепатоспленомегалією і портальною гіпертензією III ступеня;
• паркінсонівський синдром внаслідок хвороби Паркінсона або вторинного паркінсонізму;
• цукровий діабет (середнього або тяжкого перебігу) в поєднанні з ампутацією нижньої кінцівки на рівні верхньої третини гомілки та вище;
• сколіоз III ступеня, кіфосколіоз III ступеня з наявністю легеневої недостатності II ступеня, або сколіоз чи кіфосколіоз IV ступеня;
• рідкісні (орфанні) генетичні захворювання, що потребують постійної специфічної обов’язкової терапії (але ж не вказано, які саме!)».

І, по суті, це все, що можна було знайти на шести сторінках Постанови! Може, хтось хоче назвати це «вичерпним переліком»? Звісно, я могла пропустити назву якогось захворювання, але таких пропущених назв навряд чи більше двох-трьох, якщо вони є взагалі — кожен може перевірити самостійно. Окрім того, це взагалі не перелік, а тільки згадані подекуди назви. А власне перелік таки ж відсутній!

Будь-що інше, навіть якщо це «щось» схоже на назву захворювання і якщо читати Постанову уважно, можна трактувати як завгодно! Наприклад, у Постанові згадується «деформуючий артроз кульшового суглоба IV ступеня з порушенням функції суглоба III ступеня та вище за неефективності та безперспективності реабілітаційних заходів». Але хто і як має визначати неефективність і безперспективність реабілітаційних заходів? Лікарі МСЕК? Але ж вони бачать хворого один раз на рік! Або оце: «захворювання серцево-судинної системи, які призвели до недостатності кровообігу IIБ – III ступенів за неефективності реабілітаційних заходів». Як і хто визначатиме таку ефективність чи неефективність, і про які саме захворювання йдеться? Ці захворювання мають назви? А Закон же вимагає їх вичерпного переліку!
Ось тут якраз і відкривається не те, що шпарина, а величезна діра чи навіть широчезна дорога для найсправжнісінької корупції. Нехай і не мільярдної, але ж суть корупції не змінюється від того, про які хабарі йдеться. Тим більше, що дуже багатьох захворювань у Постанові просто немає, та й взагалі ті захворювання, які згадуються в Постанові КМУ, хоч якимось переліком назвати неможливо (а Закон же вимагає, щоб перелік був вичерпним)! Наприклад, немає назви жодного демієлінізуючого захворювання, а це значить, що визначати, чи треба людині встановити постійну групу інвалідності, буде не Закон, а окремі люди. І навіть якщо ці люди кришталево чесні й бездоганні, а таких справді немало, вони однак керуються своїми особистими враженнями, особистим сприйняттям і навіть сьогоденним настроєм (так, бо всі ми люди, навіть лікарі, які працюють у МСЕК)…

До речі, ось найсвіжіший приклад. У листі № 8.1.2/9 -К 258170.16/26-34 від 3 лютого 2016 року, який надійшов із секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини й підписаний Представником Уповноваженого — керівником Департаменту з питань дотримання соціально-економічних і гуманітарних прав Д.О. Лях, чорним по білому написано, що в Переліку, який «затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 р. № 10, розсіяний склероз відсутній». Тобто невиліковне неврологічне захворювання із стовідсотковою інвалідизацією й тільки (!) негативним прогнозом у список, визначений Кабміном, не увійшло. Хтось розуміє, як таке могло трапитися? А це ж хвороба, яка не лікується в жодній країні світу! Що ж, як відомо, на «немає» і суду немає, тобто до списку не включено, то й говорити про це не варто. І це тільки один приклад… На жаль, про компетентність та уважність персоналу секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в цьому випадку навіть говорити теж не випадає — тут уже дійсно, стук-грюк, аби з рук! Бо ж такий відповідальний чиновник із такої поважної установи, яка має захищати права людини, мав би не повідомити, що певної хвороби у кабмінівському списку немає, а з’ясувати, чому таке захворювання до списку не включене й куди ж подівся сам список…

То що ж таке ота Постанова КМУ від 21.01.2015 р. № 10? Це вичерпний документ чи просто чернетка? Чи дишло, яке допоможе в потрібний момент повернути воза закону в потрібному напрямку? Чи майже прямий дороговказ до хабарів? Хоча, якщо мати бажання, у переліку станів, які містяться в Постанові, можна знайти ті, які повністю характеризують це захворювання (розсіяний склероз), як і багато інших захворювань, що теж у Постанові не названі. Отже, виходить, що «нормативка» — це витрачена намарне зарплата чиновників, які не можуть чи не хочуть сумлінно виконувати свою роботу, і марні сподівання десятків чи навіть, радше, сотень тисяч людей, які на цей документ чекали, бо вірили, що він полегшить їхнє й без того складне існування. Що це — некомпетентність чиновників Кабміну чи їхня злочинна бездіяльність?
Так, Постанова немаленька й займає кілька сторінок, але нехай цих сторінок буде не шість, а шістдесят, але все таки нехай документ (підзаконний нормативний акт!) Кабінету Міністрів буде вичерпним, як того вимагає прийнятий Верховною Радою й підписаний Президентом Закон України, бо інакше виходить, що порушення законів починається саме з Кабміну…

Мабуть, Кабмін тільки тоді перестане бути об’єктом всебічної критики, а то й звинувачень у корупції й злочинній бездіяльності, коли сам почне виконувати всі Закони й читати хоча б підписані Президентом документи. А допоки цього не станеться, недовіра до вищого законодавчого органу країни неминуча… Так і хочеться сказати: ну, що ж ти, Кабмін…

І ось на тлі такого становища з довгоочікуваною «нормативкою» у багатьох виникає цілком закономірне питання, що ж робити. Чи то підписувати з цього приводу петиції Президенту? Чи знову й знову смикати Кабмін і МСЕК? Чи мовчки й приречено чекати змін на краще, які колись же мають статися? Звісно, це особиста справа кожного — когось це питання переймає більше, а когось менше, когось стосується безпосередньо, а когось опосередковано… Але ж під лежачий камінь вода не тече, і хто може бути впевнений, що біда його ніколи не зачепить?

…«Ніколи не питай, по кому подзвін, бо він по тобі», — це не моє, це Хемінгуей…

Наталія Коваль, спеціально для Vector News

У той час, коли театральні зали країни наповнюються новими хвилями людей в очікуванні чергової захоплюючої прем’єри, по стінах Черкаського драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка стікають холодні сльози розталого снігу.

Переломним моментом в житті будівлі стала пожежа 1 липня 2015 року. Ця подія сколихнула мешканців не лише міста, а й усього регіону,оскільки Черкаський драматичний театр ім. Шевченка був єдиним в області. Чи не найбільше від цієї трагедії потерпають актори, для яких театр був єдиним джерелом доходів та сенсом життя. Проте актори продовжують репетиції без даху над головою та з дірами замість вікон.

«Сморід такий, що просто неможливо дихати. Ми репетируємо в єдиному приміщені, де це можна робити, але там холодно і воно не пристосоване для цього,» — повідомляє актор театру Олександр Гуменний.

За більш ніж півроку в погорілому приміщенні без даху встигли лише розібрати завали й навіть не спорудили тимчасового накриття. Натомість покривну функцію для театру виконав сніг, якому вдалося без перешкод добратися до кожного куточку театральної зали. Щоправда,таке накриття навряд піде на користь будівлі,тим паче, що плюсова температура вже перетворює залишки снігу на воду.

Висновок очевидний: театр необхідно рятувати негайно. На жаль, чиновники вважають інакше. Основною причиною затримки реставрації називають, звісно, нестачу фінансового забезпечення. За попередніми даними завдані вогнем збитки Київський науково-дослідний інститут судових експертиз оцінив у 83 мільйони гривень. А пізніше ця сума зросла до майже 140 мільйонів. Нагадаємо, що для ліквідації наслідків пожежі та перекриття даху театру до зими Кабмін у 2015 році виділив майже 16,5 мільйонів гривень. Однак, до кінця року розпорядники коштів змогли використати тільки 0,5 млн грн. Наразі Черкаси чекають на додаткове фінансування від столиці, проте сподіватися на нього варто не раніше березня.

Варто зазначити, що після Нового року крига зрушила і ремонтні роботи таки почалися. В усілякому разі про це заявляють в Черкаській ОДА, посилаючись на встановлення навколо театру паркану – символу початку реконструкції. За словами робітників, паркан встановлено для того, щоб розмістити матеріали для покрівлі та будівельну техніку.

Виділити таку велику суму з запасів місцевого бюджету майже не можливо. Проте відтягувати реставрацію будівлі не можна, оскільки пізніше вона обійдеться у ще більшу суму. Якщо взагалі ще буде що рятувати. Хоча колишній міський голова Сергій Одарич запевняв: «Черкаський драмтеатр залишиться на своєму місці і буде відновлений, яких би зусиль нам це не вартувало». Сподіваємося, що зміна політичних лідерів у Черкасах вплине на реконструкцію драматичного театру лише позитивно.

Татьяна Кухнюк

Як і де працювати, на що звертати увагу та де можна схитрувати, щоб американська мрія принесла максимальне задоволення — про це та багато іншого у ексклюзивних розповідях від людей, які провели незабутнє літо у США.

Хто з студентів не хоче провести літні канікули в Сполучених Штатах? Програма Work and Travel USA втілює мрії в реальність. Однак як підготуватися до подорожі, щоб по той бік океану почуватися комфортно та спокійно?

Дещо про програму

Work and Travel USA надає можливість для українських студентів працювати та подорожувати Америкою. Місцем роботи студентів стають заклади обслуговування та рекреації (вакансії продавців, касирів, помічників для роботи в готелях, ресторанах, або парках розваг).Також кожен учасник має додатковий місяць перебування у США для подорожей.

Основною метою програми організатори називають знайомство з культурою і життям сучасної Америки та поширення власної серед мешканців США.

Засновником програми та її головним наглядачем є Конгрес США. Учасником Work and Travel може стати кандидат, який має розмовний рівень англійської мови, є студентом денної форми ВНЗ, якщо це студент першого курсу, то він повинен успішно закінчити принаймні один семестр або період, еквівалентний семестру.

Тепер коли ми зрозуміли що пропонує програма, перейдемо до порад та розповідей сміливців — Олени Пуценко та Катерини Бондаренко, які ризикнули провести літо на іншому континенті.

Тривалість програми:

Програма Work and Travel діє лише у період офіційних літніх канікул Вищих навчальних закладів. Українські студенти можуть знаходитися на території Сполучених Штатів протягом чотирьох місяців — з травня по початок вересня.

Однак Олена Пуценко розповідає як можна «обдурити» своїх роботодавців і попрацювати трішки довше:

«Хоча українські студенти офіційно можуть працювати до 31 серпня, а потім ще близько місяця мають час на подорожі, в Штатах на це особливо не дивляться. Адже для студентів з різних країн час початку навчання в університетах інший, за всіма не вслідкуєш. За рахунок цього можна схитрувати й працювати ще й у вересні».

Коли їхати?

«Найкращий час для поїздки — другий та третій курси. На першому часто не хочуть відкривати візу через вік: у 17 це просто юридично неможливо, у 18 — ще дуже юні, оскільки студенти, скажімо з Європи, беруть участь у програмі, коли їм вже по 20-22 роки, вони старші і більш досвідчені», — радить Олена Пуценко. «На четвертому курсі отримати візу теж доволі проблематично. Організатори, очевидно, побоюються, що українці лишатимуться в Штатах», — додає вона.

Знання мови:

Чи може недостатньо високий рівень англійської стати перешкодою для поїздки в Америку?

«Рівень англійської в мене був десь Upper-Intermediate, але я там зустріла інших студентів, які взагалі ледве вміли говорити. Рівень мови в основному впливає на роботу, яку тобі дадуть, бо чим він нижчий, тим менше в тебе вибору. Тих, в кого зовсім низький, не візьмуть туди, де треба багато спілкуватись з клієнтами», — розповідає Катерина Бондаренко

«Ніколи не чула, щоб через погану англійську не відкрили візу. Однак, знання мови – запорука успіху. Наприклад, добре заробляють офіціанти. Але для такої роботи потрібно багато спілкуватися. Якщо не дуже хороша англійська, то оптимальний варіант роботи – хаускіпер, тобто прибиральник в готелі. Якщо і доведеться говорити, то переважно з персоналом, який впринципі буде ставитися з розумінням до мовних помилок. Є ще одна професія, при якій знання англійської практично не вимагаються — dishwasher, тобто той хто миє посуд. Але це фізично тяжко і немає чайових, — ділиться спостереженнями Олена Пуценко.

Заробітня плата та податки:

Олено Пуценко розповідає, що зарплат «в конвертах» ніхто не платить, з цим дуже серйозно. Зароблене можна отримувати двома шляхати: або на картку, або pay-чеком. З останнім потрібно піти в будь-який банк і відкрити рахунок, на який приходитиме зарплата. Дівчина радить обирати pay-чек, оскільки з ним легше повернути сплачені податки: «Приблизно 30% зароблених коштів ідуть на податки. Але оскільки учасник програми не громадянин Америки, то і податки платити не зобов’язаний. Але для того, щоб їх повернути, потрібно віддати останній pay-чек. Відповідно якщо тобі надсилають гроші на картку в тебе його немає і тоді потрібно оформлювати купу паперів, дуже багато з цим мороки».

Про умови роботи Олена Пуценко розповідає таке:

«Я жила і працювала в Оcean city. Це місто з населенням понад 5 тисяч, туристів приїжджає до півмільйона. Мінімальна ставка — 8 доларів за годину для всіх: і для американців, і для студентів з інших країн.

Перш за все, потрібно позбавитись ілюзій, що вами в Штатах будуть опікуватися. Часто може трапитися так, що ви прийдете на роботу, а там скажуть, що сьогодні у ваших послугах потреби немає. Так траплялося зі мною, коли я працювала в Dairy Queen, готувала морозиво. Найбільший наплив туристів в липні-серпні. Тоді робочих рук зажди не вистачає. В інші місяці було таке, що відмовляли в роботі. Через конкуренцію, шанс опинитися за бортом доволі високий. Скажімо, одного тижня ви можете мати 40 робочих годин, а наступного тільки 15, якщо менеджеру щось не сподобалося у вашій роботі.

Потрібно бути готовим до того, що за роботою пильно спостерігатимуть. Скажімо, мій начальник в режимі он-лайн контролював як ми готуємо те морозиво, при чому я цього навіть не знала.

Не слід нехтувати правилами компанії, де працюєте, зокрема не зневажати дрес-кодом. Власне, мене звільнили через те, що прийшла на роботу в …босоніжках. Згідно зі статутом, всі працівники мали приходити в закритому взутті. Я бігла з іншої роботи і реально не встигала перевзутися, до того ж було дуже спекотно і я подумала, що нічого страшного не станеться, якщо прийду в босоніжках. Менеджер і справді, нічого не сказав того дня. Однак згадав про це наступного дня і один такий прихід в невідповідному взутті коштував мені роботи.

До речі, звільняють теж дуже цікаво. Ніхто про це не повідомляє, одного дня ви просто не знаходите свого прізвища в графіку роботи».

То їхати чи не їхати? Поради від Катерини Бондаренко:

«Я б сказала, що їхати точно варто. Можливі небезпеки: а) проблеми через не професійне агентство. Тому краще їхати через відоме; б) є вірогідність, що не вдасться багато заробити. А в іншому ризики мінімальні. Плюси: найкраще літо в житті, нові знайоства, мовне середовище, можливість заробити грошей».

Тетяна Ломакова

Відставка Айвараса Абромавичуса з поста міністра розвитку економіки й торгівлі стала не тільки ударом по реформах в Україні через дріб’язкові розбіжності політиків і їхні корисливі інтереси, але й завдала непоправної шкоди репутації країни у світі. Ознакою останнього стала перша за два роки спільна заява послів країн-донорів.

В опублікованій заяві говориться про величезне розчарування відставкою міністра, чия діяльність не може бути переоцінена. Він досяг справжніх реформ в Україні.

«Протягом минулого року в Україні Абромавичус і його команда добилися справжніх результатів у проведенні твердих, але необхідних для України реформ, спрямованих на стабілізацію української економіки. Абромавичус активно боровся з корупцією, доводив програми до вимог МВФ, сприяв впровадженню більш прозорої й відкритої влади», — сказано в колективній заяві.

Спільна заява послів країн-донорів спеціально для Вектор Ньюз прокоментував віце-президент Української Асоціації зовнішньої політики, президент відділення ILA в Україні Олександр Купчишин.

– Наскільки поширеною практикою є такі колективні заяви послів різних країн?
– Ситуація неоднозначна. Якщо розглядати з точки зору класичної дипломатії, то заяви послів щодо кадрових призначень у країні не є узвичаєною практикою. Але в Україні нестандартна ситуація, бо ми намагаємося одержати в ЄС, у США й в інших західних партнерів підтримку у вирішенні наших економічних проблем, підтримку щодо політичної ситуації України й нашого руху в Євросоюз. І, одержуючи таку підтримку, ми маємо прислухатися до думки наших іноземних партнерів. У тому числі й у питаннях кадрових призначень, питаннях загальнополітичної ситуації в Україні. Тому, я б сказав, що ситуація тут специфічна. Тому не варто повністю відкидати можливість такого звернення.
З іншого боку, позиція Асоціації зовнішньої політики й моя особисто як дипломата — можливо, слід би було це питання обговорити в більш приватному форматі: провести зустріч групи послів із президентом України, прем’єр-міністром, обговорити цю кадрову ситуацію.

– Як схвалення діяльності міністра Абромавичуса й критика на адресу політичних еліт позначиться на стосунках України й Заходу?
– Публічна заява послів не може залишитися поза увагою. Точно так, як і позитивна оцінка роботи міністра розвитку економіки й торгівлі. Це все має враховуватися, тому я не думаю, що це просто порожні слова. Це, по-моєму, може мати певні наслідки й для нашого внутрішньополітичного розвитку в Україні.

– Чи має Петро Порошенко постаратися утримати міністра на посту?
– По-перше, ситуація у президента непроста, бо, з одного боку, він має тримати все, що відбувається, під контролем. Враховуючи, що він вислови бажання залишити міністра на посту, то має постаратися це зробити. І має дослухатися до позиції наших партнерів.
Але я думаю, що президент у цій ситуації веде правильну лінію. У нас створене Антикорупційне бюро, яке має розслідувати всі ці справи. Тому сигнал, який поданий президентом, правильний. Це потрібно передати фахівцям і нехай вони розберуться в цій ситуації, бо звинувачення міністра економіки на адресу окремих парламентарів і керівництва окремих фракцій серйозні. Звинуваченням має бути дана правова оцінка.

У середу, під час брифінгу, Абромавичус розповів, що йде у відставку через незаконний тиск Ігоря Кононенка, одного з лідерів БПП.

Думаю, що тепер питання, хто й виходячи з яких інтересів блокує приватизацію стратегічних підприємств, будуть вичерпані. Схоже, що саме через незацікавленість Кононенка, Порошенка і Яценюка в приватизації стратегічних підприємств і були провалені шість законопроектів про приватизацію.

Контролером же всіх тіньових схем є Олександр Грановський. Залишається сподіватися, що хтось із чиновників проб’є стіну мовчання й про цього громадянина, про якого поки ніхто не чув.

Система відносин, яка будується в країні, дає результат за наявності доброї волі й заступництва, але не зможе замінити собою справжню контрольовану систему управління.

Хоча Абромавичуса призначали, щоб подати сигнал західним партнерам про нову українську реальність, яка схильна до відкритості й модернізації, але результат вийшов протилежним — міністр-іноземець не знайшов підтримки у владі й стомився від постійного блокування й лобізму. Ці заяви — удар по інвестиційній привабливості України.

Колишній посол США в Україні й експерт Brookings Institution Стівен Пайфер вважає, що відставка міністра економічного розвитку й торгівлі може суттєво послабити підтримку країни з боку ЄС, США й МВФ.

“Київ має сприйняти цю заяву дуже серйозно й надіслати могутній і чіткий меседж про готовність вирішувати ці проблеми, або підтримка Міжнародного валютного фонду, Європейського Союзу й США почне слабшати”, — заявив Пайфер.

Президент України вчора зустрічався з Абромавичусом і висловив надію, що зміг переконати міністра залишитися на своєму посту. Але, схоже, уже пізно, бо стало відомо, що глава Міністерства економічного розвитку й торгівлі виносить особисті речі зі свого кабінету.

Тепер главк «К» СБУ й спецназ НАБУ зобов’язані спрацювати як справжні професіонали й затримати неодноразово звинуваченого депутата БПП Ігоря Кононенка (на фото) і з’ясувати, чи не є зрив голосування по шести законопроектах про приватизацію результатом змови керівників парламентських фракцій.

Якщо цього не станеться, то репутація чинної влади, якщо не всієї України, буде поставлена під сумнів не тільки стомленими громадянами, але й стривоженими світовими кредиторами.

Олександр Шалупина

Спочатку уривок із спільного прес-релізу Московського Патріархату й Святого Престолу: «Московський Патріархат і Святий Престол з радістю повідомляють, що з благодаті Божої Його Святість Кирило, Патріарх Московський і всея Русі, і Його Святість Папа Франциск зустрінуться 12 лютого ц.р. Зустріч відбудеться на Кубі, куди Патріарх прибуде з офіційним візитом і де Папа зробить зупинку по дорозі в Мексику. Зустріч включатиме особисту бесіду в Міжнародному аеропорту ім. Хосе Марті в Гавані й завершиться підписанням Спільної декларації».

Сенсація? Враховуючи, що ця зустріч стане першою в історії, безумовно, так. Але будь-яка сенсація завжди має тривалу передісторію. Ця – не виняток.

Щоб зрозуміти, що стоїть за оголошеною зустріччю глав двох церков, повернемося трохи назад.

Отже, 2016 рік, що почався, виявився повним сюрпризів. Перший із них був піднесений Московським Патріархатом недавно, у січні 2016 року, у швейцарському передмісті Женеви – Шамбезі, де на синаксис (зустріч) зібралися глави помісних церков світового православ’я, щоб вирішити долю Всеправославного собору. Прагнення Константинопольського Патріарха Варфоломія провести його будь-що-будь було відоме всім, як, втім, і те, що керівництво РПЦ уміло використовувало готовність Фанара йти на компроміси заради собору. Протягом останніх місяців різні посадові особи в РПЦ неодноразово заявляли про недоцільність собору, посилаючись на «сирі документи». І ось уже незадовго до Шамбезі Предстоятель Української православної церкви Московського Патріархату владика Онуфрій засудив «квапливість» у такій важливій справі, як собор, сказавши: “Нам треба ламати себе під віру, а не віру під себе”. Тому, коли делегація РПЦ прибула у Швейцарію й до неї приєднався Онуфрій, то багато аналітиків і експертів були твердо впевнені, що український митрополит саме і є тим детонатором, який покликаний почати руйнування православної єдності, якщо воно буде полягати в питанні проведення Всеправославного собору цього року.

Але все виявилося з точністю до навпаки. Виступ Патріарха Кирила на синаксисі майже з перших же слів показав, що зовсім інше завдання він реалізовував у Шамбезі, і завдання ця було пов’язане з Україною, представник якої мовчки сидів по праву руку від нього. Промова глави РПЦ, розтиражована в багатьох світових ЗМІ, безумовно, досяглася своєї мети, а слова про «бандитів-націоналістів», які господарюють в Україні за «підтримки» влади, усі дні синаксису обговорювалися в кулуарах присутніми в Шамбезі представниками церков. Не варто сумніватися в тому, що ці слова будуть ще багаторазово повторені на своїй батьківщині учасниками зустрічі в пригороді Женеви, які повернулися, а історія про «розпечений паяльник» і праску», якими, за висловлюваннями російського патріарха, загрожували катувати українського предстоятеля, міцно засіла в пам’яті церковних служителів, які прибули з різних країн у Шамбезі.

Однак, якщо відкинути емоції, то головне, про що заявив глава Московського Патріархату, Україна — це канонічна територія РПЦ, і ділитися з будь-ким цим привілеєм він не збирається. І ще: Константинопольський Патріарх має залишити будь-які спроби змінити оголошений статус-кво, більше того, пообіцяти це при всіх. Цією позицією, фактично перекреслюючи київські устремління Фанара, Кирило ставив Варфоломія в дуже складне становище, майже зв’язуючи йому руки. Звичайно, у завдання Москви не входило перетворювати Константинополь на свого відкритого супротивника, тому він залишав Варфоломієві достатнє поле для маневру: усе, що завгодно, крім України. Всесвітній Патріарх цю умову прийняв. А Кирило підтримав проведення Собору влітку цього року, запропонувавши перенести на майбутнє обговорення кілька питань, у тому числі й питання про автокефалію. Зрештою, збори глав церков цю пропозицію підтримали, як, втім, і те, щоб собор провести не в Стамбулі (як про це йшлося раніше), а на о. Крит, враховуючи ускладнення російсько-турецьких відносин.

У результаті всі залишилися задоволені. Москва одержала гарантії своєї одноосібної присутності в Україні, Константинополь здійснив довгоочікувану мрію – собор улітку 2016 року, а Україна? А позиція України в цьому випадку важлива лише в тій мірі, у якій вона вкладається в інтереси провідних православних сил, які реалізують масштабні геополітичні церковні проекти. І якщо хтось вважає, що Київ для Фанара дорівнює факту проведення Всеправославного собору, то це, на жаль, не так. Що ж, що б не говорили після синаксису, Кирило свого досяг, ще раз довівши, що із двох складних рішень він може знайти третє, найбільш вигідне не тільки для своєї церкви, але й для країни. А в результаті питання про об’єднання православ’я в Україні й створення єдиної церкви виявилося заблокованим руками Константинополя. А в тому, що на Всеправославному соборі знову йтиметься про Україну, сумніватися не доводиться.

Тепер вернемося до зустрічі Московського Патріарха й Римського Папи. У цьому випадку в РПЦ ще раз демонструють готовність до зовсім несподіваних поворотів у своїй зовнішній політиці, якщо це необхідно для інтересів російської влади. У зв’язку з цим варто нагадати, що в прагненні прорвати міжнародну ізоляцію Росія готова на різні кроки, і пошук «слабкої ланки» у не дуже міцній обороні «супротивника» — одне з головних її завдань на сьогоднішній день. Голос понтифіка, нехай навіть він не пролунає на підтримку влади РФ, але ж і не засудить (а в тому, що не засудить, мало хто сумнівається), для Кремля вже дуже непогано – у численних коментарях у російських (і не тільки російських) ЗМІ, якими буде супроводжуватися зустріч Франциска з Кирилом, буде освітлено все те, що слід освітити, залишивши для тіні зовсім мало місця. Офіційно високі особи, зустрівшись у кубинському аеропорту, будуть говорити про Близький Схід, Північну і Центральну Африку й деякі інші регіони, де екстремістами здійснюється геноцид християнського населення. Про Україну вести мову не збираються (принаймні, українська тема на прес-конференції, що відбулася 5 лютого 2016 року у Відділі зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату, поки не звучала).

Хоча, слід відзначити, саме Україна, а точніше, діяльність Української греко-католицької церкви, завжди називалася РПЦ головною причиною, з якої вона відмовлялася вести діалог з Ватиканом. І позицію свою в Москві не змінювали (принаймні, це випливає з офіційних заяв керівників РПЦ) до останнього часу. Виходить, виникли інші, набагато більш важливі обставини, які змусили РПЦ змінити позицію. Про одну з них вже сказано вище. Друга – це бажання Кирила підійти до Всеправославного собору максимально захищеному від будь-яких несподіванок. Заявлена лояльність Папа – тому порука. Із іншими несподіванками глава РПЦ поки впорався.

Віктор Стоян, спеціально для “Вектор ньюз”